Олександр Солонтай: «В Україні політика – це спектакль, учасники якого вдають з себе когось іншого, ніж є насправді»

Звісно, це маніпуляції. «Батьківщина» вдає єдину опозицію. Так само і влада – це не лише Партія регіонів. Влада йде трьома колонами: власне Регіони, комуністи і народники, хоча останні не мають шансів. «Україна-Вперед!» Королевської сьогодні вдає опозицію, потім може влитися у владу. В Україні політика – це спектакль, учасники якого часто вдають з себе когось іншого, ніж є насправді. Словом, яка країна, такий і теракт, яка влада, така й опозиція.

Але давайте подивимося на це з такої  точки зору: хіба країна рухається куди слід? Ні! Хіба влада задовольняє інтереси народу? Ні! Отже, її треба змінювати однозначно. Тим більше, народ видав цій владі уже всі можливі китайські попередження. Питання тільки – а на кого змінювати?

- Та власне, людей не влаштовує заміна шила на мило.

Однак опозиція, слава Богу, це ж не тільки "Батьківщина". Опозиція - це і "Батьківщина", і "УДАР", і "Свобода", і рештки "Нашої України".

Якою б недосконалою не була опозиція, але в її списках все-таки є люди, рівня яких і близько немає в списку Партії регіонів. В списку «Свободи» взагалі немає жодного чинного народного депутата, тобто це нова політична сила. В списку "УДАРУ" лише два колишніх нардепи: Пинзеник з БЮТу і Геращенко з "Нашої України". Всі інші – це переважно нові у великій політиці люди.

Тому давайте міркувати так. Чи важливо для політичного майбутнього України, щоб політики чітко усвідомили і переконалися: незадоволений Партією регіонів народ зумів викинути її на смітник історії, а отже, і будь-кого з них зможе відправити услід з цієї причини? Важливо. Ми вже маємо подібні приклади з Морозом і Ющенком, яких народ усунув з великої політики. Сьогодні дуже важливо, щоб виборець продемонстрував те саме з Партією регіонів, яка вважається ледь не всемогутньою. Тому цей приклад був би особливо цінним. Це б назавжди змусило політичних суб’єктів рахуватися з думкою громадськості, а політична система в цілому отримала б шанс змінитися і перейти на вищий рівень.

Сьогодні практично всі політичні партії надто відірвані від народу. Навіть опозиція, яка твердить про побудову демократії, всередині сама є недемократичною. Тому коли ми говоримо, що змінюємо цю владу на опозиційні сили, то не тому, що нинішні опозиціонери стануть доброю владою, а тому, що ми в такий спосіб караємо Регіони і даємо країні шанс на розвиток, на майбутнє. Бо якщо при владі залишаться регіонали, то ці вибори можуть стати в Україні останніми. Парламент почне призначати президента, а президент парламент.

- На цьому постійно наголошує опозиція, але, може, це тільки припущення, така собі страшилка для мобілізації електорату?

Я багато їжджу Україною, часто буваю не тільки на Заході, а й у Донецьку, Луганську, на Півдні… Скажу так: це у вас, в Івано-Франківській обласній чи міській радах, є дискусія, якийсь порядок денний, пленарні засідання, думка міського голови, думка фракцій - словом, є політичний процес. Є мітинги на вулицях, мирні зібрання. Цього всього немає в Донецьку. І близько немає! В Запоріжжі сесія міської ради триває 45 хвилин: усі гуртом руки підняли, всі питання пройшли і забули. Жодної дискусії немає! Є дві політичні сили: Партія регіонів і комуністи. І таке враження, що політичне життя там зупинилося на позначці «1990-ий рік», напередодні ліквідації комуністичної партії. Ми всі там опинимося, якщо залишимо при владі Партію регіонів. Ми просто заморозимося.

План Януковича цілком реалістичний: залишити владу за собою, створивши таку ситуацію, як в Білорусі, Росії і Казахстані. Це не агітаційний міф, а план, який вже впроваджується в життя. І нинішня парламентська опозиція не змогла довести, що здатна ефективно йому протистояти. Отже, на цих виборах більший шанс мають нові опозиційні сили, зокрема «Свобода» і "УДАР". Бо люди хочуть чогось іншого.

- Чому ж соцопитування не підтверджують цього бажання? «Свобода» не дотягує до 5%, рейтинг "УДАРу" тримається на позначці 10%. Так само завмер рейтинг «Батьківщини», частка «невизначених» залишається високою.

Це проблема роботи нашої опозиції. Мало бути просто проти влади, потрібно справді бути кращими. Опозиція не робить висновків з минулих виборів, коли «Батьківщина» - її лідер - програла президентські вибори тільки з тієї причини, що не проводила справжньої роботи. Вона діяла віртуально. Не заходила в прямий контакт, не залучила людей. Опозиція сьогодні наступає на ті самі граблі. Віртуальні політичні об’єднання, віртуальна реклама, віртуальні кандидати. По Івано-Франківській області від опозиції взагалі висунуті «технічні» кандидати. Якщо подивитися на ваших висуванців від «Батьківщини», то це просто технічні фігури, яких виставили, щоб виграла Партія регіонів. Тому багато людей скаже: взагалі не піду голосувати, вони всі однакові.

- Як переламати ситуацію?

Якщо глобально - треба створювати нові політичні сили до президентських виборів. Те, що є, не годиться. Але локально, на цих виборах, треба голосувати за будь-яку з опозиційних сил, бо інакше в 2015 році ми вже не зможемо ні на що сподіватися.

- В опозиції взагалі є шанс на перемогу?

Шанс ще не втрачено. Ще можна виграти парламентські вибори чисто! Потрібно лише сісти і наново узгодити між собою мажоритарних кандидатів. Бо зараз на округах один від "УДАРу", інший від "Батьківщини", третій від "Нашої України"… Подивіться на Коломийський округ: Доній – це реальна опозиція, хоч самовисуванець, від "УДАРу" Довганюк, від "Батьківщини" – Левицький. Хіба за таких умов дивно, що у провладного кандидата Гдичинського високі шанси перемогти? Влада лише насолоджується такою ситуацією. Все було б інакше, якби на окрузі був один узгоджений висуванець від опозиційних сил, якого б підтримували "УДАР", "Батьківщина", "Свобода", "Наша Україна". Тоді б опозиція сухо виграла парламентські вибори.

Але домовлятися не поспішають. А чому? А тому, що в її лідерів вже грають президентські амбіції. Загострюється змагання між Яценюком і групою, яка все ще ставить на Тимошенко, групою Кличка і Тягнибока. Кожен з лідерів бачить себе в другому турі з Януковичем у 2015 році. Вони не помічають, як Янукович, підіграючи їм, веде до того, що жоден не стане його спаринг-партнером у другому турі. Президент тихенько готує для цієї ролі Симоненка. На Заході він убиває в людей бажання голосувати і знижує явку. На Сході перекидає голоси Партії регіонів на комуністів. Частина людей з Партії регіонів навіть переходить в Комуністичну партію. Робиться все, аби не втратити ці голоси. Янукович серйозно готується повторити прийом Кучми 1999-го року.

З погляду логіки самозбереження, влада діє правильно і послідовно. Натомість абсолютно нелогічно поводиться опозиція. Ще немає президентських виборів, а вони вже ділять шкуру невбитого ведмедя замість того, щоб консолідуватися, виграти мажоритарні округи в усіх регіонах України. А вони що роблять? За якимись сумнівними домовленостями вони виставляють слабеньких кандидатів по Львівській, Івано-Франківській,Тернопільській та інших областях... Який буде результат? Опозиція не отримає 226 голосів, і я не знаю, що робитимуть Кличко і  Яценюк, коли у них фракції підуть «тушками», по півфракції можуть «стушкуватися». Тут добре, якщо б пройшла «Свобода», вона б трохи тримала в тонусі "УДАР" і «Батьківщину». Я думаю, що «Свобода» має найменше шансів «стушкуватися». Ідеологічна партія має більший запас міцності. Партії без ідеології, в тому числі й «Батьківщина», "УДАР" чи «Фронт змін» розлітаються досить швидко.

Словом, при всьому цьому шанс ще не втрачено. Контрольна дата – це Покрови. До цього ще можна переузгодити кандидатів-мажоритарників і очистити списки від одіозних особистостей. 

- Відновлення мажоритарки – які далекосяжні наслідки може мати цей експеримент влади?

О, це скринька Пандори, яку відкрив Янукович. Він сам буде здивований наслідками…

Деякі тенденції вже очевидні. Скажімо так, потрапляють хлопці в парламент - цікаво, приємно, влада все-таки, значок золотий, мандат, всьо харашо, пацани, рішаємо діла. Маніпулюючи цим, влада почне збивати їх у більшість, когось простимулює, когось притисне… А в більшості, як потроху почнуть прозрівати хлопці, «рішати діла» якось не вийде. І вони спитають: нууу, ми ж з вами, а де вихлоп, як відбити вкладені в округи гроші? А де просто моральне задоволення від того, що з тобою хоч радяться, ми ж у своїх регіонах на своєму рівні серйозні люди?.. А тут Чечетов якийсь диригує. І вони потроху почнуть збиватися в групи, розмиваючи вплив більшості. А тим часом рейтинг Януковича буде тільки падати, бо його політика зводиться до того, аби ледь не щодня комусь життя «покращити». Він наполегливо і постійно налаштовує проти себе одну соціальну групу за іншою – чорнобильці, афганці, підприємці, діти війни, студенти… Я впевнений, що до 2015 року Янукович встигне пересваритися навіть з рідними олігархами, вибудовуючи сімейну бізнес-імперію. І тоді мажоритарники зрозуміють одну важливу річ: у них з’явився шанс позбутися вуздечки. Вони почнуть розкладати яйця в різні кошики. У першому турі президентських виборів це будуть різні кандидати, а в другому -  явно чи неявно вони допоможуть опоненту Януковича. Хто би це не був: чи Яценюк, чи Кличко, чи хтось інший.

Є в поверненні мажоритарки і маленькі приємні сюрпризи. Вона все-таки дає шанс людям, яких не висунула ні влада, ні опозиція, але вони зважилися балотуватися самовисуванцями. У разі перемоги ці політики не будуть ручними.

На Галичині таких людей є кілька. Наприклад, яскравий депутат Тернопільської ради Степан Барна. Він причетний до партії «Фронт змін», але йому не знайшлося мажоритарного округу, натомість висунули значно слабших кандидатів. Є такі приклади у Львівській області. Їх мало, але вони є. В кожному регіоні ми можемо знайти кількох таких політиків. Та прорватися їм буде важко.

- Проти таких працює як влада, так і опозиція. Остання нав’язує виборцю стереотип, що самовисуванець чи просто не їхній висуванець – це неодмінно «тушка».

Рано чи пізно ми зрозуміємо, що висуванець від опозиції, так само як висуванець від влади - це теж потенційна тушка. Або технічна тушка. Технотушка. Тому що як інакше називати кандидатів від Партії регіонів, яких виставили, щоб просто відволікти увагу від основного провладного кандидата? А як розуміти технічних кандидатів від «Батьківщини» чи "УДАРу", яких прицільно поставили, щоб вони програли округи?

- Сьогодні часто говорять, що обраний восени парламент довго не втримається, що гряде політична криза, обтяжена соціальними бунтами. А ваш прогноз?

Я не бачу якихось підстав для революційних ситуацій. Максимум - може спалахнути десь щось стихійно, але швидко минеться. У 2004 році вже влітку завершувалася найбільша серія таборів і навчань з підготовки до того, що згодом назвали Помаранчевою революцією. Вже формувалися кущові загони, студентські загони, розгорталася жовто-чорна «Пора», «Чиста Україна» вже в усіх регіонах бомбила владу… Ясна річ, якби в суспільства не було запиту на революцію, нічого б не вдалося. Але сьогодні суспільство не каже «Так!» і «Революція!». Воно каже: гнила влада, гнилувата опозиція, почекаємо, подивимося… А працювати з думкою суспільства, готувати його до дій нема кому, ніхто нічого не робить. Тому врешті-решт нам не обійтися без нових політичних сил.

- Звідки їм взятися?

З громадянського суспільства. За виборчою метушнею і інформаційним шумом воно не дуже помітне поки що. Але ж студенти змогли змусити Януковича скасувати постанову уряду про платні послуги у вишах, підприємці добилися перегляду Податкового кодексу… Наголошую, це зробили не опозиційні політичні сили, а громадянське суспільство без жодного партійного прапора. З цієї основи і мала б вирости нова політична сила, яка глобально перезавантажить політичну систему України. Щоб дати можливість з’явитися цій силі, ми цієї осені повинні змінити владу на опозицію. Без жодних ілюзій - просто щоб не дозволити остаточно законсервувати країну.