Народне вбрання закарпатських бойків кінця ХІХ – першої половини ХХ ст.

Народний одяг закарпатських бойків пристосований до природно-географічного середовища і роду занять. Він відзначається зручністю, простотою. Основним матеріалом для нього було домоткане полотно та сукно. Тільки той одяг можна вважати народним, що виготовлений із домотканого полотна та сукна.

Основу жіночного костюму тут складають сорочка («опліччя», «опліча», «курта»), виткана у дві ничелниці і пошита з трьох, рідше двох, пілок, рукави цільнокроєні, закінчуються вишитими манжетами або воланами («фидри», «фидриці»). На грудях, навколо коміра і у зап’ясті полотно на сорочці зібрано у зборку («рямки», «збиранина»), прошито білими нитками. Сорочку на рукавно-плечовій частині, грудях, манжетах, комірі оздоблювали вишивкою геометричного, пізніше рослинного орнаменту, виконаною гладдю, хрестиком та іншими техніками. Часто буває таке, що одну і ту саму техніку називають по-різному: у літературі за 70–80-ті роки минулого століття і в літературі, виданій за останні роки, одна і та сама техніка тлумачиться по-різному.

Із сорочкою одягали спідницю («фартух»), на талії її призбирували у зборку («рями», «рямки») і оздоблювали вишивкою, вигаптованою білою мережкою («чіпки») або фабричним білим шитвом («щупки»). Поверх спідниці одягали фартух («запиначка», «припиначка», «пілка», «півка», «катран»). Підперезували одяг поясом («пасина», «плетінка») із фарбованої овечої вовни, з обох кінців якого звисали різнокольорові китиці, які фарбували («дубили») дубовою корою або фабричною фарбою. Поверх сорочки великоберезнянські бойкині одягали безрукавку («камазоля»), виготовлену із домотканого сірого сукна, або безрукавку, пошиту з фабричного полотна і оздоблену рослинним орнаментом. Міжгірські бойкині на свято до церкви одягали безрукавку («камазоля»), пошиту із велюрової тканини (оксамит), яку місцеві бойки називали «баршун мохнатий». Були також безрукавки, пошиті з іншого полотна. Молоді жінки, дівчата носили безрукавки червоного, зеленого, білого, синього кольорів, старші – темного. Воловецькі бойкині одягали безрукавку – «веста» (від німецького Weste), пошиту з домотканого або фабричного полотна різних кольорів і оздоблену вишивкою.

Серед бойків Великоберезнянського району була поширена куртка («сіряк»), яку виготовляли з того ж самого сукна, що й «камазолю». Типовим елементом у бойків Міжгірського району теж була куртка («уйош») з ущільненого домотканого білого або сірого сукна. Серед мешканців Воловецького району теж поширеною була домоткана сукняна куртка, яка мала декілька назв («вуйош», «уйош», «сукняник»). Тут побутували також куртки, пошиті з домотканого полотна («коноплянка», «кабацайка»).

Ще одним плечовим елементом, який виготовляли з овечої вовни, була гуня білого, сірого, темно-червоного кольору. Важко було уявити мешканця верхів’я гір, тобто закарпатського бойка, без цього елемента в будь-яку пору року. Гуні у закарпатських бойків були з ворсом і без ворсу. З ворсом («коци») гуню так і називали – «коцовата», «коцьовата», довжина ворсу – 10–15 см. Багато можна розповідати про гуню.

Взимку закарпатські бойки одягали кожухи з рукавами із вичиненої («варжованої») овечої шкіри. Кожух, зшитий шкіряними ремінцями та чорними нитками, застібується теж шкіряними ґудзиками. Поли, поділ, низ рукавів і спинка кожуха оздоблені шкіряною аплікацією, орнамент рослинний, та облямівкою чорним ягнячим смушком. Поряд з кожухом побутували і шкіряні хутрові безрукавки («камазоля», «бунда», «плічки»), оздоблені шкіряною аплікацією, яка розміщена у вигляді рослинного орнаменту на кутах подолу безрукавки, та чорним ягнячим хутром.

У закарпатських бойків побутували також і в’язані з овечої вовни светри («сведер») білого та сірого кольорів як з рукавами, так і без них.

Великоберезнянські бойкині заплітали волосся у дві коси, вплітаючи у них заплітки з червоної і зеленої вовни, закінчуючи їх китицею, яку закладали за пояс. Голову пов’язували хусткою («хустя», «дуплованка»). У молодих жінок хустки були яскравого кольору, у старших жінок та бабусь – темного. Заміжні жінки носили і чепці («чипиць», «чупець»). Воловецькі і міжгірські бойкині молодичалися: нижню чорну хустку («молодиця») зав’язували ззаду і поверх неї одягали ще одну білого, чорного, червоного кольору («плат», «платина»). Верхню хустку навіть вишивали і зав’язували під підборіддям. У старших жінок обидві хустки були чорні. До церкви обов’язково одягали і чепець («чипиць»). Із лика липи або хвойного дерева виготовляли обруч 3–4 см завширшки й зшивали білими нитками, зверху прикріпляли біле мереживо або полотно, ззаду – десять шовкових чорних «пантликів». Під час весілля піп клав дівчині на голову освячений чепець, а поверх чепця – кольорову хустку. Із церкви молода йшла додому у чепці і хустці. У труну жінці теж клали на голову чепець і хустку. У селах Жденіївської долини нижню червону хустку називали «малий кестемен», а поверх неї одягали другу хустку  – «великий кестемен» – білого, чорного, червоного кольорів.

Шию прикрашали вузькими смужками («драбинка», «плетінка») із різнокольорового бісеру. Орнамент геометричний та рослинний. Із нагрудних прикрас побутувало намисто («монисто», «пацьорки») в 5–10–12 рядків («шориків»).

Із взуття у закарпатських бойків були постоли («ходаки», «змітки», «вирбці»), які виготовляли із волової, коров’ячої, кінської, свинячої шкіри. Ступню ноги обвивали прямокутним шматком домотканого полотна або сукна («онучі», «платянки») і обмотували чорними шнурками («волоки», «обуванці»). У заможних верств населення побутували і чоботи, які виготовляли шевці («шустер», від німецького Schuster). Закарпатські бойкині в’язали також і шкарпетки із білих і сірих вовняних ниток («штримфлі», від німецького Strum­pfe – «капці»). Ще один вид взуття у бойків – довбані долотом дерев’янки («деревляники»).

Чоловіча сорочка у Великоберезнянському районі була викроєна із трьох пілок, мала комір-стійку або відкладний («галір закочений»). Сорочка оздоблена вишивкою. Чоловіча сорочка воловецьких бойків була нижче пояса, носили її навипуск. Сорочка пошита із двох пілок, мала вузький комір-стійку («обшивка»). Побутувала тут також сорочка, що була викроєна із трьох пілок, мала відкладний ву­зький комір («оши­йок», «галір закочений»). Сорочка між­гірських бойків шилася з двох пілок, мала комір-стійку («обшивка»), оздоблений хвилястою лінією («кривулька») білими нитками. Розріз («розпірка») спереду застібувалася зеленими, червоними, синіми ґудзиками. Побутував і інший тип сорочки, яка шилася теж з двох пілок, мала круглий виріз біля шиї, короткий розріз спереду за­в’язувався двома конопляними шнурками («защінки»). У деяких бойківських селах чоловіки поверх сорочки одягали полотняну безрукавку («лайбик», від німецького Leib).

Поясним елементом чоловічого одягу були широкі штани («гаті»), які укріплювали мотузкою («гачник») із 3–9 плетених конопляних ниток і вставляли у «загинку». Поверх гатей одягали ще одні штани («надраги», «бачмаги») теж з конопляного або льняного полотна. Укріплювали верхні штани вузьким ременем із волової шкіри або фабричним, який просували у хлястики («псики»). Був ще один шкіряний ремінь («черес») – на три-шість застібок («пряжки»), який одягали як на роботу, так й до церкви. Взимку поверх гатей одягали «холошні» – штани із домотканого сукна білого або сірого кольору й укріплювали теж жовтим або чорним ременем. Зимові штани фарбили («дубили») за допомогою кори вільхи, дуба і додавали порошок («купирвас»), щоб не бруднились  і не гнили.

Із головних уборів побутували капелюхи («крисаня», «клибанка», «клибаня»), їх прикрашали пір’ям павлина, сойки, тетерева, гірського орла, шерстю дикого кабана. Були поширені також й солом’яні капелюхи. Взимку носили «кучми», «ковпаки», «шапки зимушні», виготовлені із вичиненої («варжованої») шкіри чорного, білого ягняти, вівці, сірого зайця.

Одяг закарпатських бойків доповнювався різними декоративними предметами: тайстринками, шкіряними сумками («ташками»), палицями, топірцями, люльками («піпа»).

Ілля Грибанич, старший науковий співробітник відділу народного мистецтва та етнографії Закарпатського краєзнавчого музею

Теги: бойки, одяг

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати