Документи свідчать... (16)

З архіву Миколи Мушинки

Документи свідчать... (16)

Листівка Володимира Січинського до Івана Панькевича

Нещодавно центральну площу міста Бардієва ЮНЕСКО проголосило за міську пaм’яткову резервацію та світову культурну спадщину (svetové kultúrne dedičstvo).

Мало хто знає, що в справу дослідження історії й архітектури міста Бардієва визначною мірою спричинився український мистецтвознавець, енциклопедист, архітектор і графік Володимир Січинський (1894-1962). Його праця „Архітектура міста Бардієва” (Львів, 1931) є і досі в багатьох випадках неперевершеною. Це ж він реставрував і вперше опублікував план міста Бардієва з 1768 року, за яким у 60-80 роках м. ст. було реконструйовано центральну частину міста Бардієва. Саме за цю реконструкцію Бардіїв було нагороджено престижною премією ЮНЕСКО.

У своїй праці В. Січинський довів, що найдавніша згадка про Бардіїв є з 1241 року в „Початковому руському літописі”, де говориться, що в цьому році галицький князь Данило пішов „із Угрів в Ляхи на Бардуїв”. На жаль, цей переконливий документ завзято ігнорується сучасними словацькими дослідниками історії Бардієва. Навіть в таких поважних довідниках, як „Еncyklopaedia Beliana“ (Bratislava 1999) та „Ottova encyklopedia Slovenska“ (Bratislava 2006) найдавнішою згадкою про Бардіїв вважається угорська грамота (listina) з 1247 року.

Володимир Січинський спричинився не лише до вивчення  історії й архітектури Бардієва, але і його околиці. Наприклад, він розшифрував латиномовний напис на найстаршому позацвинтарному надмогильному пам’ятнику Словачини – при дорозі між Бардієвом і Довгою Лукою (за роздоріжжям в Бардіївські Купелі з лівого боку) з 16 століття, відновленому 9 липня 1590 року „князем Іваном Острозьким, графом Тарновським і палатином волинським із своєю жінкою Сусаною Шереді”. Це ясний доказ, що Зборівський (Маковицький) замок в тому часі належав родині Острозьких із Острога в Україні. І цей факт в словацькій історіографії чомусь замовчується.

Володимиру Січинському належить найвизначніша наукова монографія про сакральну архітектуру Карпатської області – „Dřevěné stavby v Karpatské oblasti, що її в 1940 році видала Чеська академія наук в Празі. Ще раніше – 1939 році він опублікував наукову працю Dřevěné stavitelství na Makovici (východné Slovensko), в якій дослідив не лише всі церкви даної області, але й її світське будівництво (48 стор. + 44 ілюстрації). Окремі краєзнавчі брошури він видав про Бардіїв та Зборів (Прага, 1939).

За проектом В. Січинського і під його наглядом в 1938 року було побудовано останню дерев’яну церкву на Пряшівщині – в селі Нижній Комарник (яку в 1968 р. було проголошено національною пам’яткою культури Словаччини). Він випроектував та особисто керував будівництвом монастирської церкви Сошествія св. Духа в Михайлівцях – найбільшої церкви східного обряду в Центральній Європі. При побудові її куполів В. Січинський вперше в історії сакральної архітектури застосував техніку литого бетону.

Про причетність В. Січинського до побудови цього храму сьогодні не знають навіть його сучасні власники – словацькі редемптористи.

Пряшівщина віддала належну шану В. Січинському влаштуванням міжнародної наукової конференції до 100-ліття з дня його народження в червні 1994 року та виданням моєї книги „Володимир Січинський і русини-українці Східної Словаччини” (Союз русинів-українців Словацької Республіки: Пряшів, 1995).

 

*      *       *

Життя В. Січинського було і справді цікавим і доволі пригодницьким. Він народився 24 червня 1894 р. в Кам’янці-Подільському в потомственній священичій родині. Вищу архітектурну освіту здобув у Санкт-Петербурзі. З Українською республіканською капелою Олександра Кошиця він об’їздив багато країн Європи (1919-1920). Після її розпаду разом з дружиною Михайлиною (яку пізнав у Капелі та одружився з нею під час турне по Європі) став членом музично-співацького товариства „Кобзар” в Ужгороді. В жовтні 1920 р. молоде подружжя опинилося у Львові, а від грудня 1923 до кінця 1944 року його доля була пов’язана з Прагою, а саме з Українською студією пластичного мистецтва, Українським педагогічним інститутом ім. Драгоманова, Українським вільним університетом та Карловим університетом. У всіх цих вузах він викладав мистецтвознавчі, краєзнавчі та історичні дисципліни, здебільшого за мінімальну оплату. Організував українські наукові з’їзди, конференції, наукові товариства, одним словом, був активним членом української громади в Празі. З десятків його книжок на перше місце слід поставити „Чужинці про Україну”, яка витримала кільканадцять перевидань, здебільшого вже у незалежній Україні.

В 1938-39 роках В. Січинський був на службі уряду Карпатської України. Між іншим, він виготовив проект будинку та гуртожитку Українського державного університету в Хусті, основою якого мав стати педагогічний колектив УВУ в Празі.

Після розгрому Карпатської України в березні 1939 року В. Січинський опинився серед русинів Югославії, а в 1941 році повернувся в Прагу, де в 1943 році його арештувало гестапо за активну участь в Організації українських націоналістів. Ув’язнення він відбував у Празі на Панкраці, пізніше – в Берліні на Александерплаці. Під час майже піврічних мук і тортур він ні до чого не признався та нікого не видав і був звільнений „з-за браку доказів” – з підірваним здоров’ям.

В 1944 році сім’я Січинських (дружина і двоє дітей) опинилася в таборі „переміщених осіб” в Баварії. В 1946 р. він став одним  з перших професорів УВУ в Мюнхені, а 1949 році емігрував до США, де продовжував інтенсивно працювати в українській громаді, головним чином на видавничому полі. Там розпочав такі капітальні видання, як „Історія української архітектури”, „Історія українського образотворчого мистецтва”, „Словник українських мистців” та інші. Більшість з них залишилася не завершеною. Непосильна робота вичерпувала його сили. Умер 25 червня 1962 року на 68 році життя в м. Пасейк (США).

50-річчя з дня смерті В. Січинського ми вшановуємо публікацією його листівки до Івана Панькевича 1928 року. Листівку вислано з Праги  до Ужгорода безпосередньо після його повернення з успішної наукової експедиції в Східну Словаччину (Кошиці, Пряшів, Бардіїв). Він хотів продовжити свою експедицію і на Закарпаття, однак „ні часу, ні, головно, грошей на подорож до Ужгорода не вистачало”.

Ось її зміст:

[Печатка празької пошти: 22.Х. 1928]

V. P. Dr. Ivan Pankevyč, Pavloviča 15,

Užhorod. Podkarpatská Rus.

 

Високоповажний Пане Докторе!

Дякую за Вашу картку – відповідь на мій лист. Вашими цінними вказівками і порадами я скористався [1]. Був я в Кошицях, Пряшеві і Бардієві, але дуже недовго. Ні часу, ні головно, грошей на поїздку до Ужгорода не вистарчило. В Бардієві я зібрав і зарисував багато цікавого. Тепер обробляю.

Високоп[поважаному]  п[анові] Бокшаю [2] я дійсно нічого не відповів, бо нічого конкретного не далося зробити. При всій моїй прихильности до нього вже двічи трапилася така несподіванка, що часописи, до котрих я збирався дати студії про нього, закриваються. (Вперше „Umění Slovanů”, вдруге львівське „Укр[аїнське] мистецтво”). Довший час веду заходи про заложення нового часопису, але поки що безрезультатно. Прошу передати йому та його дружині щирий привіт та моє вибачення.

Нещодавно я вислав Вам відбитку з моєї розвідки про бойківське будівництво [3]. Дістали?

Чи були які статті в „Підк[карпатській] Русі” про Мукачівський монастир, крім статті Кондратовича в ч. 1 за 1923? Як це не дивно, в Празі не можу дістати Вашого часопису в повному комплекті [4]. Є дещо в бібліо[теці] Соціол[огічного] Інституту, але останні часи ви їм не присилали „П[ідкарпатську] Р[усь”.

Проф. Сімовичу [5] можете писати на адресу: Педаг[огічний] Інст[итут], Praha II, Školská 8/IV.

З вели[кою] повагою

В. Січинський

 

Латинський текст на пам’ятнику Острозьких на роздоріжжі біля Бардіївських Купелів. Фото Мирослава Ілюка


[1] Поради про етнографічні пам’ятки та архівні джерела у Східній Словаччині.

[2]  Йосиф Бокшай (1891-1975), закарпатський художник та педагог, співзасновник Закарпатської школи живопису.

[3] Йдеться про відбитку студії „Бойківський тип дерев’яних церков на Карпатах” із „Записок НТШ”, т. 114-115 (Львів, 1927).

[4]  Йдеться про щомісячник „Підкарпатська Русь” (співзасновником і першим редактором якого був Іван Панькевич.

[5]  Василь Сімович (1880-1944) – український мовознавець та культурний діяч, з 1923 р. – професор Українського педагогічного інституту ім. Драгоманова в Празі, пізніше – у Львові.

                                                           «Нове життя», №18/2012, Пряшів

 

Українці Словаччини, Закарпаття онлайн.Спецпроєкти
26 жовтня 2012р.

Теги: Січинський, Панькевич, Бардіїв, Пряшівщина, Карпатська Україна

Коментарі

Музей української культури вже 60 років є перлиною міста Свидник у Словаччині
/ 22У Пряшеві за участі Глави УГКЦ відбулася архиєрейська хіротонія та інтронізація Глави Словацької греко-католицької церкви
/ 5Архиєпископом і митрополитом Пряшівським іменовано ігумена Святоуспенської Унівської лаври УГКЦ
На Пряшівщині втридцятьдруге пройшли туристично стежками будителя Олександра Павловича
Свято "перогів" пройшло у музеї української культури у Свиднику
Пласт відзначив 95-ту річницю перших гуртків на Пряшівщині таборуванням
Український народний хор із Кошиць завершив цикл різдвяних концертів
Через проблеми з фінансуванням у Пряшеві можуть закрити клас для українських дітей в місцевому дитсадку
Після річної перерви у Кошицях у рамках Днів України відбувся концерт хору "Карпати"
Табір "Карпати-2022" у Словаччині знов приніс дітям і молоді багато знань і забави
Музей української культури у Свиднику запрошує на "рекордні" та антивоєнні "Вишиті обійми"
У музеї української культури у Свиднику пройде День народних традицій зі змаганням у приготуванні вареників
У таборі Пласту "Карпати 2021" у Словаччині знов зустрілася майже сотня дітей і молоді
/ 2Микола Мушинка. Боротьба за "минуле"
/ 1Миколу Мушинку з Пряшівщини нагороджено найвищим орденом України
Після довгих місяців в Кошицях прозвучав традиційний концерт хору "Карпати"
/ 1На Пряшівщині на 89 році життя відійшов у вічність професор Юрій Бача
Ювілей визначного україніста. До 90-ліття Михайла Романа з Пряшівщини
/ 1Перший лемко, творчість якого визнали в Європейському Союзі
/ 335 років відзначає хор "Карпати" у Кошицях
У Кошицях вітали з ювілеєм Левка Довговича
/ 3Левко Довгович – "Заслужений діяч мистецтва України" та лауреат "Премії Пам’яті народа"
/ 2Зеленський зустрівся з українською громадою Словаччини
Українці Словаччини зберуться на День народних традицій та "Пероги-2020"
У Кошицях молодь знову зустрілася на ювілейному 25-му літньому таборі "Карпати 2020"
» Всі записи