Петро Мідянка презентував в Ужгороді "Вірші з поду" (ФОТО)

Коли найвідоміший поет Закарпаття Петро Мідянка покидає свій рідний Широкий Луг і вирушає у широкий світ – це вже само по собі подія. Коли причиною такого внутрішнього подвигу консервативного, як і вся його мала батьківщина, широколужанського поета-"схимника" стає його нова книга – це свято стає подвійним.

Нинішнє відчуття небуденності, що його привіз із собою до Ужгорода Мідянка, відзначалося дивним поєднанням ностальгійного смутку і, водночас, щемкої радості від повернення у минувшину двадцяти-тридцятирічної давності. Кожна з поезій, що увійшли до нової збірки поета "Вірші з поду", має в тій минувшині свою неповторну мить, дихає нею,  живе в оточенні безтілесних тіней і образів. Вони не мали би цього присмаку часу, точніше – він не сприймався б так акцентовано, якби потрапили в "обійми" книжкової обкладинки одразу тоді, коли були написані.  Але той час був їхній і не їхній водночас, а тому вони мали відлежатися в порохові горища старої поетової хати, аби устами Мідянки нинішнього – відшліфованого і ограненого, на контрасті часу презентувати світові Мідянку іншого – молодого, ще не відстояного, ще не перебродженого, ще нуртуючого, як молоде вино.

Цю різницю в Мідянці колишньому і теперішньому частково ілюструє його власна спроба порівняти свої відчуття від появи першої і нинішньої поетичних збірок: "Коли я видав першу книжку, я був такий радий,  що качався від радості по траві. Це було 25 років тому. Звичайно, що тепер я мав задоволення – і естетичне, і духовне. Але зрозуміло, що таких бурхливих емоцій, як тоді, вже не було, бо до того вже було десь книжок 10. Але радію завжди, бо кожна книжка – це рух, якась взаємодія автора і публіки, це контакт з читачем. Зараз ці контакти дуже розширені, і кожен має своє враження, і я – теж. І ці враження, безумовно, приємні..."

"Ці приємні враження, – каже Олена Кухарська, директор ужгородського видавництва "Ліра", в якому побачила світ нова книжка "старих" поезій Петра Мідянки, – були в очах Петра Миколайовича. Я бачила його очі, коли він вперше побачив цю книжку на Форумі видавців у Львові. Ці очі, вираз обличчя і те, як він тримає цю книгу, все це говорило багато про що..."

"Мідянка ранній був більше кучерявий, покручений, тепер вже став прозовіший", – у відповідь на журналістське запитання робить спробу проаналізувати себе колишнього Мідянка нинішній. "Мені здається – абсолютно навпаки, – моментально опонує йому присутній на зустрічі Сергій Федака. – Принципово інша лексика. Тут немає такої герметичності, як у пізніших збірках". "Тут немає і такої розкутості, як у наш час , – продовжує автор. – Певно, якийсь канон якоїсь класики тяжів, як Дамоклів меч. Бо не було куди розвернутися в тих пошуках. Але є тут цілком пошукові тексти". "Крім того, тут багато біографічності, багато конкретних постатей з ужгородського студентського життя – того, чого немає у наступних, пізніших збірках. Плюс у цій збірці є інтимна лірика – я відкрив це із таким здивуванням: що в Мідянки, виявляється, і це є", – продовжує Сергій Федака. На що сам автор, вочевидь – погоджуючись, з готовністю зачитує віршз  присвятою Г.Ч., і тут таки розповідає дещицю з задавнених обставин, що супроводжували його написання.

"Це на презентації все звучить так гладко і причесано, а вжитті воно, як завжди, усе прозаїчніше, – розповідає дружина поета Людмила Загоруйко, автор двох власних талановитих книжок і надзвичайних за колоритом і рельєфністю образів широколужанських замальовок в авторському блозі на Закарпатті онлайн. – Зимою в селі, в Широкому Лузі, робити нічого, і от, коли я залізла на той "пуд", то я, звичайно, була в трансі... Це був шар паперів, по яких всі ходили. Я почала те все збирати в міхи з-під зерна, яким ми годуємо худобу, і ці міхи я складувала під двері. Частину я одразу відкинула як очевидний непотріб, а рештою влаштувала Петрові Миколайовичу буквально терор. "Це друкувалося? "Ні". І так тривало десь тижні три або й місяць. Ми були всі в бруді і поросі. Це були рукописи і я почала все це передруковувати. І за цим заняттям якось і зима пройшла непомітно. І я думаю, що оце моє існування там – у Богом і людьми забутому краї, цією книжкою може якось виправдалося..."

Отак і з'явилися "Вірші з поду". В процесі роботи над збіркою, каже автор, "назви варіювалися різні. Їх пропонував видавець, різні люди. Але мій приятель з Івано-Франківська Василь Карп'юк запропонував оцю –  "Вірші з поду". І вона ні в чому не програє – ні "Дижмі", ні "Зеленому фиресу", ні "Фараметликам", ні "Срібному прімашеві", ні "Ярмінкові", ні "Луйтрі в небо". В ній є ота причетність до закарпатського обійстя, до старої закарпатської хати, в якій, власне, ми і мешкаємо досі. ...Ці два ошатні томики – "Луйтра в небо" та "Вірші з поду" – не дисонують, а гармоніюють. Ці дві книжки доповнюють одна одну. На фотографії з обкладинки можна побачити оту луйтру і вхід на те горище."

Скромна Олена Кухарська, розповідаючи про "кухню" роботи над збіркою, все ж не могла втаїти задоволення від поліграфічного результату: "Процес роботи над цією книжкою був один із найцікавіших з тих, що ми мали за останній час. В цьому сенсі хочу подякувати і Людмилі Загоруйко і Петрові Миколайовичу за той шанс, який вони надали нашому молодому видавництву, і ми цим шансом сповна скористалися.

Робота над збіркою була дуже швидка, бо часу до Львівського форуму залишалося дуже мало і всі розуміли, що це варто зробити саме до форуму. Я мала її, цю книжку, в своїй уяві. Ніхто не вірив мені, що це може вдатися технічно. Та коли на Форумі мені принесли перший примірник книги, я зрозуміла, що ризик був виправданий..."

З тим, що спільний ризик – автора, "посередника" і видавця – був справді виправданий, безумовно погодилися всі, хто брав участь у презентації "Віршів з поду" в прес-центрі "Закарпаття".

"І ще в мене буде обов'язково ще один "терористичний акт" щодо Мідянки. Адже всі давно чекають книжку його есеїв. І я думаю, що якось – методом "батога і пряника" – я її з нього таки "витисну..." – поділилася, на завершення , "планами на майбутнє" дружина поета.

Власне, на це ж саме, на цей новий майбутній давноочікуваний результат (не важливо, чи "дотисне" Петро Мідянка себе сам, чи потрібна буде йому допомога в вигляді енергійної підтримки пані Людмили) сподіваються відтепер усі поціновувачі творчості поета...

Олена Кухарська

Людмила Загоруйко

Теги: Мідянка, поет, Вірші з поду

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати