ДОКУМЕНТИ СВІДЧАТЬ... (7)

У часі Першої світової війни Пряшівська Греко-католицька єпархія видавала „poucsitelynöju i obscsesztvenöju novinö – Nase otecsesztvo – щотижневу газету (1916-1919), редактор – Е. Сухий „pod pokrovitelysztvom i rukovodytelysztvom Preosvzvj. Jepiszkopa Dra Sztefana Novák“ (1879-1932), уродженця с. Убля – виразної проугорської орієнтації. Після втечі єпископа в Будапешт газета заникла, а на її місце прийшов тижневик „Голос Русскаго Народа”. Перше число цієї газети, мабуть, ніхто із її дослідників не мав у руках. В бібліографічному довіднику А. Животка „Преса Карпатської України” (Прага, 1939) ця газета зовсім не згадана. Кращий знавець української преси в Словаччині Олена Рудловчак в статті „Розвиток журналістики українців Східної Словаччини” („Біля джерел сучасності”, Пряшів, 1981) пише, що перше число газети вийшло наприкінці 1918 року (с. 281). Цю невірну інформацію повторив і я в статті про Дмитра Вислоцького („Репертуарний збірник, 1989, ч. 2,  с. 55),  не маючи тоді газети в руках. П. Р. Маґочій писав, що редактором „Русскаго Народного Голоса” були: „Роман Прислопський разом з іншим лемком Дмитром Вислоцьким” („Енциклопедія Підкарпатської Русі”. – Ужгород, 2010, с. 613).

В архіві Флоріана Заплетала збереглося кілька чисел цієї газети. Титульна сторінка першого її числа зверху до низу оздоблена червоно-синім знаменем. А газета озаглавлена так: „Пряшев, 20 янв. (2. н. ст. февр.) 1919 – Голосъ Русскаго Народа. Политическо-просвітительный народный єженедільник, орган „Карпато-Русской Народной Рады. Редактор: Дмитрій Вислоцькій”. Ім’я Р. Прислопського не згадано ні в першому, ні в наступних випусках.

Правда, тут же без будь-якого пояснення наведено: „Год изданія IV, № 5”. Мабуть, її редактор Д. Вислоцький вважав „Голос Русскаго Народа” продовженням своєї газети „Русская земля”, що виходила 1914 року.

Про те, що йдеться про новозасновану газету, свідчить передова „От редакції”, яку нижче передруковуємо повністю первісною кирилицею та нинішньою азбукою. Із матеріалів, опублікованих в першому числі газети, передруковуємо ще програмну статтю „Карпато-Русскої Народної ради” в Пряшеві.

Ці дві статті мають важливе значення, бо наближають нам маловідому сторінку нашої історії, а саме – спробу об’єднати в рамках новоствореної Чехословацької Республіки Лемківщину Польщі, Пряшівщину Словаччини та Підкарпатську Русь.

Як відомо, Д. Вислоцький був прихильником русофільства – політичної течії, яка заперечувала існування окремого українського народу і вважала карпатських русинів (лемків) складовою частиною „общерусского” народа. Прикметник „русский” в розумінні русофілів (і Д. Вислоцького) було відведено не від етноніма „Росія”, а від етноніма „Русь”. Його можна було б замінити прикметником  „руський” (в сучасному розумінні – „український”) і потім усе б стало на свої місця. Та оскільки документ друкується вперше, я залишив його первісну мовну форму. При транслітерації текстів з кирилиці в гражданський шрифт пропускаю ъ в кінці слова, а літери ™ (ять), е та є наводжу згідно з їх звучанням. Все інше залишаю без змін.

З інших статей першого числа на увагу заслуговує продовження передової під назвою „Голос Русскаго Народа”, в якій подано програму газети. Автор не приховує жаль, що Росія, на яку карпатські русини покладали великі надії, програла війну. В зміненій політичній ситуації карпатські русини чекають допомогу від інших слов’ян, головним чином, від „чехословаків”. Автор, між іншим, пише: „Цвітут славянскїя республики Чехословацкая и Югославія, удивляют мир своєй организацїєй, своїм согласїєм, только на наших [в Україні та Росії – М. М.] землях анархія, біда, несчастїє, роздор и кровопролитїє!” (с. 2). Темі слов’янства присвячені й окремі статті – „Русскій народ и славяне”, „Славяне о Росії” та зокрема „Большевики”, в якій є і такі слова: „Счастливый народ, который має предводителів люблячих єго [...]. Счастливый народ ческій. Он воспитал себі добрых предводителів. Нині там порядок, благополучьє […]. Но несчасный русскій народ, судьба переслідує єго, дала єму предводителів, котры не желают єму добра, бурят то что русскій народ с таким трудом поставил, бурят єго зданіє, єго Русь! Тіми предводителями нашого народу в так поважной хвилі то „большевики” […].  Не признают они ни Бога, ни віры, ни церкви, ни прав божих, ни прав людских [...] Ты, смертный человік не можеш мати ничого, твои грунты, твой маєток, не твоє, а державне [...] Коло тых то большевиков нагромадилося разных нерабов, лїнтяєв, котры при той дільбі хотят легко жити. Они переводят ту ділбу радикально: встрілят человіка в добром платью, стягнут [...] Не буде тот народ счастливый, котрый так понимає свободу! Єсли мы хочем, чтоб русскій народ был сильный, чтобы был счастливый, мы должны боротися з большевизмом” (с. 3-4).

Тут же опубліковано „Писмо Ваня Гунянкы” (с. 4-5) – лемківскою говіркою – у віршах.

На першій сторінці другого числа „Голоса Русскаго Народа” (з 9 лютого 1919 року (27 січня ст. стилю) опубліковано звернення) – „Карпато-Руссы всему культурному миру, підписане 14 представниками політичних організацій Лемківщини і Пряшівщини. В преамбулі цього звернення зазначено: „Всі политическїи организацїи Карпаторуссов живущих сплошной массой по ту и  другую сторону Карпат, в сіверных комитатах бывшей Венгрїи и в южных частях политических уїздов, бывшей австро-галицкой провинцїи, округов: Новый Торг, Новый Санч, Грибов, Горлицы, Ясло, Коросно, Сянок и Ліско – признают єдинственной законной представительницей своєй воли Карпато-Русскую Народную Раду в Пряшеві”.

Підписані, між іншим, заявляють: „Протестуєм рішительно против столь ненависного нам польського имперіалізма, котрому мы никогда не поддались и не поддадимся [...] Заявляєм всему культурному миру, что с сегодняшняго дня считаєм себя автономной русской частью Чехословацкой республики с єя президентом Г. Масариком во главі  [...] Наши интересы на всемирной мировой конференціи защищаєт Г. Антоній Бескид, предсідатель К.Р. Н. Р”.

Тут же опубліковано статтю анонімного автора (правдоподібно, Д. Вислоцького) про об’єднання Ужгородської Руської Ради з Карпато-Русскою Народною Радою, підписане представниками обох Рад в Ужгородському замку 4 лютого ст. ст. 1919 р. Автор – член пряшівської делегації, закінчує статтю на оптимістичній ноті, заявляючи: „Недалеко то время, что всім нам дорогая Русь воскреснет в цілой славі и удивит весь мир. Ваш красный Ужгород будет серцем Карпаторуссов, будет нашим маленьким Києвом. Отсюда повієт русским духом по цілой широкой русской землі” (с. 3).

Дальші випуски „Голоса Русскаго Народа”, згідно із заявою редакції, мали друкуватися вже гражданським шрифтом, замовленим у Відні.

*     *     *

Хто такий Дмитро Вислоцький – редактор першої руської газети в Пряшеві міжвоєнного періоду? Я її свідомо називаю руської,  бо вона аж ніяк не була російською, хоч в її назві були два сс.

Дмитро Вислоцький (псевдонім Ваньо Гунянка) народився 4 листопада 1888 року в с. Лабова. Після закінчення гімназії в Новому Санчі 1910 року працював у першій лемківській газеті „Лемко” (1912-1913). В 1915 р. австрійська влада його засудила на кару смерті, яку згодом було замінено довічним ув’язненням в концтаборі Талергоф. По звільненні в 1918 р. він був співзасновником „Лемківської республіки” у Флоринці, після розгрому якої йому вдруге загрожувала кара смерті. На цей раз від поляків. Перед засудженням він утік на Пряшівщину. В 1921 році одружився з сестрою письменниці Ірини Невицької Ольгою Бурик із Уяка (нині Удола) і певний час працював учителем в с. Чирч Старолюбовнянського округу та став членом-засновником Руської (пізніше Карпато-Руської) Народної Ради в Пряшеві. Після неуспіху його ідеї залучення Лемківщини до складу Чехословаччини він емігрував до Канади (1922), де став активним учасником лемківського руху. В 1927 р. переселився в США, де заснував газету „Лемко” (1928-1939) та цілий ряд періодичних і неперіодичних видань. Був засновником „Лемко-Союзу” та брав активну участь у світових лемківських організаціях русофільської та комуністичної орієнтації. В 1934 р. разом з делегацією західних інтелігентів Д. Вислоцький відвідав СРСР. Їм показали з диявольською хитрістю „щасливе життя радянських людей”, в яке Д. Вислоцький беззастережно повірив і після повернення в США став пристрасним агітатором за виїзд лемків з рідного краю та Америки до СРСР.

Під час Другої світової війни очолював комітет гуманітарної допомоги Радянському Союзу, тісно співпрацюючи з прокомуністичними організаціями, за що американські органи видворили його із США. Він поселився в рідній Лабовій і став агітатором за переселення лемків у Радянський Союз. Сам він переселився спочатку в Ужгород, пізніше – у Львів і надалі зберігаючи лояльність до радянської влади.

В 1964 році я відвідав його у Львові. Частину його спогадів навіть записав на магнітну пливку. Він разом з дружиною дуже хотів переселитися до Пряшева, однак смерть Ірини Невицької наприкінці 1965 року перешкодила їх планам. Д. Вислоцький помер у Львові 28 грудня 1968 року. До століття з дня його народження в 1989 року Культурний союз українських трудящих у Пряшеві видав мною  упорядкований „Репертуарний збірник” з добіркою його творів і моєю статтею „Дмитро Вислоцький – несправедливо забутий робітничо-селянський письменник”.

                                                                                                          Микола Мушинка.

„ГОЛОС РУССКАГО НАРОДА”

От редакціи.

Вот Вам „Голос Русскаго Народа!” Мы не могли удержати єго, хотя на ланц єго вязали! Не могли дождатися новых букв, выгребли стары, запліснілы, але Тобі, русскій народе дорогіи и хотя их и мало было, сліпили „Голос Русскаго Народа” и выпустили в білый світ!

Як он єго прийме, незнаєм.

Але то знаєм як Ты єго пріймеш, русскій народе, бо знаєм, что то Твой голос!

Вот Тобі, русскій народе, цвіт твой красно-голубой (червено-білавый) красуєтся, най он буде твоим народно-русским знаменїєм.

Тобі хочем служити, народе русскій, ничего себі большє не желаєм, лем твого счастья, твого добра!

Братья и сестры!

Особенно вы молоды силы, єсли у Вас не мадярскій камень в груди, а русскоє серце, поднимайте русскоє знамя, ширте „Голос Русскаго Народа!”

*     *     *

Пряшев 17 янв. 1919.

Из крови русской, із разсіяных костей русских воинов в Карпатах        

– цвіта славянства, вырос молодшій брат славянин Чехословак.

Пала сила великаго русскаго народа, но Он перелил ся на младшаго своєго брата и оставил єму завіт кончить начатоє ним діло освобожденїя славян.

Добро пожаловать! Здравствуй Родной Брат!

Єсли уж выпала нам такая доля, что сила русская помочь нам не может, обращаєм свои очи на Тебя, Дорогой Брат, спаси!

Прими нас в гости под твой кріпкій кров! Мы хотїм виростить под твоїми крилами здоровоє русскоє зерно, а когда над русской нивой взойдет солнышко, разсієм єго по землі русской...

            Ты находиш нас в крайнєй душевной и тілесной нужді!

Но мы догоним в добрый час!

Лишь Бог помог бы русской груди.

Вздохнуть пошире, повольній.

Покажет Русь, что єсть в нєй люди.

Что єсть грядущеє у нєй!

... В єя груди

            Біжит поток живой и чистый

            Єще німых народных сил,

          Как под корой Сибири льдистой

          Золотоносных много жил...

Сегодня в пятницу 31. н. ст. января 1919. г. на собранїи членов „Карпато Русской Народной Рады” в Пряшеві, в присутсвїи многих делегатов из Угорской и Лемковской Руси запало єдиноголосноє  рішенїє, что эти части Русской земли присоєдиняются, как автонмная часть русская к Чехословацкой республикі. Республика должна носить имя Чехословацко-Русской.

V negyilyu, 2-ho februara velyke szobranije russzkaho i szlovackaho naroda v Bardijove. Na szobranii bude zsupan sarisszkij dr. Pavel Fábry. 

„КАРПАТО РУССКАЯ НАРОДНАЯ РАДА” В ПРЯШЕВІ.

Дня 5. н. ст. декабря 1918. во Фльоринкі, Грибовскаго уїзда, на собранїи делегатов из всіх русских сел Лемковщины, запало єдиногласно рішенїє, что русскоє населенїє западной Галичины, так званы Лемки, должны становити одно нераздільноє цілоє с угроруссами. Выбраный на том собранїи „Русскій Совіт Лемковщины” должен был перевести акцїю в том направленїи. И дійствительно дня 21. н. ст. декабря 1918. на условленном сїзді в Кошицах наступило слїянїє „Русскаго Совіта Лемковщины” с „Русской Радой”, представительницей Угорской Руси, в одну „Карпато Русскую Народную Раду”. [Дальших 12 рядків закреслено чорною фарбою. – М.М.]

Заключеный акт соєдинєнїя, то креугольный камень под русскоє зданїє!

Мы карпато-руссы были выставлены на найбольший натиск чужой, ворожой нам силы. С южной стороны Карпат мадярска сила отняла нам все, что нам найдорожшє было, отняла нам школу, отняла нам материнскоє слово, посягла на наши церковны святости, на наши книги и праздники! Наши „панове”, которы вышли из народа русского, служили той мадярской силі для мадяризацїи, для убийства свого власного народа! И уже здавалося, что угорскїи Русины пропадут, что не жити им больше на світі...

Не лучше жилося народу русскому по другой стороні Карпат. Як мадяры выдерали все русскоє грубою силою, просто, не крылися со своїми цілями, так по другой стороні ужили на тоє тонкой австрїйской политики, при помочи которой хотіли уничтожити русскій народ. А коли видїли, что народ порозумів их подлую ціль и держав высоко своє русскоє знамя, ужили с початком войны грубого насиллія. Много русских людей вымордовано, много серед страшных мученїй вывезено далеко в Стырію, в Талергоф, где половина серед мук погибла, а половина зламаных калік вернула по 3-літней неволі...

И меншалося русскаго народа в Карпатах с рока на рок! Але рос русскїй дух, росла русская мысль и коли пришла хвиля, коли не груба сила и груба воля деспотов-владык рішає о судьбі народов, але воля Божа и воля самых народов, встає и наш Карпато-русскій народ и объявляє миру свою волю, требує самоопреділенїя.

Така воля Карпато-русскаго народа объявилася на всіх вічах и собранїях, так с одной як и другой стороны и „Карпато-Русская Народная Рада” уполномочена ту волю народну объявити світу.

С днем соєдинєнїя Карпато-руссов затераєся штучна границя, яка живцєм різала народ на дві части и одну часть рука деспотов прикріпила до чужого єй тіла мадярского, а другу до тіла польского.

От сегодня Карпато-руссы творят одно нераздільноє тіло и будут ділити общую судьбу! Нового разділу, новой операцїи недопустим!

К. Р. Н. Р. 

Теги: русофільство, русин, руський

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати