На Закарпатті двоє братів ховалися від комуністів протягом 25 років (ВІДЕО)

Михайло 2011-09-18 / 22:29:00
Кажуть ховалися, від комуністів, але, зовсім не так як написано, я особисто від свого діда спитався, який цих хлопів особисто знав, говорить ховались тому, що хлопці ледарі були, не хотіли йти в армію та вступати в колгосп, то правда. Пишуть що у колгосп вони так і не вступили – працювали самі на себе, ВЗАГАЛІ НЕ ПРАЦЮВАЛИ, КАЖУТЬ ПЯНСТВОВАЛИ, ПІДРОБЛЯЛИ У ЗАМОЖНІХ СЕЛЯН. То що були в банді місцевого головоріза Пилипця, правда, робити не хотіли, а жити за щлсь треба було, от і ходили, відбирали простий народ, погрожуючи розправою. О так їх більщість Драгівчан і запамятали, "героїв братів ярем", ЦЕ ГЕРОЇ???

2011-09-16 / 18:09:00
Ці русіни, як таргани світла, бояться правдивої історії

подкарпатец 2011-09-16 / 14:20:00

Цей приклад братів Ярем, показує, як В. Піпаш фантазує свої байки про начебто велику кількість учасників ОУН-УПА в Подкарпатті.
Пане Піпаш, у нашому Краї було достатньо заможніх селян- русинів, які не погоджувались на конфіскацію свого майна новими юдо- більшовицькими структурами на користь новостворених колгоспів.
Так мені відомий випадок заможнього селянина, Степана Губаля з с. Нижнє Селище, Хустського р-ну. Його внучка, Людмила Губаль, (я знав її батька, Степана), живе в Ужгороді і є фахівцем народного митецтва.
Ще один випадок з того ж Хустського р-ну мені відомий, коли у коваля хотіли для колгоспу забрати його власні знаряддя та фахові інструменти. Зате що той відмовився, його райкомівські інструктори на чолі з їх керівником на очах у його жінки та малих, трьох дітей за віком менше 5 років, так побили що нещасний через три дні помер, після чого райкомівцями, на чолі з їх оберфюрером Смирновим, все було з кузні сплюндровано.

Пане Піпаш, ви з вашими теоріями щось таке, як у нас кажуть - "приточи кобилі хвуст". Ви свої байки про ОУН-УПА клеїте на любі ворота і, навіть, забуваєте, що ви це робите і на общественні туалети: )))))))

Якщо дійсно хочете зробити п. Піпаш щось корисне для нашого Краю, то зробіть дослідження про злочини під час колективізації. Жертви колективізації немали нічого спільного ні з ОУН-УПА і ні з боротьбою за Україну, все це ваша особита безпідставна фантазія.

Василь 2011-09-16 / 11:35:00
То все казки, половина з того видумано, журналюгам і історикам раджу знайти і поговорити з старими людьми, односельцями Ярем. Старі люди кажуть " Тоті хтопці були пустелниками, не хотіли йти в колгосп, взагалі не хотіли робити, от у пішли в підпілля,.... і зовсім не на 25 років, то всьо вигадали"

В. Піпаш 2011-09-16 / 09:04:00
Обширна стаття (із фотографіями), про яку йдеться у матеріалі, та, як видно - донині зберігається у Ю. Яреми, була опублікована у газеті "Карпатський голос", яку я тоді редагував у номері від 5 - 12 квітня 2003 р. Автором її є О. Гаврош, називалась "Останні партизани". Мова йде про активну участь братів у оунівській боївці, а відттак родичі сховали їх у викопаному погребі. На повітря, ті виходили лише вночі., допомагали ночами по-господарству (копали картоплю, вранці її викопану бачили сусіди) тощо. КДБ про це довідалося лише на початку 70-х років. Не бажаючи щоб подія була афішована, працівники із його Хустського райуправління, за посередництвом голови сільради, вступили з братами у "переговори", пообіцявши не притягувати до відповідальності (нараз, на цей час, більшість учасників УПА була вже відпущена із ГУЛАГу), лише, щоб вони легалізувалоися. Тоді і було зроблено спільне фото.
Однак брати так і не "радянізувалися". Як пише О. Гаврош, котрий спілкувався із ними, впродовж років залишилися палкими націоналістами, раділи, що Україна отримала незалежність (незважаючи на неодноразові звернення Руху, влада не надала їм жодної допомоги), палкими прихильниками національно-демократичних сил. Якщо тема цікавить, то можна її передрукувати в Закарпаття онлайн

ярослав орос 2011-09-16 / 08:40:00
про братів яремів додаю уривок з моїх "врат сімаргла"

“В Драґові двоє заможних братів не перейшли після Другої світової війни на бік голодранців, які заправляли берилом, зрозуміло, за міцної підтримки довгорукої Москви. Норовливі й працьовиті легіні – брати Яреми – змалку знали, що їхній дідо був один з найбагатших у селі, за що перед Першою світовою його схопили в засідці розбійники, катували в гарячій смолі, щоб зізнався, де зберігає гроші. Та попри те статки діда таки перейшли у спадок їхньої мами – брати Яреми малися добре і не хотіли передавати нажите до колгоспної комори і, серед іншого, примусово виїжджати на відбудову шахт Донбасу. Саме тоді у них з владою розпочалася гра в котика і мишки. Полювання на непокірливих. А неподалік, на полонині Менчул, до 1952 року діяла криївка УПА Пригари. Брати Яреми перегодом відійшли від неї та затаїлися на двадцять п’ять років у глибокому підпіллі. Найважче було взимку, коли доводилося спати на снігу, всіляко замітати за собою сліди та, бувало, не роззуватися до Великодня, мов ті вовки, переховувалися від односельців, які сьогодні, приміром, давали їм притулок, а завтра бігли здати їх безпеці. Про те, що Микола та Юрко Яреми нібито одружилися і переїхали на проживання за межі краю, ходила чутка в селі. Та до Києва донесли спритні землячки, що то неправда, таки брати Яреми переховуються найчастіше в Драґові у свого старшого брата Василя. І застраханий Москвою Київ дав прочухана тамтешнім органам безпеки – негайно викрити тих Яремів. Доручили ту справу, зрозуміло, з тутешняків – офіцеру КДБ Іванові Чижмарю. Той узявся за справу серйозно і довів її до кінця. Поставив умову їхньому старшому брату, що якщо здадуться добровільно – нічого їм не буде, вони й так уже відсиділи своє. На що Василь йому кинув: „У вас велика родина, та й у нас не мала”, – тобто відрізав, що око за око, зуб за зуб. А Чижмар своє слово таки підкріпив обіцянкою, коли вийдуть з криївка, їм у сільраді видадуть паспорти. Так і сталося, хоч обласне начальство й вимагало їх арештувати, але в Києві погодилися з Іваном Чижмарем, що брати Яреми вже відсиділи своїх двадцять п’ять років. І справу закрили».