Чим живе український і закарпатський туризм сьогодні, і про те, чим житиме надалі — розмовляємо із завідувачем кафедри туризму географічного факультету УжНУ Федором Шандором.
— Федоре Федоровичу, чим є сьогодні український туризм, як він формувався як галузь?
— Мушу вас розчарувати, але українського туризму як комплексного поняття не існує. Так, є готельний бізнес, бізнес туроператорів, ресторанний бізнес, сільський туризм... Усе це лише частини туризму як такого. Бо у нас кожен рекламує, до прикладу, свою турбазу, а не регіон, у якому вона знаходиться. І це — не правильно...
— Але ж Україна має якесь відношення до сьогоднішнього свята...
— Декларативно так. Взагалі Всесвітній день туризму затверджений Генеральною асамблеєю Всесвітньої туристичної організації в 1979 році в іспанському місті Торремоліно. У цей день проходять з'їзди туристів, святкові заходи та фестивалі, присвячені туризму та туристичному бізнесу. Україна подала заявку на вступ у Всесвітню туристичну організацію у 1997 році. А у 1998-му Указом Президента від 21 вересня 1998 року було встановлено, що 27 вересня в Україні щорічно відзначатиметься День туризму. Насправді ж ми стали повноцінним членом цієї організації лише у 1999 році.
Звісно, з нагоди свята у нас теж проводиться низка заходів. До прикладу, 29 вересня у Києві розпочне роботу міжнародна конференція з туризму, а з 4 по 6 жовтня там же буде тривати всеукраїнська туристична виставка. Сьогодні чимало музеїв та замків України організували безкоштовний вхід для туристів...
— Які з областей України є найбільш наближені до туристичних?
— На тлі скандалів із землею у Криму, лідерство тримають Івано-Франківська та Закарпатська область. Причому, Закарпатська трохи попереду, знову ж таки через те, що остання повінь добряче зруйнувала інфраструктуру Франківщини. Це, в основному, стосується сільського туризму, який не варто плутати з туризмом загалом. Але ці показники наступного року можуть змінитися.
— Як гадаєте, за рахунок чого живе сільський туризм?
—У першу чергу тому, що держава в нього майже не втручається і не обкладає його податками. Крім того, в Україні, і на Закарпатті теж уже не перший рік проводиться роз'яснювальна робота у цьому напрямку, реалізовується чимало міжнародних туристично-просвітницьких проектів...
— Протягом останніх років на Закарпатті у кілька разів збільшилася кількість фестивалів. Є така думка, що принаймні половина цих заходів не тягнуть до звання "фестиваль"...
— Є таке питання. Аби його вирішити, ми цього року вирішили залишити все як є: хай проводять, хто скільки і як може (бо в більшості областях України і того немає). А от наступного року будемо вже називати речі своїми іменами. До прикладу, сільське свято слив чи районний день пастуха. А от справжні фестивалі, такі як фестиваль божоле або меду (загалом їх є не більше 10-ти) залишимо при своїх "титулах".
— Випускники кафедри туризму УжНУ мають де працевлаштуватися на Закарпатті?
— Звичайно. І не лише на Закарпатті. От, до прикладу два роки тому 50% наших випускників знайшли собі роботу за кордоном, а з минулого випуску взагалі 70% знайшли роботу за спеціальністю за межами України. Для цього ми з першого курсу залучаємо студентів до волонтерства. Відтак їздимо обмінюватися досвідом у Туреччину, Швейцарію та інші туристичні країни. Тому, будучи випускником, наші туризмознавці вже володіють мовою і потрібною для роботи інформацією не гірше за своїх європейських колег...
— То чого бракує Україні й Закарпаттю зокрема аби називатися справді туристичними?
— Співпраці. Бракує співпраці представників готельного, ресторанного й розважального бізнесу з владою та наукою. Тому, що є новітні технології, які треба застосовувати і є влада, котра повинна допомагати їх застосовувати у туристичному бізнесі. І, звичайно, ще раз — реклама регіону, а не окремих об'єктів туристичного бізнесу...
Павло Білецький, Час Закарпаття