«Я завжди прошу сина, аби не забував, звідки він родом», — каже батько відомого скрипаля

Молодий скрипаль з Угорщини Михайло Штефко недавно взяв участь у вшануванні 90-річчя з дня народження Іштвана Мартона й одразу закохав у себе всіх.

«Я завжди прошу сина, аби не забував, звідки він родом», — каже батько відомого скрипаля

Це прізвище, до речі, добре відоме у музичних колах Закарпаття. Антон Штефко – керівник камерно-інструментального ансамблю «Угорські мелодії» обласної філармонії. У цьому ж колективі працює і його дружина Алла. Того вечора Михайло потішив не лише батьків, а й найприскіпливіших глядачів. Користуючись нагодою, я запросила до розмови всю родину Штефків. Як одразу виявилося, першим скептиком щодо музичного таланту Михайла був його батько Антон Штефко…

Ваша родина збирається разом не так часто. Це саме один із тих щасливих випадків, коли син приїхав додому.

— Справді, ми рідко бачимося із сином, — пояснює А.Штефко. — Так сталося, що він ще маленьким хлопчиком поїхав навчатися за кордон.

Ви, як сім’я музикантів, хотіли, щоб син також обрав цю стежину?

— Відверто кажучи, ми цього не планували. Все вирішив випадок. Дружина саме працювала в Ужгородській музичній школі №2 (теперішня школа мистецтв), і їй для навантаження не вистачало одного учня. Скаржиться мені, мовляв, ніхто не хоче йти на ту скрипку. А я порадив бодай тимчасово записати в її клас нашого сина, поки когось іншого не знайдемо. Йому саме виповнилося 7 років. Такий жвавий хлопчик був, любив поспівати, побринькати на піаніно. Але ми не мали на меті виховувати з нього музиканта. Думали – досить двох артистів у родині, що живуть музикою з ранку до ночі, без вихідних, у частих від’їздах. Тож малий бігав до музичної школи, щось ліпив, малював, але скрипки до рук не брав. Зайшов до мами в клас, послухав, як інші займаються, та й чкурнув геть. Однак прийшов час академконцерту: треба показувати, чого учень навчився. Що з ним робити, звільняти? Кажу, дамо йому інструмент в руки, хай щось пробує. Пояснив дитині, що скрипка – це королева музики. Показав, як тримати її в руках, поводив раз, другий ручкою смичок. Дивлюся, а за третім разом він уже сам пробує. Знаєте, будь-який інструмент опанувати не так легко. Легше, до прикладу, починати на фортепіано. На скрипці значно складніше, бо треба одночасно однією рукою тримати інструмент, пальчиком притискати струну, а іншою рукою водити смичком і добувати звук. Це важко дітям дається. Минає півроку-рік, перш ніж вони засвоять ази, а потім уже все вирівнюється. А Михайлику так легко це пішло!

Певно, він з цим народився!

— Знаєте, я дуже довго не визнавав у ньому талант. Дружина казала: «Ти нікого не критикуєш, окрім власного сина». Але мені здається, що я тоді вибрав правильний напрямок у його вихованні як скрипаля...

Михайло у неповні тринадцять років полишив рідну домівку. Як дався йому той перехід із батьківського гнізда одразу до Будапешта?

 — Це були такі незаплановані, спонтанні події! Якось ми з дружиною і сином поїхали до Будапешта — в гості до колеги. Гуляли містом, ввечері поверталися втомленими, з купою свіжих вражень. Грошей було обмаль, тож на громадський транспорт не дуже витрачалися, ходили здебільшого пішки. Цікавили нас не крамниці, а архітектура, заклади мистецтва. Побували в оперному театрі. Зайшли до музичної академії – університету ім. Ф.Ліста. Назустріч вийшла жіночка, поцікавилася, звідки ми. Сказали, що з Ужгорода, музиканти, етнічні угорці. «А цей хлопчик також грає на скрипці? – спитала вона. – То надішліть нам його записи». Ми записали з ним якийсь матеріал, вислали до Будапешта – і забули про це. Потім був конкурс у Словаччині, де Михайла почув Йосиф Копельман. Його вразило, що наш син грав у 12 років таку ж програму за складністю, як студентка четвертого курсу музичного училища. Він одразу дав мені свою візитку і запропонував привезти сина на його консультації до Братиславського університету. До слова, родина Копельманів дуже відома й авторитетна в музичних колах. Брат Йосифа до виїзду в Америку впродовж багатьох років був першою скрипкою у відомому квартеті Бородіна. Але по приїзді додому ми отримали запрошення з Будапешта. Думали, що веземо сина туди на консультацію, а виявилося – на вступні іспити. Комісія складалася десь із восьми людей. А наш хлопчик спокійно зняв курточку, вийняв маленьку, майже як циганську скрипочку і зіграв свою програму. Члени комісії перезирнулися і попросили зачекати. Виходить дівчина-секретар і дає нам чек. Я занепокоївся — що сталося, може, дитина щось розбила, пошкодила? А в нас не так багато з собою грошей. Та нічого, думаю, на зворотну дорогу вистачить. Насправді сина прийняли до класу винятково здібних дітей Будапештської академії, і з вересня почалося навчання.

Були проблеми в юридичній площині – дитину не можна залишати в такому віці без опіки в чужій державі. Це питання важко вирішувалося, на рівні міністра освіти Угорщини та юриста академії. Навчальний заклад оплатив синові житло (а це дуже суттєва сума) і допоміг знайти жінку-опікуна. Так Михайлові вдалося там залишитися. Звичайно, було дуже важко спочатку. Дитина в чужій країні, без батьків. Ми хвилювалися, часто телефонували йому, підбадьорювали. Але він дуже любив музику і був сумлінним у навчанні. Навпаки, його господиня скаржилася, що він грає годинами без упину.

До розмови долучається мама Ми­хайла, Алла Штефко:

— На перших курсах академії Михайло визнав, що наш вибір був правильним. На той час він вже зрозумів, що музика – це його покликання.

Кумедною зараз виглядає історія про той випадок, що привів вас до музики у дитинстві. Однак здається, що ви просто народилися зі скрипкою в руках, — звертаюся до Михайла.

— Щоб стати музикантом, недостатньо мати лише талант. Слід докласти ду-у-у-же багато зусиль.

До речі, чи всі випускники академії згодом залишаються у професії?

— Завжди є винятки. Але думаю, що всі, хто навчався зі мною в академії, серйозно ставляться до музики, професії і є моїми колегами.

Виходить, ви перебували в стінах цього закладу від 13 років і аж до здобуття диплома про вищу освіту?

— Так. Я мав за щастя бути в добрих руках від початку і до кінця.

Академія, фактично, стала вашим другим домом?

— В принципі, і першим також.

А пам’ятаєте свій приїзд у Будапешт? Інша держава, нове середовище. Мова хоча й знайома, однак і відмінності очевидні.

— Контраст був дуже разючим. Місто велике, люди інакші, важко було знайти місце, де було б затишно. Найсерйознішим випробуванням було усвідомлення того, що батьки дуже далеко і не в змозі підтримати мене у цей важкий період.

Михайле, попри багаторічне проживання в іншій державі ви чудово розмовляєте українською. Спілкуєтеся зі співвітчизниками в Угорщині? Чи поза її межами, адже багато гастролюєте?

— Досить рідко є змога бачитися з українцями. І не так вільно, на жаль, говорю українською. Я завжди радий зустрічі із земляками. Іноді буваю на концертах української громади в Будапешті. А також часто зустрічаю співвітчизників поза Угорщиною: просто на вулицях Відня в Австрії, в Люксембургу, в оркестрах багатьох європейських держав.

Нині ви мешкаєте в Будапешті й реалізовуєте свій музичний талант як керівник струнного квартету.

— Так. Моя улюблена форма музикування – саме зі струнним квартетом. Чотирьом добрим музикантам, з власним баченням і яскравою індивідуальністю доводиться вчитися прислухатися одне до одного і доходити згоди. Це дуже цікавий досвід. Я випробував себе не лише як лідер, а також в ролі другої скрипки та альта. І зрозумів, наскільки важливими є ніжні, делікатні стосунки між колегами. Будь-де треба віддавати себе сповна. Як в акторів є більші й менші ролі, так і в музикантів є різні функції залежно від того, виконує він соло чи грає у складі квартету, камерного ансамблю, симфонічного оркестру тощо.

Для участі в ювілейному концерті І.Мартона ви приїхали не один, а з подругою, віолончелісткою Наташею Серванскі-Каває (Великобританія)…

— Схоже на те, що це майбутня мамина невістка.

Алло, а ви вже готові прийняти у вашу сім’ю нову людину?

— Цілком готова. Мені подобається ця дівчина: вона дуже серйозна, вихована, елегантна, всебічно розвинута. Знає кілька іноземних мов – англійську, французьку, японську. Я намагаюся і Мішу до цього спонукати, адже вони багато гастролюють, і для них знання мов — просто необхідність.

Знаю, ваше творче життя яскраве і насичене. Попереду — поїздка до Люксембургу, де гратимете із симфонічним оркестром «Бруно Вальтер». Диригент – відомий скрипаль, який навчався у самого Ойстраха. А два роки тому ваш колектив здобув премію на міжнародному конкурсі струнних квартетів за найкраще виконання твору Ендре Серванського — композитора XX ст., близького до Бейли Бартока. Уміння дружити, приходити на допомогу, будувати спільні проекти – це теж необхідна складова успіху? — цікавлюся у Михайла Штефка.

— Я в дружніх стосунках із прекрасним віолончелістом Іштваном Вардої – лауреатом Міжнародного конкурсу ім. П.І.Чайковського. Він був поруч з перших днів мого перебування у Будапешті, підтримав у той важкий період. І досі залишається найближчим другом. У нас є спільні проекти. Намагаємося розширити нашу гастрольну географію, збагатити репертуар цікавими для публіки програмами. Він чудовий віолончеліст, однак зараз дуже захопився диригентською справою. Сподіваюся, у майбутньому ми зробимо щось спільно: він диригуватиме, я гратиму на скрипці. Або навпаки, ще не знаю. Була змога з нашим квартетом поїхати на навчання у Мадрид до дуже хорошого музиканта Гюнтера Піхлера, керівника знаменитого «Бамберг-квартету» — одного із найстаріших, легендарних колективів. Навчання розраховане на два роки, що дало б унікальну можливість багато чого перейняти від цієї людини. Однак прийняти це запрошення не змогли — надто важко на такий довгий час узгодити плани одразу чотирьох осіб.

Михайле, багато добрих скрипалів дещо віддаляються від академічної класичної музики і перетворюються на популярних виконавців, зірок шоу-бізнесу. Чи бачите ви себе в такому амплуа?

— Поки що я це сприймаю лише як мінімальну альтернативу. Є гарні популярні програми, зроблені зі смаком. Але шоу-бізнес трохи нівелює статус виконавця.

Примушує музиканта спускатися до рівня широких мас, щоб збільшити свою аудиторію?

— Саме так.

Чи знайомі ви з Едвіном Мартоном – також вихідцем із Закарпаття, знаним скрипалем? (Е.Мартон, 1974 р.н., народився у селищі Вилок Виноградівського району, угорський композитор і скрипаль, лауреат премії «Еммі». Також випускник Будапештської музичної академії ім. Ф.Ліста. Справжнє ім’я — Лайош Едвін Чюрі. — Авт.).

— Так, знайомий. І була нагода попрацювати з ним разом. Він дуже скромний, приємний.

До речі, це саме те, про що ми говорили. Едвін виступає з відомими фігуристами. Разом із Є.Плющенком та Дімою Біланом взяв участь у «Євробаченні-2008». Виконує популярні шлягери, саундтреки до кінофільмів. Тобто є яскравим прикладом музиканта у шоу-бізнесі.

— Мені було дуже цікаво працювати з ним над спільними проектами. Але загалом наші творчі шляхи поки що різні.

Як відомо, за численні перемоги у міжнародних конкурсах угорський уряд надав можливість Едвіну Мартону грати на унікальній скрипці Страдіварі 1698 року. Розумію, наскільки важливо для кожного музиканта мати добрий інструмент. На чому граєте ви, Михайле?

— Я отримав гарний подарунок у спадок від своїх батьків. Це — унікальний майстровий інструмент кінця XVIII ст. (майстерня Йозефа Рідла). Дуже ціную можливість грати на такій скрипці. Це вкрай важливо для музиканта – знайти і мати в себе той інструмент, який може повністю злитися з виконавцем. Я також випробував кілька інструментів нашого закарпатського скрипкового майстра Сергія Голубокого. Зокрема, з одним із них виступав після закінчення академії, в тому числі і в Ужгороді. Можна було б поцікавитися, чому я не граю на ньому зараз. Це дуже делікатне питання, і справа зовсім не тому, що він мені не подобається. З часом міняється і виконавець, і інструмент.

Алла Штефко: — До того ж одна справа – грати Прокоф’єва, і зовсім інша — Моцарта. Є інструменти більш звучні, а є делікатні, темброві, камерні. Відтак музикантові треба мати дві-три скрипки.

Михайло: — Думаю, кожному виконавцеві кортить випробувати багато різних інструментів. Це суто професійний інтерес.

Сакраментальне запитання: чи забезпечує вам ваша творчість достаток і впевненість у завтрашньому дні?

— Важко досягти того рівня, щоб почуватися забезпеченим, спокійним. В усякому разі, мені про це ще рано думати. Я постійно працюю над собою і ставлю перед собою завдання, щоб ніколи не зупинятися на досягнутому.

Таїсія Грись

 

24 грудня 2013р.

Теги: скрипаль, Штефко

Григорій Сковорода вийшов у словацькому перетлумаченні пряшівця Івана Яцканина
Втрачені церкви Закарпаття повернуться на культурну мапу
/ 5Найбільша в Україні приватна альпійська гірка розташована в Кам’яниці
/ 2Справжня історія воловецького трампліна
/ 3Заради спорудження Теребле-Ріцької ГЕС затопили кілька сіл, але вільшанці до останнього не вірили в її запуск
/ 5Оксана Ганич була ровесницею епохи Карпатської України й першою жінкою – доктором наук на Закарпатті
Цінова гойдалка на закарпатському ринку квітів і ярини
/ 1Мешканець Тячівщини вже роками виготовляє соляні лампи та створює соляні кімнати
/ 1У Тересві похована "Чорна графиня" – дружина одного з найвідоміших угорських митців ХІХ століття
На Закарпатті працює 4 400 лікарів та 9,5 тисяч медсестер та фельдшерів
На Закарпатті розкидуватимуть "вакцинаційні" брикети від сказу
На Закарпатті 80% пенсіонерів уже отримали монетизовані субсидії
/ 1Закарпатська спортсменка стала володаркою Кубка Європи із фристайлу-слоупстайлу
В Іршаві відкрили експозицію "Прикордонник Василь Попик – захисник Карпатської України"
"Шлях Пинті" врочисто відкриють наприкінці травня на Виноградівщині
Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
» Всі записи