За вбивство таксиста, здійснене на Закарпатті, колишній зек отримав довічне ув'язнення

 

Кажуть:  злочини мають здатність повторюватися. Інколи просто диву даєшся,  як скоєні цілком  різними  людьми, у різний час вчинки  виявляються при детальнішому розгляді майже ідентичними.

Кілька років тому в Мукачівському районі Закарпатської області трапився страшний випадок. Звірі  відкопали в лісі поблизу села Лісарня людський череп.  Залишки одягу допомогли міліціонерам  встановили особу загиблого. Ним виявився молодий хлопець-таксист, житель  Чернівецької області,  якого  тривалий час розшукували як безвісти зниклого. Мати юнака знала лише,  що син повіз якихось людей на Закарпаття і загадково зник. Як з’ясувалося, негідники по-звірячому закатували таксиста, аби заволодіти його іномаркою "Форд-Скорпіо". Убивць  потім знайшли і засудили. А за якийсь час  --  аналогічна історія, знову ж таки у Лісарні...

 

Тридцятого липня 2008 року  у лісовому масиві неподалік цього села місцеві жителі  виявили понівечене тіло людини. Про страшну знахідку негайно повідомили в міліцію,  на місце пригоди виїхала слідчо-оперативна група. Численні ножові поранення та закривавлена голова вбитого промовисто  свідчили: нещасний помер лютою смертю.

 

 

Особу потерпілого невдовзі встановили.  Це був 49-річний Вадим з Донецька. Незадовго до того   брат  подав його  у розшук. Вадим працював приватним таксистом. На Закарпаття відвозив двох невідомих  замовників.   Про одного з них  казав,  що  звуть Василем. Дружина загиблого розповіла:  дорогою чоловік кілька разів телефонував їй, казав, що  їде на Закарпаття,  все у нього добре. Востаннє  дзвонив по "мобілці", уже перебуваючи на території Закарпатської області, і  додав, що скоро збиратиметься додому. А далі зв”язок із ним обірвався.

 

Автомобіль "Дейво-Нексія", на якому зник  Вадим, той узяв у кредит, і на той час ще не розрахувався за нього.

 

Крок за кроком розплутували закарпатські оперативники та слідчі цей тяжкий злочин. Після наполегливих пошуків вдалося відстежити маршрут руху донецького таксі та його пасажирів. А саму  "Нексію"  невдовзі знайшли на  дорозі неподалік Ужгорода. Скидалося на те, що автомобіль  у поспіху  кинули. Убивці ж --   немов у воду канули.

 

Невдовзі міліціонерам стало відомо,  до кого на Мукачівщині заїжджало новеньке таксі з донецькими номерними знаками.  Це була оселя молодиці зі села Кольчино, чоловік якої  перебуває  в тюрмі у Хмельницькій області. Встановили номер виправної установи   і з’ясували, що  до ув’язненого мукачівця незадовго до вбивства у Лісарні навідувався якийсь "кореш".  На вигляд відвідувач  сам був схожий на "зека".  А приїхав він на іномарці з донецькими номерними знаками. Оскільки особи всіх, хто  відвідує ув’язнених, ретельно фіксуються, то загадкового "зека" з Мукачівщини невдовзі "вирахували".  Це і був убивця таксиста.

 

 

...32-річний Денис Лаврик родом з міста Нікополь Дніпропетровської області. За свій недовгий вік чолов’яга вже тричі устиг "топтати зону" -- за розбійний напад та шахрайства. Звісно,  тюрма ще нікого не виправила, тож і нікополець, вийшовши на волю, чесним не став. Далі байдикував, шукаючи легкого хліба.

Востаннє Денис "сидів" у виправній колонії в місті Ізяслав Хмельницької області, де й зійшовся з іншим "зеком" -- жителем селища Кольчино на Мукачівщині. Коли  нікополець  звільнявся, мукачівський "кореш" запропонував йому з’їздити на Закарпаття, провідати його співмешканку, вісточку передати. Обіцяв хорошу гостину.

 

Пригадавши цю  давню пропозицію,  Лаврик  таки вирішив  навідатися у неблизьке Закарпаття. Але потрібен був транспорт, а грошей на поїзд, чи тим паче таксі, нероба не мав. Зате мав, як мовиться, добре підвішаний язик...

 

Колишні "зеки", особливо ті, що з кількома "ходками" за плечима, стають в тюрмі чудовими психологами. Життя вчить їх безпомилково визначати характер тієї  чи іншої людини,  майстерно втиратися в довіру до обраної жертви. Таким "профі" був і Денис. Після хмельницької тюрми  він  вирішив осісти у Донецьку. Місто -- величезне, тут і "корешів" легко можна знайти, і потенційних жертв, за рахунок яких можна жити.

Якось Денис "зловив" на донецькій вулиці таксі.  Водії цього виду транспорту від тривалого перебування за кермом нерідко стають балакучими, полюбляють "задушевні" розмови. Тож дорогою розговорилися, і навчений тюремними "університетами" пасажир швидко зметикував: таксист може стати йому в нагоді. Чоловік  скаржився на життя: мовляв,  працює  на заводі, грошей платять мало, а тут ще взяв у кредит "Нексію" і тепер не має з чого  повертати борг. Тому  і змушений таксувати, навіть готовий продати машину, щоб розрахуватися з банком. Умить вловивши "тему", говіркий пасажир, який назвався жителем Закарпаття й перекупником машин, запропонував вигідно "скинути" "Дейво" в його рідному краї. Мовляв, на Закарпатті ціни на машини вищі за донецькі, а майже новеньку "Нексію"  взагалі з руками відірвуть…

 Важко сказати, чим керувався при цьому пройдисвіт. Чи то просто хотів з’їздити надурняка і  провідати  подружку тюремного другана (а в тієї, мабуть, є свої симпатичні подруги, тож можна буде розвіятися). Чи думав справді підшукати через цю жінку вигідного покупця на машину, заробивши й собі. Не виключено також, що вже тоді в злочинній голові визріла ідея вбити  таксиста, а машину продати...

 

 

Мав Денис і попутника в далеку дорогу. Якось за чаркою в донецькому генделику він познайомився із значно  молодшим за себе Дмитром Глухоєдовим. До цього  хлопця  колишній "зек"  (сам Дмитро не "сидів") теж швидко втерся в довіру. Як і у випадку з таксистом, назвався закарпатцем. Про свої тюремні "університети",  звичайно, промовчав. Корінний  донеччанин  повів ледве знайомого "друга" ночувати до себе додому. Відтак стали приятелювати. А невдовзі  псевдо-закарпатець запропонував Дмитрові з’їздити з ним у наш край.  Казав, що мають можливість добре заробити (в хлопця саме були проблеми з роботою),  пообіцяв веселу гостину на природі з  горілкою та дівчатками. Мабуть, ще  багато чого наобіцяв -- язик же без кісток...

 

Дмитро  відразу пристав на пропозицію,  і наприкінці липня вони утрьох вирушили на згаданій "Нексії" в далеку дорогу. Машина нова, тож доїхали відносно швидко. У Кольчині Денис знайшов дім співмешканки тюремного другана. Передав вісточку від чоловіка з тюрми, запропонував відвезти йому "передачку" --  щось домашнє, смачненьке. А заодно  поцікавився в молодиці, чи не могла б  вона  роздобути йому  паспорт, бо свій колишній "зек" загубив. Без надійного документа  його могли затримали міліціонери  в будь-який момент. Жінка виконала прохання гостя.  Переклеївши у паспорт якогось Василя  власне фото, нікополець Денис став "корінним" закарпатцем.  Забігаючи наперед, скажемо, що з цими "липовими" паперами  його  й затримали...

 

А поки що  нікополець розмірковував, як заволодіти іномаркою й позбутися таксиста. Вадиму, котрий  не підозрював нічого лихого, псевдо-закарпатець повідомив:  клієнт на його "Нексію" вже є  і скоро  навідається з грошима. А доки той  під’їде,  запропонував відпочити  на мальовничій гірській місцині...

 

 

На  одній з лісових галявин гості  розпалили багаття, смачно попоїли. Втомлений далекою дорогою водій заснув. Убивці цього тільки й треба було. Знайшовши  в потічку замашну каменюку, він  щосили кілька разів гепнув нею  таксиста по голові. Далі наказав добивати жертву переляканому таким розвитком подій Дмитрові:  мовляв,  інакше й тебе порішу! Тому нічого не залишалося, аніж виконувати наказ, ставши таким чином співучасником скоєння вбивства. Опісля для більшої певності Дмитро ще й кілька разів ударив жертву в життєво важливі органи кухонним ножем, який прихопив нібито  на пікнік.

 

Бездиханне  тіло  зловмисники  скинули в потічок. Туди ж викинули  знаряддя вбивства -- закривавлені ніж та камінь. Понишпоривши по кишенях вбитого,  нікополець забрав гроші і  дорогий мобільний телефон "Соні-Еріксон". На краденій "Нексії" повернулися в Кольчино, де через згадану молодицю знайшли покупця на машину. Майже новеньке "Дейво" продали  наступного дня за тисячу доларів чи то перекупнику, чи якомусь автомайстрові на запчастини.  Опісля той покупець (особу його так і не встановили), почувши про вбивство в Лісарні та розшук "Нексії",  кинув із переляку непевне авто  неподалік Ужгорода...

 

З тисячею доларів  у кишені Денис і Дмитро, замітаючи сліди, вояжували по Харківщині та Київщині.  А "взяли" їх у готелі в курортному містечку Хмільник Вінницької області. "Вирахувати"  вбивцю  допоміг злощасний крадений закарпатський паспорт, який той  пред’явив для поселення...

 

 

Етапували  зловмисників  з Вінничини на Закарпаття, де вони скоїли вбивство. Розслідувала кримінальну справу досвідчений слідчий з особливо важливих справ слідчого управління ГУМВС України в Закарпатській області майор міліції Оксана Данько. На слідстві та в суді ватажок злочинної групи, намагаючись  уникнути покарання  або  принаймні "скосити строк", придумував різні небилиці, аби себе вигородити. Однак це йому не допомогло.

 

Затриманим було пред’явлено обвинувачення за цілим "букетом" статей Кримінального кодексу України: умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб; розбійний напад, спрямований на заволодіння майном, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане із насильством; незаконне заволодіння чужим паспортом. Остаточне покарання суд обирав за сукупністю злочинів.

 

І  ось -- вирок Апеляційного суду Закарпатської області. Уродженця Нікополя Дениса Лаврика  за скоєння жорстокого вбивства засуджено до довічного ув’язнення, а співучасника  вбивства донеччанина Дмитра Глухоєдова -- до 10 років позбавлення волі.