Український Коельйо: Мирослав Дочинець зумів угадати запити типового читача

«Многії літа, благії літа» Мирослава Дочинця небезпідставно можна назвати комерційно найуспішнішою містифікацією української літератури останніх років

Український Коельйо: Мирослав Дочинець зумів угадати запити типового читача

Хто нині є найбільш успішним українським автором? Критики, читачі й видавці називають різні імена та цифри. Відповідні рейтинги в періодиці на основі оприлюднених видавництвами показників очолюють то російськомовні представниці масової літератури Сімона Віллар і Лада Лузіна, то лідери укрсучліту Жадан, Андрухович, Забужко та Матіос. Незаперечний успіх останніх романів Василя Шкляра та Ліни Костенко. Втім, у переліку бракує ще однієї постаті: закарпатського письменника й журналіста Мирослава Дочинця. Його «Многії літа, благії літа» активно купують у книгарнях, на розкладках та в електричках. За популярністю цей твір наздоганяє роман «Вічник» того ж таки автора, номінований цьогоріч на Шевченківську премію.

 «Многії літа, благії літа» Мирослава Дочинця небезпідставно можна назвати комерційно найуспішнішою містифікацією української літератури останніх років. Мовляв, карпатський мудрець Андрій Ворон, який прожив 104 роки, залишив по собі розрізнені нотатки, в яких ішлося про те, «як жити довго, в здоров’ї, щасті і радості», а журналіст Дочинець обробив їх, упорядкував та видав. Обсяг частки художнього домислу невідомий – так само, як і те, існував реальний дід Андрій і чи намагався він щось писати, а чи його образ став основою для художнього прийому авторської маски. Втім, це не принципово. Бо хто ж не хоче мати книжку, де розказано, як правильно жити? От і купують. Тут є поради стосовно того, як поводитися, молитися, вдягатися, лікуватися, їсти. Сприймається текст легко, він доступний кожному: не потребує значних розумових зусиль і може бути читаний із будь-якої сторінки. Пенсіонерка, чиї очі втомлюються після кількох рядків, робітник, який погано вчився в школі й не звичний до літератури, заклопотана селянка, котра хронічно не має часу на дозвілля, – всі вони можуть у вільну хвилину пробігти поглядом фрагмент на кшталт «Чоловік, що живе з двома жінками (має коханок) вмирає набагато раніше, ніж його жінки» або «Не втонеш, якщо вирівняєшся на воді хрестом, очима до неба» чи «Усе важке для лінощів, а для труда все легке» й завмерти в задумі, а потім відкласти заповіді мудреця до наступного разу. Читають цю книжку, вочевидь, й інтелігенти: ті, хто в часи перебудови та пізніше, в 1990-ті, захоплювався найрізноманітнішими духовними практиками й намагався самовдосконалюватися, віднайдуть тут таку саму мудрість, але адаптовану до вітчизняних реалій. В Україні складно виростити «звєнящіє» кедри, хоча дехто й пробував, а от запастися буряком – улюбленим овочем довгожителя Андрія Ворона – набагато простіше. Здоров’я і довголіття за умови регулярного вживання гарантовано.

Тим, хто чекав на українського Коельйо, повідомляємо: Мирослав Дочинець написав також сюжетну оповідь про життя карпатського мудреця. Якщо «Многії літа…» – текст у прямому сенсі масовий, то «Вічник» орієнтовано на більш інтелектуальну аудиторію. Це історія того ж таки Андрія Ворона, розказана від першої особи. Чоловік пройшов десятки випробувань – переховувався від чеських жандармів у горах та лісі, певний час жив із ченцями, згодом потрапив у сталінські табори та на рудні, потім працював на тайгових промислах, далі казковим чином об’їздив Радянський Союз та Грецію, побував на Криті, а наприкінці життя опинився на малій батьківщині, в Мукачеві. Причини його переміщень часом фантастичні й не досить докладно пояснені. Втім, це не головне у книжці. Головне, що тут знову розказано, як потрібно жити. Андрій Ворон не надто переймається питаннями ідеології, особливо на схилку літ. Для нього важливіші здоровий дух та здорове тіло. І на цьому герой наголошує щосторінки. Надміром психологізму жоден із образів роману не відзначається, і найцікавішими моментами тут є рецепти виживання в кризових ситуаціях: карпатські гори та ліс, уранові й золоті рудні, карцер, тундра, тайга. Як видобути вогонь, залікувати рани, приготувати щойно зловленого слимака чи ящірку, саботувати примусові роботи – усе це описано дуже детально. Зрештою, складається враження, що експерти від літератури, номінуючи «Вічника» на Шевченківську премію, не так перейнялися пафосом давно очікуваного роману виховання, як піддалися сентиментові родом із дитинства: Робінзон Крузо й Дерсу Узала, пам’ятаєте таких?

Шлях Вічника – це не лише зразок для кожної людини. Головний герой – меткий на розум позашлюбний син панича й сільської дівчини – до початку своїх поневірянь навчався в гімназії, планував вступати до університету, згодом воював у складі гарнізону Карпатської січі. Тобто перед нами потенційний український інтелектуал. Але, покинувши рідне село й навчання, змушений переховуватися серед дикої природи після спроби вбивства чеського жандарма-нареченого своєї коханої, Андрій Ворон до світської книжкової освіти більше не повертається. Інтелект застосовує для освоєння нових методів виживання, знахарства, просвітлення, навчається ремесел та вмінь. Герой охоче переймає досвід представників різних вірувань і народностей. А література… У Сибіру він іще випадково прочитає роман Стендаля, а потім геолог перекаже йому «Слідопита» Фенімора Купера. Тому, хто подолав земні спокуси й порозумівся з природою, ні наукова, ні художня література не потрібна. Втім, перед смертю у Вічникові все ж прокидається отой нереалізований інтелектуал: Андрій Ворон береться за перо й занотовує квінтесенцію життєвої мудрості. Таким чином, нам ненав’язливо демонструють еталон духовного вибору. І те, що книжка здобула визнання читачів і тих, хто творить культурний процес, свідчить, що більшість цю позицію підтримує, хай навіть і на словах, а не власним прикладом.

Звичайний українець, як виявилося, потребує чітких зручно оформлених інструкцій стосовно праведного життя, а також книжок, які надаються до розтягування на цитати. Водночас церква, школа, Міністерство культури, медіа не можуть ані вдовольнити його культурних потреб, ані розвинути естетичного смаку. Залишається тільки аплодувати Мирославові Дочинцю за те, що він зумів угадати запити свого читача і зреагувати на них. А от сивочолі експерти Шевченківської премії, здається, припускаються серйозної фахової помилки. Можна захоплюватися патетичним твором якщо ти – приватна особа. Але просувати його в чільники літературного процесу не варто, навіть апелюючи до справи порятунку нації. Зрештою, художні тексти мають бути психологічно переконливими й естетично довершеними, а вже потім дидактичними й декларативними.

ДЕЯКІ ЗАПОВІДІ КАРПАТСЬКОГО ЦІЛИТЕЛЯ

Якщо маєш добру жінку, радій. Це дарунок небес. Не сходься з багатьма – і для тіла мерзота, і для душі виснаження. Чари жіночі скороминущі, а туман в очах довго стоїть. Якщо немає жінки, не переймайся. Це другий дарунок долі. Так більше наблизишся до небес. Бо мало яка жінка настановлює чоловіка на благодатне.

Якщо пити, то що? Горілка збуджує кров, туманить розум і відбирає сили. Пиво в’ялить мозок і довго бродить у тілі. Вино в невеликій кількості звеселяє серце і гріє тіло.

Спиртне до 12 години – на ганьбу. Після 20-ї – на шкоду. До 30 років краще не пити взагалі. У похилому віці з розумом можна дозволяти собі погарчик. Багато моїх ровесників кажуть, що це їм радше на хосен, ніж на шкоду. Кожен тут собі сам ґазда.

Почату справу завжди звершуй, хоч і не буде з того очікуваної подяки. Хто має волю, той має долю.

Якщо чоловік вживатиме щоденно хоча б третину склянки соку або пюре гарбуза, то довго відчуватиме себе сильним. На цей рахунок маю ще одну підказку – не носіть тісної і теплої спідньої білизни. Природа так побудувала чоловіка, що його приналежність виступає з тіла. Тож весь час повинна бути на холоді, на повітрі.

Дуже важливо пити воду з джерела і криниці губами. А також, даруйте, справляти малу нужду на землю в полі чи в лісі. Так ваше тіло підживить земна електрика.

Доглядайте тварин. Хоча б кота. Від них більше спокою, ніж від людей.

Матка навіть з вулика вилетіти не може, коли наїдається вдосталь. Щоб вивести рій, бджоли починають її мало годувати. Вона скидає вагу і стає на крила. В розквіт своєї імперії римляни їли один раз у день. А в пору її занепаду – чотири рази.

 
04 березня 2012р.

Теги: Дочинець, Вічник

Коментарі

Віра-Одеса 2012-06-12 / 23:49:12
ХТО ПОТРЕБУЄ -книжки МИРОСЛАВА ДОЧИНЦЯ можна замовити за тел:
050-67137-17.
e-mail: mido.mukachevo@rambler.ru

Вальтер 2012-03-11 / 15:01:56
До речі, відомий критик Слабошпицький з Києва встиг уже сказати, що "Вічник" і "Криничар" - духовна дилогія, хоча та різні герої і різний період подій.

Челядник 2012-03-10 / 12:34:43
Книжку "Кринчар" знайома купила в Мукачеві, але вона вже є і в ужгородських книгарнях.До речі,надрукована на папері з соломи.

Петранич 2012-03-10 / 10:24:24
Добрий Челяднику, підкажіть де можна купити нову книжку М. Дочинця. Дякую наперед.

В.М. 2012-03-09 / 19:38:43
Шановні, не забувайте, що Дочинець, крім того, що письменник - ще й видавець.Тобто він знає, що робить і як робить. Маю на увазі добртний книжковий товар, який сам створює, фінансує і реалізовує.Тому й мусить завойовувати собі читача.А на спонсорські грошики і державні програми легко гнати всяку байду...

Челядник 2012-03-09 / 15:10:30
А по-моєму, тут усе значно простіше. Дочинця читають тому, бо він пише про те, що людям найбільше цінне й дороге - фізичне й духовне здоров"я, щастя, любов, віра. А тепер у новій книзі "Криничар" написав і про гроші.Знайома вже дістала книжку і каже, що п"ять сторінок собі зразу перексерила...

не цімбор 2012-03-08 / 10:49:40
ЦІмбор Петровція 2012-03-08 / 10:02:55

Не втручаюся у ваші цімборські відносини, але ж цей відомий усім графоман та постійний зависник чи не вперше в житті похвалив дещо якісне, та все лише для того, щоб всіма місцями обваляти балегою того, іншого.

ЦІмбор Петровція 2012-03-08 / 10:02:55
Иван ПЕтровцій написав у Літакценті ош Шевченкову примію треба было дати не Мідянцы, а Дочинцьови.Лупина! Ліпше кіби дали її нараз обом, та де Кийов на такоє пуйде.І так файно што сьмеся там так засвітили, бо дотипирь про нас чули лем через Балогу. Може й Гаврош ще здойме про нас читавоє кіно.А Дочинця шкодовати не треба,його й так добре купувуть і читавуть у Кийові. А сегеняшний Петро лем типирь ухопив добрі гроші й заслужену славу.Всьо справедливо. А ты, Йване, не грызися, кіби Шевченко быв русином, ты дустав бы примію першый.

Олена В. 2012-03-08 / 09:40:58
Я не дуже розуміюся в теоріях, але коли прочитала цю книгу Вічник - плакала, плакала, плакала. НЕ знаю чому...

Філолог 2012-03-07 / 21:17:45
Пані Галино, з усього видно, що Ви дуже уважна читачка "Вічника". І Ви маєте рацію: він не вписується в світовий літературний процес, а тим більше в укрсучліт. Та про це й сам автор Дочинець пише на обкладинці книги: "Власне, це не роман...І це більше, ніж література". А ми вперто шукаємо в ньому атрибути літературщини. Самі собі придумали ім"я героя, хоч там ніде не написано, що це такий собі Андрій Ворон. Вас, пані Галино, дратує, що герой виживає в карцері, а для Євгена Сверстюка, який пройшов Колиму, це цілком переконливі речі, як і інші в книзі. Чому б не розслабитись і не сприймати це, як авторську сповідь стильного і витонченого письма, як справедливо зауважує пан Кришеник. Бог з ним, зі світовим літпроцесом і "їхнім" Коельйо.

Галина 2012-03-07 / 20:03:25
я не хочу сентенцій і менторства, я хочу бачити в творі людину. ЇЇ, нажаль, немає. Є закарпатський шарм, є корінці і трави, але сама людина з своїми почуттями і думками відсутня. Герой Чернишевського лнжав на гвіздках, ну і що. Роман побудований на догмах. Вічник голий в карцері виживає. Термінатор якийсь. Роман розтягнений, героя носить у прНосторі і часі, автор не зумів вчасно поставити крапку. Немає закарпатської літератури, є світовий літературний процес, в який Вічник не вписується.

Н.Рибник 2012-03-06 / 14:37:48
А я вам скажу, чому ці книги читаються з таким задоволенням. Бо вони - "про мене і для мене".Гадаю, що сказати так може багато читачів.

Кришеник 2012-03-06 / 11:30:51
Пан Баклажан 2012-03-05 / 16:50:58
...бути улюбленним письменником "тупих..."

Знаєте, література для так званих тупих (завважу, що це ніяк не співвідноситься зі статтю, бо схожа властивість не носить гендерної основи), завжди служила найкращою поживою для творців речей найвищої проби. Там без всяких непотрібних "мудрощів".
Скажімо, авангардна кінокласика німого кіно 20-их цілком живилася з літературного трешу та досягнень "кіна для бідних". І було це далеко раніше епохи пост-модерну. Нинішні ж тренди і бренди доволі вправно мавпують минулі прийоми й досягнення з різних джерел і сфер. І повірте, що так було завжди. Те, що спершу могло зійти за трешову дешевку, згодом робилося класикою.
А кого ким обізвеш - Кастанедою чи Коельйо (закоханих у їх творчість читачів я, однак, жодним чином не розрізняю, хоч і однаково поважаю), ніяк не стосується суті. Усьому своє - і лише час покаже.
Про головне. Я б взагалі вивів "Вічника" за межі дискусій про якусь там "літературу для бідних". Не про це мова. І зовсім не тому, що така вже в ньому нова та актуальна для нашої літератури тема. Хоч і це є правда, і на таке з наскоку багато хто з читачів купився. Є й відмінна реакція - щоб все там виглядало мудрим і справедливим. У творі є інші авторська сміливість та сила, бо з усього видно, що головний герой увесь вирощений з крові і плоті самого автора. Здогадуюся, що з мінімальним використанням наративу дійсно відбулих життєвих ситуацій. А це, повірте, аж надто важко для творця історичної прози. Що було саме так, особливо помітно в кінці роману. Але... Ми ніколи не знали й поки близько не маємо в закарпатській літературі іншого такого досконалого стиліста і творця витонченої прози, яким у нас є Мирослав Дочинець. Саме тому йому виставляються вимоги найвищого рівня. Він їх обов'язково витримає. І я знову скажу браво!

Сорока 2012-03-06 / 09:04:36
Наталіє, не переймайтеся, в особі пані Щур Дочинець має ще одну уважну читачку.Хіба це погано.

Наталія Я. 2012-03-06 / 09:01:20
Пані та панове критити, якщо вам не хватає психологізму, читайте Достоєвського і Булгакова. А я прочитала "ВІчника" і відпочила душею ліпше як у санаторії. Там стільки українсько-карпатського духу, світла, радості.Хіба цього мало? Мені не важливо був чи не був такий Ворон, Головне, що я довіряю й радію кожному рядку, бо там немає нав"язливості, агресії, чорноти й "самашествія"...

ярослав орос 2012-03-05 / 22:02:35
мирослав доцинець дуже добрий письменник... одна лиш хиба... надворі вже весна, а він загубився з його ж поклонниками таланту в листопаді...

Лінивий читач 2012-03-05 / 20:47:29
Коли всі в один голос хвалили, мені якось було байдуже. А тепер обов"язково почитаю Вічника. Чого це кияни так прив"язалися до наших хлопців-письменників...

Пан Баклажан 2012-03-05 / 16:50:58
Порівняння з Коельо - сумнівний компліман.
Бо, з одного боку, круто мати мільйонні наклади і відповідні статки, з іншого - не надто круто бути улюбленним письменником "тупих п**д", видаючи халтуру-макулатуру на кшталт "11 хвилин".

Краще вже порівняти Дочинця з Кастанедою. В обох - загадкові містичні персонажі, що речуть мудрощі. Щоправда, їхній нічого не писав про вомбата, а наш обійшов увагою альтернативне вживання грибів...

галина 2012-03-05 / 15:32:37
Дивуюсь, як читач читає критику. Пані Марія, тут у Оксани Щур, ясно сказано: психологізму немає. Замість нього дидактика. Ви, якщо читали роман, можете сказати як герой виглядає, про що він думає, як дають ся йому випробовування. Замість характеру- сентенцію на тему правильного життя і довголіття.

Марія 2012-03-05 / 00:15:09
Стаття О.Щур - мудра і справедлива. Особливо сподобався аргумент щодо психологізму. з ним просто не можна не погодитися. це саме те, що і робить твір цінним у своїй суті. А у "Вічнику", тим більше, у "Літах.." цього не так і густо. Хоча книги достойні. Маємо Коельйо в Закарпатті - тому, певно, бо читач має таку потребу. Хоча читач має мислити і думати, розмірковувати і сумніватися, коли читає,а не лише сприймати і співпереживати.

НОВИНИ: Культура

10:52
Сьогодні, у четвер, в Ужгородському скансені відкриється виставка Мирослава Ясінського "Карби"
17:49
В ужгородському скансені відкриється виставка "Світ писанки"
05:49
У квітні в Ужгороді пройде VIII Міжнародний фестиваль "Музика без кордонів"
00:16
У середу в Хусті стартує IІ Всеукраїнський театральний фестиваль "FantaziaFest"
13:31
У скансені в Львові завершують масштабну реставрацію садиби з закарпатської Іршавщини
05:50
Із безодні
22:26
"Закарпатську" "Маріупольську драму" з успіхом показали в Києві
17:55
У Хусті відбулися нагородження переможців і гала-концерт ХІІІ Відкритого фестивалю-конкурсу стрілецької пісні "Красне поле"
15:41
Відвертий щоденник чи казка для європейців: як читати "Війну з тильного боку" Андрія Любки
15:09
У Хусті відбудеться нагородження переможців та гала-концерт Відкритого фестивалю-конкурсу стрілецької пісні "Красне поле"
14:25
Закарпатський облмуздрамтеатр розповів про свої найближчі події
14:26
У суботу в Хусті зіграють прем’єру вистави про Августина Волошина
15:11
Як відомі українські письменники хотіли поселитися на Закарпатті
08:20
/ 1
Обережно, любов
11:16
/ 1
Автор споруд ПАДІЮНу і "Едельвейсу" представив в Ужгороді виставку акварелей
22:08
/ 1
"Маріупольську драму" покажуть в Ужгороді та Києві
10:12
/ 1
У четвер відбудеться концерт Закарпатського народного хору "Загуди ми, гудаченьку"
11:08
Закарпатська філармонія запрошує на концерт "Музичне мереживо бароко"
05:09
У коледжі мистецтв ім.А.Ерделі провели конкурс дитячого малюнку
17:34
/ 1
В Ужгороді відбудеться "вуличний" поетичний марафон
20:11
До Дня Валентина в Ужгороді відбудеться романтичний вечір "Любов в опері"
03:44
/ 2
Кошиці, Пряшів і Михайлівці
11:06
У Румунії вийшла книжка про князя Корятовича
18:00
В Ужгородському замку "камерно" виставили "Художню спадщину Імре Ревеса на Закарпатті"
17:48
/ 2
"Жадан і Собаки" відвідають Ужгород і Мукачево в межах Благодійного зимового туру
» Всі новини