Закарпатець Михайло Шваб сидів в угорських та радянських в’язницях

87–річний Михайло Шваб із Закарпаття сидів в угорських та радянських в’язницях, але досі працює для України.

Закарпатець Михайло Шваб сидів в угорських та радянських в’язницях

Михайло Шваб усім своїм життям демонструє відданість українській ідеї.

Село Великі Лучки під Мукачевом дало Україні не одного патріота. Серед них і Михайло Шваб, чия доля сповнена трагедій, як і ціле ХХ століття. Чого тут тільки немає: і угорські тюрми та катування, і радянський полон, і сталінські концтабори, і життя під ковпаком кадебістської системи. І навіть смерть сина та зятя у молодому віці.

Ми домовилися зустрітися з Михайлом Швабом біля кафе "Рубін" в Ужгороді, поруч із коледжем мистецтв імені Ерделі, де мій співрозмовник працював викладачем.

Пан Михайло завжди усміхнений і випромінює дивовижне тепло. Дивно, що маючи таку нелегку долю, не накопичилося в ньому озлобленості чи бажання зводити рахунки...
 
"Мішку, йди вчитися на попа"

Село, де народився мій співрозмовник, було затято православним, і бабця хотіла, аби онук вивчився на священика. Казала: "Мішку, ти добре співаєш, іди вчитися на попа до Сербії, а я буду платити". Була заможною ґаздинею. Але Мишка більше притягувала вчительська праця. Однак в Ужгородську вчительську семінарію, яка була під греко–католицьким опікунством, православних брали рідко.

Залишалося близьке Мукачеве. Оскільки ще в школі його виховали в українському свідомому дусі, то вступив до Мукачівської торговельної академії, яка мала славу справжньої кузні українських патріотів. Але провчився всього два місяці, бо восени 1938 року місто окупували угорці.

Після розгрому Карпатської України Академія повним складом зі Сваляви пішки перебралася до Словаччини. Михайло Шваб до сусідньої країни не потрапив, бо якраз при евакуації прихворів.

Натомість став активним учасником українського молодіжного підпілля, яке угорці викрили у 1942 році. На той час йому всього 20 років, зразковий учень, відмінник. (Зрештою, як й інші майбутні "ковнерівці" — Іван Маргітич, Василь Маркусь. Це були найкращі учні, "золота молодь"). Коли зранку Михайла забирали жандарми, батьки не могли отямитися. Як? Чому? За віщо?

Шість місяців катувань у знаменитому палаці "Ковнер" у Мукачеві, який угорська контррозвідка використала як тюрму через віддаленість від людських садиб. Муки були пекельними. Били палицями по п’ятах, пальцях, геніталіях. Коли в’язні дуже кричали, набивали рот брудними шкарпетками. Били доти, доки допитувані непритомніли.

Урешті–решт на захист студентів стала громада, і більшість із них випустили і навіть дозволили продовжувати навчання. Щоправда, недовго Михайло втішався, бо його, всупереч тодішнім законам про студентство, призвали до війська. Три місяці служив угорським гусаром у сербській Суботиці. Аж поки справедливість не взяла гору і його відпустили на навчання. Звістка про це так вразила хлопця, що він знепритомнів просто на плацу, де йому оголосили про закінчення служби.
Дорога до ГУЛАГу

Та війна все одно не оминула хлопчину. З наближенням фронту до Закарпаття його забирають у робочий батальйон в угорський Шопрунь. Тут він пережив жахливі союзницькі бомбардування. Пригадує, як одного разу бігли з казарм до лісу, й товариша, посіченого осколком англійської бомби, викинуло аж на телеграфний стовп. А він, побачивши це, нісся, як божевільний, аж поки ліс не закінчився, і сили зовсім не залишили його.

Першого квітня 1945 року радянські війська звільнили Шопрунь. Закарпатці згрупувалися і пішки рушили додому. Та вони чимось не сподобалися радянським військовим. До вересня їх протримали у полоні, закинувши вглиб Угорщини. А далі відправили до Австрії. І лише коли на Закарпатті почалися відомі події, пов’язані з возз’єднанням, закарпатців виокремили і через Братиславу відправили додому. В Угорщині пан Михайло вже не вірив, що коли–небудь знову побачить рідну хату чи батьків. Та доля була до нього поблажливою. Втім не надовго.

У 1946 році його засуджують за сумнозвісним законом про "три колоски". Зі Львова у вагонах для худоби 24–річного хлопця відправили до табору в Ухту, що аж у Республіці Комі. Дорогою рецидивісти роздягнули в’язнів, одяг проміняли у конвоїрів на самогон і пропили.

У вагоні душно, адже людей набили по зав’язку, а надворі — 30 градусів морозу. Зеки зайняли кращі місця, а всіх інших відтіснили на гірші. Коли вночі Михайло прокинувся, то не зміг відірвати ногу від дверей — примерзла. З того часу нога постійно турбує.

"Мені досі ці жахи сняться!"

Там, у ГУЛАГу, він відкрив для себе совєтську тюрму народів. Хто тільки з ним не сидів! Кавказці, прибалтійці, угорці, поляки, німці, французи, китайці, корейці, японці. Справжній інтернаціонал! Та найбільше, ясна річ, було українців.

Михайло Шваб на секунду зупиняє розповідь і зітхає: "Знаєте, мені досі ці жахи сняться! Прокинешся серед ночі й не розумієш, де знаходишся. Ніколи б у це не повірив, якби сам не пережив".

Якось у неділю зранку на його очах двоє урків зарізали сусіда. Повідомили на вахту, аби забрали тіло. Коли вбитого несли, з нього все ще цідилася кров. Криваві сліди тягнулися від бараку до цвинтаря. Начальство спеціально тримало загін рецидивістів, які тероризували весь табір. Найболючішим було усвідомлення того, до якого стану можна довести людину. Пан Михайло пригадує, що весь час у зоні мріяв наїстися. Коли конвоїр ніс під пахвою буханець чорного хліба, то його вважали найщасливішою людиною на світі.

На нарах під Михайлом Швабом спав угорець із Берегівського району. Працювали разом на будівництві дерев’яних бараків для нової партії "ощасливлених". Цей кремезний мадяр до того ослаб, що його вже навіть на роботу не виводили. Михайло знав мадярську, тож могли з ним поговорити на будь–яку тему. Останнє його бажання було, аби ще раз досита наїстися і вже тоді померти. Так під Михайлом над ранок і відійшов. Кинули тіло на санки та й повезли конем на безіменний цвинтар. Мов і не було людини.

Організм кремезного угорця потребував більше калорій, тому й швидше капітулював. Хоча Михайло теж дійшов до дистрофії. Це страшні відчуття, коли людина не має надії на майбутнє. Коли нічого не цікавить, поступово втрачається пам’ять і навіть людська сутність. Коли людина стає живим трупом. Тому в таборі нічого не записував, бо ж не вірив, що вибереться. Мовчки чекав свого кінця, але Бог його вберіг.
Нове життя

Після таборів почав життя заново. Одружився, зростив трійко дітей. У 46 років закінчив хімічний факультет Ужгородського університету. Після Ужгородського цегельно–черепичного заводу, де доріс до керівної посади, перейшов на фабрику "Художпром", а звідти — до Ужгородського училища декоративно–ужиткового мистецтва. Тут викладав чимало предметів — хімію, технологію обробки металу, дерева, кераміки, техніку безпеки. Їздив зі студентами на практику. Звільнився завгосп — призначають Михайла Шваба. Пішов бухгалтер — просять заступити його. Недарма студенти і навіть викладачі "художки" називали його "няньом".

Це була найцікавіша сторінка його життя, адже опинився у творчому середовищі. Спілкувався з інтелігентами, вихованими ще до радянських часів, — Іваном Барничем, Іваном Гарапком, Вільгельмом Берецом, Шандором Петкі та іншими. Познайомився з такими знаменитостями, як Федір Манайло, Андрій Коцка, Василь Свида. Нині знає всіх художників віком до 50 років, бо пройшли через його уроки.

Незалежну Україну Михайло Шваб зустрів із великим натхненням. І не просто зустрів, а й у свої поважні роки старається щось робити для неї. Працює скарбником у закарпатській організації Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Шевченка, бухгалтером — у Народному русі України. Разом із земляком–лучанином — письменником Юрієм Керекешем, — був одним із фундаторів заснування Закарпатської єпархії Української православної церкви Київського патріархату. Попри поважний вік, щонеділі ходить на службу Божу.

А ще Михайло Шваб головує в осередку "Народовець". До останнього входять "просвітяни", які залучилися до українського національного руху ще у 20—30–ті роки. Чимало з них уже відійшли від нас — правник Микола Бандусяк, історик Ганна Божук, освітянин Антон Контратович, той же прозаїк, драматург і перекладач Юрій Керекеш.

Нині серед "народовців" — десяток–півтора осіб. З кожним роком їх дедалі менше. Шкода, бо ці люди — жива історія нашого краю. Збираються кожен другий четвер у "Просвіті". До слова, жоден із "народовців" не отримав від міської влади звання Почесного громадянина Ужгорода.

Є заслуга Михайла Шваба й у тому, що в’язні Ковнера як учасники антифашистського підпілля прирівняні до ветеранів війни й отримують завдяки цьому пенсію в тисячу гривень. Пан Михайло каже, що цих грошей йому вистачає. Тішать серце п’ятеро онуків, особливо Іринка Веремієнко, яка вчиться на художника в Закарпатському художньому інституті.

"Я працюю, бо в цьому вбачаю сенс життя, — каже 87–річний Михайло Шваб — Тішуся, коли можу ще щось зробити. Якщо чогось не виконаю, то потім шкодую. А коли зроблю якусь хибу, то навіть можу себе покарати, відмовившись від зайвого відпочинку. Примушую себе більше попітніти".

Олександр Гаврош, "Україна молода"
13 червня 2009р.

Теги: Мукачево, Великі Лучки, "Ковнер", ГУЛАГ, концтабори, в’язниця, Михайло Шваб

НОВИНИ: Соціо

18:05
Учителі Закарпаття проходять сертифікацію: експерти з усієї України оцінюють їхню майстерність
15:19
Мешканці Чабанівки на Ужгородщині можуть залишитися без води через глиняний кар'єр "Голден тайлу" харківського депутата
11:22
/ 1
Підтверджено загибель Михайла Бадиди з Демечів на Ужгородщині, який понад рік вважався зниклим безвісти
22:39
/ 2
На Запоріжжі поліг Петро Ганич з Кам'яниці Оноківської громади
22:00
/ 4
Командир "Граду" з позивним "Ісус"
17:33
/ 6
У Лютій Костринської громади згоріли будинок і трактор
11:12
/ 2
Чехія допоможе звести реабілітаційний центр в Ужгороді
22:04
Протягом минулого тижня в Ужгороді народилося 53 малюків, у Мукачеві – 34
12:40
/ 1
У 9 закладах Закарпаття можна отримати безкоштовну медичну допомогу при інсульті
11:25
/ 19
В Ужгороді сквер міської лікарні реконструюють і облаштують за 40 млн грантових гривень
17:48
На Закарпатті у березні 2024 року порівняно з груднем 2023 року ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 1,4%
17:12
Цьогоріч у березні на Закарпатті ціни зросли на 0,7%
11:09
В Ужгороді "комунальні" повідомлення про порушення ПДР залишатимуть на авто у червоних зіп-пакетах
10:51
22-річного Івана Бориса з Заріччя, якого з серпня 2022 року вважали зниклим безвісти, зустрінуть і поховають у понеділок
22:15
/ 2
Стало відомо про загибель в лютому під Авдіївкою Віталія Старости з Великої Копані Виноградівської громади
11:36
У Тересві попрощаються з полеглим Героєм Михайлом Руснаком, що більше року вважався зниклим безвісти
22:27
В Ужгороді попрощалися із полеглим Героєм Олексієм Кобцем
15:44
На Закарпатті в теплицях почали збирати ранню картоплю
15:34
/ 1
Юрій Лущай з Краматорська, що поліг на Донеччині і похований у Великих Лучках, був істориком і відомим вікіпедистом
11:33
/ 1
На Сумщині поліг Василь Цинканич з Бегендяцької Пастілі Великоберезнянської громади
10:56
На війні з росією поліг Олексій Кобець з Ужгорода
19:16
/ 1
На Закарпатті військовий уник реального покарання за переправлення "ухилянта" через кордон
15:47
/ 9
У Буківцьові на колишній Великоберезнянщині створили новий монастир УПЦ Московського патріархату
11:17
/ 1
Дубівська громада сьогодні попрощається з Василем Скрипником з Красної, що загинув ще в травні 2022-го
22:28
/ 1
На Запоріжжі поліг Іван Гецко з Кушниці Керецьківської громади
» Всі новини