Його звинувачували у перевищенні влади, незаконному обшуку, вимаганні, заподіянні тілесних ушкоджень. М.Данила разом із кількома колегами заарештували, а в січні 2008 р. звільнили за дискредитацію органів внутрішніх справ. Одразу після цього колишнього опера на підставі довідки відділу внутрішньої безпеки (ВВБ) відрахували з Академії МВС, де він здобував другу вищу освіту. Знайти роботу з «вовчим білетом» виявилося неможливо, і М.Данило почав оскаржувати кримінальні справи щодо себе в суді. За півтора року рішенням суду його було поновлено на посаді з виплатою зарплати за вимушений прогул і закрито майже всі кримінальні справи. За винятком однієї, котра три роки без руху лежала в Ужгородському суді й була викрадена цього літа. М.Данила і ще двох працівників міліції звинувачують у побитті охоронця дискотеки (колишнього міліціонера) та мешканця м. Перечин, справу порушено за ст.365 Кримінального кодексу — перевищення влади або службових повноважень. Задля справедливості слід сказати, що зацікавленість фігурантів справи у її зникненні (як це може здатися на перший погляд) — насправді далеко не очевидна. По-перше, з суду вкрали ще одну, набагато резонанснішу справу (про побиття футболістів після матчу), підсудними в якій є впливові люди. По-друге, навіть у прокуратурі неофіційно кажуть — вигода міліціонерам від викрадення справи спірна: статус підсудних з усіма наслідками для кар’єри, підпискою про невиїзд, неможливістю отримати закордонний паспорт тощо в них залишається на невизначений строк. На думку самого М.Данила, до зникнення справи з суду причетний ВВБ, за матеріалами якого велося слідство. Він стверджує, що справа рухалася до виправдувального вироку, після якого обов’язково з’явилася б заява про притягнення співробітників ВВБ до відповідальності за незаконне кримінальне переслідування. Саме з цим оперативник пов’язує також замах на своє життя.
Усі кримінальні справи щодо мене та інших працівників БТЛ порушувалися за матеріалами ВВБ після того, як ми зачепили кримінального авторитета з Великоберезнянського району, котрий займався переправкою нелегалів, — розповідає М.Данило. — Мене заарештували, звільнили з УВС, поламали кар’єру. Згодом усі звинувачення зняли, за винятком двох епізодів, кримінальну справу за якими викрали з суду. Хоча вона рухалася до виправдувального вироку, — свідки зізналися, що перед упізнанням їм показували наші фото, крім того, в момент скоєння одного зі злочинів я був на дні народження, що підтвердило багато людей. Порушені кримінальні справи негативно позначилися на моєму просуванні по службі, — я досі старший лейтенант. Оперативно-розшукову справу (ОРС) по нашому відділу вів оперуповноважений ВВБ Василь Рішко. Саме за його матеріалами мене з колегами заарештували й звільнили з роботи, а після мого поновлення він особисто писав довідки керівництву УВС із категоричним запереченням проти присвоєння мені чергового звання, хоча правових підстав для цього не було. В.Рішко зробив на нашій справі кар’єру — став заступником начальника ВВБ. Він і досі намагається перешкоджати моєму просуванню — неодноразово попереджав, що не дасть мені працювати в УВС і доб’ється звільнення.
Влітку в нашому управлінні відбувалася реорганізація, за результатами якої всі співробітники БТЛ, крім мене, отримали нові посади. В.Рішко підходив і прямо казав, що для отримання посади я маю дати йому дві тисячі доларів. Я написав про це рапорт начальнику ВВБ, який не був зареєстрований у журналі повідомлень про злочини. Службове розслідування, всупереч інструкціям, доручили провести підлеглому В.Рішка.
Результат був визначений наперед — «факт вимагання не підтвердився». Саме рішення мені видати відмовилися (тому я не можу його оскаржити), оскільки проти цього заперечував В.Рішко. Впродовж останніх місяців я намагаюся добитися присвоєння чергового звання через суд. Влітку подав позов на неправомірні дії УВС (перед тим попередивши начальника ГУМВС Віктора Русина) й особисто на В.Рішка, чиї дії вважаю незаконними. На мене одразу почався тиск із вимогами забрати позови. Крім того, я помітив за собою стеження, — мене разом із сім’єю фотографували невідомі особи. Написав про це рапорт начальнику УВС, — жодної реакції. 19 жовтня на мій мобільний зателефонували з невідомого номера й погрожували. Було сказано буквально таке: «Ти не думай, що коли спортсмен, то з тобою ніхто не впорається. Ми не битимемося, а просто завалимо тебе, якщо не перестанеш створювати проблем серйозним людям». Я написав рапорт начальнику УВС, у якому все виклав, і попросив видати мені для самозахисту табельну зброю (це передбачено законом). Мене досі навіть не опитали з приводу погроз, а зброї не видали. Більше того, незабаром після мого рапорту в управлінні проводився відстріл табельної зброї, і мій пістолет єдиний із усіх, виявився несправним. Для захисту мене та моєї сім’ї не було вжито жодних заходів, усе це я докладно виклав у рапортах, у тому числі й на ім’я міністра МВС (тоді — А.Могильова)…
Судовий розгляд мого позову до В.Рішка ще у провадженні, зате 21 листопада Окружний адмінсуд визнав дії УВС щодо ненадання мені чергового звання неправомірними. Через дев’ять днів, 30 листопада, на мене було скоєно замах. Близько 21-ї години я на таксі повертався з тренування. Біля під’їзду мого будинку, якраз напроти датчика світла, що вмикається на рух, на дорозі стояла картонна коробка. Видно, злочинці думали, що я вийду з машини відсунути коробку, потраплю під світло і стану для них хорошою мішенню. Однак я вирішив забрати з машини речі й піти пішки, що врятувало мені життя. Щойно почав витягувати сумку, пролунали постріли. Одна з куль пробила капот, друга — лобове скло, ще одна — колесо. Я впав на землю, відкотився від машини й почав стріляти у відповідь зі спецзасобу для відстрілу гумовими кулями, який ношу з собою. Видно, злочинець не сподівався, що я озброєний, тому одразу втік. Згодом експерти витягли з машини деформовані свинцеві кулі. Незважаючи на реальну загрозу моєму життю, УВС робить усе, аби зам’яти злочин. У зведенні подію викладено так: спочатку на півсторінки надруковано кримінальні справи, які було порушено проти мене, і лише внизу двома рядками — що скоєно хуліганство. Газета УВС подала подію як хуліганство, зазначивши при цьому, що постріли в мене було здійснено ймовірно гумовими кулями.
Через кілька днів мене викликали в УВС для давання пояснень, при цьому запитання ставилися не так про замах, як про те, чи правомірно я застосував свій спецзасіб. Вважаю, що після замаху мені втрачати нічого, тому все це докладно розповів і УВС, і прокуратурі. Незважаючи на неодноразові рапорти, УВС не зробило нічого для мого захисту, а тепер робиться все, аби спустити справу на гальмах. Я обґрунтовано підозрюю, що замах на мене організував ВВБ у Закарпатській області в особі В.Рішка, який роками ламає мені кар’єру, з яким я суджуся і якого притягуватиму до кримінальної відповідальності за всі незаконні дії…
Звинувачення М.Данила на адресу міліціонерів не те що скандальні, а взагалі нечувані. Такого, напевно, не було за всю історію закарпатської міліції. Мимоволі запитуєш себе: якщо міліціонери ведуть між собою такі війни, то чи вистачає в них часу на виконання прямих функціональних обов’язків? Начальник ВВБ, котрий перебуває на посаді всього близько року, коментувати подію відмовився, пославшись на проведення слідства, а його заступник В.Рішко свою причетність до нападу категорично заперечує.
— Жодних особистих конфліктів із М.Данилом у мене немає, в нас суто службові стосунки, — каже Василь Рішко. — Я виконував свої повноваження — документував злочинну діяльність працівників БТЛ. Було порушено ряд кримінальних справ, деякі з них на сьогодні закрито, а два епізоди об’єднані в одну справу, що перебуває в Ужгородському суді й була викрадена цього літа. Отримати виправдувальний вирок справа не могла, — аби переконатися в цьому, достатньо зустрітися з потерпілими. Тому жодної зацікавленості в її зникненні ВВБ не мав.
Особисто я знав, що проти мене висуватимуться різні звинувачення й чинитимуться провокації. Після відкриття ОРС було зафіксовано телефонну розмову, в якій М.Данило з колегами планували зіграти зі мною «шахову партію». Роздруківка розмови є в оперативних матеріалах. Тому я був готовий до цього. До речі, в багатьох людей, причетних до справи М.Данила, виникали різні неприємні ситуації: у когось спалили машину, комусь — двері в квартирі, один зі співробітників ВВБ у Львівській області (колишній наш працівник), у якого спалили дачу, прямо звинуватив у цьому М.Данила. Потерпілі у справі, яка зникла з суду, писали заяви про погрози з боку М.Данила, і ми подавали клопотання про зміну йому запобіжного заходу. Однак суд відмовив. Звинувачення на мою адресу не мають під собою жодних підстав, і це підтвердили перевірки. Щодо вимагання хабара на суму дві тисячі доларів, то ВВБ не має жодного впливу на кадрові призначення, це прерогатива начальника УВС. Тому ні перешкоджати, ні сприяти в цьому я не міг. Крім того, у день вимагання хабара (який вказав у своїй заяві М.Данило) мене взагалі не було в Україні, я відпочивав із сім’єю в Єгипті. Прокуратура відмовила в порушенні кримінальної справи за цим фактом за відсутністю події злочину. Так само безпідставні звинувачення в організації нападу на М.Данила, я не маю до цього жодного стосунку…
DT.UA звернулося до начальника УВС у Закарпатській області з проханням прокоментувати факт протистояння між працівниками БТЛ та ВВБ.
— Я вважаю, що коли людина прийшла в органи внутрішніх справ працювати, то має працювати, — каже Віктор Русин. — Судитися всі можуть… За підсумками року щодо М.Данила буде прийнято рішення. На сьогодні я поки що не бачу жодних його професійних якостей, не можу назвати жодної оперативної розробки чи кримінальної справи, які б заслуговували на увагу.
— Чи зробило УВС усе для захисту свого працівника, котрий неодноразово звертався з рапортами про стеження та погрози?
— Я доручив провести весь комплекс заходів для забезпечення його безпеки. Зброю М.Данилу не видали, бо вона виявилася у несправному стані. В мене самого виникли запитання з цього приводу, було призначено службову перевірку.
— Вона щось з’ясувала?
— Конкретно ніхто нічого сказати не може… Я розумію — М.Данило ображений, що йому впродовж тривалого часу не присвоювали звання. Це з’ясування стосунків. Але ВВБ діяло обґрунтовано, у межах своїх повноважень. Що стосується збройного нападу, то за цим фактом порушено кримінальну справу. Під час розслідування працівник міліції не повинен давати коментарів. Тому і я не даватиму оцінок. Але впевнений, що ми цю справу розкриємо…
Роздратування, яке вчувається у словах В.Русина, цілком зрозуміле: кому подобатиметься підлеглий, котрий оскаржує дії управління в суді? Крім того, історія з нападом на М.Данила та його звинуваченнями насамперед б’є по керівництву УВС. Питання, чи зробило воно все, аби не допустити цього, залишається відкритим. Незважаючи на запевнення В.Русина про «забезпечення безпеки» М.Данилу після рапортів про стеження та погрози, його самого досі навіть не опитали з цього приводу. Лише після нападу до опера прикріпили двох бійців «Беркута». Цікавий нюанс — безпосередній керівник М.Данила, начальник БТЛ Володимир Поляк дає підлеглому характеристику, прямо протилежну тій, яку дав начальник УВС. «Це один із найкращих співробітників підрозділу, — розповів він DT.UA. — За минулий рік за показниками М.Данило був серед перших, нинішнього року працював не гірше за інших. Жодних стягнень, самі тільки заохочення, характеризується лише з позитивного боку».
У розмові без диктофона дехто з керівної ланки УВС натякав автору матеріалу, що напад на М.Данила насамперед вигідний йому, тому мало не інсценований ним самим. Утім, за словами прокурора Ужгорода Івана Штефанюка, попередньо зібрані матеріали вказують, що загроза життю М.Данила була реальною й не закінчилася вбивством лише тому, що міліціонер відкрив вогонь у відповідь зі свого спецзасобу. Відтак, кримінальну справу порушено не за фактом хуліганства, а за фактом замаху на вбивство працівника правоохоронного органу (ст. 348 Кримінального кодексу). Через чотири дні вогнепальну зброю (пістолет барабанного типу), з якої, вірогідно, стріляли, а також маску й мобільний телефон знайшли неподалік місця події. Проводяться експертизи…
Співробітники міліції — це не клуб бухгалтерів чи програмістів, протистояння між ними може вилитися в такі силові варіанти, що мало не здасться нікому. Особливо якщо міліцейські війни ігнорує начальство. Жодних серйозних спроб узяти ситуацію під жорсткий контроль і якось вирішити її не було навіть після збройного нападу. Видно, розрубувати вузол цієї заплутаної історії доведеться Києву.
Ділитись
На головну
Версія для друку
Переслати
