Закарпаття: Відомі невідомі земляки

Походженням з України: подружжя та економісти Мілтон і Роуз Фрідман

Минулого року завершився масштабний медіа-проект телеканалу "Інтер" під назвою "Великі українці", що викликав досить суперечливі відгуки у суспільстві. Нагадаю, що переміг у голосуванні київський князь Ярослав Мудрий (983-1054), за якого проголосувало 648443 чоловік. Основним аргументом було те, що Київська Русь за Ярослава стала великою і могутньою державою Європи і досягнула на той час найвищого розвитку.

 

У десятку "великих українців" увійшли також (згідно з місцями у рейтингу) Микола Амосов, Степан Бандера, Тарас Шевченко та Богдан Хмельницький. Серед сучасників опинилися у ній Валерій Лобановський та В’ячеслав Чорновіл, випередивши навіть класиків – Григорія Сковороду, Лесю Українку та Івана Франко.

 

Звісно, було багато незадоволених отриманими результатами голосування. Бо, наприклад, під номером 12 у рейтингу фігурує Роман Шухевич – "видатний борець за незалежність України", а під 23 "відомий російський публіцист, філософ-матеріаліст"  Володимир Ульянов (Ленін), який лише трохи поступився політичним фігурам сьогодення – Віктору Ющенко та Юлії Тимошенко. Але так вже вирішив наш народ, з логікою якого важко посперечатися…

А ось закарпатці, на жаль, не потрапили навіть до "сотні", що завершилася Невідомим солдатом, який поклав життя за Батьківщину. Хоча серед номінантів видатних синів краю та вихідців із Закарпаття було не менше десятка. Наприклад, президент Карпатської України Августин Волошин, педагог Олександр Духнович, навіть художник-авангардист Енді Ворхол, батьки якого, як відомо, були лемками. Затесався "до наших" навіть китайський маршал Фен Юсян (1868 - 1937), або Іреней Федь, який за деякими даними народився на території нашого краю і керував армією у боротьбі проти японців. За документами народився він у сім’ї греко-католицького священика у селі Біштр (можливо це село Бистриця, що на Мукачівщині). А ось про наших іменитих митців, навіть про Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі навіть не згадали. Так само як і про багатьох інших художників, вчених, лікарів та просто талановитих людей. А практично кожне наше місто, ба, навіть село може похвалитися знаними земляками. Деякі з них прославилися на весь світ.

Наприклад, село Білки Іршавського району. Це батьківщина таких відомих людей як силач Фірцак-Кротон, фольклорист Петро Світлик, співак Степан Гіга, репресований тоталітарним режимом єпископ Петро Орос. Непогано як для одного села. І тим більше похвально, що саме тут нещодавно започаткували навчально-пізнавальний проект "Великий українець", натхненником та організатором якого стала вчителька місцевої школи Ольга Кельбас. Розпочався він з представлення неординарної фігури Федора Потушняка – видатного закарпатського письменника, етнографа та археолога. Такий почин простої вчительки можна тільки щиро вітати.

 

Бо насправді ми дуже мало знаємо про наших земляків, які прославили рідну землю по всьому світові. Хто із молоді, наприклад, чув про мукачівця Петра Лодія, професора Петербурзького університету з 1819 року. Або про автора першої книги про закарпатських русинів (1804 р.), що була видана  у Росії – професора Івана Орлая з Ужгородщини, особисто знайомого з Миколою Гоголем. Або про Михайла Балудянського, першого ректора філософсько-юридичного факультету Петербурзького університету. Можна згадати Юлія Фірцака, Михайла Лучкая і багатьох-багатьох інших.

Тож нам є ким пишатися. Але ці люди потребують популяризації, їх імена мають бути завжди на слуху, вони мають бути прикладом для підростаючого покоління, яке забуває про своє коріння, поринаючи у трансформовані псевдоцінності сучасності - починаючі від "кока-коли" і закінчуючи "зірками" з оголеними сідницями на телеекранах та в інтернеті.

 

Маємо знати своїх героїв, а не шукати інших, закордонних. Хоча навіть там, за морями і океанами людей із українськими коріннями не бракує. До речі, розшукувати відомості про видатних українців нещодавно почав Віталій Абліцов, автор книги "Галактика Україна", де описані біографії понад 500 осіб – письменників, учених, військових, політиків, спортсменів, які прославилися за кордоном. Всі вони так чи інакше пов'язані з Україною. Або народилися тут вони самі, або їхні батьки. Цікаво, наприклад, дізнатися, що 8 лауреатів Нобелівської премії народилися на українських етнічних землях. Ще 28 лауреатів мали українські корені.

 

Вихідців з України знаходимо нині всюди: в урядах і парламентах провідних держав світу, науці, бізнесі, мистецтві, культурі та спорті. Наприклад, членом британського парламенту, радником прем’єр-міністра Маргарет Тетчер тривалий час працював Стефан Терлецький з Івано-Франківщини. Прем’єр-міністром Франції в 1991-1992 роках був П’єр Береґовуа – син вихідців з Ізюма, що на Харківщині. "За який великий проект не візьмешся – усюди наші, – каже Абліцов. – І річ не в тім, чи вважають вони себе українцями. Проблема в тім, що ми із цими людьми не працюємо". І від себе додам – мало про них знаємо. А шкода.

 

Якщо взяти приміром маленьке Берегово (угорською Берегсас), то його знають у світі принаймні за три знакових персони. Серед них співачка та акторка Шарі Федак, яка знімалася у перших німих американських фільмах. Далі – це оперна співачка Гізелла Ціпола, яка у 1976 році отримала першу премію на конкурсі у Токіо, де раз на чотири роки обирають найкращу виконавицю партії Чіо-Чіо-сан ("Мадам Батерфляй" Пуччіні). А також видатний американський економіст Мілтон Фрідман, лауреат Нобелевської премії, батьки якого теж походили з цього містечка.

 

Мілтон Фрідман пішов з життя 16 листопада 2006 року. Тоді майже всі світові ЗМІ були переповнені спогадами про найвидатнішого економіста минулого століття і визнаннями його визначної ролі у розвитку світової економіки. "Лауреатів Нобелевської премії з економіки багато, - відмічав колишній глава Федеральної резервної системи США Алан Грінспен, - але мало хто з них став такою ж легендарною фігурою, як Мілтон Фрідман".

 

Народився у Брукліні, Нью-Йорк. Був четвертою дитиною і єдиним сином у бідній родині емігрантів Джено (Ено) Саула та Сари Етель Фрідман, які приїхали у Штати з містечка Берегсас (Берегово), що на той час знаходився на території Австро-Угорщини. Іммігрантське життя сім’ї Фрідманів в Америці було непростим: у батька не було постійної роботи, гроші на утримання всієї родини змушена заробляти мати, торгуючи у маленькому магазинчику. "Фінансова криза, - відмічав у автобіографії Мілтон, - був нашим постійним супутником". Незважаючи на те, що у коледжі за відмінне навчання він отримав грант, однак завершити освіту зміг лише завдячуючи випадковим підробіткам - працював офіціантом у ресторані та клерком в офісі. Коли Мілтону виповнилося 15 років його батько помер, а турбота по забезпеченню родини повністю лягла на плечі матері.

 

Однак на батьківщині Фрідманів чекали б іще гірші випробування. У Європі розгорнулася Перша світова війна, відбувся крах Австро-Угорщини, почалися єврейські погроми, голод і терор. Тобто вижити у цих умовах у них шансів практично не було. Тим паче з Берегова у 1944 році вивезли майже всіх представників єврейської громади у табір смерті Аушвіц, з якого повернулося всього декілька сотень людей. Навіть, якби він дивом пережив війну і став економістом, то в кращому випадку сповідував би постулати марксистсько-ленінської політекономії. Тому, можна  сказати, що йому дуже пощастило, на відміну від більшості інших його співвітчизників

.

Інтерес до математики з’явився у Фрідмана ще у школі. У 1928 році він поступив до Рутджерського університету і по його закінченні здобув ступінь бакалавра економіки та математики. 20-річному  вченому запропонували стипендію від економічного факультету Чиказького університету. Там його близьким другом стане Джордж Стіглер, який також пізніше отримає Нобелевську премію.

 

Наприкінці 1937 року Фрідман потрапив на роботу в Національне бюро економічних досліджень у Нью-Йорку, де працює під керівництвом іншого майбутнього Нобелівського лауреата, вихідця з України, Саймона (Семена)  Кузнеця. З 1941 по 1943 рік працював у міністерстві фінансів США, беручи участь у розробці податкової політики у воєнний час. Здобутий досвід дав Фрідману можливість на досить високому рівні брати участь у виробленні економічної політики уряду. Згодом за результатами своєї роботи він написав докторську дисертацію і захистив її у Колумбійському університеті.

 

 

У 1950 році його призначено консультантом уряду Сполучених Штатів по реалізації плану Маршалла, що передбачав відновлення зруйнованою війною економіки країн Західної Європи. Фрідман тоді пророкував, що введені в 1944 році з метою забезпечення стійкості міжнародних валютних відносин фіксовані валютні курси в кінцевому рахунку чекає провал. Це передбачення Фрідмана збулося, як і всі інші.

 

У 1951році він отримує найпрестижнішу для молодого економіста нагороду - медаль Джона Кларка. А у 1967 році його обирають президентом Американської економічної асоціації. На її зібранні він зачитав свій знаменитий доклад про відсутність фактичного  зв’язку між інфляцією та безробіттям.

 

Фрідман виступав за максимально швидкий рух до ринкової економіки, ліберальної демократії, особистої свободи. Він закликав до відміни обов’язкової військового обов’язку (що і було здійснено в США в середині 1970-х). Зараз ідеї Фрідмана увійшли в підручники для студентів та довідники для банкірів всього світу. Однак коли вчений писав свої революційні роботи, вони навіть у США сприймалися багатьма аж надто радикальними. Наприклад, дуже серйозно стверджував, що легалізація марихуани може принести значну економічну вигоду для країни. Тому в багатьох університетах Фрідмана поза очі називали "дияволом". І навіть організовували демонстрації проти нагородження його Нобелевською премією.

 

"Монетаристська доктрина" принесла Фрідману значну популярність і вплинула на перегляд у 70-80-і рр. всієї монетарної політики у Сполучених Штатах. Він критикував теорії грошей своїх попередників і сформулював теоретичні постулати, яким досі керуються по всьому світові. Цікаво, що Фрідман виступав проти економічної допомоги США іншим країнам, вважаючи, що подібна допомога веде до посилення позицій уряду в порівнянні з приватним бізнесом і встановленню централізованого контролю з боку уряду над економікою. А це на його думку скоріше заважає, ніж сприяє економічному розвиткові країни.

 

 

У 1976 році Фрідман отримав Нобелевську премію, в 1988 році - Президентську медаль Свободи – найвищу нагороду США. В 2002 році на честь 90-річчя Мілтона Фрідмана президент США влаштував урочистий прийом в Білому домі. Помер вчений 16 листопада 2006 року від серцевого нападу. (Його вдова Роуз також була відомим економістом, і померла влітку цього року у віці 99 років. Вона, до речі, також народилася в Україні (у селі Старий Чорторийськ, на Волині).

 

Незадовго до смерті Фрідман застерігав Європу, що євро "принесе більше проблем, ніж користі. В історії в нас були різноманітні валютні союзи, що спиралися на паритеті золота, срібла, але ніколи на політичній любові". Він мав великі сумніви, чи цей експеримент витримає першу серйозну кризу. І був певен, що нагальні політичні інтереси, соціальні виплати, небажання проводити болісні реформи візьмуть гору над економічною розсудливістю. Цікаво  дізнатися чи справдиться і це пророцтво великого Фрідмана…

 

До слова, першим Нобелівським лауреатом – вихідцем з України – став харків’янин Ілля Мечников, який отримав визнання за видатні дослідження в галузі імунології. Його земляк Саймон (Семен) Сміт Кузнець – лауреат Нобелівської премії з економіки. Ісидор Айзек Рабі, виходець із галицького містечка, був нагороджений премією з фізики у 1944 році. За вагомий внесок у боротьбу з туберкульозом Зельмана Ваксмана (з Вінницької області) – відзначили у галузі фізіології й медицини. Шмуель Йосеф Агнон з Тернопільщини першим з народжених в Україні дістав Нобелівську премію в галузі літератури, він писав романи про долю галицьких євреїв. Лауреат премії з органічної й квантової хімії Роальд Гофман народився в Золочеві на Львівщині. І про свою батьківщину якось сказав: "Україна – омріяна земля мого серця".

 

Серед вихідців з України є також лауреати Пулітцерівської й інших престижних премій. Тільки Львів дав світові співавтора заокеанської водневої бомби Станіслава Улама, одного з “батьків” світової ліберальної економіки Людвіга фон Мізеса, відкривача вакцини від тифу Рудольфа Вайгля. Львівське коріння має засновник фірми “Адідас” Адольф Дасслер. Кінорежисер світового масштабу Стівен Спілберґ у своїх інтерв’ю наголошує, що також походить з України. У США працює один із винахідників першого персонального комп’ютера “Apple” Стефан Возняк, родом з Буковини. Можна назвати ще Зіно Давидова, засновника фірми “Давідофф” – народженого в Новгород-Сіверську та засновника французької автомобільної фірми “Сітроен” Андре Сітроена – сина одесита Лева Цитрона.

 

Згадаймо ще американську астронавтку Гайді Стефанишин-Пайпер та Роберту Бондар, першу канадську жінку, яка полетіла в космос, бо вони також українки за батьківським корінням. А хіба не вартий уваги Пилип Коновалець, єдиний українець, що дістав найвищу нагороду Британської імперії Хрест Вікторії з рук короля Георга V у 1917 році. Що казати - навіть президенти Ізраїлю різних років Іцхак Бен-Цві та Ефраїм Кацір народилися відповідно в Полтаві та Києві. Генерал армії США Веслі Кенн Кларк також мав діда з Одеси. "Так навіщо ж нам від нього відмовлятися? Кожна людина – це наша ниточка у світ", – переконаний Віталій Абліцов.

 

З останнім твердженням важко не погодитись. Тому пропоную патріотам спільними зусиллями  створити у області сайт "100 відомих земляків" і провести відповідне голосування. Такий віртуальний марафон неодмінно приверне увагу до наших земляків, які розкидані по усьому світу. До тих, хто прославився, аби прославити і наш край. Не слід про них забувати. Наприклад, одним з номінантів на отримання Нобелевської премії минулого року було висунуто американського економіста Роберта Барро, мати якого народилася в Мукачеві. Своїм вчителем він вважає саме Мілтона Фрідмана і пишається тим, що в них спільні закарпатські коріння. На жаль, у сучасному Берегові-Берегсасі про видатного економіста-земляка практично ніхто нічого не знає. Хоча є чудова можливість хоча б розшукати колишній будинок Фрідманів, встановити там меморіальну табличку і навіть назвати ім’ям вченого якусь вуличку.

До речі, ще за життя Мілтона Фрідмана був створений фонд, названий його ім’ям, котрий нині допомагає обдарованим людям отримати освіту. Можливо цією можливістю колись скористаються і молоді талановиті українці. І хто знає – може і серед нас вже зростає новий Нобелевський лауреат, про якого ми ще не знаємо…