Чотирикутник безпеки

Політика у сфері безпеки постійно набирає нового виміру і до неї долучаються нові гравці. У світі дедалі більше поширюється розуміння того, що безпекою мають бути охоплені як держава, так і громада, включно до кожного окремого індивідуума. Відтак забезпечення прав національних меншин у країнах, що межують між собою, також є одним із факторів, який впливає на підтримування національної і регіональної безпеки.

Схоже, що це добре зрозуміли в Україні, Угорщині, Румунії та Молдові, на територіях яких проживають національні меншини. Уряди чотирьох країн уже давно працюють над питаннями забезпечення прав осіб, які належать до інших національностей. Своє бачення вирішення проблем нацменшин запропонували і неурядові організації країн «чотирикутника», які за підтримки Програми «Схід-Схід: партнерство без кордонів» Міжнародного фонду «Відродження» організували проект «Чотирьохстороння співпраця неурядових організацій спрямована на подолання суперечностей та відчуження (у царинах політики щодо національних меншин, прав людини та безпекової політики)». Днями в Києві в рамках цього проекту відбулася четверта заключна конференція «Співпраця України, Угорщини, Румунії та Молдови: національна та регіональна безпека, проблеми меншин, європейська та євроатлантична інтеграція».

Як пояснила менеджер Програми «Схід-Схід: партнерство без кордонів» Міжнародного фонду Тетяна Кухаренко, ініціатором проекту були молоді науковці з чотирьох країн, які вирішили об'єднати зусилля, щоб оцінити ситуацію в регіоні й розробити рекомендації. Очікується, що рекомендації будуть оприлюднені в квітні цього року і в них будуть міститися нові методи і підходи, які допоможуть урядам «чотирикутника» досягти наступних цілей: виховання в громадян міжетнічної толерантності, усунення принципів несправедливості і розвитку культурного середовища, — зазначила Т. Кухаренко. А в цілому мета проекту, — додала вона, — полягає в розвитку громадянського суспільства, де будуть комфортно почуватися люди різних національностей і віросповідань.

Які основні проблеми стоять перед країнами по забезпеченню прав національних меншин? Як вони вирішуються чи можуть бути вирішеними? Який досвід вирішення проблем національних меншин може знадобитися Україні?

КОМЕНТАР

Андраш БАРШОНЬ, посол Угорщини в Україні:

— Я думаю, головне завдання полягає в тому, чи пов'язані реальні проблеми безпеки в регіоні із забезпеченням прав різноманітних національних меншин. Принаймні, як я розумію, питання регіональної безпеки є значно ширшою проблемою і ніхто не повинен звинувачувати у цьому національні меншини, які часто перебувають у досить скрутному становищі. Слід звернути увагу на таку річ, як розігрування так званої національної карти майже кожного разу, коли соціальне та економічне напруження є характерним для всієї країни чи всього регіону.

Як вирішувати ці проблеми? Перш за все країни, в яких існують національні меншини, мають співпрацювати із сусідніми країнами на основі взаємного порозуміння і рівноправності для власних громадян. Відтак одним із варіантів вирішення цих проблем є система двосторонніх угод між Угорщиною та Румунією і Угорщиною та Словаччиною. Хочу зазначити, що перша така угода була підписана між Україною та Угорщиною 1991 року. Це гарний приклад, який встановлює добрий механізм вирішення проблем в галузі освіти, збереження національної спадщини на території обох країн. І, що навіть важливіше, — впровадження механізму обговорення проблем, коли вони, здається, стають небезпечними.

Чи може досвід Угорщини по вирішенню проблем національних меншин бути використаний Україною? Перше за все, хочу зазначити, що ситуація в нашій країні щодо національних меншин відрізняється від української ситуації. Тому що національні меншини, які живуть в Угорщині, або угорці, які мешкають у сусідніх країнах, охоплені двосторонньою міждержавною угодою про співпрацю. Тому ми можемо вирішувати проблеми, які виникають перед цими меншинами. Окрім того, ми запровадили механізм спільних міжурядових засідань. Зараз такі засідання проводяться з Румунією, Австрією, Хорватією. Сподіваємося, що в майбутньому такі засідання будуть також проводитися зі Словаччиною. Це дає добрі можливості для вирішення таких проблем. Але ми маємо певні подібні проблеми, як і Україна. Наприклад, циганська меншина становить 6—7 відсотків населення Угорщини. У цьому випадку міжурядовий механізм не є ефективним і не працює. Тут потрібне сильне громадянське суспільство, яке створює внутрішні інституції і так звану систему органів самоуправління для національної меншини в середині країни.

Василь БОЄЧКО, начальник управління по роботі з українською громадою за кордоном:

— Я не сказав би, що існують проблеми в чотирикутнику. І хотів би підкреслити, що даний проект, який Україна разом з Угорщиною, Румунією і Молдовою реалізує на рівні неурядових організацій допомагає у міждержавних відносинах між цими країнами. Важливо, що проект є багатостороннім, регіональним, і тому можна порівняти стан забезпечення прав національних меншин як на законодавчому, так і на практичному рівні. Що стосується України і забезпечення прав національних меншин, то в нас досить розвинута законодавча база. Крім цього, Україна приєдналася до відповідних рамкових конвенцій Ради Європи і ОБСЄ. У нашій країні діє закон про забезпечення прав національних меншин в Україні. І звісно, ми хотіли б, щоб у кожній сусідній країні теж діяли такі закони. І в першу чергу, щоб на практичному рівні забезпечувалися права українців на освіту, на культурну ідентичність, на право релігійного віросповідання. І що стосується проблем щодо забезпечення прав українців у цих країнах, то ми називаємо їх зараз не проблемами, а спільними проектами.

Це означає, що, насамперед, на рівні міждержавних відносин створено відповідну правову базу. З Республікою Молдова, Угорщиною та Румунією підписано базові політичні угоди, які регулюють співробітництво в галузі забезпечення прав національних меншин. Головна проблема — як ці документи імплементуються.

У нас є гарний приклад співпраці з Румунією щодо забезпечення прав національних меншин. Діє, як це було передбачено базовим політичним договором, міжурядова українсько-румунська комісія з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин. Оскільки певний період часу ця проблематика у відносинах між Україною та Румунією була дещо заполітизована, обидві сторони дійшли висновку про необхідність проведення спільного моніторингу за участю міжнародних експертів. Мета цього моніторингу полягала в тому, щоб зафіксувати об'єктивну оцінку ситуації щодо забезпечення прав українців у Румунії, і румунів — в Україні. Минулого року відбувся перший етап моніторингу. Українська сторона задоволена його результатами. Другий і третій етап відбудеться навесні цього року. Ми вважаємо, що це дозволить, відштовхуючись від об'єктивних результатів, діяти відповідно до виконання зобов'язань, які взяла на себе кожна із сторін щодо забезпечення прав меншин.

Зараз між Україною і Республікою Молдова опрацьовується угода про співробітництво щодо забезпечення прав нацменшин, яка передбачає створення україно-молдовської міжурядової комісії. Приклад діяльності таких міжурядових комісій (україно-словацької, україно-угорської та україно-румунської) показав нам, що дуже важливо саме на міжурядовому рівні мати такий механізм міжурядових комісій, у рамках яких можна обговорювати відповідні проблеми, рекомендувати урядам щодо прийняття відповідних рішень і підписання необхідних додаткових документів щодо зобов'язань сторін у забезпечені прав національних меншин.

Траян ЛАУРЕНЦІУ-ХРІСТЯ, посол Румунії в Україні:

— Проблеми, з якими стикаються національні меншини в чотирикутнику, проявляються головним чином у відсутності взаєморозуміння між меншиною й владою, а також у тому, яким чином і якою мірою кожна з чотирьох країн виконує взяті політичні зобов'язання. Але я б не сказав, що ці проблеми не вирішуються. Вони завжди будуть вирішуватися, якщо дійсно будуть впроваджуватися загальноприйняті стандарти, затверджені на рівні Євросоюзу, Ради Європи, ОБСЄ, рекомендацій Верховного комісара з прав національних меншин щодо представників національних меншин.

Я вважаю, що для розв'язання цих проблем насамперед треба звертати увагу на те, як виконують країни взяті на себе зобов'язання. До речі, наш приклад співпраці з Угорщиною добре ілюструє, як можна вирішувати ці питання. Так, вони вирішувалися 15 років, а не протягом одного дня. Оскільки для цього потрібен був час і політична воля. Тепер ці проблеми обговорюються в рамках спільної комісії, на засіданні урядів. Я не знаю, щоб десь у іншій частині Європи існував такий інструмент, як спільне засідання обох урядів.

Наразі акцент змістився на задоволення повсякденних потреб громадянина, незважаючи на його етнічну приналежність. Демократичний союз угорців, які живуть у Румунії, є коаліційною партією. У такий спосіб ця партія відповідає за благоустрій своїх представників і за життя всіх румунських громадян у рамках нашого уряду. Але цього б не сталося, якби в законодавчому та конституційному плані не реалізовувалися права частини населення Румунії. Я вважаю, якщо є політична воля, взаєморозуміння, проблеми нацменшин вирішуються.

Можу сказати, що десять років тому ніхто не міг передбачити такий тісний рівень співпраці між країнами-сусідами з проблеми національних меншин. Ми разом з угорськими друзями готові поділитися досвідом у цій сфері, починаючи з утворення, представництва в парламенті, в місцевих органах влади, у виконавчій владі, доступу до засобів масової інформації, вільного пересування й послуг, матеріалів, документів, друкованих видань. У нас є двомовні веб-сайти. Я відчуваю, що з української сторони є інтерес до нашого досвіду.

Як в Україні може вирішуватися питання щодо національних меншин? По-перше, слід пам'ятати, які зобов'язання взяла кожна країна й дотримуватися міжнародних стандартів і норм. Тут винаходити колесо не треба. Крім того, існують політичні копенгагенські критерії, в яких говориться про нацменшини як складову частину населення. Усі критерії нацменшин були впроваджені в румунське законодавство. Незалежно від того, чи йдеться про представників української нацменшини, угорської або німецької.

До речі, у розв'язанні проблем забезпечення прав національних меншин дуже важливу роль грають представники громадянського суспільства. У нас є ціла мережа неурядових організацій, які активно працюють у цій сфері, і є свого роду «сторожовими псами» імплементації зобов'язань держави щодо забезпечення прав нацменшин. Крім того, неоціниму роль грають засоби масової інформації. Якщо щось у цьому плані сталося неприємне, будьте певні, журналісти будуть першими, хто висвітить цю подію або проблему. І тоді почнеться ланцюгова реакція з боку уряду, неурядових організацій, які починають активно обговорювати цю проблему в прямому ефірі, звинувачуючи одне одного, кидаючи м'яч на інший бік. І в кінцевому результаті вони знайдуть рішення.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати