Закарпатському футболу пішов 118-й рік

Футбол, як гра, сподобалася і гімназистам, і учням ужгородських шкіл. Із ранку до вечора тут проходили футбольні баталії. Грали між собою школи, вулиці, мікрорайони. До першого офіційного матчу було довгих 8 років. За цей час побудовано ще один стадіон (на місці теперішнього стадіону "Спартак"). 15 серпня 1901 року у присутності понад 1000 глядачів відбувся перший офіційний матч між Будапештським клубом БАК та збірною міста Ужгорода.

Задовго до початку матчу в перерві та після закінчення гри на стадіоні поперемінно грали два оркестри: духовий – міського військового гарнізону та циганський. Матч завершився перемогою гостей з рахунком 3:0. Це свято було широко розрекламоване в газетах "Унгварі Кезлень", "Унг", "Готарселі уйшаг", "Берег-католікуш семле" та інших.

Уже за два тижні 29 серпня 1901 року відбулася гра зі збірною міст Кошіце – Пряшів. У команді гостей грали член збірної Угорщини Гейза Клеберсберг та ще кілька кандидатів до збірної. Гості вийшли на поле розслабленими, впевненими в своїй перемозі. Та ужгородці зуміли зробити висновки після поразки від будапештців, і на гру вийшли налаштованими. Господарі отримали переконливу перемогу з рахунком 4:1. На щастя, вдалося зберегти прізвища гравців, які виступали за збірну Ужгорода в тих перших матчах. Воротар – Бейла Найман – студент Будапештського технічного університету. Правий захисник – Тиводор Гулович – допоміжний викладач Ужгородської гімназії, центральний захисник – Сілард Чюлош – гімназист, лівий захисник – Кальман Ланер – абітурієнт гімназії. Правий півзахисник – Шандор Мальзельс – студент Будапештського технічного університету, лівий півзахисник – Міхаль Корнідес – гімназист, правий крайній нападник – Кальман Бартош – допоміжний викладач Ужгородської гімназії, правий інсайд – Дьєрдь Патай – гімназист, центральний нападник – Дюла Мальзельс – юрист, лівий інсайд – Мітельман – гімназист, лівий крайній нападник – доктор Ференц Чюрош – викладач гімназії. У якості арбітра відмінно "відпрацював" ужгородський кадет Гюго Майзельс.

Футбол в Ужгороді добре розвивався до 1905 року. Потім через відсутність здібних організаторів футбольне життя завмерло майже на 5 років. Із 1910 по 1914 рр. – знову значне пожвавлення, але Перша світова війна вплинула на розвиток футболу. Тільки після приєднання Підкарпатської Русі до Чехословаччини в 1919 році футбол у нашому краї розпочав нове сходження.

Для прикладу, в січні 1919 року на території Підкарпатської Русі існувало всього 2 клуби – УАК (Ужгородський атлетичний клуб) та УГК (Ужгородський гімнастичний клуб). Чехословаччина дала можливість створити у краї велику кількість команд. Особливо багато їх було в місцях дислокації військових частин. Такі команди були в Ужгороді, Мукачеві, Берегові, Виноградові, Хусті, Тячеві, Рахові, Перечині, Ясінях, Міжгір'ї та інших населених пунктах області. Правда, на Підкарпатській Русі команди, згідно з вказівками Чехословацької футбольної асоціації (розміщеній у Празі), були розділені за політичним та національним принципом. У 1920 році у нашому краї були сформовані дві ліги – слов'янська, яка об'єднувала чеські та словацькі команди, і підкарпатська футбольна ліга (Карпатолйох лобдоруго керулет), в якій були зібрані команди угорськомовного регіону. Обидві ліги працювали самостійно, згідно з затвердженими статутами. Тільки у 1925 році на Підкарпатській Русі було створено першу руську футбольну команду "Русь" Ужгород. Потім з'явилися й інші русські команди "Бескид" Севлюш (Виноградово), СК "Духнович" Мукачево, СК "Русь" Хуст. Усі команди брали участь у Подкарпатській лізі. Тут також виступали команди ЧсСК (Ужгород), СК "Ужгород", СК "Уніон" (Свалява), СК "Железнічар" (Локомотив) Ужгород, СК "Слован" Мукачево, СК "Королево над Тисою" (Королево), СК "Тячів" (Тячів), СК "Солотвино" (Солотвино), СК "Уніон" (Берегово) та інші.

Чемпіонами Підкарпатської Русі з 1921 по 1938 роки були: ЧсСК (Ужгород) – 8 разів, СК "Русь" (Ужгород) – 6 разів, "Слован" Мукачево, СК "Русь" Хуст – по 2 рази. В іншій лізі, де грали команди угорськомовного населення краю, команд було більше. Тільки в Ужгороді їх було 5 – УАК, УТК, УМТЕ, УШЦ, "Колпінг" ШЦ (Ужгород). У Мукачеві – МШЕ та "Спартакус-Паланок", ШЕ (Чоп), ШЕ "Тісауйлок" (Вилок), АК (Королево), ХШЕ (Хуст), ШЕ (Тячів), АБТЕ (Солотвино), БФТЦ та БМШЕ (Берегсас – тепер Берегово) та інші. Тут звання чемпіона вигравали УТК "Ужгород" – 6 разів, УАК, УМТЕ (Ужгород), МШЕ (Мукачево) – по 3 рази, "Спартакус-Паланок", ХШЕ (Хуст), КШЦ (Королівські Хлумні, зараз Словаччина) – по одному разу. Найкращою футбольною командою Підкарпатської Русі в 1921-1938 роках була команда СК "Русь" Ужгород. Крім шести чемпіонських титулів, вона мала 6 перемог у чемпіонатах Східної Словаччини, 5 разів була фіналістом чемпіонату Словаччини та 2 рази здобувала титул чемпіона Словаччини. Це єдина футбольна команда Підкарпатської Русі, яка в сезоні 1936-1937 р. отримала право виступати у вищій лізі чехословацького футболу. Чехословацька вища ліга на той час була однією з найсильніших у Європі Честь СК "Русі" у чехословацькій футбольній лізі захищали Й.Криж, Ф.Куруц, В.Кобзар, Ю.Крайняк, М.Суковський, А.Бендас, Е.Іванчо, В.Ковач, В.Радик, І.Товт, О.Бокшай, В.Федак, П.Криж, Й.Махата, Ю.Палінчак, І.Спевар, М.Шкіряк. Вихованці підкарпатського футболу успішно виступали й за збірні Угорщини та Чехословаччини. Ужгородець Ласло Пешовнік у 1925-1928 роках зіграв 8 матчів за збірну Угорщини. Ще один ужгородець Самуїл Шлізінгер у 1926-1932 роках 12 разів одягав футболку збірної Чехословаччини. Гейза Колочай з Берегова у 1932-1937 рр. зіграв 4 матчі за збірну Чехословаччини, а в 1934 році став срібним призером чемпіонату світу в складі чехословацької команди. У 1941-1942 роках Гейза Колочай два матчі зіграв за збірну Угорщини. Із 1938 по 1944 рр. ворота збірної Чехословаччини захищав вихованець СК "Русі" Олекса Бокшай.

Наприкінці 1938 року згідно з Віденським арбітражем Ужгород, Мукачево, Берегово були передані Угорщині (дата арбітражу – 2 листопада 1938 року). Трохи пізніше, 15-18 березня 1939 року, угорська армія окупувала всю Підкарпатську Русь. СК "Русь" успішно виступав у чемпіонаті Угорщини. У 1944 році клуб здобув путівку до вищого футбольного ешелону Угорщини, але Радянська Армія визволила наш край від хортіївської окупації, і СК "Русь" так і не зіграв жодного матчу у вищій угорській лізі.

Історія закарпатського футболу набула продовження в 1945 році. Для виявлення кращих гравців Закарпатської України, які були запрошені на І післявоєнну Спартакіаду, що мала відбутися з 23 серпня по 6 вересня у м.Києві, було вирішено провести відбіркові змагання. На старт вийшли кращі команди краю: СК "Русь", УРСО (обидві Ужгород), "Динамо", "Спартак" (обидві Мукачево), "Верховина" (Берегово), "Партизан" (Севлюш), СК "Русь" (Хуст), СК "Солотвинські копальні" (Солотвино), Хімзавод (Перечин) та інші. Після попереднього раунду до півфіналу пробилися ужгородські СК "Русь" та УРСО (пізніше УРТГ), "Динамо" (Мукачево) та "Верховина" (Берегово). У той же час на Закарпатті було створено обласну футбольну секцію (федерацію) та суддівську колегію. Головою футбольної секції було обрано Івана Бачинського, а суддівської колегії – Олександра Модораса. Новостворені футбольні центри дуже позитивно вплинули на подальший розвиток футболу в Закарпатті. Для відправки збірної області на І Спартакіаду було створено дві збірні, до яких відібрано біля тридцяти футболістів, які мали готуватися до поїздки у Київ. Вони були поділені на східну й західну. До західної ввійшли гравці команд Ужгорода, Мукачева, Перечина, Сваляви. До східної – Берегова, Виноградова, Королева, Хуста, Солотвина. Перемогу здобула збірна заходу з рахунком 2:1. Перший голова обласного спорткомітету Василь Федак затвердив список гравців, які розпочали підготовку до Спартакіади. Це М.Кречко, В.Поп, І.Богдан, Й.Богдан, М.Мигалина, Д.Товт, В.Юхвід, Г.Лавер – СК "Русь" (Ужгород), В.Бабич, Р.Бунчек, І.Фабіан, Ш.Фабіан, В.Бандура, П.Полачек, Й.Гагер, І.Зельманович, Г.Раковці – УРТТ (Ужгород), М.Урам, М.Мишко, Ю.Грабчак, В.Гайлик, Ю.Фіалко, Д.Фіалко – "Динамо" і "Спартак" (Мукачево), Ю.Тренич – "Верховина" (Берегово), Й.Біловарі – "Партизан" (Виноградово), О.Мейсарош (Солотвино). Представниками команди були призначені П.Крайняниця, Й.Криж та Г.Мозер. Ця команда була на кілька голів вищою за інші. Так, матчі збірної Закарпаття зі збірною Ізмаїла завершився з рахунком 8:1, Закарпатська – Львівська – 1:1, Закарпатська – Волинська – 19:0, Закарпатська – Станіславська (Ів.-Франківська) – 8:3, Закарпатська – Дрогобицька – 9:0, Закарпатська – Тернопільська – 10:0, Закарпатська – Чернівецька – 3:0. Ось так стартували закарпатські футболісти на всеукраїнській арені. Поєднання угорської, чехословацької, української футбольних шкіл дало добрий результат.

У 1946 році ужгородський "Спартак" став чемпіоном України. Чемпіоном України в цьому ж році стала й збірна юнацька команда Закарпаття.

У 1948 році запрошення виступати у "Динамо" Київ отримали захисник Георгій Лавер (69 ігор в основному складі), нападник Іван Фабіан (46 матчів), Дезидерій Товт (85 матчів), Василь Годничак (7), Золтан Сенгетовський (55 ігор), Михайло Мигалина (108 ігор), Ернест Юст (123 ігри), Михайло Коман (169 ігор). Крім них, по кілька матчів за "Динамо" зіграли Василь Гажо, Золтан Дьорфі. Усі перелічені гравці виступали за київське "Динамо" у 1949-1959 рр. Наприкінці 50-х років знову кияни попросили допомоги в закарпатців. Із 1957 по 1962 роки в "Динамо" запрошувалися Іван Диковець (26 ігор), Андрій Гаваші (16), Василь Турянчик (308), Йожеф Сабо (246), Федір Медвідь (243). Особливо слід відмітити великий вклад у піднесення престижу "Динамо" Василя Турянчика, Йосипа Сабо та Федора Медвідя. Вони по 4 рази вигравали чемпіонат СРСР і стільки ж разів ставали срібними призерами, двічі робили коло пошани з кубком СРСР на московському стадіоні "Лужники". Крім того, Сабо зіграв 35 матчів за збірну СРСР, а Медвідь – 7.

А в Закарпатті футбол був видом спорту №1. Успіхи першого повоєнного року повторено у 1950 і 1953 роках. Усі приїжджали в Закарпаття за гравцями. Маленька область за якихось 40 років дала радянському футболу понад 200 класних футболістів. Хто тоді не знав Й.Бецу, Г.Вайду, Ф.Ванзела, Я.Габовду, А.Гаваші, І.Герега, І.Диковця, М.Комана, Г.Лавера, В.Мартиненка, М.Мигалину, З.Мілеса, І.Микулинця, Ф.Медвідя, В.Медвідя, І.Мозера, В.Пасулько, В.Плоскину, Й.Микуланинця, О.Полана, Т.Поповича, В.Раца, І.Шангіна, Ст. Варгу, Ст. Решка, Т.Пфайфера, В.Пінковського, В.Гажо, В.Радика, Й.Сабо, К.Олага, Е.Кеслера, Л.Калуї, С.Асталоша, Й.Філака, Б.Гачія, І.Шопу, О.Філена, З.Сенгетовського, І.Секеча, Д.Товта, М.Фаркаша, Ф.Чорбу, Ю.Чиркова, М.Русина, Й.Бордаша, Е.Юста, І.Яремчука, Я.Лендела, І.Шандора, І.Бората, Г.Ербаха, Ч.Кахлика, І.Котору, І.Пажо, М.Масинця, Й.Біловарі, Ф.Касоні, М.Штулера, Е.Лендєла, І.Вагнера, Е.Ціцея, Б.Калінова, Ю.Грубчака, В.Годничака, В.Грубчака, З.Бреньо, С.Котора, М.Теллінгера, В.Теллінгера, А.Пельгарського, Р.Білічку, Ю.Гегедюша, М.Бобаля, І.Буловчака, Е.Губані, Т. та І.Корпонаї, І.Ковача, В.Комана, І.Ладані, З.Мечех, О.Сабо, І.Фабіана, Ю.Ціпле, С.Селменського, В.Юхвида, О.Гача, Й.Ваганя, К.Кіша, А.Мущінку, В.Напуду, Ф.Ноьрбу, А.Шандора, В.Щербея, В.Якубика, О.Рудая, І.Фляшка, С.Гаджу, І. і Г.Качура, І.Гецко, Ф.Капустея, Й.Штефуцу, І.Улинця, В.Манді, С.Сербайла, В.Матолчі, І.Осуського, М.Кабація, С.Войтка, Ф.Варгу, П.Андрейчика, В.Борку, Т.Тулайдана, М.Тимчака, В.Васютика, Ю.Суслу, В.Пфайфера, В.Соломонка, П.Крайняницю, Е.Майороші, В.Мушака, Ст. Стойку, М.Іваницю, І.Леднея, М.Ловску, В'яч. Медвідя, З.Дьорфі, А.Зана, І.Ковача, О.Енея, І.Квака, М.Квака, Д.Ковача, С.Мадяра, А.Барона, Ю.Головея, К.Лобанова, Р.Семетковського, В.Мелеша, О.Пахомова, О.Свергуна та багатьох інших, які з успіхом виступали за провідні команди майстрів вищої та першої ліги СРСР. Цей вид спорту дав Закарпаттю понад 100 майстрів спорту. У другій лізі СРСР (зона України), у якій постійно виступало 25-28 команд, не було такої, де б не грав вихованець закарпатського футболу.

Не менш вагомим здобутком є і присвоєння звання арбітра Всесоюзної категорії Федору Куруцу, Олександру Малецю, Олександру Теметєву, Томашу Пфайферу, які багато років обслуговували матчі чемпіонаті СРСР із футболу серед команд вищої та І ліги. У О.Теметєва – понад 100 матчів серед елітних команд країни, за що нашого земляка було нагороджено пам'ятною золотою медаллю.

Такі успіхи закрутили голову керівникам області. Усі вважали, що футболісти в Закарпатті народжуються просто так, тож не потрібні були відповідні спортивні бази, спортінтернати, спецкласи, тренерські кадри, стадіони, хоча футбол у Закарпатті залишався наймасовішим видом спорту на аматорському рівні.

У чемпіонаті області брало участь 110 команд у трьох лігах. Та лише один раз у 1972 році команда майстрів "Говерла" Ужгород здобула срібні медалі чемпіонату України серед професійних команд. Ще двічі у 1973 та 1974 роках вона зупинялася за крок до медалей, посідаючи четверте місце.

Та все ж треба згадати успіхи закарпатців у збірній СРСР та клубах, які брали участь у Єврокубках. Йосип Беца в 1956 році став олімпійським чемпіоном у складі збірної СРСР. Йожеф Сабо та Стефан Решко в 1972 та 1976 роках відповідно стали бронзовими призерами Олімпійських ігор. Бронзову медаль чемпіонату світу 1966 року здобув Йожеф Сабо. Срібні медалі чемпіонату Європи 1988 року одержали вихованці закарпатського футболу Віктор Пасулько та Василь Рац. Володарем Кубка кубків у 1975 році в складі київського "Динамо" став Стефан Решко. У 1986 році коло пошани з кубком володарів кубків Європи разом із київським "Динамо" зробили Василь Рац та Іван Яремчук.

Та попереду був 1991 рік. Україна стала самостійною незалежною державою. Футбол Закарпаття відчував значні труднощі. Кількість команд обласного чемпіонату невпинно зменшувалася. Фінансування практично не було. Із футбольної карти області зникли добре відомі футбольні центри Тересва, Косино, Бедевля, Буштино, Воловець, Ужгород, Чоп, Вилок, Ракошино, В.Березний, Т.-Ремета, Яноші, Бадалово, Варієво, Білки, Кушниця. Із перервами виступали в обласному чемпіонаті команди Мукачева, Берегова, Довгого, Хуста. Влада не звертала відповідної уваги на розвиток футболу у краї. Стан справ був плачевним. Команда майстрів ФК "Закарпаття" взагалі вилетіла до II ліги українського чемпіонату. Так низько закарпатський футбол ще не падав. Ужгородська міська рада взагалі відмовилася надавати будь-яку допомогу команді. Міський голова Сергій Ратушняк на звернення Федерації футболу Закарпаття про допомогу єдиній професійній команді відповів: "Я не буду годувати 22 бугаїв..." Тоді у 1994-1999 роках футбол області утримався на плаву тільки завдяки великому авторитету та орга-нізаторським здібностям голови Федерації футболу Закарпаття Андрія Гаваші. Стадіони були занедбані, футбольна форма в більшості команд  відсутня. Наприкінці 90-х років ситуація трішки почала виправлятися. Велику роль відіграли в цьому Віктор Медведчук та Григорій Суркіс. Президент ФК "Динамо Київ Григорій Суркіс та Віктор Медведчук спільно з керівництвом обласної влади Сергієм Устичем, Іваном Різаком, а згодом і Нестором Шуфричем звернули необхідну увагу на ФК "Закарпаття", і професійний футбол у краї пішов на підйом. Із Берегова до головної команди області перейшла ціла група кращих гравців, що значно посилило потенціал ФК "Закарпаття", але на кілька років залишило саме Берегово без футболу. У 2001 році команда вже грала у вищій лізі українського футболу. Це був справжній прорив, надзвичайно великий успіх. До Ужгорода приїжджали добре відомі Європі "Динамо" К., "Шахтар" Д., "Металіст" Х., "Дніпро", Дн.-ськ, "Карпати" Львів, "Таврія" С., "Металург" Д., які регулярно брали участь у єврокубках. Тренував команду молодий, але, без сумніву, талановитий тренер Юрій Калітвінцев. Та, на жаль, втриматися в когорті сильніших не вдалося. На тренерському містку з'явилися тандем закарпатських тренерів Віктор Ряшко – Михайло Іваниця. Велику допомогу команді, яку фінансував Нестор Шуфрич (і продовжує фінансувати до сьогоднішнього дня) почала надавати обласна влада під керівництвом Івана Різака. Уперше в своїй історії закарпатська команда не залишила вищу лігу. Уперше до II ліги було заявлено "Закарпаття-2". За період 2003-2005 років у нас з'явилася ціла група молодих талановитих гравців – Матвій Бобаль, Владислав Микуляк, Олександр Надь, Володимир Корнутяк, Михайло Кополовець, Василь Кобін, Олександр Пакош, Іван Скунзяк та багато інших. Потрібний був ще рік, але його не дала помаранчева революція. Із ужгородського стадіону "Авангард" створили монстра, на якому нібито знайшли пристанище бандити Різака. Одним словом, політика втрутилася в спорт і майже знищила його до тла. Роботи на стадіоні припинилися (не завершені й зараз). Та Нестор Шуфрич не тільки зберіг команду, але й зумів двічі її вивести до Прем'єр-ліги. Правда, тренери цих команд не довіряють місцевим вихованцям і глядачі майже не бачать їх на полі. Як не дивно, але значно легше грати в інших командах, ніж у своїй. Приклад Тараса Лазаровича, якому тут місця не було, а зараз – це один із кращих гравців луганської "Зорі", Михайло Кополовець – грає в основі львівських "Карпат", Василь Кобін – гравець донецького "Шахтаря" та збірної України, Андріан Пуканич – гравець "Іллічівця", одягав футболку гравця збірної України, Мирослав Бундаш, Матвій Бобаль, Владислав Микуляк у складі збірної студентів України стали чемпіонами світу. Росте в нас талановита молодь, і знову тренерський штаб ФК "Закарпаття" не звертає на них уваги. Юрій Чонка, Ференц Барта, Яромир Лобода, Михайло Реплюк, Сергій Кундрик, Михайло Трухан, Василь Вах стукають у двері головної команди області. Правда, їх не чують. Сюди привозять гравців із-за меж області й України, які нічим не виділяються на полі. За 10 років, із 2001 по 2010, через команду транзитом пройшло понад 120 гравців. Результат – нуль.

На сьогоднішній день ФК "Закарпаття" ділить третє-четверте місця серед команд І ліги. Це нормальний п'єдестал для вирішального стрибка, але тривожить рівень самої гри. Команда вже втратила своїх уболівальників. На стадіоні збирається по 300-500 глядачів. ФК "Закарпаття" не стало народною командою. Сьогодні фахівці розуміють, що потрібна команда II ліги, потрібні футбольні академії. Треба готувати власний резерв. Закарпаття має таланти, їх треба тільки розвивати.

Аматорський футбол області в новому тисячолітті, як професійний, не прогресував. Періодично в різних місцях з'являлися меценати, які за рахунок футболу вирішували свої питання. Не дивлячись на авторитет Андрія Гаваші, в 2006 році в обласному чемпіонаті залишилося тільки 14 команд, із яких три його не дограли.

На звітно-виборчій конференції наприкінці 2006 року головою федерації області було обрано великого прихильника футболу, одного з найвдаліших підприємців області, депутата обласної ради Михайла Ланя. Разом із Михайлом Івановичем у футбол прийшли відомі в області люди, які дали суттєвий поштовх розвитку футболу в Закарпатті. З'явилися команди у Мукачеві, Берегові, Довгому, Середньому, Поляні. Президентами клубів стали добре відомі в краї Іштван Гайдош та Ігор Свищо в Берегові, Карло Сойко у Вишкові, Антон Зелінський у Ясінях, Іван Дрогобецький у Поляні, Андрій та Богдан Андріїви в Середньому, Василь Петьовка, Василь Кубарич та Іван Кампов у Мукачеві, Іван Бушко у Виноградові, Ярослав Сухан в Іршаві, Вадим Романець, Вадим Шитєв у Довгому, Валерій Куцин у В.Бичкові, Анатолій Салай в Ужгородському районі, Вадим Мердєєв і Євген Качур у Н.Давидкові, Іван і Василь Горвати в Пістрялові, Олексій Баранюк у Кольчині, Ігор Ващенко в Сторожниці, а пізніше – в Перечині, Іван Роман, Юрій Гнепа в Міжгір'ї, Василь Канюк у В.Березному, Мирослав Щербей у Воловці. За останні кілька років значно покращилася інфраструктура як клубів, так і стадіонів. Стадіони рівня II ліги з'явилися у Берегові, Мукачеві, Вишкові, Тячеві, Чопі, Сваляві (ще повністю роботи не завершено), Середньому. Обласному рівневі відповідають стадіони Пістрялова, Іванівців, Виноградова, Хуста, Кольчина, Волівця. Ведуться роботи в Міжгір'ї, Н.Давидкові, Рахові, Буштині.

Обрано Раду президентів футбольних клубів, яка теж внесла суттєвий вклад у розвиток футболу області. На зміну явному лідеру обласного футболу свалявському "Авангарду" прийшли ФК "Мукачево", ФК "Берегвідейк", ФК "Поляна", ФК "Середнє", СК "Севлюш", "Метеор", "Говерла", "Вишково", "Ф.Медвідя", які задають тон у чемпіонаті області. Футбол області вийшов на новий, значно вищий рівень. На підтвердження цього – перемога "Берегвідейка" в кубку України серед аматорів. Можна із впевненістю сказати, що в сезоні 2011 року в ІІ лізі чемпіонату України стартуватиме команда нашої області, що дасть можливість виховувати власні резерви.

Наприкінці 90-х, на початку 2000 року закарпатські арбітри Валерій Онуфер, Степан Селменський, Василь Бабич обслуговували матчі чемпіонату України. Неодноразово їх включали до десятки кращих арбітрів країни. Валерій Онуфер став першим арбітром ФІФА в незалежній Україні. Автор циз рядків  – першим асистентом арбітра ФІФА в Україні. Трохи пізніше таке звання отримав Володимир Югас. У 2010 році асистентом арбітрів ФІФА стала ужгородка Яна Сащина. Першу лігу України в якості арбітра обслуговували Ярослав Маєревич, Петро Токарєв, асистентом арбітра вищої ліги був Василь Попович. На зміну їм сьогодні йдуть Ярослав Козик – арбітр Прем'єр-ліги й I ліги, Михайло Митровський – арбітр І ліги. Асистентами Прем'єр-ліги, І ліги є Віталій Дем'яненко, Іван Староста, Іван Кувік, Ігор Гарлач. Як бачимо, вже багато років закарпатські арбітри є серед кращих як у СРСР, так і в Україні.

У квітні 2004 року світ побачив перший номер спортивного обласного щотижневика "Спорт тайм", на сторінках якого читачі знайомляться зі спортивними новинами нашого краю. У грудні 2009 року на обласній ТРК "Тиса-1" відкрито футбольну програму "Час футболу", яку дивляться в 46 країнах Європи.

Стадіон "Авангард", на якому проводять матчі команди Прем'єр-ліги та І ліги України, є центром олімпійської підготовки з футболу та легкої атлетики. На сьогоднішній день Національне агентство з підготовки Євро-2012 включило ужгородський стадіон "Авангард" до переліку спортивних баз, які прийматимуть команди-учасниці чемпіонату Європи. До каталогу внесено 17 спортивних центрів України, в тому числі й наш стадіон.

За 117 років розвитку футболу в Закарпатті ми досягли значних успіхів. За цей період були значні підйоми й невеликі спади. Через футбол Закарпаття стало відомим далеко за межами області. За цей період ми виступали у чемпіонатах Австро-Угорщини, Угорщини, Чехословаччини, Радянського Союзу та України. Представники нашої області одягали футболки збірних Угорщини, Чехословаччини, СРСР, України. Ми здобули великий досвід, який потрібно передати майбутнім поколінням. Сьогодні на календарі пішов відлік третього тисячоліття. Закарпатський футбол на правильному шляху. Невдовзі ми почуємо про нові успіхи й досягнення. У нас росте чудова зміна, яка на прикладах попередніх поколінь прославить наше Закарпаття, наш футбол, якому вже пішов 118 рік.

Теги: футбол, Підкарпатська Русь

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати