У 1962-му закарпатці боялися нової війни, раділи першому українському космонавтові, приймали в гості екіпаж танкера "Ужгород"

Майже війна

Переглядаючи пресу 1962-го, ніяк не подумаєш, що вже до кінця року конфлікт між СРСР і США досягне критичної межі. Швидше навпаки: антиамериканська риторика трохи згасла, а пропагандистська машина переключилася на проблеми африканських країн, що прагнуть незалежності. Радянський Союз встановив економічне і технічне співробітництво з дев’ятьма африканськими країнами, допомагав їм розвивати економіку, індустрію і, звичайно, пообіцяв усілякий захист від світового імперіалізму.

Навіть коли США активно проводили ядерні випробування, радянська преса не надто критикувала їх за це – максимум розповідала про протести в інших країнах (можливо, така "байдужість" була пов’язана ще й з тим, що у той же час Союз сам проводив випробування, причому в набагато більших масштабах).
9-14 липня в Москві відбувся світовий конгрес за загальне роззброєння і мир. "Треба дивитися правді в очі. Загроза третьої світової війни існує", – заявив перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов. – Не можна не бачити, що термоядерна зброя постійно вдосконалюється... Ніколи ще підготовка до війни не набирала таких гігантських масштабів, як у наші дні".

Щоб уникнути катастрофи, уряд СРСР запропонував "на першому ж етапі роззброєння принаймні омертвити ядерну зброю, паралізувати її, знищивши всі засоби доставки її до цілі". "Ми пропонуємо за одним разом ліквідувати ракети, літаки, надводні й підводні військові кораблі, які можуть нести ядерну зброю, атомні артилерійські установки, а також усі іноземні воєнні бази на чужих територіях і вивести з них іноземні війська",  – заявив Микита Хрущов.

Це, однак, були просто слова. 14 жовтня американський розвідувальний літак зафіксував на Кубі радянські ракети середньої дальності Р-12, які можуть оснащуватися ядерними боєголовками. 22 жовтня американці організували блокаду Острова Свободи. Зрозуміло, СРСР не повідомив своїм громадянам, що американці зробили крок у відповідь. "Ці безпрецедентні агресивні дії президент намагається виправдати розмовами про те, ніби з боку Куби виникає загроза безпеці Сполучених Штатів, – говориться в заяві уряду Союзу. – Заява свідчить про те, що американські імперіаліс¬тичні кола не зупиняться ні перед чим у своїх намаганнях задушити суверенну державу".

На щастя, Микита Хрущов погодився на пропозицію Джорджа Кеннеді демонтувати ракети і розвернути кораблі, які направлялися до Куби, в обмін на гарантії США не нападати на Острів Свободи та не робити спроб скинути режим Фіделя Кастро. Обидві сторони свої обіцянки виконали і конфлікт вдалося залагодити...

Перший український космонавт

Та були в радянських людей і більш мирні теми для розмов. Вітчизняна космонавтика продовжувала свої перемоги і "світ захоплювався, світ аплодував". Слідом за Юрієм Гагаріним та Германом Титовим до зірок на ракетах "Восток-3" та "Восток-4" відправилися Андріян Ніколаєв та українець Павло Попович. Політ останньо¬го тривав 71 годину і за цей час він встиг облетіти Землю 48 разів, подолавши понад 2 мільйони кілометрів.

Павло Романович народився в 1930 році в селі Узин Білоцерків¬ського району Київ¬ської області в родині кочегара. Всього здійснив два польоти в космос, за кожен із яких отримав звання Героя Радянського Союзу. А в 1962 році він, як і Ніколаєв, удостоївся ще й звання заслуженого майстра спорту СРСР. "Мені кажуть, що вся Україна торжествує, – вітав українського космонавта по телефону Микита Хрущов. – Вами пишається весь радянський народ, вся Україна. І не тільки українці, але й росіяни, всі народи Радянського Союзу. Значення вашого подвигу виходить далеко за межі національних рамок". "Я поспішаю передати свої почуття захоплення й гордості за вас, безмірної радості за здійснений подвиг. Обнімаю вас міцно по-українськи як земляка", – додав Леонід Брежнєв, який у той час був головою президії Верховної Ради СРСР.

Павло Попович набагато пережив обох комуністичних лідерів. Він помер у Гурзуфі (Крим) у 2009 році й був похований у Москві на Троєкурівському кладовищі.

Добре ґрунт погноїш – урожай потроїш

У цілому життя Закарпаття не надто відрізнялося від попередніх років. І надалі головним завданням краян було підвищення урожайності. У 1962-му "згадали" про те, що на ріст сільгоспкультур позитивно впливають органічні добрива. Кампанія з угноєння земель пройшла з розмахом, характерним для тих часів. Газети не шкодували площі, аби донести до селян користь добрив. "Для забезпечення розвитку всіх галузей сільського господарства, привести в дію наші резерви, підняти культуру землеробства, поліпшити систему обробітку грунту і особливо збільшити виробництво та внесення добрив, зобов’язуємося: у 1962 році заготовити і внести на поля не менше 2400 тонн місцевих добрив, в тому числі гною не менше 1800 тонн, весь гній використати в закомпостованому вигляді", – із соціалістичних зобов’язань трудівників сільського господарства Закарпатської області.

Досягнення були й у виновиробників. Зокрема, аспірант Всесоюзного дослідного інституту виноградарства і виноробства Василь Зінченко знайшов метод тривалого зберігання сонячного напою. Він запропонував додавати у вино під час бродіння бентоніт (один із видів місцевої глини). Завдяки цьому, стверджував Василь Іванович, не відбуватиметься білкове помутніння і столові вина зможуть тривалий час знаходитися у будь-яких умовах, причому їх смакові й видові якості залишаться добротними. Першим новий метод взяв на озброєння Мукачівський винний завод, випустивши 1500 декалітрів напою з бентонітом. "Це вино матиме чудову якість: ніколи не псуватиметься", – оптимістично підсумували журналісти.
Нові можливості відкрилися також для оздоровчої галузі Закарпаття: вчені знайшли радіо¬активні радонові води. Середньорадіоактивні води, як дослі¬дили науковці, найбільш поширені на Рахівському масиві. А от слаборадіоактивні були знайдені в багатьох районах області: Ужгородському, Мукачівському, Іршавському тощо. "Відкриття радіоактивних вод на Закарпатті створює нові перспективи для розвитку санаторно-курортної бази краю". На жаль, нині потенціал радонових вод на Закарпатті не використовується. Та й загалом лише один курорт в Україні ("Хмільник" на Вінничині) спеціалізується на лікуванні цим дарунком природи.

Мукачівці розлюбили овець

В області відзначили 4-річчя танкера "Ужгород", який належав  Чорноморському державному пароплавству. Довжина його – 150 метрів, водовантажність – 16,250 тонн, вантажомісткість – 11 тисяч тонн. За чотири роки "Ужгород" пройшов понад 300 тисяч миль і заходив у 27 портів Польщі, Швеції, Голландії, Уругваю, Індії, Цейлону, Японії, Куби. У 1962 році моряки на чолі з капітаном Михайлом Катуніним вперше відвідали місто, яке дало назву їхньому судну. "Ми раді повідомити друзям-ужгородцям, що колектив танкера високо тримає честь міста, яким названо теплохід. "Ужгород" – одне з передових суден Чорноморського пароплавства", – розказав мешканцям міста Катунін.

Попри державні конфлікти, польоти до космосу та проблеми сільгоспвиробників, не забували на Закарпатті й про покращення побутових потреб жителів. У 1962 році в обласному центрі відкрилося перше "Бюро добрих послуг", яке швидко набуло серед жителів великої популярності. Установа, зокрема, пропонувала доставити додому великі покупки (меблі, побутову техніку), прислати майстра будь-якої спеціальності, поприбирати квартиру (всього за 50 копійок за годину роботи!) і навіть подарувати квіти. "Звільнити людину від бага¬тьох дріб’язкових турбот, надати їй більше можливостей для творчої праці й відпочинку – цю благородну мету ставлять перед собою працівники нової побутової організації, – описувала роботу бюро преса. – За викликом з’явиться до вас додому майстер, який швидко і надійно  відремонтує меблі й побутові електроприлади, велосипед або мотоцикл, виконає малярні чи столярні роботи, прийме замовлення на пошив одягу чи взуття. І все це – за невелику плату. Ви збираєтеся увечері в кіно чи в гості й не маєте з ким залишити дитину? І в цьому випадку вам на допомогу прийдуть працівники бюро".

Ну, а мукачівцям дорікали за зменшення поголів’я овець. "У 1959 році в колгоспах із Мукачівщини було 25,618 овець, в 1960 – 24,600, в 1961 – 20,100, на сьогодні залишилося тільки 13,370. Для Мукачівщини і 25 тисяч овець було замало, а тут раптом такий спад", – обурюється автор замітки в "Закарпатській правді", якому бракує шашлика з баранини в місті над Латорицею. Як виявилося, проблема полягала в тому, що в якийсь момент колгоспи в райо¬ні вирішили зробити спеціалізованими. Навмання відібрали половину з 15 -ти і визначили, що вони займатимуться вівцями. Після чого в ці господарства звезли тварин, навіть не подбавши про те, чи є для них умови. В результаті вівці в нових "оселях" почали масово гинути... "Ні, за такого господарювання не порадує Мукачівщина любителів шашлика з баранини, не діб’ється серйозних успіхів у різноманітті виробництва", – сумно констатував автор...

Теги: Карибська криза, світова війна, космос, Павло Попович,

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати