Митець від народження. Петрові Сокачу виповнилося б 80 років

Народився Петро Сокач 4 червня 1936 року в Мукачеві в родині священика Петра Івановича та Віри Іванівни Сокачів. Початкову школу закінчив у селі Красна на Тячівщині, куди батько переїхав на роботу церковнослужителем. Буваючи з батьками на церковних відправах, хлопець захоплювався красою хорового духовного піснеспіву. Коли ж згодом його батько прийняв церковну парафію в селі Білки на Іршавщині, юнак продовжив навчання в місцевій середній школі, директором якої й одночасно керівником учнівського хору працював відомий фольклорист і композитор-пісняр, збирач і популяризатор закарпатських народних пісень Петро Світлик. Палку любов до них посіяв у душу й майбутньому пристрасному диригенту Петрові Сокачу, котрий відразу став активним хористом і вже тоді прийшов до висновку, що музика й хоровий спів стали його життєвим і духовним покликанням.

Після закінчення в 1953 році десятирічки хлопець вступає на диригентсько-хоровий відділ Ужгородського державного музичного училища й стає учасником студентського хору. Отримавши після закінчення навчального закладу кваліфікацію диригента хору (1954), молодий спеціаліст із головою та властивим його характеру природженим завзяттям поринув у бурхливе творче життя краю, встигаючи випробувати свої сили та здібності й керівником аматорських художніх колективів, і педагогом, і на інших ділянках роботи у сфері культури та мистецтва. Та головним полем його діяльності було пісенно-хорове мистецтво, якому віддав понад півстоліття своєї невтомної творчої праці – педагогом хорового класу на 10-місячних курсах підготовки хормейстерів-баяністів на базі Ужгородської дитячої музичної школи ім. П. І. Чайковського, викладачем, згодом – директором Перечинської дитячої музичної школи, художнім керівником обласного об’єднання музичних ансамблів (1980–1991) та художнім керівником обласної філармонії (1991–1992), одночасно керував ансамблем пісні й танцю Ужгородського фанерно-меблевого комбінату ім. О. Борканюка (1958–1993)... Багато мистецького хисту й наполегливого труда вклав диригент у творче зростання ансамблю пісні й танцю «Дружба» Ужгородського районного будинку культури, яким керував до останніх днів життя.

З приємністю та відрадою згадую, як митець неодноразово виручав у скрутну хвилину відомі хорові колективи краю за браком досвідчених диригентів. Так трапилося, зокрема, і з народним хором Свалявського району, котрий після смерті диригента Мирослава Чайковського залишився без керівника. На прохання управління культури обласної держадміністрації та свалявців П. Сокач погодився очолити хор, створив оркестр, поповнив репертуар новими творами. Ще відповідальнішу творчу місію він із честю виконав і на посаді художнього керівника та головного диригента заслуженого (нині – академічного) Закарпатського народного хору (1992–1996).

Його справедливо називали шукачем та вихователем талантів, обдарованих співаків, солістів-вокалістів, а улюбленим пісенним жанром диригента був мішаний багатоголосий хор, в якому завжди домагався злагодженого, гармонійного, образно-емоційного звучання. При цьому був надзвичайно вимогливим до себе та виконавців, людиною кипучої енергії, творчого неспокою, надзвичайної працьовитості.

Благодатні якості мистецького хисту Петра Петровича особливо виразно проявилися в його багаторічній педагогічній практиці під час роботи в дитячих музичних школах і особливо в Ужгородському коледжі культури й мистецтв, де справедливо був визнаний висококваліфікованим педагогом вищої категорії з присвоєнням звання старшого викладача та очолював викладацьку циклову комісію хорових дисциплін. Тут виховав цілу плеяду здібних молодих виконавців, частина яких поповнила колектив заслуженого академічного Закарпатського народного хору, інші хорові колективи, а також понад півсотні молодих диригентів. У коледжі створив оригінальний викладацький чоловічий вокальний квартет «Цімбори», був керівником хорових колективів викладачів і студентів та студентського вокального ансамблю. Студентський хор навчального закладу в 2010 році під його керівництвом успішно здійснив десятиденні гастролі до Голландії.

Очолювані диригентом художні колективи були активними учасниками найважливіших культурно-мистецьких заходів – творчих звітів Закарпаття на столичних сценах, престижних фестивалів і конкурсів. Своєю успішною і багаторічною творчою працею Петро Сокач вписав золоту сторінку в історію хорового мистецтва краю, гідно продовживши традиції талановитих диригентів Петра Милославського, Михайла Кречка, Миколи Попенка та інших. Тож цілком закономірно в 1990 році був удостоєний почесного звання «Заслужений працівник культури України».

Культурно-мистецькі традиції в родині Сокачів надзвичайно плідні та живучі, передаються й збагачуються від покоління до покоління. Старший син Петра Петровича Еміл створив унікальний високопрофесійний академічний камерний хор європейського зразка «Кантус», а середульший – Станіслав – скрипаль, на посаді директора хору, молодший – Петро – віолончеліст, працює в музичній школі та музичному училищі Норвегії. Донечка Еміла Сокача Ніколета – студентка фортепіанного факультету Львівської державної музичної академії ім. М. В. Лисенка, син Петрик – учень Ужгородської дитячої музичної школи ім. П. І. Чайковського (клас віолончелі). Отож плідна духовна традиція успішно продовжується в синах та онуках диригента, у благородних творчих діяннях всієї родини.

Василь Габорець, заслужений працівник культури України

Теги: Петро Сокач, диригент

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати