Як Манайла, Шолтеса та Бурча в Колочаві за натовських диверсантів прийняли

10 жовтня 2010 року минуло 100-річчя з дня народження видатного художника, одного з яскравих особистостей закарпатської школи живопису, відомого своїми творами в багатьох країнах світу, славного сина Срібної Землі Федора Федоровича Манайла.

Так сталося, що своє 50-річчя митець зустрів на Верховині, у селі Колочава, перебуваючи тут у творчому відрядженні. Про той день нагадала мені його невелика картина з краєвидом села, яку він подарував мені, та спогади про спілкування з ним у цьому селі. Тоді, в день його народження, з Федором Федоровичем Манайлом та його побратимами-художниками Золтаном Шолтесом і Василем Бурчем  трапилася кумедна пригода.

Щоб не витрачати час на повернення в село, де вони мали постійне житло в гуртожитку середньої школи, вирішили в погожі дні ночувати в горах, спорудивши собі тимчасову колибу. А окремі службові особи села прийняли художників за натовських розвідників, скинутих з парашутами. Лісник і бригадир колгоспу, довідавшись від сільських пастухів про незнайомих людей у колочавських горах, надіслали гінцем записку дільничному міліціонеру Юрію Макару, щоб той з’ясував, хто ці люди. Той прочитав її і вголос вимовив: "Ось до чого, кляті, вже докотилися! Минулого разу скинули контейнери з ворожою літературою і листівками, а тепер – розвідників. О, сьогодні ми їх накриємо!"
 
Не гаючи часу, Юрій Федорович розгорнув роботу по захопленню диверсантів, що розмістилися під горою Стримба. Про парашутистів проінформував голову сільради та доповів начальнику райвідділу міліції майору Василю Шихову. Взяв із собою чотирьох дружинників, озброївши їх учбовими гвинтівками, які видав їм учитель військової справи середньої школи М. Аржевітін, батько відомого сьогодні політика, економіста і громадського діяча Станіслава Аржевітіна, уродженця Колочави. Гвинтівки, хоч не стріляють, зате із штиками. Сам дільничний мав бойовий пістолет.

Колгоспною автівкою доставили "опергрупу" на околицю села. А далі через звори і ліси непомітно добиралися до місця розташування незнайомців. І ось уже метрів за сто із рідкого лісу через бінокль дільничний бачить колибу і біля неї трьох людей. Юрій Федорович наказав усім залягти, мовчати і слухати лише його команду. Перебіжками, а то і по-пластунськи група добирається до околиці лісу. Хвилин через п’ять лунає команда дільничного: "В атаку!" А "парашутистам": "Руки вгору! Ви оточені!" Люди, що сиділи на поляні, розреготалися. Руки не підняли. Від сміху, що лунав далеко горами, валялися по землі.

Оговтавшись, дільничний зрозумів, що перед ним  художники, яких він знає поіменно. Підійшов до них ближче і вибачився за неприємну пригоду. Розповів, що їх прийняли за іноземних розвідників. Сміх продовжувався. Разом з митцями сміялися і прибулі. А Золтан Шолтес каже Федору Манайлу: "Ферку, такого подарунка на день народження ти ще не мав". Той, усміхаючись, сказав, що подію цього дня пам’ятатиме довго. Щоб якось розрядити комічно-трагічну сцену, Федір Федорович каже Василю Бурчу: "Васильку, за проведення бойової операції воїнам належить по сто грамів іршавської слив’янки". Ніхто з присутніх не відмовився від міцної паленки та ще доброї закуски, яку запропонували художники. А дільничний міліціонер, щоб теж зробити приємне, запропонував митцям доставити їх вантажівкою до постійної бази в Колочаві. Там увечері вони вітатимуть ювіляра Федора Манайла.

Приїхавши в центр села, зупинилися біля сільради, аби висадити "оперативників". Але раптово міліціонери, що прибули з Міжгір’я, оточили вантажівку. Піднявшись на підніжку автівки, начальник райвідділу міліції заглянув у кузов і впізнав художників. Привітався з ними і теж вибачився за прикрий інцидент. Знову пролунав сміх на всю Колочаву. Сміялися і перехожі, що опинилися тут випадково. Адже багато колочавців знали художників, котрі майже щороку приїздили сюди малювати неперевершену красу гір, лісів, по яких ходив із своїми побратимами опришок Микола Шугай. На святковій вечері, куди було запрошено й окремих представників сільської інтелігенції, керівників села, які теж щиро вітали ювіляра, Василь Бурч розповідав гостям про "операцію" під горою Стримба. А ще заздалегідь на великому ватмані намалював дружній шарж "Полонення диверсантів-парашутистів". Озброєні люди ведуть вулицею Колочави вусатого Манайла, кремезного Шолтеса, кучерявого Бурча. А колочавці співчувають їм, у декого на очах сльози.

Уже працюючи в Ужгороді, при зустрічі з Федородом Федоровичем ми з гумором згадували ту подію, що трапилася у колочавських горах.

Микола Сюсько, колишній директор Колочавської середньої школи

14 жовтня 2010р.

Теги: Манайло, Щолтес, Бурч, Колочава, диверсант


ФЕСТ
Публікації:
/ 1Володимир Мишанич: «Пишучи про мистецтво, будь хоч трохи художником»
/ 8Михайло Бачинський – атлант війська Кошута
Духовну спадщину своїх предків угорська спільнота намагається віднайти й зберегти
Трембітар із Репинного
Їх б’ють чужі люди і рідні діти, а від голодної смерті рятують волонтери
«Зупинити повну руйнацію Донбасу може тільки сильна і відповідальна влада», – доктор медичних наук, колишній донеччанин Анатолій Канзюба, який нині працює в Ужгороді
Ніна Бечук: «Енкаведист зачитав наказ, що нас з мамою засуджено за 54-ою статтею КК УРСР. Маму – за сина, а мене – за брата»
В Ужгороді видали посібник «Історія Закарпаття» Д.Данилюка
Поет математики. До 125-річчя від дня народження професора М. Зарицького
Заробітки, обпалені війною
Дзвони і клепало
Образ Божої матері на крашанці хустської цілительки
/ 1(Не)модифікована політика Угорщини щодо (не)нової України
/ 2«Я українка і відмовитися від України не можу», – каже кримчанка Олена, яка переїхала з Сімферополя до Ужгорода
/ 1У Хусті засідала Закарпатська обласна народна громадська рада
«Кобзар» діда Василя
/ 3Тиждень тому троє закарпатців загинули по дорозі на Майдан
Удочерили, аби знущатися?
Пам’ять про невідомого ленінградського студента береже подружжя Мадярів у Волівці
/ 1Громадськість Києва вшанувала закарпатців – визволителів столиці
Відчуття свого призначення озвучив поет з Боржавської Долини
Динамівську осінь тричі поспіль «озолочували» закарпатці
/ 2Йосип Тереля. «Ходячий апостол», котрого позбавили Батьківщини
/ 1До дня мови. «Ну що, здавалося б, слова…»
Острів демократіїу центрі Європи. 95 років від дня створення Чехословацької Республіки
» Всі записи