«Вікторія регія» – повість про минуле і сучасне Закарпаття

Андрій Дурунда невипадково звернувся до теми заробітчанства, адже в дитинстві наймитував у чужих заможніших людей у селі за шмат хліба й одежину. Після краху радянської імперії він змушений був їздити на заробітки до Греції та Угорщини, де працював чорноробом. Не оминула така доля і його братів. Старший Михайло за Радянського Союзу десятиліттями працював у Сибіру, а нині доживає віку у старому батьківському домі разом з мамою. Брат Юрій роками працював у Португалії, а тепер живе в Ужгороді. Багатий життєвий досвід письменника й став основою написання повісті «Вікторія регія». Автор змальовує правдиву картину життя карпатського гірського села, мешканці якого гнані бідою в пошуках заробітку на початку ХХ століття подалися за океан, у Бразилію, з надією заробити грошенят, щоб прикупити вдома трохи земельки і заґаздувати у рідному краї. Не всім судилося повернутись додому живими й здоровими, не всім поталанило. Тільки найсильніші, найкмітливіші, найбільш цілеспрямовані та вперті домоглися свого, повернулись додому з грошима.

Ця книжка – про зламані людські долі, загублені життя краян, що стали невинними жертвами історичних обставин, які виявилися сильнішими від людей. Письменник через образи своїх героїв показує найбільш типові долі заробітчан, відірваних від рідного дому, родини, землі. Автор вірно, у загальних рисах не деталізуючи змальовує їхні психологічні портрети. Його персонажі Голодняк, Герич, Шпеник, Довгомеля, Дерич та інші – це люди, прототипи яких живуть серед нас і донині. Досить оглянутись навкруг. Вони патріоти свого краю як і автор книжки.  А ще ця повість – про велике, чисте зворушливе кохання Миколи і Килини, що сильніше за смерть.

Символічною є і назва повісті. Вікторія регія – латинська назва надзвичайно гарної квітки, що росте у нетрях Амазонки. Вона особлива тим, що квітне тільки чотири дні у році. Тільки чотири дні вона радіє сонечку. За ці дні «їй треба встигнути натішитися дивами світу!»  Головний герой повісті Голодняк у себе запитує: «А в мене за все моє життя ци назбиралися чотири дні щастя?» – і не може дати собі ствердної відповіді.

Письменник використовує цікавий художній прийом у створенні образної системи повісті, персоніфікує й одухотворює землю. Іноді оповідь ведеться від імені Землі, яка є свідком усього сущого на ній. Аналізуючи взаємовідносини Землі і людей, автор робить певні філософські узагальнення, висновки. А з другого боку спонукає читача до роздумів про сутність нашого життя, про те для чого ми з’явились на цей світ, у чому наша місія на Землі. Письменник пише: «Люди душать один одного, гнітять, обкрадають, обманюють, оббріхують, обзивають… І скорочують не лиш собі здоров’я і вік, а й землі, на якій живуть. Бо все на ній претісно зв’язане, все». Образ землі-матері автор уводить з перших рядків повісті і він проходить через увесь твір. Вона, Земля, повноправна героїня повісті зі своїм характером, філософією буття.

Андрій Дурунда майстерно володіє словом. Його образи створені лаконічними виразними засобами, правдиві, викликають довіру читача. Мова колоритна, дуже лірична, багата епітетами, синонімами, свіжими авторськими образами-порівняннями. Автор уміло грає на ніжних струнах душі людської, своїм словом пробуджуючи гарні, світлі, добрі почуття. Фольклорна оздоба, коломийки, прислів’я, крилаті вислови – усе це наповнює твір, робить його цікавішим і читабельнішим. Однак не варто занадто зловживати цими художніми прийомами.

Устами одного з героїв, поляка Кижинського, який володіє енциклопедичними знаннями, письменник ненав’язливо знайомить читачів  з флорою та фауною Бразилії, її горами та річками, селами та містами, важливими подіями з життя країни та її народу, тим самим поглиблюючи наші знання з ботаніки, зоології, географії та історії, змальовуючи   неповторну картину екзотичної тропічної країни.

Повість цікава і читається на одному диханні, бо торкається близьких нам проблем життя, актуальних вже понад століття від часу першої хвилі еміграції. Історія, описана у книжці, продовжується у нашому житті й сьогодні, адже донині десятки і сотні наших земляків зникають безвісти по закордонах, втрачають там своє здоров’я, асимілюються, відірвані від батьківщини. І тільки одиниці знаходять свій дім на чужині, яка, проте,  ніколи  не стане їм рідною.

Теги: Дурунда, Вікторія регія, повість

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати