Документи свідчать... (20)

Унікальна збірка словацьких народних пісень, видана в Харкові 1832 року. До 200-ліття від дня народження Ізмаїла Срезневського

Ізмаїл Срезневський
Ізмаїл Срезневський

У моїй приватній бібліотеці, що нараховує біля 30 000 одиниць (яку я заповітом подарував Державній науковій бібліотеці в Пряшеві), є багато шедеврів ХVIII-XIX століть. Одним з них є невеличка 18-сторінкова брошура, видана в Харкові 1832 року, тобто перед 180 роками під назвою

„Словацкія псни”. Її автор – визначний російський філолог-славіст, фольклорист та етнограф Ізмаїл Іванович Срезневський, від народження якого якраз нині минає 200 років. Мало хто знає, що цей славний вчений  в 1842 році, тобто перед 170 роками, відвідав і наш Пряшів. Ці три круглі ювілеї є вдячною нагодою для наближення читачам І. Срезневського та його першої самостійної публікації „Словацкія псни”.

 

*      *     *

            Ізмаїл Срезневський народився 13 червня 1912 року в м. Ярославі у Росії, однак від двох місяців до зрілого віку жив в Україні. Його батько був професором Харківського університету. Умер, коли хлопцеві було сім років. В Харкові Ізмаїл закінчив університет (1826-29) і став службовцем різних статистичних установ.

Вже від молодості він записував фольклор у селах Харківщини, Полтавщини та Катеринославщини. В 1831 р. разом з І. Росковшенком заснував ж. „Українській альманах”, в якому публікував і свої фольклорні записи та літературні твори (здебільшого під псевдонімом). В 1833-38 роках під його редакцією вийшло в Харкові шість томів видання „Запорожская старина”. В 1838-41 роках видав альманах „Украинский сборник” (2 томи). В цих виданнях публікувалися українські думи, історичні пісні, перекази, матеріали до історії козаччини та псевдо- фольклорні твори „харківських романтиків” (і самого Срезневського), драматичні твори І. Котляревського, оповідання М. Гоголя, М. Щепкіна тощо.

Саме в тому часі в Західній Європі, головним чином у Чехії, почала зароджуватися нова наукова галузь – слов’янознавство, тому уряд Росії надав І. Срезневському солідну стипендію для вивчення цього явища у слов’янських землях. Свою подорож він розпочав у вересні 1839 року, їдучи по маршруті: Москва – Петроград – Берлін – Чехія – Моравія – Словаччина – Лужиця – Істрія – Далмація – Чорногорія – Сербія – Закарпаття – Галичина – Польща – Україна. Оскільки залізниці тоді ще не було, весь той маршрут він виконав на возах з кінським запрягом, однак, здебільшого пішки, ідучи із села в село і записуючи мову та фольклор тої чи іншої місцевості. Колосальні матеріали, зібрані під час цієї експедиції, знаходяться в архіві Інституту етнографії АН Росії. Більшість з них і досі не опублікована. Виняток становлять матеріали зі Словаччини, опубліковані Вірою Ґашпаріковою.

В кожній країні І. Срезневський нав’язував особисті стосунки з тодішніми славістами, яких часто залучав до збирання історичних, фольклорних та лінгвістичних матеріалів. Його близькими друзями й співробітниками стали Ян Коллар, Людовіт Штур, Богуш Носак-Незабудов, Вук Караджіч та інші. Із своєї подорожі він подавав регулярні звіти Міністерству народної освіти Росії. Крім того, він публікував детальну інформацію про свої подорожі під назвою „Путевые письма Измаила Івановича Срезневского из славянских земель”, які згодом вийшли окремою книжкою (Санкт-Петербург, 1895). Експедиції І. Срезневський проводив переважно влітку, а взимку працював в архівах.

В Словаччині він затримався чотири місяці. До Пряшева прибув 7 липня 1842 року. Зараз же наступного дня він тут зажив затемнення Сонця і цікаво описав реакцію населення на це природне явище. Побував і на пряшівському ярмарку.

З Пряшева він виїжджав і в навколишні місцевості (Ґіральтівці, Комлоша), а 13 липня прибув до Ужгорода, де зустрівся з Олександром Духновичем. З Ужгорода він виїхав у Мукачево, де в тамтешньому монастирі знайшов цікаві історичні документи. В Мукачеві він зустрівся з єпископом Василем Поповичем та істориком Михайлом Лучкаєм. Подорож по Закарпатті зробила на нього велике враження. Спостереження над мовою закарпатських русинів він узагальнив у праці „Русь Угорская” (1952). Місцевих „руснаків” він назвав „родными братами малоросіян, єдинокровными дтьми древней Руси”, а Михайла Лучкая  – „истинным хохлом” (тобто чистим українцем). На його думку, „житель Харькова может разговаривать с жителем Унгвара, как рзаговаривает москвич с коломенцем” [Коломна – місто в Московській області – М. М.]. Цю „єресь” закарпатські москвофіли не змогли простити І. Срезневському навіть через 160 років (наприклад, Іван Поп в довіднику „Энциклопедия Подкарпатской Руси”).

З Ужгорода І. Срезневський вирушив у Галичину, де нав’язав стосунки з членами „Руської Трійці”. Під кінець того ж 1842 року він став першим професором славістики в Харківському університеті (і в Росії). В 1846 р. габілітувався на професора дисертацією „Святилища и обряды языческого богослуженія древних славян”, а 1847 року очолив кафедру славістики Петербурзького університету. З того часу його доля була пов’язана зі столицею Росії. Від 1859 року він був деканом філологічного факультету, від 1861 р. до самої смерті – ректором Петербурзького університету.

Як член Петербурзької академії наук він відредагував і видав десять томів „Известій” та сім томів „Учених записок” Академії наук та опублікував не десятки, а сотні наукових праць, між ними такі унікальні монографії, як „Мысли об исторіи русского языка”, „Киевские глаголические отрывки”, „Материалы для словаря древнерусскаго языка по письменным памяткам” (3 томи) тощо.

Українську мову він спочатку вважав окремою східнослов’янською мовою, пізніше (після переселення у Петербург) – діалектом російської мови.

Ізмаїл Срезневський умер 9 лютого 1880 року в Петербурзі. „Бібліографічний покажчик  І. І. Срезневського”, виданий до 200-ліття від дня його народження (Харків, 2012, 185 с.), охоплює 441 його праць та 670 праць про нього; разом 1 111 позицій.

 

*      *      *

Та повернімося до його „Словацьких пісень”, виданих у Харкові 1832 року. Йдеться про збірку текстів двадцятьох пісень, які 20-річний І. Срезневський записав азбукою від словацьких мандрівних крамарів (правдоподібно, олійників). Майже всі пісні відомі до нашого часу („Husare, husare, pekné kone mate“, „Dolina, dolina, aká si mi dlhá“, „A na medzi čerešeňka, a pod medzu dve“, „Čo ty milá za lásku máš?“, „Už som sa oženil, už je darmo“, „Pasli ovce valasi“, „Bože môj, Bože môj z vysokého neba“ та інші).

Оскільки записувач в той час ще не володів словацькою мовою, деякі тексти він записав у спотвореній формі. Наприклад: Frajirôčki mili, prečo ste sa bili?/ Pre teba, šuhajko, že sme ťa ľubili“ І. Срезнєвськиий записав: „Фраейервóчко мила про чо-сь тя забили? / Пре тéбе, шугáйко, кедь мы тя любили!”. Збірку він поповнив словником незрозумілих слів, а пісні переклав російською мовою. До деяких подав більш детальні коментарії та паралелі пісень інших слов’янських народів.

В історії словацької фольклористики збірка пісень І. Срезневського згадується, однак здебільшого „з другої руки”, бо майже ніхто з дослідників її не бачив, оскільки в жодній чеській та словацькій бібліотеці її нема. Перший її опис зробив чеський фольклорист Їржі Полівка в журналі „Národopisný věstník českoslovаnský” (Прага, 1926) на підставі примірника із Ленінградської бібліотеки. На жаль, у пряшівських бібліотеках цього випуску журналу нема і статті І. Горака я не читав.

В 1945 р. словацький літературознавець та фольклорист Рудо Бртань в одній із московських бібліотек знайшов другий примірник цієї рідкісної публікації, подав її ґрунтовний опис та тексти всіх двадцятьох пісень в транслітерації латинкою, з виправленням помилок І. Срезневського („Sreznevského zbierka slovenských ľudových piesní// „Český lid“ 54, Praha, 1967, s. 261-266). В статті він, між іншим, пише: I. I. Sreznevskij po vydaní Ukrajinského almanachu (1831) [vydal] kurióznu a u nás pomerne málo známu zbierku slovenských ľudových piesní [...] . O tejto zbierke málokto vedel, niet bezpečných dokladov, že o nej Sreznevský informoval Šafárika alebo že ju niektorému Slovákovi daroval. Pravdepodobne spoznal na svojich slavistických cestách a najmä na Slovensku v júni a v júli 1842, že jeho zbierka je veľmi nedokonalá a že by sa nemal čím pochváliť. Tak jeho zbierka zapadla v prach zabudnutia a neuvádza ju ani taký zberateľ ľudových piesní, ako bol Pavol Jozef Šafárik. Jednako je len táto zbierka prvým dokumentom záujmu Sreznevského nielen o folklór, ale o západných Slovanov a ich jazyk” (с. 261).

В кінці 90-х років ХХ ст. до збірки І. Срезневського повернулася словацька фольклористика Віра Ґашпарікова в статті „Cesta Izmaila Sreznevského po Slovensku a jej význam pre poznanie slovenskej ľudovej kultúry” („Slovenský národopis“, 1998, č. 3., s. 251-277), написаній, в основному, на підставі статей Ї. Горака та Р. Бртаня, оскільки і для неї збірка І. Срезневського була недоступною.

Цікаво, що у моєму примірнику немає жодної печатки, підпису чи інших позначок попередніх власників. Та і я не пригадую, коли і як він потрапив до моєї бібліотеки.

 

 М. Мушинка, «Нове життя», № 22/2012

Репродукція обкладинки словацьких народних пісень

Ізмаїл Срезневський

, Закарпаття онлайн.Спецпроєкти
29 січня 2013р.

Теги: Срезневський, пісні

Коментарі

Музей української культури вже 60 років є перлиною міста Свидник у Словаччині
/ 22У Пряшеві за участі Глави УГКЦ відбулася архиєрейська хіротонія та інтронізація Глави Словацької греко-католицької церкви
/ 5Архиєпископом і митрополитом Пряшівським іменовано ігумена Святоуспенської Унівської лаври УГКЦ
На Пряшівщині втридцятьдруге пройшли туристично стежками будителя Олександра Павловича
Свято "перогів" пройшло у музеї української культури у Свиднику
Пласт відзначив 95-ту річницю перших гуртків на Пряшівщині таборуванням
Український народний хор із Кошиць завершив цикл різдвяних концертів
Через проблеми з фінансуванням у Пряшеві можуть закрити клас для українських дітей в місцевому дитсадку
Після річної перерви у Кошицях у рамках Днів України відбувся концерт хору "Карпати"
Табір "Карпати-2022" у Словаччині знов приніс дітям і молоді багато знань і забави
Музей української культури у Свиднику запрошує на "рекордні" та антивоєнні "Вишиті обійми"
У музеї української культури у Свиднику пройде День народних традицій зі змаганням у приготуванні вареників
У таборі Пласту "Карпати 2021" у Словаччині знов зустрілася майже сотня дітей і молоді
/ 2Микола Мушинка. Боротьба за "минуле"
/ 1Миколу Мушинку з Пряшівщини нагороджено найвищим орденом України
Після довгих місяців в Кошицях прозвучав традиційний концерт хору "Карпати"
/ 1На Пряшівщині на 89 році життя відійшов у вічність професор Юрій Бача
Ювілей визначного україніста. До 90-ліття Михайла Романа з Пряшівщини
/ 1Перший лемко, творчість якого визнали в Європейському Союзі
/ 335 років відзначає хор "Карпати" у Кошицях
У Кошицях вітали з ювілеєм Левка Довговича
/ 3Левко Довгович – "Заслужений діяч мистецтва України" та лауреат "Премії Пам’яті народа"
/ 2Зеленський зустрівся з українською громадою Словаччини
Українці Словаччини зберуться на День народних традицій та "Пероги-2020"
У Кошицях молодь знову зустрілася на ювілейному 25-му літньому таборі "Карпати 2020"
» Всі записи