У Келечині «Свобода» встановила меморіальну дошку Федорові Тацинцю

До Келечина свободівці прибули організованим автопробігом, який стартував у столиці Карпатської України Хусті. Біля родинного будинку відбулося народне віче та освячення меморіальної дошки Тацинцю Федору Івановичу (01.01.1912–20.03.1939) – поручнику Карпатської Січі та останньому командирові партизанського руху опору проти угорської окупації на території Волівського округу 1939 року. На таблиці також зазначено: "…член ОУН та Пласту на Закарпатті, політв'язень чеських тюрем, вчитель, поручник Карпатської Січі у 1938–1939 роках, член генерального військового штабу ОНОКС (Організація Народної Оборони Карпатська Січ), Хустський окружний комендант… Розстріляний чорносорочниками в с. Сойми".

Уперше келечинці та закарпатці дізналися повну інформацію про свого земляка, бо історичні джерела не містили точної дати народження. Завдяки Державному архіву Закарпатської області свободівці дізналися, що Федір Тацинець народився 1 січня 1912 року. Цього дня націоналісти вшановують річницю народження Степана Бандери. Якщо взяти до уваги той факт, що як Степан Бандера організовував автентати проти полонізації української освіти в Галичині, так і Федір Тацинець вчиняв напад на москвофіла Євмена Сабова за українську справу, то відтепер Закарпаття вшановуватиме пам'ять про героїв-оунівців в один день.

На віче лідер Закарпатської "Свободи" Олег Куцин зазначив: "Вшановуючи нині Федора Тацинця, сміливо говоримо, що таких, як він, в українській історії було тисячі, а можливо й мільйони. Вони належать до когорти малих українців із великим духом, які своєю працею на благо української держави здобували шлях для нас. Напевно, вони не мріяли про таку Україну, яку зараз маємо (все сподіваємося, що хтось побудує нам краще життя). Тоді причиною наших невдач були окупанти, а зараз внутрішній ворог – українофоби, які топчуться по гідності всього українського. Нам потрібні сьогодні нові Федори Тацинці, які б горіли любов'ю до рідного краю".

На Віче виситупили від товариства політв’язнів, старожил Келечина Іван Клепа, який особисто знав Федора Тацинця. «Федор все відрізнявся від молоді, – розказував учасникам акції келечинець. – Ми, молоді хлопці, все до нього придивлялися, що він був иншакий як ми, у волосьови український стяг носив. Учений страшно був, трьома язиками говорив… Прийшла його минута така, бо він на тото рождений був – боротися за Україну. Келечинці розповідали, що Федір Тацинець після тюрми (за автентат на москвофіла Сабова відсидів три роки – ред.) не міг працювати вчителем,  а трудився в «Просвіті» з Августином  Волошином, займався книжками, багато їздив по Верховині. Після подій 1939 року його зрадив сусід, коли Федір після мадярської обіцянки не карати січовиків, повернувся додому. Жандарми не дали йому навіть другого черевика одягнути, так і пішов на воза напівобутий. По дорозі трьома мовами говорив з гонведами, адже був високоосвіченим учителем. Міг утекти багато разів по дорозі до Соймів, бо в нього були зв’язані тільки руки. Проте пішов на вірну смерть.

"Федір Тацинець залишився лише сином для своїх батьків. Він не народив дітей і не став батьком. – Зазначила на вічі журналістка-дослідниця Ірина Гармасій. – Його місія за українську справу була не випадковою. Він став гідним сином рідної Верховини – нащадком відчайдушних опришків, Героєм України у той час, коли потрібно було протистояти "сильним світу цього" державам, що біснувалися за територію новонародженої Карпатської України".

Цікавим є той факт, що родина відшукала власноруч вишитий Федором Тацинцем Тризуб на бідненькому верховинському полотні. Це яскравий приклад того, чим горіла його душа. У своєму виступі голова Міжгірської районної організації ВО "Свобода" Василь Баран зазначив: "Через сто років після свого народження Федір Тацинець повернувся додому. Тут, на ґанку цього будинку, його побачили сусіди, коли він вмивався після повернення з Красного Поля, що й вирішило його долю. Та його смерть – не марна, бо ця людина була дійсно з новими поглядами на життя, що є для нас прикладом героїзму".

Також на подвір'ї родини Тацинців із січовицькими та повстанськими піснями виступили заслужений артист України Тарас Силенко і бард Володимир Пастушок. Свободівці розгорнули декорацію "Летюча естрада" – аматорський театр, який у виставі здійснив реконструкцію історичних подій Карпатської України у 2-х діях. У першій актори відтворили дух українців Закарпаття у творенні Карпатської України, у другій – катування мадярами січовиків і прийняття ними свідомої смерті за любов до України. Перед верховинцями постав Олександр Блестів з Хуста, трагічна сутність тисяч українських доль на рідній землі під ногою окупанта.

Свободівська акція в Келечині мала неабиякий резонанс, бо тут, виявляється, "регіонали" влаштували собі вотчину й за будь-яку непокору погрожують людям звільненням із роботи. Ще до її початку людей залякували, директор школи мав завдання перешкодити вчителям і дітям прийти вклонитися герою-келечинцю, як і сільський голова, родич голови Міжгірської РДА "регіонала" Василя Щура. Сам голова району, за словами місцевих мешканців, несамовито їздив селом машиною, думаючи, що його бандитсько-олігархічна сутність когось злякає. На ум такому "державному" мужу навіть не приходить вчинити протест міністрові Табачніку, який розділ про його рідну Карпатську Україну викинув із підручника історії України, і, мабуть, не знає, що закатоване тіло його земляка Августина Волошина з Келечина, Президента Карпатської України, ще досі лежить у московській землі.

Закарпатська «Свобода» із соколятами завершила вшанування Героїв Карпатської України біля погруддя провідникові УПА Роману Шухевичу в селі Колочава. З часу відкриття Колочавського скансену тут, біля  командира на псевдо «Щука», мабуть, ще не бувало стільки свідомої молоді. Засніжена Верховина понесла далеко за Карпати український славень на честь синівУкраїни.

Прес-служба Закарпатської обласної організації ВО «Свобода»

Теги: Тацинець, Карпатська Україна, Свобода

38 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати