Закарпатець Золтан Шолтес малював те, що оточувало його оселю

- Для підготовки такого видання моїх зусиль могло й забракнути, - зізнається він. - Тому хотів би особливу подяку за сприяння у випуску альбома висловити голові обласної держадміністрації Олегу Гаваші, його заступнику Михайлу Поповичу, заступнику голови обласної ради Михайлу Мартину, а також фахівцям обласного художнього музею імені Йосипа Бокшая.

ДОВІДКОВО. Народився З.І.Шолтес 21 липня 1909 р. у с.Прікопа /тепер Словаччина/ в сім'ї учителів. Малював з дитинства, але батько бачив сина священиком, отож не раз спересердя рвав його акварелі. Врешті-решт Золтан став-таки кліриком, але й малювання не закинув. Уже у 1932 році, ще семінаристом, він організовує першу виставку своїх робіт в Ужгородському замку, де тоді знаходилась духовна семінарія. Закінчивши навчання, у 1933 році проповідував слово Боже у с.Ужок /Великоберезнянщина/, потім - у Виноградові, с.Туриця /Перечинщина/. По війні під тиском обставин та нової влади полишив духовну службу. Столярував, а потім цілком віддався своєму захопленню - живопису. І досяг тут чималих здобутків. Про це свідчать почесне звання, численні виставки, схвальні відгуки авторитетних мистецтвознавців. Став членом Спілок художників тодішніх Чехословаччини та Угорщини. Був також одним із засновників обласної організації Спілки художників України та Закарпатського художфонду.

- Степане Золтановичу, яким запам'ятався вам батько?

- Добрим. Мав м'який характер, на який, можливо, наклав свій відбиток і його фах священика. Він любив людей і, звісно, нас, трьох своїх дітей.

- У повоєнні роки, знаю, у вашому домі бували і Максим Рильський, і Павло Тичина, і Юрій Смолич... А також художники Микола Глущенко, Сергій Шишко, Тетяна Яблонська...

- Так, ось як згадує зустріч із батьком письменник Петро Панч: "Того дня ми поїхали далеко за місто, в гори. Повертаючись назад Турянською долиною, зупинились у маленькому селі. Один з ужгородських товаришів сказав:

- Хочете побачити гарні образи - зайдемо в цей будинок.

Увійшовши в простору світлу кімнату з килимами та хорошими меблями, були приємно вражені несподіванкою.

- Художник Золтан Шолтес!

Молодий білявий чоловік у хорошому європейському костюмі був збентежений нашим візитом. З.Шолтес не закінчував академії, але за свого вчителя вважає Бокшая... Роботи його мовлять про нього як про цілком завершеного митця. Він малює те, що оточує його оселю. І перед глядачем виступають з його соковитих, барвистих, сміливих полотен Карпати, села, полонини у всій природній красі: і тоді, коли вони вкриті снігом, і коли буйно цвітуть, і коли маріють під пекучим сонцем..."

- Степане Золтановичу, що батько найбільше любив малювати?

- Карпатську природу, в яку був просто закоханий. Причому він не малював у кабінеті, як дехто тепер, а обов'язково виходив "на натуру": їздив у віддалені села, піднімався на полонини...

- До якого творчого напряму, по-вашому, належить Золтан Шолтес?

- Батько не мав спеціальної художньої освіти - 1929 року закінчив засновану в Ужгороді Адальбертом Ерделі та Йосипом Бокшаєм школу живопису. Отож був по суті талановитим самородком-самоуком. Я б сказав так: Золтан Шолтес - представник реалістичного напряму закарпатської школи живопису /пленерний живопис/.

Батько дійсно любив пленери, які дозволяли не тільки насолоджуватися мальовничими краєвидами наших Карпат, але й спілкуватися з колегами, критикувати роботи один одного, давати поради один одному і в такий спосіб вчитися, відточувати майстерність.

- Які батькові роботи вам найбільше подобаються?

- Таких чимало, та виокремив би дві - "Вид на полонину" і "Полонина Рівна". Їх вирізняють особлива колористичність, вдала композиція, зворушлива м'якість. Я не раз просив батька подарувати мені якусь роботу - для натхнення. І він не відмовляв. Тепер ці роботи - найдорожчий спадок для мене. Серед них, до речі, й перша картина батька, написана олійними фарбами - ось вона на стіні.

- З ким дружив Золтан Шолтес?

- У нього були хороші стосунки з багатьма тодішніми закарпатськими художниками - Бокшаєм, Ерделі, Манайлом, Кашшаєм, Габдою-старшим, братами Контратовичами, Петкі, Баконієм, та особливо - з Глюком. Коли батькові запропонували організувати виставку в Будапешті, він попросив, щоб разом із його роботами експонувалися й твори друга. Хоча той уже помер. Так і зробили...

До слова, саме батько і Гаврило Глюк знайшли могилу видатного угорського художника Імре Ревеса /одного з вчителів Йосипа Бокшая/ у Виноградові. Відтоді за могилою стали доглядати.

- Де зберігаються твори батька?

- На них можна натрапити у будь-якій точці колишнього Союзу, навіть у далекому зарубіжжі - в Чехії, Словаччині, Угорщині, Канаді, Німеччині, Японії... 50 робіт, написані в різні роки, зберігаються в Художньому музеї імені Йосипа Бокшая в Ужгороді. До речі, батько вважав, що твори митця мають жити серед свого народу. Отож продаж картин за рубіж не був для нього самоціллю.

- Чи були у батька учні?

- Назвімо їх послідовниками. Це, зокрема, Отрощенко, Бурч, Бабинець та деякі інші.

- Останнім часом почастішали крадіжки художніх полотен. Кажуть, крадуть те, що краще. Не так давно з приміщення обласної держадміністрації вкрали й картину вашого батька. Чи знайшли цю роботу?

- На жаль, ні.

- Кажуть, Степане Золтановичу, що на дітях талановитих батьків природа відпочиває. Ваш приклад не підтверджує цю тезу: заслуженим художником України був ваш батько, це ж почесне звання маєте і ви...

- Природа відпочине вже, мабуть, на моїх дітях: жодне з них не виявляє особливого інтересу до живопису.

- До речі, дід не заохочував потяг вашого батька до малювання. А Золтан Іванович?...

- Він радів, що я тягнуся до пензля. Часто брав мене на пленери, потім віддав у науку до відомого вихователя юних талантів Золтана Баконія. Був просто щасливий, коли у мене стало щось виходити у малярстві...

- Чому ж тоді віддав вас на навчання на архітектурний факультет, а не, скажімо, на факультет живопису?

- Але ж я вивчав архітектуру у Київському художньому інституті /тепер - художня академія/, який закінчив з відзнакою. Ми проходили там і повний курс живопису. Зрештою, архітектура - мати мистецтва. Недарма ж її називають музикою в камені.

- Як воно - бути сином відомого митця?

- І легко, і не дуже... З одного боку - добре, бо вже є якась база, саме прізвище часом виручає. З іншого боку, це ж прізвище зобов'язує: я не можу дозволити собі нічого, що кинуло б тінь на пам'ять батька.

- Чи помічаєте щось спільне у своїх роботах і батькових?

- Я досі почуваюся батьковим учнем. Разом з тим не хотів би бути його епігоном. Хоч і він любив, і я люблю малювати природу, але у нас різні стилі, технічні прийоми. Батько малював якось м'яко, плавно, мої ж мазки більш різкі. Знавець творчості Золтана Шолтеса легко відрізнить його твори і мої.

- Як відзначатиметься 100-річчя Золтана Шолтеса?

- Сьогодні у Закарпатському обласному художньому музеї імені Йосипа Бокшая з нагоди ювілею відкривається виставка батькових робіт, які зберігаються у фондах музею, приватних колекціях, а також у мене. Виставка триватиме три тижні. Відбудуться також презентація художнього альбому "Золтан Шолтес", вечір спогадів і т.д.

- Степане Золтановичу, якби батько дожив до цього свого ювілею, що ви сказали б йому сьогодні?

- Звісно, поздоровив би зі 100-річчям і подякував би за все, що він зробив для мене, насамперед за генетичні дані, передані мені, за його твори, що несуть красу, добро, сонце, оптимістичний погляд на життя.

- Спасибі за розмову. І вас вітаю з ювілеєм батька!

Теги: Золтан Шолтес, Ужгород, художник, син, батько

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати