Закарпатка Ольга стала норвезькою принцесою та першою у світі жінкою-олігархом

Цю історію за келихом вина у дегустаційному залі "Шардоне" мені розповів виходець із Закарпаття, кавалер почесного легіону Ян Горал ("Закарпатка" писала про цього видатного краянина у 2009 році, №6). Він поділився своїми спогадами про Ольгу Альтман, яку весь світ знав наприкінці 40-х – на початку 50-х як Ольгу фон Конов або "нафтову Ольгу" ("oil-tanker Olga"). Ця красива дівчина з Берегова була легендою в передвоєнному Парижі, а згодом стала символом успішної жінки, одним із перших олігархів жіночої статі. І якщо про її золоті роки відомо чимало, то про те, звідки вона і яким був її шлях до успіху, в Україні говориться вперше.

Ян Горал кілька разів зустрічав "нафтову Ольгу", життя якої обросло згодом легендами. Вперше – ще в юності на Закарпатті, згодом уже протягом війни і насамкінець – під завісу її життєвого шляху, в королівстві Монте-Карло. Власні спогади Яна Горала та розповіді самої Ольги пану Горалу подаємо в ексклюзивному матеріалі.  

Перша красуня Праги  і Парижа

"У Берегові до війни (Другої світової. – Авт.) мешкала родина Альтман. – розпочинає переповідати Ян Горал. – У сім'ї виховували двох донечок, обидві дівчинки були дуже вродливими. Історію однієї з них – Ольги, яку я знав особисто, хочу переповісти вам.

Коли сестри були ще підлітками, на початку 30-х міністр промисловості Чехословаччини відвідав Закарпаття для відкриття нової фабрики. Він запримітив Ольгу, яка акомпанувала на фортепіано під час урочистостей і закохався у неї з першого погляду. Одразу ж дізнався, хто вона й з якої родини.

У першому ж листі до Ольги Альтман, крім слів із захопленнями її красою та грацією, міністр надіслав перстень із діамантом. Дівчина відіслала його зі словами, що прийме такий щедрий подарунок хіба від батька або майбутнього чоловіка. І в жодному разі – від одруженого мужчини. Тоді закоханий міністр повернувся до Праги, розлучився із дружиною й повернувся до Берегова просити руки чарівної Ольги. Через якийсь час серце красуні розтануло, і вони побралися.
Молоде подружжя переїхало до Праги. І тут за недовгий час всі зрозуміли, що ця "дівчина з Карпат" (так її спершу зверхньо називали позаочі. – Авт.) крім неземної краси має ще й непересічний інтелект та вміє триматися у високому товаристві. За кілька місяців вона стала однією з найбільш знаних і поважних леді в Празі. Її талантами захоплювалися вельможі та їхні дружини. Незабаром Ольга ввійшла до "вершків" тодішнього суспільства Праги.
Її чоловік, міністр, мав апартаменти у центрі Праги, в готелі "Алькорн". Туди час від часу на прийоми приходила як тамтешня еліта, так і прості люди, які прагнули зустрітися з Ольгою чи попросити її про послугу або заступництво. Все було добре, Ольга невдовзі народила донечку. Але прийшли "чорні часи" окупації Гітлером Чехословаччини. Країна фактично перестала існувати, уряд змістили. Фашисти ввели протекторат. Утім німці розуміли, що слід мати під рукою якомога більше компетентних людей, котрі знайомі з особливостями господарювання та життя Чехословаччини і мають досвід управління. Тому залишили на посадах багатьох чиновників. А чоловікові Ольги поставили ультиматум: ти нам потрібен, тому розлучайся із своєю дружиною (яка мала єврейське коріння, а це було неприпустимо у фашистській доктрині) і працюй на нас. Інакше – смерть вам обом.

Робити було нічого. Ольга дала розлучення чоловікові й він спромігся відправити її (а також трохи дорогоцінностей та чимало грошей – все, що вдалося вберегти від конфіскації. – Авт.) до Парижа – туди, де ще не хазяйнували фашисти. Все, що залишилося чоловікові, це нерухомість, яку німці залишили у власності його родини. Під час прощання екс-міністр пообіцяв Ользі, що продасть дещо з нерухомості, звільниться від служби та разом із донькою приєднається до неї у Парижі. Ольга жила скромно у місті над Сеною, чекаючи на чоловіка та роздумуючи над подальшою долею...

Але сталося зовсім не так, як планувало подружжя. За кілька місяців до Ольги дійшла звістка, що її колишній чоловік ... знову одружився – на прима-балерині чеської національної опери. Тоді зраджена жінка перестала вести затвірницький спосіб життя, винайняла апартаменти в одному з найдорожчих готелів Парижа ("Джордж V". – Авт.) і почала поводитися як світська левиця. Як і в Празі Ольга мала шалений успіх. Невдовзі доля звела її з норвезьким нащадком правлячої династії. Принц фон Конов був спадкоємцем найбільшого в Норвегії концерну з кораблебудування. Але бізнес переживав не найкращі часи після великої депресії, а згодом і напруженої ситуації в Європі. Може, тому, а можливо через легковажний характер принц не вельми цікавився комерцією. Більше любив різноманітні регати: був відмінним яхтсменом, денді й бажаним гостем у будь-якому високому товаристві.

Купити всі кораблі

Познайомившись ближче, ставши друзями, Ольга запропонувала йому: "Дозволь мені поїхати в Осло і бодай на певний час очолити компанію". Він погодився, й Ольга без зволікань відправилася у столицю Норвегії. Замість стандартних "рятувальних методик", коли йде скорочення працівників та "оптимізація" виробництва, вона вже через 2 місяці звільнила... майже весь керівний склад компанії. Винайняла кількох нових управлінців, залучилася підтримкою робітників  – і фірма запрацювала набагато краще. Потім, у вересні 1939 року, Ольга організувала неймовірний прийом: званий обід для президентів найбільших банків у регіоні. Причому, викликала дорогого шеф-кухаря із паризького готелю "Джордж V". Тоді преса не без пафосу відзначала: "Такого помпезного обіду Норвегія ще не знала!".

Пам'ятним було і звернення Ольги до присутніх: "Шановні гості! Це лише питання часу, перш, ніж почнеться велика війна. І я хочу купити всі кораблі, які можуть плавати, всі, які зійдуть із верфі у найближчий час. Повірте, панове, це буде найкраще вкладення капіталу для вас і для "Norway-American Shipping Line". З Нью-Йорка ми вестимемо бізнес із усім світом".

Сім великих банків тоді дали під проект досить великі суми грошей. Ольга купила задешево майже сотню кораблів (адже роботи і замовлень тоді було мало й власники із задоволенням позбувалися "плаваючого заліза". – Авт.). 70 із них знадобилися уже дуже скоро, бо розпочалася Друга світова війна: збільшилися потреби у транспортуванні продовольства, пального та припасів до Європи, зокрема до берегів Великобританії.

Вона дала старт Онасісу

Після війни, одружившись зрештою з принцом фон Конов, Ольга стала однією з найбільш відомих корабельних магнатів світу. Її способи та методи не завжди і не всім подобалися. Зокрема, Ольгу викликали як свідка в конгрес США, адже мав місце факт продажу кількох нафтових танкерів китайцям. Утім вона парирувала всі звинувачення, мовляв, принципи бізнесу та зиску не слід плутати з політикою.

У 50-х Ольга повернулася на короткий час до Норвегії: виносила й народила сина – нового принца фон Конов. Загалом Ольга Конов стала символом успішної жінки для всієї слабкої половини скандинавського півострова. У світі її називали "Oiltank Olga" ("нафтова Ольга", "Ольга-танкер") через те, що після війни пріоритетом вважала перевезення нафти й на цьому заробила найбільші мільйонні капітали.

За деякий час, коли її чоловік помер, Ольга приїхала до Праги відвідати доньку. І переконала дівчину повернутися разом з нею до Америки. Колишній чоловік Ольги (екс-міністр, котрий так і не досяг значних висот, у тому числі й через співпрацю з фашистами. – Авт.) також захотів приєднатися до колишньої дружини. Але Ольга проігнорувала його, спитавши при зустрічі: "Вибач, ми знайомі? Ти хто?"

В останні роки, коли "нафтова Ольга" активно вела бізнес, перша жінка-олігарх підтримувала початківця Онасіса, котрий невдовзі стане такою ж нафтовою легендою, як вона.
Єдина справді чорна пляма у житті Ольги Конов – знівечена доля її доньки. Та спокусилася всіма принадами життя бомонду в Нью-Йорку. Зловживала алкоголем та наркотиками, вела розпусний спосіб життя й зрештою довго лікувалася від згубних звичок. Син же Ольги Конов став юристом, хоча так, як і батько, більше віддає перевагу спорту та азартним іграм.

Доживала віку Ольга в Монте-Карло, де придбала маєток і до останніх років керувала компанією (в основному, по телефону. – Авт.). Там я ще раз, востаннє зустрів цю колись ефектну леді. Вона перетворилася, скажу я вам, у найзлішу і найвередливішу жінку, яку я знав. У неймовірну  скнару! Але водночас до останніх днів не втрачала ясності розуму, була в курсі всіх світових подій та перипетій, підводних каменів та інтриг. Її влучні репліки коштували мільйони доларів. Але пила вона  завжди лише найдешевше вино..."