Андрій Жига: «На Закарпаття мене привела ностальгія»

Головний архітектор області про те, чому погодився на державну посаду

Андрій Жига: «На Закарпаття мене привела ностальгія»
Андрій Жига – нове обличчя у закарпатській владі. Розумний, стриманий, діловий, імпозантний – сто днів тому він очолив управління архітектури Закарпатської облдержадміністрації. Що за людина прийшла на таку відповідальну посаду, від якої залежить вигляд наших міст і сіл – про це у нашому ексклюзивному інтерв'ю.
 
"МАМА ВЧИЛАСЯ В АДАЛЬБЕРТА ЕРДЕЛІ"
 
-- Пане Андрію, це ваше перше інтерв'ю в Закарпатті. Як так могло статися?
 
-- Мабуть, занадто скромний. (Сміється). А якщо серйозно, то чимало років провів поза межами Закарпаття, хоча є корінним закарпатцем. Народився у селі Зарічево Перечинського району на берегах Ужа у родинному гнізді Жигів, яке заснував мій прадід Федір. Він був вихідцем із Чинадієва і, маючи початкову інженерну освіту, працював дорожнім майстром, обслуговував частину дороги.
 
-- Це ще за Австро-Угорщини?
 
-- Так, він походив із досить інтелігентної і матеріально забезпеченої родини. Уявіть собі, їх було шестеро братів і вони всі отримали за нинішніми мірками середню спеціальну освіту. На початку століття це була велика рідкість. До речі, мамина родина Гімбарів із Дубринич, кажуть, що походила з немешів. Коли доля закинула мене працювати головним архітектором у Міжгірський район, то там я знайшов слід свого родича по маминій лінії Юрія Гімбаря. Він після закінчення Братиславської лісової академії був головним лісничим у Колочаві. Але після окупації Карпатської України був розстріляний гортистами у 1939 на території Словаччини. Там і похований. Його як січовика навіть не довезли до концентраційного табору.
 
-- А звідки у вас у Зарічеві виникла тяга до архітектури?
 
-- Мистецтво мені стало близьким, дякуючи мамі, яка будучи студенткою Ужгородської учительської семінарії Августина Волошина навчалася в самого Адальберта Ерделі.
 
Обидва мої діди були дрібними власниками – один мав трохи землі, другий – трохи лісу. Тому мали змогу вивчити своїх дітей. Якось працюючи в районній архітектурі у Перечині, зіткнувся на вулиці із колишнім наймитом, який працював у мого діда. Той став кричав мене услід, що я буржуазний нащадок (Сміється). Як не дивно, той "наймит" став головою колгоспу і реквізував частину майна діда.
 
-- Що з дитинства пригадується?
 
-- Із четвертого класу (а це був 1965 рік) я паралельно відвідував студії Золтана Баконі, той творчий осередок, з якого вийшли чи не всі закарпатські художники. Потім було приватне навчання у майстерні відомого митця Василя Юлійовича Скакандія, який допомагав мені готуватися до вступу в Київський художній інститут. Але вийшло інакше. Коли потрапив до Львова, мені до душі лягла архітектура у Львівській політехніці, на яку я вступив у 1972 році.
 
-- А чому не вступали в Ужгородське художнє училище?
 
-- Тут була своя історія. У нас у родині був відомий скульптор Іван (Ян) Лошак, який за Чехословаччини дуже цінувався. (Двоюрідний брат моєї бабці Верони). І коли я у восьмому класі захотів вступати в художнє училище, то батько запротестував. Мовляв, досить одного художника у файті. Бо доля Івана Лошака була непроста. Він вчився у школі Фаворського в Ленінграді, сидів у концтаборі, воював у чехословацькому корпусі генерала Свободи, зрештою, оселився у Празі і там помер.
 
Батько, будучи за фахом економістом, міг прорахувати, який непевний хліб приносить мистецтво. Мама, ясна річ, підтримувала мене. Вона сама малювала і в один час за сумісництвом навіть вела уроки малювання у школі.
 
Урешті-решт обрали інженерно-мистецьку спеціальність – архітектуру.
 
-- Не шкодуєте?
 
-- Ні. Бо вона дає найширший діапазон з усіх видів мистецтв. Наприклад, за американською статистикою 70-х років, 80% професійних фотографів за фахом архітектори, 20% кутур'є з моделювання одягу -- так само. Наприклад, Джан Франко Фере, Пако Рабанн, Лагерфельд. Навіть у музиці чимало архітекторів. Наприклад, чи не увесь склад відомого рок-гурту "Пінк флойд".
 
-- Чим це можна пояснити?
 
-- Просторовим баченням. Це базова спеціальність, яка дає кругозір на 360 градусів. Тут і соціологія, й інженерія, і мистецтво. Я не згоджуюся, що архітектура -- це музика, застигла в камені. Бо це не тільки музика, але й театр. Це -- організація простору. А простір має своє наповнення.
 
 
"Я НЕ ЗНАЙШОВ СПІЛЬНОЇ МОВИ З ІДЕОЛОГАМИ"
 
-- Чому обрали саме Львів?
 
-- Тому що архітектурний факультет Львівського політехнічного інституту належав до найкращих у СРСР. На третьому курсі я як студент-помічник удвох разом зі старшим викладачем кафедри малювання Федором Василенком зробили панно у приміщенні Центрального поштамту Львова. Вони досі збереглися у вестибюлі.
 
Мене все-таки тягнуло до художнього вузу. І після третього курсу я роблю несподіваний крок: залишаю архітектуру і пробую вступати у львівській художній інститут на спеціальність "Проектування меблів та інтер'єру".
 
Це було важко, бо конкурс був великий, а я не мав базової підготовки. Два роки підряд я пробував, але не проходив за конкурсом. Був неймовірний ажіотаж: 15 чоловік на місце. А в мене навіть середньої спеціальної освіти не було. Тому знову повернувся на архітектуру.
 
-- А де ви провели ці два роки?
 
-- Пішов працювати у Славсько на Львівщині. Оформляв торгову споруду. Довелося працювати в кузні ковалем: зробив 15 світильників і деякі окремі елементи інтер'єру. Спроектував із нашим викладачем гірськолижний притулок. А у вільний час готувався до вступу.
 
Хоча й не вступив, але доля дала мені згодом можливість спробувати свою творчість у меблях.   Коли я у 1984 році переїхав із Закарпаття на Волинь, то потрапив головним архітектором у меблеве об'єднання "Волиньдерев". Я спроектував три серійні набори меблів, захистив їх на архітектурно-художньо-технічній раді у "Діпромеблях" у Києві, і вони пішли у серію. А коли вводили в експлуатацію адмінспоруду Волинського облвиконкому, я займався оформленням інтер'єрів. Тож губернатор Волині сидів у кабінеті, обставленому за моїми кресленнями.
 
До речі, у світі вважається, що найкращим проектантом меблів є саме архітектор. Бо ніхто не бачить так простір, як він. Єдине, що треба ще додатково знати технологію виробництва меблів.
 
-- Не шкодуєте за цими двома роками у Славську?
 
-- Звичайно, що ні. Це була проба сил. До того ж, я дуже добре познайомився із будівництвом, працюючи майстром бригади оздоблювальників. Дізнався про все із середини. Маючи такий досвід роботи, мене вже як архітектора ніхто на будівництві обдурити не міг.
 
Інститут я закінчив у 1981 році. Мав дуже цікаву дипломну роботу, при захисті якої секретар парторганізації факультету зауважив: "Я не вижу здесь архітектури". Я змінив трьох керівників, бо ніхто не хотів брати керівництво моєю роботою.
 
-- І що ж ви таке вигадали?
 
-- "Архітектурно-художнє та політичне оформлення міста Алушти". Це була тема, яку за вказівкою Центрального комітету КПУ давали розробляти студентам – оформлення українських міст, до яких була підвищена туристична увага -- Львів, Алушта, Сімферополь, Харків тощо. Сподівалися, що студенти запропонують свіжі креативні рішення. Окрім монументально-декоративно оформлення міста, у мене були й такі розділи у дипломній роботі, як "Світло в місті", "Звук у місті", "Інформація у місті", "Дизайн у місті" . Захистився я на "ура", хоча запитань було до мене найбільше.
 
-- А як це зрозуміти -- світло і звук у місті?
 
-- А звук завжди є – фоновий, концентрований, шумовий. Однак рекреаційне місто повинно мати свою специфіку: тут люди все-таки здебільшого відпочивають. Тому слід задуматися, як одні звуки можна понижувати. а інші – створювати. Наприклад, світлозвуковий супровід окремих ландшафтів.
 
-- Але після навчання ви все-таки обрали Закарпаття...
 
-- Так, я потрапив на роботу в Перечинський райвиконком. Приїхав зі Львова вже одруженим. З Ольгою ми вчилися в одній групі. Вона родом із Луцька. Дружина очолила архітектурну інспекцію в Перечинському районі, а я при районному архітекторі вів інженерно-проектні справи. І протягом півроку я із взводом солдат Перечинського полку збудував на позначці 613 метрів над рівнем моря телерадіотранслятор на Плішці. Це було моє перше будівництво на Закарпатті.
 
Після Перечина мене перевели в обласне управління архітектури, де довірили займатися курортними міста і селищами Закарпатської області. Але восени 1984 року за станом здоров'я переїхав до Луцька.
 
-- А в Міжгір'ї коли працювали?
 
-- Уже після Луцька. Через кілька років у Міжгірському районі звільнилося посада головного архітектора району і на запрошення головного архітектора Закарпатської області Валентина Футимського я приїхав у Міжгір'я. Це був дуже цікавий період. Почалася перебудова, було різне бачення архітектури.
 
Із розумінням мера Міжгір'я – Михайла Касинця, який прихильно ставився до роботи архітектури, ми виготовили проект детального планування центральної частини Міжгір'я. Уся забудова велася за цим детальним планом. Після мене на посаду головного архітектора району прийшов Іван Фуцур, який працює і по сьогодні. Так що напрацьована база не була втрачена.
 
-- А чому пішли з Міжгір'я?
 
-- Я мав своє бачення забудови Міжгір'я. Я не бачив там 5-поверхових будівель, не бачив у центральній частині деяких об'єктів промисловості, які не були зав'язані в економіку району. Наприклад, там планувався деревообробний комбінат, який, для щастя Міжгір'я, так і не з'явився. Хоча було зроблено море документації, обґрунтувань, щоби на правому березі Ріки майже навпроти існуючого лісокомбінату виріс монстр. Я особливо не міг вплинути на ситуацію, хоча був незгідний з його розміщенням. Він міг би з'явитися в будь-якому населеному пункті, але не в самому райцентрі!
 
Тому ми не знайшли спільної мови з ідеологами району. Я виглядав диваком. Тож подякував районному керівництву і переїхав знову до Луцька. І почалася для мене звичайна чорнова робота у проектній організації. У 1987 році я потрапив за конкурсом на посаду головного архітектора філії Республіканського проектного інституту торгівлі. Волинське відділення нараховувало 36 чоловік. Так, часткова реконструкція Виноградівського універмагу була зроблена у 1988 році нашим інститутом. А були роботи й на Рівненщині, Львівщині, Волині.
 
Займалися ми серйозними об'єктами – ресторанами, кафе, овочевими складами, виробничими базами торгівлі. Вся радянська торгівля мала базовий інститут, який займався проектними роботами від Міністерства торгівлі. Але наступив час, коли указом Горбачова воно було скасоване. Відповідно -- упали всі структури, що були під ним. Нас передали в управління торгівлі облвиконкому. І тоді за рішенням реструктуризації у 1990 році я на нашій базі організував мале приватне підприємство "Проект-сервіс" з невеличкою матеріальною базою. Штатний розпис був на 18 працівників. Це було перше приватне проектне підприємство на Волині.
 
Однак запити на проектування різко падали. Чимало архітекторів не витримали: хто подався на базар, хто за кордон.
 
 
Андрій Жига (праворуч) з колегами розглядає черговий проект
 
"РОБОТА В ПОЛЬЩІ БУЛА ФАНТАСТИЧНИМ ДОСВІДОМ ДЛЯ МЕНЕ"
 
-- А ви все-таки наважилися на свою справу?
 
-- Я часто бував у Польші, відвідав Чехословаччину, Югославію, спостерігав, як у них розвалюється державна система. Поляки мені багато разів наголошували, що прийде час, коли державних проектних організацій у нас не буде.   У 1996 році я був запрошений працювати архітектором у Польщу над спільним проектом. Є така відома фірма "Бюро інвестиційних послуг "Архітект". Я пропрацював у ній рік і переконався, що в 90-му році зробив правильний крок. Бо бачив, що доля приватних інвестицій у будівництві незрівнянна з інвестиціями державними.
 
-- То ви добре володієте польською?
 
-- Так. Ми зробили перший польсько-український проект у Західній Україні -- поліфункціональний торговий комплекс "Гранд-Волинь" в самому центрі Луцька, який торік було введено в експлуатацію. Це був неоціненний досвід. Я вперше зіткнувся з тим, що до архітектури є величезна повага. Коли польська фірма винайняла мені житло і мене поселили одного в трикімнатні апартаменти, я запитав у колеги: "Сташек, а для чого мені таке велике житло?". "Як для чого? А якщо до тебе хтось прийде, а ти ж – архітектор!". Цікаво, що польська фірма, яка офіційно запросила мене працювати архітектором, заплатила штраф Центру зайнятості – три тисячі доларів за піврічну ліцензію. Бо там високий рівень безробіття серед архітекторів.
 
І цей досвід фантастично важливий для мене як професіонала. Тому що власник фірми мав чималий закордонний досвід – працював у Німеччині, Канаді. І він мені його передав. Рівень проектування їхньої фірми був дуже високий. Вони тоді проектували у Жешуві фармацевтичну фабрику з бельгійськими інвестиціями вартістю 500 мільйонів німецьких марок. Ця фабрика нині – окраса Жешува. Коли я звільнявся, то ця проектна фірма виграла тендер на проектування фабрики поділу крові в Сіднеї.
 
-- Але ви повернулися додому...
 
-- Так. Продовжилася чорнова роботи в проектній галузі. До 2004 року ми були генпроектантом відомого бренду "Торчинпродукту". Це наша гордість, бо про нього знають і в Іспанії, і в Португалії, і в Росії. Ми прийшли на цей майданчик, коли там, образно кажучи, розливали солодку воду "ситро". У 2004 році, коли його викупило "Нестле" , це вже було величезне і різноманітне виробництво, яке відвідували і прем'єри, і президенти України.
 
Окрім того, із Львівським інстутитом "Західпроектреставрація" ми є співрозробниками історико-культурного заповідника "Старий Луцьк". Чимало спроектували житла, соціальної сфери, в тому числі й на Закарпатті.
 
-- А саме?
 
-- Наприклад, спроектували унікальний об'єкт – туберкульозний диспансер у Апші Тячівського району на сто ліжкомісць. Нічого подібного за роки незалежності в Західному регіоні України не проектувалося. Ми співпрацювали з іноземними фірмами з реконструкції Центру нейрохірургії в Ужгороді. З Володимиром Смоланкою у стислі терміни виготовили проект, який дуже цікавий технологічним наповненням. Спроектували школу на 960 учнів у селі Богдан Рахівського району, унікальна споруду Ясінянського територіального центру інвалідів і малозабезпечених, музичну школу в Міжгір'ї, на якій губернатор розрізав стрічку в грудні минулого року.
 
Зараз в роботі реконструкція районного Будинку культури в Міжгір'ї під Міжнародний центр туризму, дуже цікавий проект школи-інтернату в Імстичеві для дітей-інвалідів, друга черга будівництва школи в Арданові.
 
У 2008 році, у пік будівництва в Україні, нами було виконано сорок об'єктів. "Проект-сервіс" вийшов із кризи, втративши усього трьох працівників із майже тридцяти. Ми єдина фірма на Волині, яка тримає макетувальника. Робимо макет у твердому матеріалі.
 
Ще 6 грудня 2010 року я відсвяткував зі своїм колективом 20-річчя фірми, а вже 21 грудня був призначений головним архітектором Закарпатської області.
 
-- Тепер розумію, чому губернатор запросив саме вас на цю посаду. Але для чого це вам? Маючи успішну фірму, налагоджену роботу, напрацьовану клієнтуру, який сенс переходити на державну роботу? Тим паче міняти область проживання.
 
-- Напевно, тому, що закарпатців завжди тягне додому. Ностальгія! А по-друге, працюючи, як проектант в області, я бачив багато недоліків у системі планування органів архітектури. Поміняти і привнести щось нове можна тільки з середини. Або лишити все так, як є, або зайняти пропоновану посаду і довести, що можна змінити напрямок руху. І цьому посприяли державні рішення. Тому що вступає в дію Закон про регулювання містобудівної політики. З першого січня наступного року кожен населений пункт зобов'язаний жити з новим генеральним планом...
 
-- Ого! То нас чекає велика реформа?
 
-- Це навіть не реформа, а революція! Хоча ніхто цього поки що не розуміє...
Олександр Гаврош, для Закарпаття онлайн
25 квітня 2011р.

Теги: архітектор, містобудівнийпроект, реконструкція

Коментарі

п.Тамара 2011-04-25 / 15:00:00
С конца 60-х годов в "Гипрограде" разрабатывались генпланы всех сел, они проходили техсоветы в обл.архитектуре, после чего коллегиально утвержались. Так что Закон про регулирование градостроительной политики совсем не революционный-это возврат к старой практике.

НОВИНИ: Соціо

15:29
/ 1
Як "танець з бубном" за вітряки на Руні гудуть сільрада, лісівники та закарпатська влада
14:15
Приватний поїзд "Прага — Чоп" сьогодні здійснив свій перший рейс
11:22
/ 1
Запис мого діда і сепаратне святкування Паски
11:11
/ 1
У Ракоші Вишківської громади попрощалися з полеглим Героєм Святославом Корнійчуком
20:19
/ 4
В Ужгороді на об'їзній депутати-"слуги" планують "роздерибанити" понад 1 га землі із заниженням вартості в 10 разів
21:59
/ 20
На Закарпатті було зроблено спробу дестабілізації шляхом перекриття доріг "через мобілізацію". Поліція звільнила проїзд
18:44
/ 36
Головою Ужгородського міськрайонного суду переобрано Віктора Данка
18:38
На війні поліг Віталій Петах зі Страбичова Мукачівської громади
02:00
/ 29
Комбат Руслан Каганець: "Без людей виграти цю війну неможливо. Ми не зробимо мільйон роботів із штучним інтелектом, які за нас воюватимуть"
00:32
/ 1
Відсьогодні на Закарпатті розпочалася нерестова заборона
21:48
Біля Солотвинського солерудника виявлено смітники, пластикові пляшки в карстових проваллях і забруднення потоку Глод
16:44
/ 3
В Ужгороді пойдуть чемпіонат України з велоспорту-МТБ та чемпіонат області
11:26
/ 4
На війні з росією поліг Ігор Сакало з Горінчова Хустського району
10:53
У лютому споживчі ціни на Закарпатті в цілому не зросли – статистика
11:15
"Щасливі діти" запускають новий цикл відновлювальних ретритів для мам із дітьми "Сила Карпат"
10:56
/ 6
В Усть-Чорній на Тячівщині попрощалися з полеглим Героєм Октавіаном Коненком
22:53
/ 3
У понеділок в Сваляві проведуть в останню дорогу полеглого 21-річного Героя Василя Томащука
22:20
/ 2
У Великій Копані попрощалися з Віталієм Чонкою, що загинув на Запоріжжі ще торік у червні
15:31
У лютому в порівнянні з торішнім груднем ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 1,4%
14:57
Торік на Закарпатті прийняли в експлуатацію житла на 17,8% більше, ніж у 2022-му
14:10
/ 1
Кабмін перерозподілив освітню субвенцію на 2024 рік: місцеві бюджети Закарпаття втратили 2,4 млн грн
23:00
/ 3
На війні поліг ровесник Конституції України Василь Цьока з Крайникова Хустської громади
18:40
/ 1
Загинув Герой з Вишківської громади Святослав Корнійчук
11:17
/ 1
У Берегові діти принесли додому з річки стару протитанкову міну
10:45
В Ужгороді попрощалися з полеглим Героєм Михайлом Козаком
» Всі новини