В Гуменному відбулася прем’єра Піддуклянського ансамблю

ПУНА був заснований з метою плекання й пропагування фольклору русинів-українців Словаччини. Це послання колектив виконує по сей день і при зміненій назві.

За 57-м років свого існування ансамбль дав понад десять тисяч концертів. За цей період його рядами пройшло понад 500 співаків, танцюристів та музикантів. В період найбільшої слави (60-і роки ХХ століття) ансамбль нараховував понад сто членів і з успіхом виступав не лише в селах і містах Словаччини, але й у Чехії, країнах Західної Європи та Балкану, в Україні, Росії, США, Канаді, Тунісу тощо. Нині його склад знизився на половину (50 чоловік), зате художній рівень колективу ані трохи не постраждав, а, навпаки, зріс, бо майже всі його нинішні члени – професіонали з вищою або середньо освітою.

Всі дотеперішні прем’єри (а було їх 41) відбувалися у Пряшеві. 42-а з-за дороговизни найму за сцену відбулася в місті Гуменне 19 травня ц. р. під назвою „Душа повна людей”.

Прем’єра, складена з десятьох тематичних блоків, перевершила всі очікування. Автори (художній керівник, режисер, хореограф та художник сцени – Владо Марушин, музика – Андрей Калинка, драматург – Мирослав Кереканич, – костюми та реквізити – Анна Марушинова) в основу поставили автентичні пісні, танці та звичаї русинів-українців Словаччини, однак у високій формі стилізації. Основою змісту програми автори поклали кохання – кохання у найрізноманітніших проявах. Про це свідчить вже перші пісні „А, Боже мій, як то шумні, кед ся люблять потаємні”, „Вийду на поляну”, „Я паробок зос Цернины” та інші.

Глядач переноситься на дівочі вечорниці з „андріївським” ворожінням”, яке нарушає вторгнення хлопців-„страшків”. Вечорниці перетворюються у буйну забаву, на зміну якій приходить балада про трагічну смерть закоханої пари, якій „немилосердна мати” не дозволила повінчатися. А щоб вони і по смерті не були близько себе, кожне поховала на іншому місці: парубка з одного боку церкви, дівчину з другого. Та вірне кохання перемогло: на могилах виросли квіти, які переросли церков і на її вершині сполучилися.

Програмою „В синьо-тихих обіймах” ансамбль без єдиного слова вшанував 100-ліття з дня народження співзасновника та першого художнього керівника ПУНА Юрія Костюка. Кожен, хто його знав, у постаті віртуозного скрипаля впізнав саме його – Ю. Костюка. Цим номером нинішній „Пульс” без зайвих слів підкреслив континуіту з колишнім Піддуклянським українським народним ансамблем.

Прем’єра мала надзвичайну динаміку і градацію. Глядач не встиг опам’ятатися від одної несподіванки, а тут вже була дальша, ще несподіваніша. Все було в постійному русі. Десятичленна група співачок та співаків з допомогою наймодернішої звукової техніки (у кожного на тілі був мікрофон) викликала враження могутнього хору. Те саме можна сказати і про дев’ятичленний оркестр з мікрофонами майже у кожного музиканта. Виконання танцюристів часто було на грані акробатики.

Пісня, танець, музика, оригінальні костюми і реквізити – становили одне гармонійне ціле. Все було абсолютно досконалим, продуманим і вивченим до найдрібніших деталей.

Неймовірно важливу роль у виставі виконували реквізити. Гарно оздоблені коробки на сцені весь час рухалися: вони були лавкою, столом, вікном, ліжком, дверима, деревами, п’єдесталом і навіть горами-верхами – наочними ілюстраціями до кожної пісні, танцю та звичаю.

Подібну роль виконував і звичайний сувій полотна або довга стрічка. Остання була куділлю, жіночим поясом і навіть возом, запряженим кіньми. Все мало свою символіку.

Вистава закінчилася справжнім весіллям – з весільними промовами, піснями і танцями. Все, як у казці.

В цілій програмі не було одного чужого елемента. Все було оригінальне – русько-українське. В піснях і говореному слові були дотримані навіть елементи говірок кожного села. Однак все це було подано  так майстерно, що вистава в однаковій мірі захопить рільника в Новоселиці, пастуха в Остурні, але й вимогливого глядача в Ужгороді, Львові, Києві, Москві, Парижі чи Нью-Йорку. Бо справжнє мистецтво не знає кордонів. А „Душа повна людей” є професіональним мистецтвом високої якості.

27. 05. 2012.

Микола Мушинка

Теги: Піддуклянський ансамбль, фольклор, танці

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати