Колекція новорічних прикрас Тетяни Теличко нараховує понад півтори тисячі іграшок

Звісно, захотілося більше про все дізнатися, і виявилося, що для Тетяни Юріївни прикрашання новорічного деревця - не данина звичаю, воно давно перетворилося на ритуальне дійство, а іграшки в їхній родині дбайливо зберігаються і передаються з покоління в покоління як реліквія. Нині їх у сімейній колекції - понад півтори тисячі.

- На нашій ялинці зустрічаються кілька поколінь іграшок: бабусині, мамині, батьків Віктора Федоровича, частина - подруги моєї мами й мої. І до кожної я ставлюся як до живої істоти, - розповідає пані Тетяна, - коли беру їх до рук, думаю: “Вони пам’ятають…”. Багато з них знаю з дитинства і можу розповісти, коли і де вони були придбані, з якого приводу.

Колекцію почала збирати бабуся Тетяни Юріївни. “Коли напередодні Новоріччя ми діставали коробки з іграшки, бабуся починала пригадувати, що до революції були скляні, ватні та картонні іграшки - ті, які купували. Проте дуже багато прикрас робили вдома з кольорового паперу, вати та яєць, наприклад, Дідів Морозів, балерин, - розповідає вона. - Торік на мукачівському базарі я знайшла двох Дідів Морозів, які повністю повторили сюжет і манеру тих, про які розповідала бабуся. Виходить, іграшкові традиції збереглися”. На жаль, із бабусиних залишилося зовсім небагато іграшок: 2 картонні - коник та слоненя, 2 горішки й чайник (і хоч вони уже добряче позначені часом, проте займають на новорічному деревці в Теличків почесне місце). Решта прикрас просто не збереглася: якісь зіпсувалися, а велику частину довелося знищити в роки, коли радянська влада під час антирелігійної кампанії у 1927 році ввела на ялинки табу, вважаючи її шкідливим пережитком. У “без’ялинкове” десятиріччя за новорічне деревце були гілки, прикрашені саморобними іграшками з паперу, яблуками та пряниками. Щоправда, і їх ховали. Новий рік, а водночас і все, пов’язане з ним, реабілітували в середині 30-х (цьому передував виступ П. Постишева, радянського і партійного діяча, у газеті “Правда”), “і бабуся постійно повторювала: “Дай, Боже, Постишеву здоров’я, що ялинку дозволили”.

“Мамина частка в колекції - це її дитячі іграшки, які вона купила на зекономлені від сніданків копійки, - пташка та труба, і придбані починаючи з 50-х років минулого століття”, - веде далі пані Тетяна. До речі, до прикрас 50-х у неї особливе ставлення - це найцікавіша частина колекції. Вони різноманітні за формою та матеріалом. З-поміж них як ватні, так і скляні “їстівні” іграшки: усілякі ягоди, овочі, фрукти, зокрема помідор, перець, лимон, грибочки, горішки, і різноманітні кульки, і чимало казкових героїв, звірят та птахів, і незмінні скляні намиста. Причому всі прикраси з міцного скла, вкриті якісною фарбою, на фігурках прописана вручну кожна деталь: очі, рот, ніс, навіть рум’янець на щоках. Вони скидалися на старовинні і мають чудовий. вигляд на ялинці. З тих же часів і хатинка. “В моєму дитинстві була традиція дарувати дітям іграшки з ялинки. Якось мама пішла навідати своєю ученицю і звідти мені принесла хатинку. Я була в такому захопленні! Й щоразу згадую цю історію”. Є й картонний годинник - з ювілейної колекції, випущеної наприкінці 40-х до 150-річчя з дня народження Пушкіна. Радянські ялинки тоді збагатилися цілим набором казкових персонажів - золотими рибками, богатирями, русалками, хатинками на курячих ніжках. З цієї колекції було ще дві “книжки”. “Виготовлені з твердого картону, вони відкривалися, і там можна було тримати сюрприз. Тож ми з друзями часто з ними гралися, і вони не збереглися. Загалом іграшки, з якими до того ж можна було гратися, викликали особливе захоплення. Так, на крючечки парашутів зі скляних намистинок ми підвішували маленьких ляльок; із цієї ж серії були санчата і млин, крім того, використовували в розвагах картонних звірів. Тому ті, що збереглися, доводиться ремонтувати (прийомів та таємниць реставрації навчила бабуся), бо викинути їх рука не піднімається”. Були й 2 самоварчики, каже колекціонерка, з краниками та ручечками. Один - білий зі сріблястим чайником, а другий - сріблястий із червоним. На жаль, вони не збереглися.

Щодо “ідеологічних” прикрас - лідерів радянського виробництва прикрас, на яких домінувала офіціозна атрибутика у вигляді зірок, серпів із молотами тощо, то з таких екземплярів у Тетяни Юріївни лише дерев’яна зірка, плоска кулька з червоною зіркою і дирижабль із написом “СССР” - “у нас не було захоплення такими іграшками, бо вони вибивалися з казкової тематики, а ялинка - це казка, а не агітбригада. Просто ці, що в мене, сприймаються з посмішкою”, - роз’яснює вона.

Ще один предмет гордості пані Тетяни - набір німецьких іграшок, який разом із мамою купили в Москві на початку 60-х. Це справді вишукані прикраси: Віфлеємська зірка, пташка, кульки, дзвоники, які за стилем та забарвленням відрізняються від нинішніх, у них інше скло - вони схожі на дореволюційні. Загалом, каже Тетяна Юріївна, вони з мамою коли бачили пристойні іграшки, обов’язково купували їх. Якось були на семінарі в Дніпродзержинську. Дорогою на вокзал надибали магазин із ялинковими іграшками (а було доволі далеко до нового року) і придбали там 4 надзвичайні кульки. “Досі коли беру їх у руки, згадую той день і маму”.

Збирала пані Тетяна іграшки й самостійно. При цьому намагалася і робить так і досі, аби щороку купувати одну-дві нові прикраси. Проте в 70-х роках цього правила не дотримала, і до її колекції увійшло дуже мало іграшок, бо вони були нецікаві, штамповані - в гонитві за кількістю виробники втратили якість. Іграшки-символи, як їх охарактеризувала колекціонерка. В неї з того періоду лише ялинка на прищіпці й сосулька, стилізована під будьонівця, - її вразило це поєднання, тому й придбала. У пошуках цікавих екземплярів доводилося бути й винахідливою. Ось, наприклад, коли наприкінці 80-х почали виготовляти пристойні іграшки, у Києві натрапила на набори кульок. Вони продавалися в коробках по 9 штук, причому всі одного забарвлення. А загалом у продаж надійшли 5-ти кольорів, і хотілося мати всі. Тому спочатку купила коробку, а жінці, котра теж придбала набір іншого кольору, запропонувала помінятися Так зробила з другою, третьою, і таким чином наміняла різних.

З приїздом в Ужгород колекція поповнилася новорічними прикрасами батьків Віктора Федоровича. Зокрема додалося багато іграшок на прищіпках. Деякі ж екземпляри повторили ті, що вже були, наприклад кульки і клоун.

Ще одне джерело поповнення колекції - подарунки. Оточуючі, знаючи пристрасть Тетяни Юріївни, охоче дарують їй новорічні прикраси. Так, її мама в рік народження онука презентувала чудовий набір розписних кульок. Діти балують екологічними іграшками: ще малими вони піднесли їй 2-х дерев’яних янголят, а дочка щоразу привозить з-за кордону то дзвіночки, то антикварні чи авторські витвори, від неї й колекція різьблених візерунчастих дерев’яних прикрас. Залишають пам’ять і колеги, студенти, причому все подароване чудово вписується в загальний стиль. Отак і назбиралося понад півтори тисячі.

… І все це треба розвісити на ялинці. Вона в родині Теличків завжди під стелю. Так повелося з дитинства Тетяни Юріївни, причому коли в якийсь рік деревце виявлялося зарідким, зв’язували по 2 й отримували пухнасту красуню, яку потім вбирали всією сім’єю. “Прощання з ялинкою ми відтягували якомога далі, тому часом вона стояла до 8 березня, й нерідко проростала у воді. Для нас ялинка була наче вогнище - щовечора вся родина збиралася біля неї, ми запалювали свічки і розмовляли, читали, мріяли, слухали бабусині спогади, від новорічних тем переходили на теми сімейні. І це відчуття збереглося. Я однаково люблю як прикрашати ялинку, так і проводити біля неї час. Люблю просто посидіти в тиші й розглядати іграшки. Що може бути приємніше, ніж знайти ту, яку пам’ятаєш із дитинства й історію якої розповідаєш своїм дітям?!” Нині прикрашанням ялинки займаються пані Тетяна і син Юрій. Та порядок розвішування прикрас незмінний. “Спочатку встановлюємо деревце, - розповідає Т. Теличко, - розвішуємо лампочки, вдягаємо зірку (з німецького набору), а потім - іграшки. Причому важливо не просто розкидати їх. У мене є іграшки, які традиційно з мого дитинства висять завжди на одному й тому самому місці: зверху - різдвяна зірка, під нею - по колу маленькі пірамідки, нижче - старовинний млин, маленький Дід Мороз, майже на середині - картонний годинник із казки Пушкіна. Проміжки між гілками заповнюю гронами маленьких кульок (це “винахід” моєї мами). Згодом приходить черга іграшок на прищіпках і наостанок куль - внизу розвішую великі, догори - менші.

Обов’язково на видному місці - бабусин чайник, 2 настільні лампи (одна з них старовинна, гасова, а друга з німецького набору), 4 люстрочки з підвісками (їх дуже любила моя бабуся і весь час їх перевішувала, аби вони були на передньому плані), улюблена мамина рожева перламутрова кулька з німецького набору (на жаль, друга, що їй подобалася, розбилася), мої улюблені слон на кулі та грибочок. І на завершення - скляне намисто та гірлянди, яких нині повно. Раніше ж ялинки прикрашали ланцюгами з кольорового паперу. Ми завжди робили такі з бабусею, потім я почала ліпити їх зі своїми дітьми. В нас і досі є той, що ми зробили з дочкою, коли вона була в дитячому садку, і щороку я його вішаю, як і ліхтарик та сніжинки з тих самих часів. Збереглися й прапорці (яка ж ялинка без них?!); хлопавки (у батьків вони провисіли років 30, а потім порвалася одна, і з неї випала маска ведмежатка. Отакий сюрприз!) і маска (в 1968 році, коли ми жили на Уралі, до шкільного карнавалу я зробила маску з гіпюру і розшила її бісером. Нині вона на ялинці як іграшка). Загалом тут “оселяються” найдорожчі мені прикраси”.

Проте вміщуються далеко не всі. Тому в іншій кімнаті Тетяна Юріївна ставить невеличке деревце, на якому розвішує велику колекцію червоно-золотих китайських іграшок. А крім того, ставить штучну ялинку з малюсінькими іграшками - цей комплект колись їй привезла мама зі столиці, робить із гілок композиції і прикрашає ялинку у внутрішньому дворику та на роботі. Тож вивішує практично всю колекцію. При цьому в хід ідуть і подарункові стрічки, які скручує у вигадливі конфігурації, і різноманітні фігурки, і свічечки. Уся ця процедура передноворічного прикрашання займає як мінімум 2 дні. Проте краса, яка запанує в цій гостинній оселі, варта того. Сюди приходить свято.

Теги: Олена Макара, "Ужгород"

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати