Вибори в Ужгороді: очікування і пропозиції

Ужгород має свою самобутню історію, і самобутність його полягає в тому, що городяни не є прихильниками якоїсь єдиної суспільної ідеї, як то є в ряді інших регіонів. У нашій же ментальності немає різкого поділу на чорне і біле. Вікові традиції толерантності привчили спокійно сприймати найбільш протилежні погляди. Ми перетравили і чеську ліберальну демократію, і кілька тоталітаризмів – гортіївського і сталінського штибу, і хрущовський волюнтаризм, і перебудову і ще багато-багато чого. При цьому Ужгород все одно залишався собі на умі – наскільки то взагалі було можливо. Ужгород – місто непартійне. Партії тут ніколи не вирішували чогось радикально, зокрема не ставили своїх мерів – ні у чехословацьку добу, ні у сучасну. Ужгород надто цінує свою самобутність, тому не збирається залежати від якоїсь загальнодержавної структури і щороку коливатися відповідно до партійної лінії. Кандидат від партії сприймається тут як нав’язаний ззовні, з-поза меж міста. Ужгородці більш радо проголосують за кандидата від якоїсь віртуальної партії, існуючої більше на папері, ніж за реального партійця. В ідеалі ужгородці хотіли б голосувати за самовисуванця, але нинішнє законодавство такої форми не передбачає. 

Неможливо консолідувати геть усіх ужгородців навколо якоїсь ідеї чи фігури. Цей електорат  мозаїчний, бо інтереси різних груп містян принципово не зводяться одні до одних.   Тяжко зібрати під одну парасолю навіть 20%, але десь саме за таку цифру доведеться боротися фавориту. Решту ж голосів просто розтягнуть і спалять аутсайдери. Кожний із справді серйозних претендентів має своє електоральне ядро, яке традиційно голосує виключно за нього.  Зараз же ведеться боротьба за суміжні електоральні групи, які можуть примкнути до того чи іншого ядра, а можуть і не примкнути.
 
Діючий мер Сергій Ратушняк сприймається як безкомпромісний борець – жорсткий і несхитний, не схильний пасувати перед чужою силою, готовий і ризикувати, і вичікувати. Він чотири рази перемагав на виборах мера, але скористатися з того зміг лише двічі. Перший раз він перетворив ще совковий Ужгород на сучасний, пострадянський. Удруге ж, 2006 року, ужгородці, що проголосували за нього, захотіли знову потрапити у 1994–1998 роки з їхнім динамізмом, швидким набуттям первісного капіталу, запаморочливим можливостями для власного бізнесу, коли гроші ще буквально валялися під ногами. Звісно, того не сталося – часи змінилися. Звідси певне розчарування  найбільш пасивної, споживацьки налаштованої частини Ратушнякового електорату.
   
Ужгородці голосують не так за якесь конкретне прізвище. Ні, кожний прошарок суспільства голосує за своє. Тому 2006 року частина ужгородців віддала голоси за С.Ратушняка, а приблизно така ж частина – вкупі за В.Гісема і Ю.Чижмаря. Нині їх уже не буде, але ці ж дві маски (ролі) знову виявилися затребуваними. Перша з них – досвідченого господарника, схильного до патерналізму, батьківського ставлення до своїх "підданих". Друга – маска молодого ліберала і ринковика, орієнтованого на залучення західного капіталу. Першу роль тепер освоює В.Погорєлов, другу – В.Приходько. Чогось оригінального тут немає. Зрозуміло, що успішно розіграти їх можна виключно із санкції правлячої Партії регіонів. Але нині ця партія влади не є більшістю в політикумі Ужгорода.   Тому ставка В.Приходька на цю силу дещо дивує. Це ще велике питання, чи додасть така афішована підтримка йому голосів, чи, навпаки, забере. Що ж до В.Погорєлова, то він уже був мером у 2002 році. Тоді на його перемогу зіграла, з одного боку, недвозначна підтримка С.Ратушняка, з іншого – батькове прізвище, який був знаним у місті комунальником. Хоча  вже на попередніх виборах  у 2006 році посів тільки четверте місце.  Тепер вийти на тому ж самому не вдасться, потрібне щось принципово нове.  Натомість БЮТ, від якого чекали серйозного альтернативного кандидата, втрачає свої позиції в Ужгороді. Вони були забезпечені тільки іменем Юлії Володимирівни, якісь же фігури на місцевому рівні так і не були розкручені. За місяць це вже зробити неможливо. Натомість є  добрий десяток, так би мовити, фонових кандидатів, які мають рейтинг по кілька відсотків.  У кінцевому підсумку вони спрацюють на майбутнього фаворита перегонів. Нібито все банально, прогнозовано і нецікаво. Це і породжує запит на якусь несподіванку, без якої ужгородці можуть взагалі не піти на вибори. Та нинішня посткризова доба настільки некреативна, що несподіванок чекати нізвідки.
 
Хоча в якості такої може виступити Анатолій Синишин. Якщо, звісно, забажає того. Справді, уявіть собі, що у традиційній, завченій до нудоти ужгородській колоді раптом з’являється  людина, яка нині не у владному кріслі, але має значний  досвід, відпрацювала на різних посадах. Людина, яка не йшла у владу спеціально, а потрапила туди ситуативно. Має вищу освіту спершу фізика, потім юриста. Упродовж багатьох років активно працює у кількох напрямках – молодіжному, освітянському, житлово-комунальному. Його заходи ідуть на об’єднання ужгородців, на зміцнення традицій самобутнього європейського сучасного красивого міста. Місто не промислове. Місто інтелігентне. Місто, де панує нерадикальна ментальність. Свого часу запропоноване саме ним реформування системи опалювання свого часу було сприйнято без особливого ентузіазму. Але сьогодні вже всі говорять про це. Багато говорять і про реформування житлово-комунального господарства.
 
Є багатоповерхівка – квартири приватизовані, все інше там – це комунальна власність. Люди довіряли ЖЕКам, а ті почали комерціалізуватися і виконувати роботу виключно якщо ви заплатили. Люди нарікають на ЖЕКи, а ті – на платежі. І це відбувається останні десять років – чим далі, тим усе сильніше і сильніше.   Натомість А.Синишин вже тривалий час відстоює більш реалістичну ідею. Відповідно до неї, слід відкрити  на будинок будинковий рахунок. Кошти мешканців за квартплату, а також бюджетні суми, які передбачені на утримання житлово-комунального господарства, повинні акумулюватися там. При наявності власного рахунку саме об’єднання буде підписувати ЖЕКам акти виконаних робіт за результатами їхньої діяльності. А перед владою буде ініціювати назрілі питання, які хвилюють мешканців саме цього будинку. Тоді можна буде сказати, що жителі такого-то будинку хочуть нині міняти дах, а не через тридцять-сорок років, як це їм пропонують згори...
 
Тут ідеться не про щось захмарне, а про відносно конкретний простий і тому досяжний (у рамках нинішнього законодавства) механізм. Весь ужгородський електорат ця ідея не зачепить, але його повністю не накриє і будь-яка інша. Ця все ж може претендувати на досить значний електоральний сегмент. Більше того, це реально дасть мешканцям відчути себе повноцінними господарями, а не заручниками комунальних негараздів. До того ж вона дозволяє будувати кампанію на позитиві, а не на брутальній критиці конкурентів, чим грішить багато хто і втрачає тим самим очки.

Сергій Федака

Теги: вибори, міський голова, Ужгород

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати