Художник Олександр Аккерман: Часто сни­­ться той Ужгород, якого вже немає...

У його роботах немає чіткого розподілу між скульптурою, живописом, інсталяціями. Увесь свій доробок митець називає просто графікою, а живе й працює у власному четвертому вимірі. За Казимиром Малевичем, він зветься супрематизмом, за Марселем Дюшаном – живим часом, у якому народжується кохання.

Художник Олександр Аккерман: Часто сни­­ться той Ужгород, якого вже немає...

Я давно залишив Україну, але завжди відчуваю, як ба­­гато вона мені дала: колористика, орнаментика... Часто сни­­ться той Ужгород, якого вже немає, і Гуцульщина – краєвиди мого дитинства. Коли тут, у столиці Франції, відбувалася велика виставка "Москва – Париж", у каталозі про мене написали, що я український закарпатський художник. Для мене це було принципово.

Для західних мистецтвознавців і Малевич, і Бурлюк, і Екстер – російські митці. Та бодай раз побувавши в Україні, людина зрозуміє, що вони – наші. Вся річ у кольорах. Так от, зелений у Казимира Малевича – це природний колір весняного буяння України. Такий, як на полях, городах, левадах. І в Давида Бурлюка колір, як природна стихія, вривається в картини: чистий, нерозведений, натуральний. Це стихія української волі, Гуляйполя.

А от Олександр Архипенко більш європеєць, ніж європейці, бо він знайшов, інтуїтивно відчув на рівних із Бранкузі нові обрії скульптури. Європа підготувала появу абстрактної скульптури, українець і румун – винайшли. Може, це і є одним із підтверджень, що Україна своїм мистецтвом більше тяжіє до Європи, що вона і є Європою.

Коли після Другої світової край остаточно став радянським, там залишалися люди, які ще 20–30 років впливали на його творче життя. То була окрема оаза, яку й віддалено не можна було порівняти з майже безводною культурною пустелею Центру та Сходу України. Саме цим насамперед можна пояснити феномен "закарпатської школи живопису".

У моїй родині ніхто не малював. Батьки були людьми релігійними, тому не заохочували моїх занять живописом. Тато вважав, що то гріх, але з роками все ж мусив змиритися. Мама ще до знайомства з ним устигла побувати в Освенцимі: 1944-го німці вивезли туди всіх євреїв Закарпаття. Мамина сім'я загинула, залишилися тільки вона та її брат. Батько був у іншому таборі – трудовому, зустрілися вони вже по війні. Між собою говорили на їдиш, зі мною і братом по-закарпатськи. Це така химерна суміш української мови з угорською та словацькою. В школі та училищі – українська. Як бачите, й досі не забув.

Їхати до Ізраїлю вирішили мої батьки. Мабуть, сам я ніколи на це не зважився б. Там я теж відбувся як художник. Нас було троє: я, Міхаіл Ґробман – шістдесятник із Москви, та відомий ізраїльський художник родом із Болгарії Авраам Офік. Разом ми створили групу "Левіафан", мали кілька успішних виставок.

Гуцульським супрематистом мене назвав відомий український мистецтвознавець Дмитро Горбачов, він був і куратором майже всіх моїх виставок в Україні. Мистецький звіт – це дуже відповідально, завжди хвилююся, бо тільки так можна дати собі оцінку. Мав їх чимало, проте київські для мене особливі. Перша презентація моїх робіт в Україні – 1995 рік. Потім 2000-го – знакова для мене виставка "Тінь попелу", що була повністю присвячена Паулю Целану. Головна інсталяція "Ножі й кульбабки": з одного боку, ці ножі становлять загрозу світові, мистецтву, а з другого – мистецтво потребує жертовності, тож щоб посіяти кульбабки, ви маєте поранити руки. Пушинки із зернятами розлетяться й дадуть життя новим рослинкам. Ось такий целанівський образ.

Далі була виставка "Марсель Дюшан у Києві", її ідея належить мені. Цей художник приніс багато гумору, іронії в сучасне мистецтво. От мені й здалося, що він дотичний до України саме своїм гумором, згадаймо раннього Гоголя чи полотно Іллі Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану". Одна з провідних тем Дюшана – гроші й мистецтво. Тож я зробив таку роботу: велосипедне колесо з гаманцями накрите величезною прозорою хусткою з квітами вишень мого дитинства. Коли воно крутиться, виникає такий собі танок гаманців, а хустка – то натяк на вуаль, що покриває голову Джоконди, і на Дюшана, який домалював колись їй вуса й бороду, викликавши таким "оскверненням" мистецтва великий шок у суспільстві...

Люблю використовувати деревину, це від Гуцульщи­­ни: її дерев'яні церкви, покриті ґонтом, різні вжиткові різьблені речі. В моїх чорно-білих роботах часто зустрічаються огорожі: і в нас, і в усіх сусідів були городи; підкоряючись ландшафту, паркани, що їх оточували, мали різну конфігурацію, і це бачилося напрочуд красивою графікою, особливо взимку. І ось несподівано для мене вони почали з'являтись у моїх роботах. Паркан як символ – це й недоторканність території власної душі, і мрія, щоб не існувало справжніх кордонів, або щоб вони принаймні були мирними.

Біографічна нота

Олександр Аккерман

1951 – народився в селі Макарове Мукачівського району Закарпатської області.

1970 – закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва.

1973 – виїхав до Ізраїлю.

1984 – переселився до Парижа.

 

Олена Чекан, Український тиждень

12 листопада 2011р.

Теги: художник, творчість, Олександр Аккерман

Коментарі

Петро Х. 2011-11-16 / 21:24:00
Любий друже!
Нещодавно опублікував я повість "Косіння трави", де згадав добрим словом тебе і щирої душі твоїх батьків. Тішить, що ти турбуєшся рідною закарпатською землею, українською культурою, так хочеться, щоб українське єврейство, яке живе сьогодні в Україні прислухалося дол твоїх слів. Ми єдині, і національна належність не повинна нас розєднувати, ми всі діти своєї землі, бо місця народження не обирають, вони даються самим Богом, а він один для усіх.Чи згадуєш наші уцилищні та армійські часи? Озвися, Саша!

НОВИНИ: Культура

10:52
Сьогодні, у четвер, в Ужгородському скансені відкриється виставка Мирослава Ясінського "Карби"
17:49
В ужгородському скансені відкриється виставка "Світ писанки"
05:49
У квітні в Ужгороді пройде VIII Міжнародний фестиваль "Музика без кордонів"
00:16
У середу в Хусті стартує IІ Всеукраїнський театральний фестиваль "FantaziaFest"
13:31
У скансені в Львові завершують масштабну реставрацію садиби з закарпатської Іршавщини
05:50
Із безодні
22:26
"Закарпатську" "Маріупольську драму" з успіхом показали в Києві
17:55
У Хусті відбулися нагородження переможців і гала-концерт ХІІІ Відкритого фестивалю-конкурсу стрілецької пісні "Красне поле"
15:41
Відвертий щоденник чи казка для європейців: як читати "Війну з тильного боку" Андрія Любки
15:09
У Хусті відбудеться нагородження переможців та гала-концерт Відкритого фестивалю-конкурсу стрілецької пісні "Красне поле"
14:25
Закарпатський облмуздрамтеатр розповів про свої найближчі події
14:26
У суботу в Хусті зіграють прем’єру вистави про Августина Волошина
15:11
Як відомі українські письменники хотіли поселитися на Закарпатті
08:20
/ 1
Обережно, любов
11:16
/ 1
Автор споруд ПАДІЮНу і "Едельвейсу" представив в Ужгороді виставку акварелей
22:08
/ 1
"Маріупольську драму" покажуть в Ужгороді та Києві
10:12
/ 1
У четвер відбудеться концерт Закарпатського народного хору "Загуди ми, гудаченьку"
11:08
Закарпатська філармонія запрошує на концерт "Музичне мереживо бароко"
05:09
У коледжі мистецтв ім.А.Ерделі провели конкурс дитячого малюнку
17:34
/ 1
В Ужгороді відбудеться "вуличний" поетичний марафон
20:11
До Дня Валентина в Ужгороді відбудеться романтичний вечір "Любов в опері"
03:44
/ 2
Кошиці, Пряшів і Михайлівці
11:06
У Румунії вийшла книжка про князя Корятовича
18:00
В Ужгородському замку "камерно" виставили "Художню спадщину Імре Ревеса на Закарпатті"
17:48
/ 2
"Жадан і Собаки" відвідають Ужгород і Мукачево в межах Благодійного зимового туру
» Всі новини