Сум за карпатською полониною, або З літопису наших днів

Юнак зайшов у поїзд у закарпатському місті Сваляві. Закинув важеленну сумку на полицю, чемно привітався, вмостився навпроти мене і - прикипів до вікна. Ніби він ще там, на пероні, з рідними, з якими розлучався надовго...

Сум за карпатською полониною, або З літопису наших днів Проминули свалявські кряжі, стишено осилили серпантинні Воловецькі перевали, похмурі тунелі бескидів. Електричка, зраділо погукуючи, що вирвалася нарешті з захмарної висоти, легко побігла ущелинами вниз. Прошмигнула Сколе, що
притаковилося серед гір, густо поснованих жовтими коренями смерек. Юнак, то ясніючи, то хмурніючи видом, не відводив очей від вікна. Лише за рівнинним Нижнім Синьовидним він, розтираючи затерплу шию, зронив:

- До наступної здибанки, карпатські сестрички-смерічки.

І, як виявилося, говірлирий за натурою, ніби наздоганяючи втрачений кількагодинною мовчанкою час, став жвавим співрозмовником. Доки доїхали до
Львова, я вже знав усе про нього, Ореста Вігулу, і про його сім'ю.

Його сільце Солочин прихистилося ластівчиним гніздечком до пасма Воловецьких гір, оповитих хмарами й туманами.

Вігули з діда-прадіда чабанували. І батько Ореста водить отари на полонинах. У колгоспні часи вони обчислювалися тисячами голів, нині ж, після
реформаторського кучмівського бурелому, який кинув у жебрацтво горян і віками вигідну вівчарську галузь, у приватній спільній господарці їх до двох сотень.

А от сини-двійнята Орест та Юрко, за бажанням батьків бачити дітей "письменними і в науці світлими", вже в часи незалежності України здобули
вищу освіту у "Львівській політехніці".

Інженерів-електромеханіків Вігулів розподілили на роботу у Свалявський філіал Львівського телевізорного заводу, від якого через рік зусиллями спритних ділків залишились самі стіни. Як і сотням інших безробітних, довелося Юркові з Орестом метнутися по свалявських підприємствах, яких також торкнулася пошесть розрухи. То там, то сям прилаштовувалися на місяць-другий. І вкотре опинялися без діла. Подалися в Ужгород - там таке ж розорення заводів та цехів. Якщо й знаходили щось, то тимчасове, з оплатою у конвертах. А заробіток такий, що вистачало хіба що на
хліб та секонд-хендівські недоноски.

Зневірившись знайти гідну роботу, Вігули подалися до далекої Італії.

Пощастило хлопцям - дивом натрапили на земляка, віддавна осілого там. Він і прилаштував їх на автомобільний завод, на якому відає службою збуту
легковиків-"фіатів".

Орест важко зітхає:

- Кілька десятків нас, випускників "Львівської політехніки", працюють на цьому заводі. І всі гірко сумуємо за рідною землею.

Раз на рік Орест і Юрко провідують отчу землю. Щомісяця надсилають гроші батькам, бо їхніх чабанських заробітків мало на прожиття. До того ж мати, яка застудилася у молоді роки, перучи рядна в гірському потічку, потребує постійного недешевого лікування. Ненька надсилу дає раду домашній господарці, доки батько ватагує на полонині.

- А ви коли-небудь були на гірських пастівнях? - спалахують Орестові очі. - Яка то благодать! Ми з Юрком на канікулах ватагували з неньом. І тепер,
навідуючи рідні Карпати, неодмінно проводимо кілька днів із батьком на полонині. Був я там і нині.

І Орест так захоплено і в деталях описав ці відвідини, що я ніби разом із ним побував у казковій захмарній височині...

Орест піднімається шумливою зеленою волею все вище й вище. На далеких горбах примостилися горянські хатинки, довкруг яких розбіглися дашки оборогів із
запасним сіном з духом сонця, квітів і смерек. Далеко внизу сердито поблискує вертка Латориця.

Аж ось і полонина серед блакитного моря лісистих гір. У видолинку, куди не забігає вітер, чабанська хижа. Довкруг тихо і врочисто. Біля входу до хижі
порається коло ватри батько. О цій передполудневій порі він сам-один на господарстві. Доки чабани на полонині, має спорудити для них обід,
підготувати посуд для доїння овець, нарихтувати все необхідне для виготовлення сиру. Аж он на полонині, зрідка поцяткованій буками, з'являється
отара. Ніби ватяні кульки, котяться на рівнину вівці. Через якихось півгодини заповнюють широкий двір, розпливаються під навісами, товпляться біля жолобів із джерельною водою.

До хижі заходить Федір Вігула. Невисокий, міцний, як дуб гірський, не по роках проворний і жвавий. За ним переступають поріг чабани Іван Остачі і
Михайло Дукай. Всідаються на лавах за чистим, восково-жовтим ясеновим столом.

Вігула частує їх полуднем-перекускою. Сидять безмовно. Люди діла, вони не люблять галасу, поспіху. Потому так само тихо й неквапно встають і беруться доїти овець.

Пінисте молоко цівками б'є в дійниці-гелетки. Ватаг Вігула одразу ж цідить його крізь марлю в кутини - невеличкі дерев'яні кадубці.

Тиждень побув Орест на полонині. З радістю допомагав чабанувати, доїти овець. З юнацьких років це діло для нього звичне. Наковтався гірського здоров'я та бадьорості, як каже, "підзарядився чистим і цілющим духом бескидів до
наступного приїзду в отчий край".

Коли спускався в долину, за сльозами світу не бачив. Душила образа, що так позбиткувалася доля над ним і такими ж, як він, закинувши далеко-далеко від цієї гірської благодаті, від рідних і близьких людей. Господи, чим ми завинили перед тобою, согрішили чим, що караєш нас чужиною?

Перед від'їздом з рідної землі побував із хворою матір'ю в Києві. Столичні медичні світила проконсультували, призначили курс лікування. Обнадіяні, повеселілі обоє повернулися додому.

А потім були проводи. Увесь рід зібрався назичити йому, а через нього і Юркові, всіляких гараздів на чужій землі, обдарувати горянськими гостинцями.
Батьки ховали сльози, аби не додавати печалі синові у далеку дорогу. Але й без сліз на серці Ореста було сумно.

Важко дається хліб насущний батькові і його товаришам-чабанам. Важко живеться всім горянам, кинутим у злидні й горе. Пекучий жаль до земляків краяв серце, солодка туга за рідним краєм не відпускала Ореста від вагонного вікна.

Попрощалися з Орестом у Львові. Звідси його понесе на крилах літак на іноязичну землю.

Невдовзі після цієї зустрічі з Орестом мені випало знову побувати в тих краях, закортіло відвідати його батьків. Щоб дізнатися, як їм
живеться-мається, та й як почуваються на чужині Орест та Юрко? Про свій намір поділився з давнім приятелем Юрієм Чонкою, який керує управлінням
ветеринарної медицини у Свалявському районі. За два десятиліття знайомства він обвозив і обводив мене по всіх карпатських перлинах. Юрій Олексійович пообіцяв викроїти часину, щоб разом поїхати в сім'ю, що мене зацікавила, але скрушно зітхнув: кожний третій повнолітній горянин, будучи, так би мовити, у статусі експортної особи, змушений у далеких краях заробляти на прожиття
собі, ще й родині підсобляти. А в гірських селах вже з'явилось чимало хат-пусток.

- Красно дякую за цікавість до нашого сімейства, - стрів нас газда Вігула. - Як жиють сини? Почитайте, дуже прошу, їхні пісьма, чей тоді ся не прийде відказувати вам...

Важко даються заробітки на чужині, випливає з листів. Та роботящим синам на прожиток вистачає. Як залітує, обіцяють, що хтось один завітає додому. Удвох приїхати не виходить, зазвичай з весни фірма набирає розгону і тоді дорожить
кожним працівником, особливо електронниками. Сини ж - висококласні фахівці в цій справі.

По листах відчувається, що хлопці дуже сумують за Карпатами.

- Ниньки ж край наш, вельми файний від Бога, - руїна велика, - важко зітхає Федір Миколайович. - У Солочині, як і в інших горянських селах, залишилися лише недужі і ті, кого тримають старенькі батьки.

Федір Миколайович ясніє видом, коли розповідає про боржавські плаї, якими виходив з овечими отарами все життя. Але прохоплюється туга в голосі: своє
відватагував. Торік, у передзим'я, ледве причвалав з пастівника. Враз ноги стали чужими. Відтоді чоловік весь час на ліках. Без ковіньки-помічниці не обходиться. А до пенсії ще п'яток років. Як і жінці. Інвалідських грошей їм навіть на ліки не вистачає. Живуть із синівської помочі.

Вже коли прощалися, Федір Миколайович з гіркотою в голосі зронив:

- Перебачте, але поштиво прошу, абись мо якийсь любомудр вповів верховинцям: коли прийде на нашу скривджену землицю пророк, який скаже, скільки ще нам, сірим, бідувати-гибіти, на когось наймитувати? Покіль буде гніздитися на землі нашій неправда й горе? Де ти, пророче?
Олексій Григор'єв, "Сільські вісті", 2007.06.08
08 червня 2007р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Соціо

15:47
/ 8
У Буківцьові на колишній Великоберезнянщині створили новий монастир УПЦ Московського патріархату
11:17
/ 1
Дубівська громада сьогодні попрощається з Василем Скрипником з Красної, що загинув ще в травні 2022-го
22:28
/ 1
На Запоріжжі поліг Іван Гецко з Кушниці Керецьківської громади
18:31
На Сумщині загинув Михайло Мегеш з Великих Ком’ят Виноградівської громади
10:46
/ 4
У Закарпатському апеляційному суді скінчилися марки. Тому він припиняє листуватися
10:22
/ 1
Стало відомо про загибель понад рік тому під Бахмутом Павла Головка з Виноградова
19:54
За підсумками 2023 року Закарпаття посіло 4 місце по Україні за показником захворюваності на туберкульоз
15:00
На Запоріжжі поліг Михайло Будул з Керецьківської громади
11:22
/ 1
На війні з росією поліг Віталій Лях з Чумальова Буштинської громади
09:25
У Боздоському парку Ужгорода можна побачити "живих" казкових велетнів
20:07
/ 7
Прем'єр Шмигаль в Ужгороді "запустив" будівництво євроколії до Чопа
21:26
/ 1
У Великих Лучках на Мукачівщині попрощалися з Юрієм Лущаєм, що переїхав з сім'єю з Краматорська і поліг на рідній Донеччині
15:56
В Ужгороді попрощалися з полеглим Героєм Міланом Бабілою
15:34
В Ужгороді відкрили скульптурку режисеру "Тіней забутих предків" Параджанову
11:23
/ 1
Нижньоворітська громада провела у останню земну дорогу Героя Віктора Петриканина
23:00
/ 12
Ексміністр внутрішніх справ Аваков офіційно став власником 900 га плантацій фундука на Закарпатті
11:40
Зарічанську громаду сколихнула звістка про смерть Героя з Вільхівки Михайла Матіки
11:12
В Ужгороді у середу проведуть в останню земну дорогу полеглого захисника Мілана Бабілу
09:12
У Тереблі Буштинської громади попрощаються з Анатолієм Несухом, що помер через поранення
23:02
Україна та угорщина погодили відкриття нового ПП "Велика Паладь – Надьгодош" для легкового транспорту
22:29
У Великих Лучках попрощаються з полеглим Героєм Юрієм Лущаєм, що переїхав з Краматорська і поліг на Донеччині
21:54
У Великолучківській громаді встелили квітами останню дорогу Героя Віктора Микити з Кайданова
20:22
ФОТОФАКТ. До прийдешнього Великодня закарпатський кондитер Штефаньо створив нову велику шоколадну писанку
15:47
/ 1
Через фальшивий обліковий запис Instagram невідомі заблокували фейсбук екологині, що пише про ризики будівництва вітряків у Карпатах
14:15
За минулий тиждень в Ужгороді з'явилися на світ 53 малюків, у Мукачеві – 39
» Всі новини