Документи свідчать... (22)

Заклик Руської народної ради в Пряшеві 1918 р. до населення

Наприкінці жовтня 1918 року заникла Австро-Угорська імперія і на її розвалинах виникли самостійні держави, між ними Чехословацька республіка (ЧСР) та Західноукраїнська народна республіка (ЗУНР). Вже 8 листопада в м. Стара Любовня виникла Руська народна рада (РНР), яка на кількатисячних зборах прийняла маніфест про вихід карпатських русинів із складу Угорщини і приєднання ними заселених земель до щойно створеної ЗУНР.

Наступного дня – 9 листопада відбулося подібне віче в Ужгороді. На ньому була заснована Угроруська народна рада (пізніше перейменована на Руську народну раду) на чолі з каноніком Мукачівської греко-католицької єпархії Симеоном Сабовом (1863-1929). Вона була на проугорських позиціях, тобто за збереження Закарпаття в межах Угорщини з наданням йому широкої автономії. Та після проголошення Угорської совітської республіки (більшовицької) Ужгородська РНР прийняла маніфест про приєднання „Угорської Русі” до ЧСР.

19 листопада Старолюбовнянська РНР об’єдналася з Пряшівською РНР, яка прийняла її програму, однак вже без згадки про приєднання до України.

На жаль, ЗУНР на самому початку була окупована Польщею, а Західне Закарпаття („Угорську Русь”), включно Пряшівщини, зайняли чехословацькі війська. Пряшівська РНР, вибираючи „менше зло”, прийняла постанову про приєднання своєї території до ЧСР. Цьому, однак, передувала інтенсивна дипломатична діяльність: переговори з представниками Паризької мирної конференції, Американської РНР, віче, плебісцити, нові маніфести тощо.

Одним із заходів було письмове звернення „провідника” (секретаря) об’єднаної Старолюбовнянської та Пряшівської РНР Еміліяна Невицького (1878-1939) до населення (від імені РНР) із закликом підтримати саме Пряшівську РНР, не Ужгородську („Унгварську”) РНР. Звернення, озаглавлене закликом „Читайте всі!”, це – двосторінкова летючка (один лист) розмірів 34х21,5 см, надрукована церковнослов’янською мовою в „Книгопечатні св. Николая” у Пряшеві. До мене вона потрапила із празького архіву Флоріана Заплетала разом з його переписом її тексту латинкою на пишучій машинці.

Наскільки мені відомо, оригінал цього документу сучасним дослідникам був невідомий. Історик Івана Ванат у своїй ґрунтовній монографії „Нарис новітньої історії українців Східної Словаччини” (т. І, Пряшів, 1979, с. 61) цитує деякі частини з нього у вільному перекладі українською літературною мовою, посилаючись на збірник „Bratislava” (т. V, 1931, с. 526) та працю Ортоскопа „Державні змагання Прикарпатської України” (Відень, 1922). Він вважає цю летючку циркуляром Любовнянської народної ради, висиланим „у всі українські села та містечка бувшої Угорщини”. Словацькі дослідники Закарпатської України та Східної Словаччини (Данилак, Шворц, Конечний, Ґайдош) у своїх працях цей документ зовсім не згадують.

Нижче подаємо його у первісному звучанні, тобто народно-розмовною мовою населення, якому він адресований, з домішкою церковнослов’янських  слів. Церковнослов’янський шрифт (кирилицю) заміняємо гражданкою; ъ в кінці слова пропускаємо, а літеру ять згідно з вимовою заміняємо на і або ї.

Документ має інформативно-роз’яснювальний характер. Об’єднана Любовнянська та Пряшівська РНР виходить з реального факту: „Тут в Карпатах мало єсть нас, мы слабы и худобны сме на то, абы сме могли окрему країну поставити”. На питання „Якой мы народности?” документ дає однозначну відповідь: „Мы русины... Но мы знаєме, же за Карпатами таки сами русины жиют як і мы”. Ці слова прямо перекликаються з тезою О. Духновича:

            Бо свої то за горами – не чужі:

            Русь єдина, мысль одна у всіх в душі...

            Вот як нині, увіреньє шлем до вас,

            Что Карпаты не розлучат вічно нас. („Голос радості”, 1850)

Документ не втратив свого значення ні в наш час, коли деякі псевдонауковці твердять, що карпатські русини є окремим народом, не пов’язаним з тими, що живуть „за Карпатами”, тобто нинішніми українцями.

Правда, в листівці (на відміну від маніфесту Любовнянської РНР) вже не говориться, до якої держави має приєднатися Закарпаття. Це питання, на думку автора, має вирішити Паризька мирна конференція на основі волі самого населення.

Заклик Е. Невицького серед русинів мав значний відгомін. В багатьох селах і містах на його основі засновувалися місцеві Ради (комітети), а населення майже в усіх селах зголошувалося до руської національності. Воно категорично відмовлялося залишитися в складі Угорщини. А якщо не мало змоги об’єднатися з Україною, воліло увійти до складу ЧСР.

Цікавою є і така деталь: головою Пряшівської РНР було обрано москвофіла Антонія Бескида (1855-1933), який не визнавав українців самостійним народом, а окремою групою російського („русского”) народу. Він настояв на тому, щоб новостворена організація називалася „Русскою” (не „Руською”) народною радою. Е. Невицький, будучи проукраїнської орієнтації, повинен був респектувати офіційну назву, однак в самому заклику вживає прикметник „руський” (з м’яким знаком).

А якою була доля автора цього заклику о. Еміліяна Невицького?

Після приєднання Підкарпатської Русі до Чехословаччини він зблизився з її губернатором Григорієм Жатковичем, який восени 1920 року вислав його до США збирати гроші для діяльності РНР. Повернувшись додому, він і надалі вимагав від уряду ЧСР виконання взятих на себе міжнародних зобов’язань по відношенні до найзахіднішої частини Республіки. Чехословацькі органи звинуватили його в „poburovaní proti republice“ (був такий параграф закону) та шпіонажу. Уникаючи арешту, він слідом за Жатковичем на початку 1922 року виїхав у США, залишивши дома дружину Ірину Невицьку (1886-1965), яка до певної міри продовжувала справу чоловіка. В США його було призначено священиком Пітсбурзької греко-католицького руського екзархату. До політики він повернувся у вересні 1938 року, ставши почесним головою „Комітету оборони Карпатської України”, діяльність якого була спрямована на підтримку карпато-української автономії та її уряду, очолюваного А. Волошином. Після окупації Карпатської України угорськими військами в березні 1939 року та смерті Е. Невицького 20 грудня 1939 року КОКУ припинив свою діяльність.

М. Мушинка

ЧИТАЙТЕ ВСІ!

ШТО ТРЕБА ЗНАТИ О РУССКОЙ НАРОДНОЙ РАДІ?

Русска Народна Рада заложена в Любовні 8-ого нов[ембра 1918] і розширена в Пряшові 19-го нов[ембра 1918].

То не дві Рады! Єст лишь єдна Русска Народна Рада!

Во презідїи выбрано о. Михаила Мигалича и ґ. Антонїя Бескида. Проводником дирекціи єст о. Емилїан Невицкїй.*

Русска Народна Рада стоит на основі Вилсоновых пунктов и жадає для нашого народу полну нацїональну свободу! Она хоче для нашого народу на всякїй случай забезпечити право саморяженья.

Вся наша свобода и нацїональна и культурно-економична опираєся на праві саморяженья!

Каждый народ лишь так може розвиватися, богатіти, просвічатися, так може щастливо жити, єсли єму нїякїй чужїй народ не перешкаджає и не росказує. И мы в будучности хочеме во своих ділах сами собі розпоряджати, штобы на нас никто свои порядки и законы на силу притискати не мог.

Но понеже тут в Карпатах мало єсть нас, мы слабы и худобны сме на то, абы сме могли собі окрему краину поставити, Русска Народна Рада хоче забезпечити для нас право саморяженья, жебы мы сами могли розсудити, с котрым народом будеме мы в будучности жыти?

ЯКОЙ МЫ НАРОДНОСТИ? ШТО ТРЕБА ЗНАТИ О РУСИНАХ?

Мы Русины! Понеже мы жїєме в Карпатах, мы называємеся Карпатскими Русинами. Но мы знаєме, же за Карпатами таки сами Русины жїют, як и мы. Бесіда, звичаи и віра их така, як и у нас, прото они суть нашими братами. Мы с ними етнографично твориме єден великїй, многомилїонный народ. Сей руськїй народ не жїє в єдной краині; он єсть порозділюваный. Доки мирова конференцїя не выповіст свой суд и не потвердит, мы не можеме знати, што буде с нами? Но єдно знаєме с певностїю: знаєме, же руській народ нe загине на віки!  Так сильный, розумный і богатый он єсть, же всі потрясенья и переміны, яки причинила война и револуцїя, пережїє он щастливо.

Прошто пишеме мы тото? Прото, бо межи нашим народом, особливо там, где он жїє помішаный с иншими народами, найдутся и таки непросвічены люде, котры не знают, якой они народности.

Мы им выразно скажеме:

Мы не Словаки, ани нє Чехи, ани не Румуны, мы правдивы Русины!

ЯКА РОЗЛУКА МЕЖИ „РУССКОЮ НАРОДНОЮ РАДОЮ” И УНГВАРСКОЮ „РАДОЮ УГРО-РУСЬКОГО НАРОДА”?

1. Русска Народна Рада станула             1. Унгварска Рада станула отразу

отразу на Вилсоновых пунктах и          при Мадярской народной Раді и

жадає для нас право саморяженья,        к ней приключилася. Она не жадає

та полну національну свободу.              полной свободы.

2. Русска Народна Рада хоче                  2. Унгварска Рада робит политику

итти въєдно с нашими селами; бо         ненародну, прото сельскїй народ

в селянах вся наша сила и надія.            не иде с нею и не довіряє єй.

3. Русска Народна Рада хоче на             3. Унгварска Рада ожидає  полого-

мирову конференцїю выслати своих     дженє наших діл от мадярского                                                            

повіренных Русинов, абы мирова           правительства и не уважає на то,

конференцїя выслухавши наши жа-         же вшитко што нам мадярске пра-

дости, рішила нашу судьбу справед-      вительство обіцає, або хоче дати,

ливо и забезпечила нам будучность.      тото, не буде єще забезпечене, бо

Коли розходится о житью нашого          правительства не суть вічны и што

народа, мы лишь на мирову конфе-        бы нам днесь дали, завтра можут

ренцїю можеме опущатися.                     от нас отобрати.

Видите, милы Братья, яка розлука межи двома Радами! Розважте собі добрі, котра иде справедливым и добрым путем.

Внимайте: Наши враги в новинках вселїякы циганства пишут о нас. Мы строго стоиме на тіх пунктах, которы наша Рада в Пряшеві 19-го новембрїя [1918] прїяла.

Каждый, здоровомыслячїй щирый Русин, котрый желає, абы наш нород не был выставленый на ласку и неласку иншого народа, але дожился славной будучности, най приключаєся сейчас к Русской Народной Раді!

 Найліпше єсть заложити в селі Русске Коло, або сельску Раду и так всі селяне громадно най заявляют, же приставают к нам! Напишите нам также и то, якой вы народности и с котрым народом хочете вы въєдно жити?

 С нами Бог!

Адреса проводника Дирекцїи:    o. Emilian Nevicky

                                                 v Ujaku

                                                 P. Palonca, Sáros.

«Нове життя», № 24/2012

Теги:

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати