1956-й рік на Закарпатті був роком ГЕСу і революції

Продовжуючи надшвидкими темпами розвивати кукурудзівництво, добудовуючи гідро- електростанцію на Тереблі й Ріці, допомагаючи трудовими закарпатськими руками піднімати цілину, наш край жив 1956-го року. Однак усі позитиви й здобутки радянської влади того року перекреслюються її цинічним і жорстоким втручанням у справи Угорської Народної Республіки. Шляхом на Будапешт для придушення революції радянські танки попсували немало закарпатських доріг. Дотепер достеменно невідомо, скільки наших угорців постраждало від репресивної машини через допомогу революціонерам із того боку кордону. Як не до кінця з’ясовано, який опір відчули  совєти у закарпатських угорськомовних районах.     

Закарпатців різко більшає

Цікаво нині поглянути на демографічні характеристики 1956 року. На цей час уже майже чверть (23 %) закарпатців живе в містах. Статистика свідчить про досить високий приріст населення після війни. Насамперед це пояснюється більшим, ніж в інших областях України, природним приростом (як бачимо, і через 50 років в Україні мало що змінилося, Закарпаття й нині веде перед за цим показником у державі). Так, 1956 року на 1000 закарпатців фіксувалося 24,6 народжень, 8,3 смертей, тож показник чистого приросту – 16,3.

Крім того, побільшало населення й через невеликий відтік закарпатців за кордони та приплив людей до нашої області з інших частин Радянського Союзу. В результаті всіх цих процесів населення Закарпаття зросло з 395 тисяч у 1880 р. до 929 тисяч у 1956 р. Вражає, щоправда, насамперед динаміка останніх десятиліть. Так, за чверть століття (з 1930-го до 1956-го) на Закарпатті стало на 180 тисяч мешканців більше, причому на 90 тисяч людей побільшало за 6 останніх років.

Як заповідав Ленін і проектував Кріжка

Такий великий приріст населення за останні роки, можливо, пояснюється масовим притоком спеціалістів на будівництво Теребле-Ріцької гідроелектростанції. Цей довгобуд, над яким уся область працювала сім років, ввели в експлуатацію у лютому 1956-го. Нагадаємо, її мали здати ще рік перед тим, проте будівництво затяглося, і день "чергової звитяги трудящого народу" постійно посувався календарем. І от нарешті це сталося!

Цікаво, що перша електростанція на Закарпатті була побудована в Ужгороді Карлом Рандаве, який постачав вугілля в Будапешт для фабрики гнутих меблів. Згодом почали зводити ГЕС на малих річках краю, біля млинів. Чеські енергетики на Підкарпатській Русі першими зауважили, що край дуже багатий на дощі (за рік – 1600 мм опадів), а всі ріки мають великі перепади.

Теребле-Ріцьку ГЕС радянські інженери планували на основі досліджень чеських колег. Так, інженер Кріжка запропонував проект із використанням води двох рік – Тереблі і Ріки, відстань між якими чотири кілометри, а Теребля тече на 210 метрів вище від Ріки. Чеський інженер порахував: якщо на Тереблі збудувати греблю заввишки 46 м, яка стримає 45 млн м3 води, то її через трубу діаметром 2 м можна буде безперервно подавати на турбіни ГЕС, яку пропонувалося збудувати на Ріці.

Так і вчинили. В архівах ми виявили ще один цікавий факт. Виявляється, фіни, за законами репарації, були змушені будувати промислові об’єкти для СРСР. Є, зокрема, дані про те, що вони працювали й над спорудженням Теребле-Ріцької ГЕС. Будівництво трубопроводу й греблі розпочали 1949 року. Проект інженера Кріжки не було змінено. На станції поставили три турбіни потужністю 27 МВт, які працюють без перерви вже 50 років.

Зрозуміло, що довгоочікуваний запуск гідроелектростанції було представлено як "чудовий подарунок від колективу "Закарпатгесбуду" XX з’їздові Комуністичної партії Радянського Союзу". До речі, на завершення "електричної" теми, скажемо, що 1956-го також уперше на Закарпатті поїхав електровоз – від Мукачева до Лавок.

Довге повернення єпископа Хіри

1956-го року після звільнення з таборів ГУЛАГу повертається на Закарпаття й починає діяти як єпископ Олександр Хіра. Уродженець Тячівщини, після сталінських репресій він трудився в Казахстані й одночасно очолював греко-католицьку церкву в рідному краї. До речі, Папа Римський Іван Павло ІІ високо оцінив діяльність єпископа, який на чужині душпастирював у двох обрядах, обслуговуючи українців, німців, поляків і католиків інших національностей.

А 1956-го року Олександр Хіра, щойно повернувшись із таборів, організовує підпільну діяльність на Закарпатті. Однак йому не вдалося довго пропрацювати – під час однієї з таємних відправ служителя культу заарештували. Вирок жорстокий, як і ставлення радянської влади до греко-католицької церкви. Олександра Хіру засуджують до 5 років примусових робіт із забороною надалі проживати на території Української РСР.

Потрапивши до Казахстану, єпископ працював на місцевих рудниках і підпільно душпастирював. Він організував католицьку громаду в місті Караганді, яка понад 20 років боролася за свою легалізацію і 1977 року таки була офіційно зареєстрована як парафія. Тоді ж паства єпископа Хіри приступила до спорудження першого католицького храму в Радянському Союзі!

Однак разом із тим владика Олександр Хіра продовжував керувати Мукачівською греко-католицькою єпархією. Він таємно відвідував Закарпаття. Упродовж 1956–1983 років для підпільної Мукачівської єпархії він висвятив на священиків майже 30 семінаристів і рукоположив трьох єпископів. А 26 травня 1983 року на 87-му році життя й 63-му свого душпастирства Олександр Хіра помер у Караганді. Минулого року закарпатці увіковічнили його в пам’ятнику, який встановлений у Тячеві, на батьківщині єпископа.

"Допомога братньому народу"

Для десятків тисяч закарпатців 1956-й став трагічним роком. Ідеться насамперед про угорськомовне населення краю. Адже після того, як у жовтні в Будапешті спалахнуло повстання проти панівного тоталітарного режиму, Радянський Союз активно втрутився у конфлікт. Партійна преса, в тому числі й закарпатська, трактувала ці події як контрнаступ проти соціалістичного режиму. Тому вторгнення радянських військ на територію чужої країни керівники СРСР називали "допомогою братньому угорському народу".

Цікаво, проте, що ще 5 січня "Закарпатська правда" публікує інформацію, як "угорські трудящі рішуче протестують проти спроб втручання у внутрішні справи Угорської Народної Республіки, зроблених у різдвяному посланні президента США Ейзенхауера". А через дев’ять місяців Радянський Союз відправляє свої танки на придушення революції...

Коли через Закарпаття в бік Угорщини рухалися колони військової техніки, в кінці жовтня у Берегові, Виноградові, Ужгороді та багатьох селах переважно з молодих представників інтелігенції і студентів формувалися групи протесту. Вони розповсюджували листівки, в яких засуджували радянську агресію, інформували населення про події в Будапешті, організовували марші протесту проти інтервентських військ.

Після придушення революції як в Угорщині, так і на Закарпатті почалися жорстокі репресії. Місцеву угорську молодь жорстко покарали. Після розгрому тисячі заарештованих в Угорщині революціонерів вивозили в ужгородську тюрму, звідки після винесення вироків більшість із них відправляли
в ГУЛАГи. Така ж доля чекала на закарпатських прихильників угорської революції. КДБ й Компартія в Закарпатті складали так звані "чорні списки" тих угорців, які активно виявляли свої симпатії революції. Політичні репресії-слідства тривали аж до 1959 року, і щонайменше проти 35 тисяч осіб, звинувачених у політичних "злочинах", проводилися судові процеси.

Солнокська промова з… Ужгорода

Наостанок – цікава деталь 1956 року. Йдеться про формування після розгрому революції так званого революційного робітничо-селянського уряду Угорщини, котрий потім кілька десятиліть керував країною. Офіційно він був створений 3 листопада в місті Солнок, що перебував під радянським контролем. Звідти 4 листопада пролунало звернення до угорського народу, в якому громадян закликали до боротьби проти "контрреволюції". З ним виступив Янош Кадар, який був обраний Москвою для втілення прийнятного для СРСР політичного курсу.

Як дослідив журналіст із Берегова Йожеф Борат, діставши завдання й інструкції від московських політиків, угорські керманичі прилетіли до Ужгорода, у студію закарпатського радіо, щоб звернення до угорського народу якомога раніше пішло в ефір. Спочатку планувалося, що нові чільники сусідньої держави доїдуть до Солнока, де офіційно сформують уряд і зачитають звернення у місцевій студії радіо. Однак часу було обмаль. Вирішили вийти в ефір в Ужгороді, звідки звернення по радіоканалах транслювалося по всій Угорщині.

Також підтверджує перебування Кадара на Закарпатті відомий письменник Ласло Балла, який тоді працював головним редактором угорської редакції ужгородського видавництва. Йому, а також редактору берегівської районної газети Каролю Лустигу, наказали з’явитися в будівлі обласного радіо. Зі слів офіцерів вони дізналися, що Кадар на Закарпатті.

"Я не бачив його, не зустрічався з ним, однак отримав матеріал для контрольного редагування, щоб перевірити, чи є в ньому граматичні помилки. Угорський текст за стилем виразно виявляв ознаки перекладу. То була солнокська промова Кадара", – згадує Ласло Балла.

Так, почавши шлях із Ужгорода, Янош Кадар 7 листопада 1956 року разом зі своїм урядом в’їхав до Будапешта на броні радянських танків... І лише 1989 року Борис Єльцин привселюдно попросив вибачення за втручання Радянського Союзу у державні справи Угорщини.

P.S. Ледь не забув про унікальну подію 1956-го: Йосип Беца став першим в історії нашого краю олімпійським чемпіоном. Золото Олімпіади ’56 у Мельбурні він здобув у складі збірної Радянського Союзу з футболу.

Теги: Теребле-Ріцька ГЕС, електроенергія, Карпати, Угорська революція

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати