Останній із Січових Стрільців. Січовика Карпатської України від розстрілу врятував угорський офіцер

14-15 березня 70 років тому трагічно завершилася історична битва на Красному Полі, що під Хустом.

Угорський гонвед розстрілює карпатського січовика
Угорський гонвед розстрілює карпатського січовика

... Житель селища Королева 90-річний Юрій Вірага – один із тієї хороброї крихітки січових стрільців Карпатської України, хто виборював нашу незалежність у битві на Красному полі. Тоді угорські фашисти протягом доби вщент розбили закарпатських січових стрільців, бойові ряди яких складали гімназисти, студенти та інтелігенція. А тих, хто вижив, почали переслідувати, ув'язнювати, катувати та страчувати. Один із них – Юрій Вірага. Він піддавався репресіям як з боку фашистського режиму Угорщини, так агентів КДБ, які за будь-що намагалися вибити з нього націоналізм.

Із слюсарів – у Січовики

Юрія Васильовича я того дня вдома не застав. "Дідусь у саду, обрізує дерева, – сказала онука. – До весни готується. Він сидіти не любить!" У мене очі – на лоб: як так – Юрію Васильовичу пішов 90 рік, а він іще по господарству порається! Посміхнувшись, сивий дідусь лише кивнув головою: "Я ще років десять не сидітиму, склавши руки. Хоча старі травми часто нагадують про себе. Але ми – не з того тіста – усе здолаємо! Я стільки пережив на своєму віці, що, повірте, ця незламність – сильніша за мене. Це у нас, січовиків, – у крові!" - сказав Юрій Вірага.

Утім, шлях до Красного поля у Юрія Віраги був довгим. Уже в 17 років він вступив у молодіжну організацію "Пласт". А через три роки – у Карпатську Січ. "Тоді, – пригадує він, – я захворів на запалення легенів. Потрібно було негайно лікуватися. Лікарі категорично заборонили мені працювати слюсарем. І я потрапив на лікування до лікаря Євгена Голубця, в якого невдовзі влаштувався водієм. Він платив мені, подумати тільки, тисячу корун щомісяця! Таку суму мій батько не заробляв і за півроку. Адже центнер пшениці коштував 100 корун. Відтак, я щомісяця для сім'ї купляв цілу тонну зерна. Працюючи водієм, я допомагав батькам і продовжував справу Січових стрільців. Аж тут угорські фашисти весною 1939 року за підтримки Гітлера захопили закарпатські міста Ужгород, Мукачево й Берегово".

Відносини між січовиками та угорськими жандармами різко загострилися. "Ми знали про їхню терористичну діяльність, однак не хотіли йти в штики. Вони до нас були надто жорстокими. Гуманність – найважливіша риса Січових стрільців. Розгулюючи вулицями Хуста у спеціально пошитій уніформі, ми підтримували порядок й намагалися не піддаватися на провокації".

Битва

По захопленню угорцями закарпатських земель Президент Карпатської України Августин Волошин звернувся до закарпатців: "Нам лишили цей клаптик землі, й ми маємо його відстояти! Наш народ виживе завдяки мінеральним ресурсам, які ми будемо розробляти!" Так би воно, власне, й було, вважає Юрій Вірага, якби угорці не напали на Закарпаття.

"Ми йшли на Красне поле, розуміючи, що програємо. Позаяк проти нас – армія, танки, літаки, а ми – лише зі старими гвинтівками, які постійно треба було перезаряджати. А боєприпасів – катма! Що й казати, ми були неорганізованою юрбою".
Окрім патріотизму й твердого переконання за будь-що відстояти Вітчизну перед ворогом, полководців у січовиків не було. Одна зелена молодь, студенти, інтелігенти. Бій тривав добу, оскільки на більше сил не вистачило. "Січова сотня з Королевого вирушила на Красне Поле ввечері 14 березня. Поряд зі мною був мій товариш Влад Данчовський з Ужгородщини. Наша рота тримала оборону в другому ешелоні. Відтак, ми й не перестрілювались безпосередньо з ворогом. По обіді в небі з'явилися літаки й почали розстрілювати людей. Потім їх добивали танки й піхота. Ми кинулись навтіки. На жаль, під час перестрілки Влад загинув".

Юрій Вірага дивом уникнув куль. Але тільки – не полону!

У полоні

"Наш відхід через ріку Тиса на мості в напрямку села Веряця, – напружує пам'ять Юрій Васильович, – прикривали троє січовиків. Відступаючи останнім, я побачив, як моїх бойових побратимів розстріляли на мості. Подолавши кілька гірських вершин, я опинився в рідному Королевому. А там – машина з нашою командою. Побачивши мене, хлопці вигукнули: "Гайда до нас!" Я мерщій – у машину. А там – Василь Гренджа-Донський, Юліан Ревай та багато професорів Хустської гімназії, які складали ядро Карпатської України. Ми вирушили в село Буштино, що на Тячівщині. Аж тут довідуємось, що Тячево захоплене угорцями! Це означало, що треба було негайно покидати межі Карпатської України.

Юрій Вірага кинувся в один із дворів і звернувся до господарів: "Якщо Бога визнаєте, дайте мені скинути військову форму січовика, бо інакше мене розстріляють!" "Про що мова! – тільки й вигукнув селянин. – Ми ж рідня!" "Переодягнувшись, із побратимами майнули через гори в село Руське Поле. Так ми опинилися в однокласників моєї дружини по Хустській гімназії – сім'ї російського емігранта Бараньєва. Трохи відпочивши, наша група в складі 20 чоловік, вирушила до Тересви. Аж тут нас заарештовує один із місцевих євреїв, і під прицілом гвинтівки доставляє нас у Тересву до відділка жандармерії! Угорські жандарми не забарилися. Завантажують нас, як м'ясо, у машину, відвозять у Тячівську в'язницю".

Розташована впритул гірської річки Тиси, Тячівська в'язниця була гірше пекла. Тут із січовиками не церемонилися. Їх просто розстрілювали, кидали на підводу й скидали в Тису. Вся околиця була завалена трупами. "У в'язниці я зустрів знайомого охоронника й попрохав допомоги. Той мене таємно відпускає, і я втікаю у Хуст. Але в місті мене впізнали, почали гукати: "Січовик!" До мене підійшов жандарм і вдарив так, що з великого пальця ноги відлетів ніготь! Він відвів мене до Хустської в'язниці, де я зустрів знайомого з Королевого. Той уже не дав мене ображати".

На ранок Юрія Вірагу в кайданках привели в рідне Королеве. Й він пишався, що на нього наділи кайданки за Україну!

На розстріл

Перебуваючи у в'язницях сіл Королевого та Криви, Юрій Вірага думав, що не виживе. Спочатку його, зв'язаного мотузкою, били палицями по ногах, голові. У селі Крива, що за Тисою, загарбники катували дві доби поспіль. Аж тут кати об'являють: "На розстріл!" Юрій перехрестився. Двоє місцевих карателів відводять його до Тиси. Юрія покидали останні сили – пальці на ногах перебиті, голова – залита кров'ю, від побоїв гудить у вухах.

На півдорозі до розстрілу назустріч конвою – угорський офіцер. "Куди ведете цього хлопця?" – гарикнув він на жандармів. Ті лише злорадно посміхнулися: "Хіба не зрозуміло?" Юрій чи не вперше збагнув, що це єдиний його шанс порятунку. І він мерщій звернувся до незнайомого офіцера про допомогу. І той, на диво, наказує звільнити січовика! "Невідомо, чому він не дав мене розстріляти, – хвилюючись, начебто перед розстрілом, пригадує Юрій Вірага. – Хоча я його бачив уперше в житті. Відправивши конвоїрів, ми з офіцером присіли, розговорилися. Він довго розпитував, чому я став січовиком, яка мета Карпатської Січі й таке інше. Я йому все докладно розповідав. А тоді мій визволитель раптом вибухнув: "Кожна нація має право на існування!" Це був порятунок. І тільки після я збагнув, що звіряче обличчя аж ніяк не в людей, до якої нації вони не належали б, а у фашизмі чи тоталітаризмі. Тут, вже, як кажуть, різниця тільки в методах гноблення людини.

У таборі

Його заслали в табір до Ніредьгази. Й відразу – на медогляд. Прийшов лікар і каже: "Роздягайся до пояса". "Ви мене голого будете катувати?! Досить було побоїв!" – вигукнув січовик. Однак лікар, не звертаючи уваги, почав обстежувати в'язня. "Під час огляду в мене аж голова тіпалася, наче на вухо гирю причепили! – пригадує ветеран Карпатської Січі. – А груди горіли, наче каміння на вогні. "Підемо на рентген", – наказав лікар. Медперсонал у кабінеті вже попередили, що приведуть січовика. Там зібрався увесь медперсонал. Коли побачили, що в мене вуха, як у слона, почали сміятися".

Під час медогляду лікар тільки головою хитав: "Цей чоловік довго не протягне!" Ще б пак! Після битви на Красному полі його били три дні поспіль. Тільки на голові було 17 ран! Але, з огляду на молодий вік, лікар усе ж вирішив провести лікування. Він прописав хворому якісь зелені пілюлі. Аж раптом з голови в'язня пішла кров. "Вона так запеклася, що я щоразу роздряпував її. Через 10 днів кров зупинилася, і я став почуватися краще. Лікар знову зробив рентген, поплескав мене по плечу й сказав: "Хлопче! Будеш жити!"

До 1940 року Юрій Вірага перебував у таборі примусової праці. А потім його призвали в угорську армію. Думав, що пропаде. Однак першим серед новобранців  полку хортистської армії він отримує звання єфрейтора. Потім полк дислокують на територію окупованої Югославії, де він працював водієм у полковника-серба Ровта Марковича. Добрий був чоловік. "Пам'ятаю, коли німці вели полонених радянських солдат, у нього з очей сльози текли: "Бідний народ! Мучиться! Гриша! (так він мене називав) вибери з табору на роботу кілька найслабкіших, аби не померли". Ми взяли 50 чоловік. А вони настільки ослабли, що навіть одну лопату грунту неспроможні були перекинути!"

Під опікою полковника Марковича полонених радянських солдатів таємно відгодували й списували, ніби вони померли. "Я їм кажу: "Втікайте! Ви вільні! Пристаньте до якоїсь сім'ї й живіть!" Деякі казали, що в разі повернення до своєї армії їх розстріляють за дезертирство. Але багато з них усе таки знайшли притулок у югославських сім'ях".

Репресії КДБ

За радянської влади переслідування не припинились. На початку 50-х років Юрія Вірагу викликали на допит у КДБ по чотири рази за ніч. "Пиши, – наказували, – пояснювальну та автобіографію!" Він її писав уже, як "Отче наш", з точністю до крапки. Одного разу до нього підходить сусід – майор КДБ Іваніга й наказує звільнятися з роботи. Він звільняється і влаштовується водієм у село Теково. "Аж на Різдво за порадою сусіда я закликав кадебіста в гості. Поколядувавши, він каже: "Чи знаєш, що тобі "світило" 15-20 років?" За що, питаю. "За те, що був патріотом!" Пізніше, звільнюючись із КДБ, він спалив усі мої особові справи. І тоді, нарешті, я пропав для органів".

...Я знову махнув у Королево. Та хороброго січовика вже як рік не було в живих. Залишилися одна дружина Ганна, з якою вони разом прожили з 7 жовтня 1943 року. Та пам'ять про нескореного січовика, як і тих сотень хоробрих бійців, що боронили наш край від фашизму, назавжди житиме у народній пам'яті.

18 березня 2011р.

Теги: стрілець, Карпатська Україна, Карпатська Січ

Коментарі

pfr 2011-06-18 / 15:13:00
Тобі заздрісно, мадяроне? Бо ти більш ні на що не здатний, лиш на писанину всіляких ненависницьких коментарів? Жирош пішов, знайшов людину, вмовив її на інтерв"ю, зробив цікавий позитивний нарис. Дуже сумнівно, що щось позитивного у житті зробив ти.

Magyar Ember 2011-03-19 / 00:53:00

Цей "патріотизм" та його обширна і цілком міфічна презентація, є ніщо інше як fata morgana для того середовища, що находиться на краю суспільства. Героїзація та глорифікація не надто одарованого сільського люду та ними пережитих банальних подій під час війни є на даний час майже чи не єдиним засобом вижити для цілої орди писак в Ужгороді. Про що свідчать нескінченні липові публікації в деяких ЗМІ.

Ember Zoltán 2011-03-18 / 15:57:00
Мог бы комментуровать почти каждое предложение.
Но скажу одним словом: сказка!

агент 2011-03-18 / 15:05:00
бидолашний писака.не юрий вірага а virág györgy-

Янко 2011-03-18 / 12:12:00
Спасибо!

Орися 2011-03-18 / 11:57:00
Хороша стаття.

2011-03-18 / 11:54:00
Нарешті щось обєднуюче! Мир Вам!

Василь 2011-03-18 / 11:41:00
Автор.Виправте річницю.

НОВИНИ: Соціо

23:51
30 родин із прифронтової Харківщини оздоровилися та відпочили на Закарпатті за час дії програми "Турбота"
23:19
Словаччина хоче відновити пасажирське залізничне сполучення із Ужгородом, яке припинилося 80 років тому
18:22
"Укрзалізниця" ще цьогоріч планує запустити потяг "Київ – Кошиці"
15:29
/ 3
Як "танець з бубном" за вітряки на Руні гудуть сільрада, лісівники та закарпатська влада
14:15
/ 1
Приватний поїзд "Прага – Чоп" сьогодні здійснив свій перший рейс
11:22
/ 3
Запис мого діда і сепаратне святкування Паски
11:11
/ 1
У Ракоші Вишківської громади попрощалися з полеглим Героєм Святославом Корнійчуком
20:19
/ 4
В Ужгороді на об'їзній депутати-"слуги" планують "роздерибанити" понад 1 га землі із заниженням вартості в 10 разів
21:59
/ 20
На Закарпатті було зроблено спробу дестабілізації шляхом перекриття доріг "через мобілізацію". Поліція звільнила проїзд
18:44
/ 36
Головою Ужгородського міськрайонного суду переобрано Віктора Данка
18:38
На війні поліг Віталій Петах зі Страбичова Мукачівської громади
02:00
/ 29
Комбат Руслан Каганець: "Без людей виграти цю війну неможливо. Ми не зробимо мільйон роботів із штучним інтелектом, які за нас воюватимуть"
00:32
/ 1
Відсьогодні на Закарпатті розпочалася нерестова заборона
21:48
Біля Солотвинського солерудника виявлено смітники, пластикові пляшки в карстових проваллях і забруднення потоку Глод
16:44
/ 3
В Ужгороді пойдуть чемпіонат України з велоспорту-МТБ та чемпіонат області
11:26
/ 4
На війні з росією поліг Ігор Сакало з Горінчова Хустського району
10:53
У лютому споживчі ціни на Закарпатті в цілому не зросли – статистика
11:15
"Щасливі діти" запускають новий цикл відновлювальних ретритів для мам із дітьми "Сила Карпат"
10:56
/ 6
В Усть-Чорній на Тячівщині попрощалися з полеглим Героєм Октавіаном Коненком
22:53
/ 3
У понеділок в Сваляві проведуть в останню дорогу полеглого 21-річного Героя Василя Томащука
22:20
/ 2
У Великій Копані попрощалися з Віталієм Чонкою, що загинув на Запоріжжі ще торік у червні
15:31
У лютому в порівнянні з торішнім груднем ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 1,4%
14:57
Торік на Закарпатті прийняли в експлуатацію житла на 17,8% більше, ніж у 2022-му
14:10
/ 1
Кабмін перерозподілив освітню субвенцію на 2024 рік: місцеві бюджети Закарпаття втратили 2,4 млн грн
23:00
/ 3
На війні поліг ровесник Конституції України Василь Цьока з Крайникова Хустської громади
» Всі новини