Найщасливіший Василь

Ну чому комусь так щастить? Ну чому!? Оце питання застигло на вустах і в очах майже всієї районної перестарілої, горя і радості за нові часи сьорбнувшої партноменклатури. Вони ж всі прекрасно знають цього хулігана у владі, якому і заздрили, і трошки побоювалися, до якого часто бігали по допомогу. Всі його витівки та художества на пам’яті… Не кар’єра, а американські гірки.

Найщасливіший Василь

Майже в переддень свята Василія Великого наш місцевий великий Василь, якого в миру звуть Василь Іванович Якоб, успішно і по-молодечому хвацько розірвав пута, які його зв’язували і так за останній час обтяжували. Пан Якоб розпрощався з білим домом, завершуючи тим самим кар’єру «харизматичного керівника районного масштабу». Ні, він не грюкнув дверима, приніс, як і належить, гостину (стіл накрили а одному з кабінетів економічного відділу), але сам в гостині участі не приймав, як вже давно не приймав участі ні в нових розкладах, ні в постилих інтригах. Він залишав за собою руїну, на яку не хотів навіть озирнутися.

Зате чудову можливість озирнутися маємо ми і дещо при цьому для себе зазначити. Адже з відствкою Якоба – останнього великого партноменклатурщика, завершилася ціла епоха.

Погортаємо історію. В середині застійних 70-х в місто приїхало подружжя Якобів. Ніна і Василь закінчили Київський інженерно-будівельний інститут і були направлені на роботу у Виноградів. Василь Іванович став працювати на заводі залізобетонних виробів технологом. Директором ЗБВ в той час був відомий районний стратег Іг-натоля Яків Васильович, тому через деякий час Якоб вже працює директором ДОСААФ. Не знаємо, який потенціал розгледів у вайлуватому молодому чоловікові товариш Ігнатоля, але навряд чи він собі міг навіть помислити наскільки підходящим виявиться його кандидатура для наступного історичного періоду. А насувалися буремні 80-ті, для яких, здавалося, був просто створений наш герой. За маскою такої собі грубуватості і брутальності, яка в совковий час сприймалася за народність, простодушність «свого в доску парня», ховався хитрий, розумний і рішучий тактик. Напрацьовуючи і розвиваючи таланти і здібності, Василь Іванович, взявши долю за шкірку, став енергійно крокувати по кар’єрі. Не знаємо, коли пан здибався із своїм кумом Черевком, ой, вибачте, Черепком Іваном Андрійовичем, але вже працюючи в ДОСААФ товариші стали об’єктами пильної уваги місцевого ОБХСС, яким тоді керував Василь Гербей. Кумове щось із ремонтом даху там накрутили, але врешті викрутилися. Та й чи один раз таке в подальшому бувало, адже кумове і донині у зв’язці - нерозлучні і взаємно зацікавлені? Після ДОСААФ вже добре відомого, на районних гостинах помітного, компанійського Якоба (а тоді, якщо не міг печінкою працювати, то про справжні вершини можна було забути) беруть працювати в райком інструктором по будівництву. Проявився і тут своєю активністю, енергійністю та діловими якостями: «багато не говорив, писати не любив, але справу робив». Сподобався тодішньому прем’єр-міністру району Миколі Макаревичу і приспіло нове призначення -директором РЕМБУД управління, куди потрапив на місце вибулого у зв’язку з набуттям пенсійного віку Гренцера. Але й тут Василь Іванович не затримується, бо по рекомендації того ж Макаревича міські депутати у 1986 році обирають товариша Якоба міським головою або головою Виноградівського міськвиконкому по-старому.

Ох, і роботи відразу навалилося. Газифікація міста, підтримання міського господарства в більш-менш нормальному стані в ситуації ломки старих підходів і освоєння нових у зв’язку із початком перебудовчих процесів у країні. Децентралізація та деполітизація принесли з собою хаос і нерозуміння: як же ж жити без чітких вказівок згори, надійного планового фінансування і всебічного партійного контролю? Але шок потихеньку пройшов, люди навчилися давати собі раду самостійно. Із зупинених або ледь жевріючих фабрик і заводів пішли на базари, в закордони, туди ж пішли лікарі з вчителями та пенсіонерами, які не вміли жити на ту мізерну зарплату та пенсію, яку їм стала пропонувати нова українська держава вкрай нерегулярно, іноді у вигляді протермінованих продуктів та товарів народного споживання. Це були часи безприкладного подвигу нашого народу, коли поряд з ломкою свідомості, звичного укладу життя ми вчилися годувати свої сім’ї, бути підприємцями, освоюючи нове податкове та митне законодавство і методи ухилення від них, в чому нам активно допомагали ті ж податківці та митники, бо вони теж вчилися годувати свої сім’ї по-новому. Все ставало новим, хоча і з стійким душком зовсім не забутого старого. Місцева влада трошки похвилювавшись ростом та спалахами протестних настроїв, які спочатку було заволоділи громадою, згодом заспокоїлася. Всі ж цапи відбувайли нагорі. Грошей нема, криза, самостійна Україна і все таке. Ми тут причому? І якщо люди плюнули, розвернулися і пішли собі виживати, то місцеві керманичі навпаки оглянулися і аж присвиснули від можливостей, які чудесним чином відкрилися. Величезний пиріг із соціалістичної народної власності: нерухомості та рухомості, не розпайовані колгоспні землі та майно, майже бездоглядний місцевий бюджет. І на всю цю халяву капає голодна слина новонародженої місцевої совкової буржуазії.

Не стояло на місці і життя Василя Якоба. У 1998, здається, році Василь Іванови стає головою Виноградівської райдержадміністрації, потіснивши на олімпі Михайла Довжанина. У крісло міського голови обирається друг і заступник Степан Бочкай. Диспозиція просто чудова. Район перекритий, місто під контролем. Друзі з різнобічними бізнес-ідеями щодо «пирога», схемами роботи з коритом, тобто бюджетом та голодними очима - поряд. Міліція, прокуратура і т. д., і т. п. Та й де той Гербей з його ОБХСС! А Гербей теж поряд - в 1999 році став начальником Виноградівської міліції. Але це вже зовсім інший Гербей. І не можна сказати, що Василь Михайлович дуже змінився, скоріше часи змінилися: нагорі безсовісно крадуть, а внизу теж ніхто не хоче бути ні святим, ні лохом. А зубчики законів, які раніше більш-менш пережовували існуючу реальність, зараз в ній начисто загрузли і провертаються виключно в ручному режимі.

І ось в цій, здавалося б, такій багатообіцяючій ситуації зійшлися на владній маківці два велета борці-сумоїсти – хитромудрий Михайло Петрович Довжанин – голова Виноградів-ської районної ради і наш прямолінійний Василь Іванович Якоб – голова Виноградівської райдержадміністрації. Кожний талановитий по-своєму, має досвід, хребет і сімейні цінності, які би збільшувати і збільшувати. У кожного за спиною група підтримки з фанатів та сподвижників із своїми запитами. А як же інакше? Що, забули колишні комуністи мудрі вчення класиків марксизму-лелінізму про діалектику, еволюцію, єдність  та боротьбу протилежностей? Нікуди, на жаль, від цього не дітися в посткомуністичній країні.

Але якщо період перебування Михайла Петровича на владній вершині можна охарактеризувати як більш-менш стабільний і результат плідний: дітей прилаштував, фермером базарного «озера» став, на нові українські тенденції нарвався, то у Василя Івановича все, як завжди, незачесано і стрибкоподібно. То не ми його термінатором назвали, - доля назвала. Три рази з голови райдержадміністрації злітав (Дурдинець у 2001 році - зняв, Москаль у 2002 - повернув, Різак у 2003 – зняв, Балога у 2006 – повернув, Ледида - зняв), не став начальником податкової інспекції у 2000 році, хоч гостину дембельську у білому домі виставив, у 2010 не став начальником водного господарства, Сантай ногами-руками відбрикнувся, зате з 2003 по 2006 попрацював начальником газового господарства.

А з 2010 по січень 2013 Якоб працює заступником голови райдержадміністрації – найбільш мила, приємна і меланхолійна сторінка в біографії, коли грізному Василю доводилося носити плащ нової владної амазонки, яка геть втратила відчуття реальності у кріслі голови райдержадміністрації, і часом викидає колінця почище молодого Якоба.

Така ось іронія долі. Але якщо ви думаєте, що зараз пан Якоб пішов на вулицю, то ви його не знаєте, його зірці не вірите. Хтось там за Василя Івановича точно молиться, бо йому на даний час просто фантастично пощастило. Уявіть собі ситуацію: 3 роки до пенсії держслужбовця, перспектива провести ці роки під керівництвом Тетяни Дмитрівни Граб жахає і кидає в холодний піт. Над тобою витончено кожного дня знущаються, порадами твоїми нехтують, людей твоїх звільняють, і хто – жінка, колись зневаженого тобою прокурора. Піти нема куди, пожалітися нема кому, та й як пожалітися, ти ж Якоб – брутальний, грубий, безкомпромісний… Залишається тільки терпіти і перетворюватися на ганчірку. Але тут у двері розпачу і безвихіді стукає молодий принц, можна сказати син – Іван Бушко. Не забув! Не забув, як вони його із Степаном помітили, як вдігріли, ростили, за руку вели, протекцію де лиш мож надавали… Не забув!

Іван Іванович Бушко, новообраний депутат Верховної Ради визначився із своїми помічниками. І одним з них став Василь Іванович Якоб - досвідчений керівник, якого добре знають і поважають в районі, який добре знає потреби району. Рішен-ня депутата 100%-ве. Важ-ко було знайти більш підходящу кандидатуру. Василь Іванович при цьому на п’ять років забезпечений роботою, гарною зарплатою, впливом, незалежністю… Все як у найкращі часи.

Утерся, правда, Альошин Віктор Миколайович - колишній другий секретак райкому партії, який спав і бачив. Але ж і так не можна! Ще мало і товариш Альошин забальзамованим на роботу ходитиме.

Минулої суботи Василь Іванович останній раз прийшов у кабінет. Забрав звідти свій холодильник, телевізор, трошки постояв перед закритими дверима і щось насвистуючи пішов коридорами на вихід. Разом з ним, посвистуючи, пішов час (не дух). Час, який навряд чи можна оцінювати однобоко, але якому насправді вже давно немало би бути місця в нашому житті.

Володимир Мочарник

21 січня 2013р.

Теги: Якоб

Коментарі

Бегерусь 2013-01-22 / 16:38:55
То дуже простий і порядний чоловік хоть мало і хуліган)).

депо 2013-01-21 / 18:38:43
нормальний керівник, мож із ним било робити


Чорна Гора
Публікації:
/ 4Останній номер
/ 10Стихія, то панська забава
/ 1Бог – дав, Бог – взяв
/ 3Дедушка-трансформер
/ 14Депутатів Виноградівської райради вперше на сесії назвали "гаспадамі"
/ 1Крокодил і сонце
/ 3«Чорна Гора» № 800
/ 5Вершник Українського апокаліпсису
/ 2В очікуванні прокурора
У Виноградові відбувся концерт "Різдвяні мелодії оркестру"
/ 9Виноградівці знову поїхали в Київ на Євромайдан
/ 12Позачергова сесія (безсилість)
/ 2Студенти та учні Виноградова вийшли на вулиці, аби підтримати страйк
У Виноградові створено координаційний штаб для мобілізації людей в Київ
/ 2Михайло Кочіш: «Вибори 2015 року відбудуться за результатами соціально-економічної діяльності влади»
/ 2Таємничий приїзд прокурора, або тінь і сонце
/ 4Життя і смерть радгоспу “Виноградівський”. Андрій Васько
/ 5Журналіст
/ 2Життя і смерть радгоспу “Виноградівський”. Василь Монда
/ 10У Виноградові живе жінка, яка вже 4 роки не може поховати свою дитину
/ 15Безпрецедентний випадок
/ 3Пташечка тихне, поле німіє... газони стрижуть
/ 13Вітання президента України вірним виборцям Виноградівського району та особливо міста Виноградова
/ 5Питання до рідного кандидата
/ 2Три історії
» Всі записи