Серп і молот в закапелках. Радянські «родзинки» Ужгорода

Здавалося, давно вже культ вождів розвінчаний, і колгоспники з жовтенятами канули в Лету – але таки зосталися в місті над Ужем радянські прихистки. І хоч зветься нині Ленінградська набережною Незалежності, проспект 40-річчя Жовтня став Свободи, та нікуди нам не дітися від «СРСРівських» висоток-ешелонів і серпів із молотами під «смерічками».

Серп і молот в закапелках. Радянські «родзинки» Ужгорода

А щоби знали ужгородці й гості міста про радянський кавалок історії, закарпатські туризмо­знавці розробили нову екскурсію. «Ворота» в СРСР в Ужгороді «відкриваються» на пішохідному мості – у далекому 1944-му його геть зруйнували. Було 27 жовтня, непогода затуманила вулиці, і саме цього дня червоноармійцям вдалося звільнити місто від фашистів-окупантів. На честь визволителів Ужгорода Москва навіть салютувала двадцятьма артилерійськими залпами з 224 гармат.

Агітпанно і військові бункери

Тогочасні бої залишили по собі відбиток на лівому березі Ужгорода, на Київській набережній. «Ось вони, постріляні перила, – показує неподалік мосту екскурсовод Сергій Митровці. – Сліди куль від пістолета-кулемета залишилися й понині. Угорські вояки оборонялися навпроти і стріляли в червоноармійців, які підходили з нинішньої площі Петефі. Відтак 27 жовтня, коли окупанти були розбиті, й почалася нова епоха в житті Ужгорода».

«Так склалося, зауважує екскурсовод, що саме на лівобережній частині міста найбільш відчутний радянський дух. На Православній набережні височіє церква Покрови, збудована ще в 30-их роках за проектом російського священика як зменшена копія Коломенського храму під Москвою. У 50-их зі святині зробили склад, а пізніше – музей атеїзму.

Навпроти, вздовж правого берега річки простяглася Закарпатська мала дитяча залізниця – одна з найкоротших в СРСР і Україні, завдовжки трохи більше кілометра. Сьогодні вона не працює, але колись жовтенята і піонери саме тут пізнавали ази роботи залізничників. Спершу двома станціями, «Сталінською» і «Парком», курсували один паровоз і два дерев’яні вагони, згодом транспортних засобів побільшало. Після розвінчання культу Сталіна одну зі станцій перейменували на Піонерську, а на залізниці з’явилися ще й тепловози. Утім, сьогодні дитяча колія вже не працює. А неподалік – парк імені М. Горького (тепер Підзамковий). Саме тут гуляли і відпочивали городяни – поки не стало затісно. Так з’явився інший, значно більший парк – імені 300-річчя возз’єднання України з Росією, нині – Боздоський.

Екскурсія продовжується на лівому березі. Після церкви гід розповів про Будинок профспілок, теж із власною радянською «родзинкою». «Це агітаційне панно, де зображені робітники і колгоспники, – показує пан Сергій на споруду, – характерне для всієї архітектури того часу. Навіть зі стін люди чули гасла в дусі комунізму про славу КПРС». Далі – колишній кінотеатр «Комсомолець», де колись засідала ужгородська молодь. Нині контингент трохи змінився – наразі це студентський центр дозвілля «Ювентус».

Далі від «Ювентусу» – добре знаний усім городянам Будинок побуту. І хто би міг подумати, що за великим рекламним транспарантом, на якому зображена зелена смерічка, причаїлися… серп і молот! «Цікава історія, пов’язана з цим зображенням, – продовжує екскурсовод. – Коли робітники склали з каменю серп і молот, то з подивом помітили: висить «картинка» догори дригом. Тож швиденько мусили переробляти. Вже у наші часи серп і молот не демонтували, а просто «прикрили» рекламним транспарантом».

Біля Будинку побуту пан Сергій показує невеличкі цегляні прямокутні споруди. Це – вентиляція, а під землею – військові бункери. Одну їх частину віддали в експлуатацію місцевому пабу.

А от і площа Сталіна, нині – Шандора Петефі. У часи СРСР тут знаходилися військові штаби та народний комітет Ужгорода, і саме тут найперше ховали визволителів міста над Ужем. Згодом ці могили перенесли на Пагорб Слави, де сьогодні спочиває у 217 братських та індивідуальних могилах майже тисяча бійців.

За «вагонами» проспекту – Карл Маркс

Із тогочасної площі Сталіна екскурсія переходить до Закарпатського облмуздрамтеатру. Пан Сергій каже, досі ця споруда не має документів про завершення робіт, тобто фактично будується ще з 80-их років минулого століття.

Далі – на головну вулицю першого нового радянського мікрорайону, на проспект 40-річчя Жовтня, нині – Свободи. Екскурсовод розповідає, що раніше зі сторони мосту сюди простягалося старе кладовище – аж до місця, де наразі розмістився дитмайданчик. Сам же проспект за часів СРСР масово забудували житловими спорудами. «Проспект планувалося вкрити 10-12-поверхівками. Але будівництво висоток виявилося нерентабельним, тому від нього відмовилися. А он наша «пізанська вежа» – 16-поверхівка. Проспект, як писав Сергій Федака, нагадує радянський ешелон, який рухається до вокзалів – у світле майбутнє».

А за ужгородським хмарочосом, як прямувати вузенькою вуличкою, принишк… Карл Маркс.  Пам’ятник, розповідає екскурсовод, так і не демонтували, бо сховався далеко від очей.

Повертаємося на проспект – і знову на стіні однієї з висоток на Льва Толстого майорять робітники-колгоспники. Таких агітаційних «декорацій» в Ужгороді ще чимало. Десь їх забудували, як на площі Корятовича, а десь вони досі є – он голова Леніна на «Білочці» видніється. Сам же гастроном у радянські часи звався «Товарами повсякденного попиту», але в народі став більш знаний як «Білочка» – бо у вітринах тутешнього кафе жили білочки і папужки.

Завершилася екскурсія в місцевому стилізованому під радянські часи закладі на вулиці Капушанській. Сергій каже, що на деякі об’єкти радянської епохи через брак часу не вдалося потрапити. Зокрема, це пам’ятник «Україна – визволителям» на кордоні зі Словаччиною і той-таки Пагорб Слави.

Не встигли й на одну з найгарніших площ в Ужгороді – Леніна (нині – Народну). Колись тут красувався живий килим із кущів барбарису, самшиту і червоних троянд, які цвіли навіть у листопаді. На постаменті з червоного граніту височів Ілліч, і саме до нього й «підбирали» економічний факультет – коли його будували, то найбільше переймалися, аби гармоніював із Леніном. Із цієї площі Ленінградська набережна вела на вулицю Суворова (Корзо), яка у святкові дні аж майоріла червоними прапорами і сповіщала про славу Компартії.

Надія Вишневська

13 лютого 2013р.

Теги: радянський, СРСР

Коментарі

УЖГОРОДЕЦЬ - АВТОРУ 2013-02-15 / 14:42:13
Але до слів "Любомире, правки в текст адмін вніс за моїм проханням" задля повної правди слід було додати: "після зауважень УЖГОРОДЦЯ".

автор 2013-02-15 / 13:54:12
Любомире, правки в текст адмін вніс за моїм проханням. Дякую.

любомир 2013-02-15 / 11:57:11
Адміне, чий матеріал поправили? "Старого Замку"? Молодці! Вам у голову не прийшло, що це авторська робота?

УЖГОРОДЕЦЬ 2013-02-13 / 20:33:11


Ось читаємо "...саме на лівобережній частині міста найбільш відчутний радянський дух. Тож прямуємо у парк імені М. Горького (тепер Підзамковий). Саме тут гуляли і відпочивали городяни – поки не стало затісно. Так з’явився інший, значно більший парк – імені 300-річчя возз’єднання України з Росією, нині – Боздоський. "...значно більший парк – імені 300-річчя возз’єднання України з Росією, нині – Боздоський", – одна з найкоротших в СРСР і Україні...". Хіба "парк імені М. Горького (тепер Підзамковий)" а також "...Закарпатська мала дитяча залізниця" "...на лівобережній частині міста"? Ця частина міста ЛІВОБЕРЕЖНОЮ була хіба тоді, коли не існувало жодного з цих парків і залізниці - коли русло річки Унг (Ужа) проходило через центр Унгвара... Та й за контекстом не зрозуміло - яким це чином за значно більшим парком – імені 300-річчя возз’єднання України з Росією, нині – Боздоським ... навпроти парку в центрі міста вздовж річки простяглася Закарпатська мала дитяча залізниця... А потім далі читаємо - "У кінці парку на набережній височіє православна церква Покрови" - кавардак та й годі...



Дякуємо за уважність, матеріал підправили. Адмін.


«П’ятиповерхівки ще нема, а квартири обіцяні і Погорелову, і Ратушняку»
/ 8Закарпатці організувалися у партизанський загін
/ 4Батьки дитини, яка померла в пологовому будинку Ужгорода, вважають, що немовля підмінили
/ 1Архієпископ Феодор: «Ми готові духовно підтримати наших військових у Криму»
/ 6Закарпатський інтерн оперував поранених на Майдані
/ 3З церкви в Мукачеві вкрали мощі святих, яким дві тисячі років
/ 3Чеські медики досі не наважуються вийняти з тіла уродженця Ужгорода картеч, "отриману" на Майдані
Подорожі чоловіка-мізинчика Сабоніса
«Виношу дитину за 30 тисяч доларів»
Заробітчанські поневіряння ужгородки
На Закарпатті послуги детектива поки що не надто популярні
/ 14На Закарпатті болісно відреагували на погрози "регіоналів" закрити УГКЦ
/ 3В Ужгороді прокуратура досі не знає, чи законно влада продала аптеки
/ 1Від новорічного похмілля допоможуть швидкий секс і контрастний душ
/ 1Люди захистили від дерибану футбольне поле у Горянах
Одержимий кухнею
/ 3Новий Рік в Ужгороді, або Стриптиз Снігуроньки – від 600 гривень
/ 1Розлучені, геї, ігромани – «клієнти» закарпатських психотерапевтів
Ужгород: Замість туалетів – заіржавілі дірки
/ 15Повернулася лікарка, яка продавала дітей
Скульптурний трудоголік. Роботи ужгородця Юрія Максимовича купують попи і прокурори
У Мукачеві Будинок офіцерів руйнується, бо казначейство не дає грошей
Презервативи, Ленін і цуцик за 10 «штук»
/ 2В Ужгороді "забули" відновити покриття пішохідної частини транспортного мосту
Отрутою і ґумовими кулями. Доґгантери в Ужгороді вбивають щомісяця 5–10 собак
» Всі записи