Нора Адріан: Декілька років тому я відвідала рідний Ужгород, однак враження залишилося не з приємних

У мистецькій тусовці молодих художників та музикантів обласного центру Закарпаття міста Ужгорода її всі знали як Олена, або бо просто Нуца.

Довгий час ми з нею товаришували, коли тривало навчання в університеті. А потім наші дороги розійшлися, єдине чув, що Оленка подалася в журналістику і працює на одному з центральних телеканалів у Києві. А потім близько десяти років я про цю дівчину майже нічого не чув. І тільки нещодавно за допомогою Інтернету майже випадково натрапив на знайоме обличчя, при чому на німецькому сайті.

Нора Адріан: Декілька років тому я відвідала рідний Ужгород, однак враження залишилося не з приємних

Насамперед здивувало нове незвичне ім’я – Нора Адріан, а по-друге презентація власних картин, при чому виконаних у досить незвичній манері – оголених і казково гарних жінок, оздоблених напівкоштовним камінням. Вважаючи, що я помилився все-таки наважився надіслати листа і досить швидко отримав відповідь: "Так, це справді я!"
Ось так і виникла ідея про інтерв’ю з людиною, яку я добре знаю, але яку не бачив так довго. Вийшла досить цікава розповідь колишньої ужгородки, яка за цей час встигла змінити безліч професій (в тому числі і журналіста), аби нарешті знайти своє справжнє "я". Пропонуємо його нашим читачам.

Нора Адріан: Декілька років тому я відвідала рідний Ужгород, однак враження залишилося не з приємних

Тривалий вояж Ужгород-Київ-Берлін
 

- Будь-ласка, розкажи з чого почалися твої "поневіряння"?

- Тоді вже варто мабуть почати з самого початку. Народилася я у Мурманську (мій батько родом звідти), а через три роки батьки переїхали в Ужгород - там і пройшли моє дитинство й неспокійна юність. Чесно кажучи навчатися я ніколи не любила з під палки, тому про школу практично не згадую… Взагалі я була неспокійна дівчина, завжди любила чимось виділятися
серед ровесників. Одне тільки захоплення треш-металом вже про щось говорить! Потім закінчила факультет української філології, деякий час відпрацьовувала на телебаченні. Однак хотілося чогось більшого і тому одного разу просто взяла і поїхала підкорювати столицю. Була вільна вакансія на каналі СТБ, то ж я не довго думала. Часи були тоді для журналістів не найкращі, веселі так би мовити… Зарплата у мене була всього 200 доларів, і левова частину йшла за оренду скромної квартири. Тоді я "познайомилася" з борщем без м'яса, навчилася милуватися ковбасками у вітрині магазина і рахувати гроші, що потім стало у нагоді. І, звісно, мріяла про кращі часи...

- І яким чином примудрилася потрапити до Німеччини?

- Спочатку мандрувала по різних телеканалах. Але коли мене звільнили з “Нового каналу” (за скороченням штатів), то не залишилося нічого іншого як вийти заміж. (посміхається - авт.) Мій перший чоловік, етнічний німець, як раз мав на меті виїхати на ПМП у Німеччину, то ж з цього приводу вирішив зробити мені таку цікаву пропозицію! Мабуть він мене ще й кохав, але ще більше лякався опинитися в чужій країні без жодної рідної душі поруч. Оскільки я була дівчиною вільною, безробітною і хороброго десятку, то без особливих коливань вирішила пуститися у таку трохи сумнівну авантюру. Саме в такий спосіб в 1999 році я і опинилася в Берліні.

- Звісно цікавлять перші враження. Як відбувався в тебе процес адаптації? Де була, що побачила, що вразило або обурило, здивувало?

- Отже, одразу потрапила в Берлін. Це таке інтернаціональне місто, яке однаково добре годиться як для тих, хто заробляє мільйони, і для тих, хто живе на державну допомогу. Мені пощастило - я потрапила в це місто саме тоді, коли Берлін мав статус найбільш "просунутої" столиці Європи. Хоча в той час Східний Берлін був ще містом пустирів, що поросли бур’яном, аж поки їх не почали освоювати західні містобудівні монстри. А нині про часи НДР майже нічого не нагадує. Наприклад Потсдамська площа: тепер від сліпучої ультрасучасності хмарочосів може запаморочитись у голові. А не так давно там був пустир з калюжами!
Потрапила я у Берлін на початку липня, і як раз на "Love Parade" - найгучнішу танцювальну подію. Тож була вже через кілька годин приголомшена гучною техно-музикою і ошелешено спостерігала за караваном найкращих ді-джеїв Європи, який прямував по міських вулицях до Брандербургських воріт. Алкоголь лився рікою і все місто здавалося мені однією величезною вечіркою. Але перші враження виявилися оманливими. Незабаром Берлін повернувся до мене своєю суворою спиною…

- Отже і там на тебе чекали розчарування?

- Так, перші два роки мене жорстоко "ковбасило"! По-перше, я не знала ані слова німецькою і часто через це потрапляла у дуже смішні і навіть безглузді ситуації. По-друге, важко було звикнути до всіх цих німецьких порядків. Мене, приміром, бісило те, що всі магазини тут зачинені з обіду суботи й до ранку понеділка, що сміття потрібно суворо розділяти по різних контейнерах, що в автобус треба заходити тільки в перші двері й відразу показувати квиток… А найбільше, що почувши акцент німецькі чиновники навмисно робили вигляд, що абсолютно тебе не розуміють. Однак потім звикла. І зараз почуваюся цілком добре, можна сказати, що я вже повністю адаптувалася. Крім того, тепер я працюю в інтернаціональній фірмі, де немає якогось особливого "арійського" духу... Хоча мені скоріш просто поталанило. Уяви: з 20 чоловік, з якими я займалася на курсах німецької мови, знайшли нормальну роботу лише двоє. Один з них - хлопець, який відмінно знається на комп'ютерах. І жінка-патологоанатом. Їй також пощастило - з живими німцями вона майже не перетинається. Це, звісно, чорний гумор.


Аби навчатися прийшлося … танцювати у нічному клубі

- Як все-таки ти стала художником, адже раніше про цей твій талант я нічого не знав?

- Малювати я любила завжди. Однак моя мама з самого дитинства вперто переконувала мене, що художник - це заняття безперспективне, погано оплачуване. Тому мабуть і націлила мене на філологію й журналістику. Колись я навіть думала над тим, аби стати письменником, пописувала оповіданнячка... Щодо малювання, то в Ужгороді мене ніхто серйозно не сприймав, я губилася зі своїми жалюгідними малюнками серед таких знайомих "титанів", як Вадим Харабарук і Роберт Саллер. Однак від них, можна сказати, набралася позитивного досвіду.
У Берліні мій диплом (чи скоріш довідка) про те, що я український філолог абсолютно нікому виявився не потрібним. Але я звикла давати собі раду. Тож трохи заспокоївшись, досить швидко зрозуміла, що за допомогою полотна, пензля та акрилової фарби у цьому місті також є шанс заявити про себе, як про особистість. І я ризикнула. Поступила навіть до Берлінської Академії мистецтв. На жаль, стипендію мені як іноземці не платили, тож паралельно з навчанням мені довелося працювати…


Нора Адріан: Декілька років тому я відвідала рідний Ужгород, однак враження залишилося не з приємних

- Мабуть і тут не допомогла українська філологія?

- Спочатку, як заведено, підробляла “бебісітером”, тобто доглядала за дітьми, однак грошей не вистачала навіть на найнеобхідніше. Тоді я знову пішла на ризик - пофарбувалася в колір блонд й влаштувалася в нічне кабаре. Так, танцювала. Як кажуть – через любов до високого мистецтва! (посміхається. - авт.) І платили мені досить непогано - 300 євро за один вихід, так що вночі я танцювала, а вдень вчилася. Тут це вважається цілком нормальним явищем. І так живуть майже всі студенти в Берліні.


"Намагаюся довести, що сучасне мистецтво – це не виставка статевих органів"


- Звідки узявся твій нинішній загадковий псевдонім?

- Нора Адріан - це моє справжнє ім'я. Адріан - прізвище мого першого чоловіка. І тепер у мене, у мого сина і навіть у мого нинішнього чоловіка також таке саме прізвище. З цим (зміною прізвища. – авт.) проблем у Німеччині не існує. А ось Норою мене вже прозвали самі німці, бо їм було важко вимовляти мою стару “кличку” Нуца! Так я і стала Норою Адріан, у мене навіть у всіх документах так записано.

- Звісно дуже хочеться дізнатися про твої творчі успіхи. Отже розкажи про виставки та про відгуки у місцевій пресі. А ще чи можна цим заробити собі на хліб?

- Про власні успіхи якось нескромно розповідати… Звісно вони є, хоча були і цілковиті провали. Так в одній дуже відомій і модній галереї мені заявили, що я мої малюнки зовсім не модні і що малювати жінок - це вже не сучасно і здивувати цим когось важко. Господар галереї на підтвердження своїх слів продемонстрував мені альбом якогось просунутого художника. Там на кожній сторінці “красувалися” величезні чоловічі гениталії, прикрашені серпантином і солдатиками. “Ось як так треба працювати!”, - сказав мені він... А в інший галереї мені одразу показали полотно два на два метри, там був зображений Віктор Ющенко, який взасос цілується з … Юлією Тимошенко! Але цим і приваблює Берлін, бо він величезний і досить різноманітний у своїх смаках: десь мене приймають цілком на ура, а десь буквально закидають гнилими помідорами. А якщо серйозно - то тепер виставки в мене проходять вже регулярно, у квітні завершилася одна, а у червні відкривається наступна... Тому гріх скаржитися! Є бажаючі купити мої картини, однак я поки що рідко продаю свої роботи. Навіть важко пояснити чому. Мабуть через те, що в кожну вкладаю занадто багато своїх щиросердечних сил й емоцій, і вони стають практично частинкою мене самої... Ще варто сказати, що на початку я досить сильно наслідувала стиль відомого художника Клімта, але тепер вже виробила власний стиль. Я називаю його пафосно – містичний реалізм. І сподіваюся, це ще далеко не межа!

- А як склалося у тебе з особистим життям?

- Моє бурхливе особисте життя нарешті устаканилося… Я вийшла заміж у втретє і щиро сподіваюся, що в останнє! Мій чоловік - математик, так що ми з ним чудово доповнюємо один одного: він у захваті від моїх картин, а я в свою чергу благоговію перед його інтегральними рівняннями (посміхається. – авт.) Маю сина Лукаса, йому виповнилося 4 роки, я назвала його на честь мого улюбленого художника епохи ренесансу Лукаса Кранаха. Хоча мій Лукас до малювання великої схильності не проявляє, більше любить співати й танцювати. Коли в мене народився син, моя мама вирішила перебратися поближче до онука. І стала шукати в Інтернеті якогось німця, для того, аби заключити з ним фіктивний шлюб: нічого приховувати - так багато хто робить. У результаті таки вийшла заміж за австрійця, який прекрасно говорить по українські (він довгий час жив і працював в Україні). Однак ніхто не міг уявити, що з мамою станеться справжня романтична love story, вона по-справжньому закохалася. Тепер вона живе в Австрії й часто прилітає до нас у гості.


Рідне місто залишило тільки гострий біль у душі


- Розкажи трохи про життя в Німеччині взагалі і як вони ставляться до України.

- Більшість німців люди цілком толерантні, звісно є й інші. Вони ніколи не скажуть наприклад такої фрази, на кшталт: “Дивіться, понаїхали отут усякі…” Однак можуть сказати щось подібне, зробити якесь зауваження… Всі ми, колишні громадяни СРСР, для них – "ауслендери" і русаки. Про Україну раніше простий люд мало що знав взагалі, хіба що чули про країну поблизу Чорного моря. І тільки після помаранчевої революції про Україну активно заговорили, і тепер про нас знають всі! Однак не завжди із кращого боку. Що казати - за останні 10 років у Німеччину переїхали близько 2,3 млн. громадян колишнього "совку". Зміна звичного оточення стала для них важким психологічним ударом. Найважче було таким як я, що приїхали наприкінці 1990-их, - бо інтеграція в німецьке суспільство не входила в їхні плани. Більшість і тепер живе в окремих кварталах, а спілкуються найчастіше тільки між собою. Для них спеціально відкриваються російські й українські ресторани, магазини і книжкові крамниці. Яскравий приклад – це берлінський квартал Марцан. Тут досі розташовані безликі панельні багатоповерхівки, побудовані ще в роки соціалізму, і вони здебільшого заселені приїжджими з колишнього Радянського Союзу. У цьому районі живе 25 тисяч душ! Мало хто тут знає німецьку мову і кожен п'ятий живе на державну допомогу, так званий "социал". Не дивина, що тихі й добропорядні німецькі католики просто бояться своїх нових співгромадян, які, схоже, не збираються ставати частиною місцевого суспільства, зберігаючи деякі, часто не найкращі , риси національного характеру.

- Чи відчуває світову фінансову кризу країни і ти особисто?

- Фінансова криза в Німеччині? Скоріше він існує тільки на екрані телевізора, аніж у реальності. Так, кризові явища добре висвітлюються в ЗМІ. По радіо раз у раз повідомляють про те, які рішення приймає уряд для боротьби з ними. Недавно німецький бундестаг прийняв черговий пакет документів для підтримки банківської системи Німеччини. Загалом, таке враження, що криза реально ще і не почалася. А реально постраждали лише ті, хто набрав багато кредитів і залишився без роботи. На жаль, серед них 70% наших емігрантів, які найчастіше займалися некваліфікованою працею за малі гроші (а значить першими попали під скорочення штатів) і жили у кредит. Хоча і без роботи тут з голоду не помреш: лікарняну страховку й квартплату оплачує "соціал", а ще й на життя отримують 345 євро. Звісно, економіка Німеччини суттєво відрізняється від української.

- А що виявилося для тебе найскладнішим в житті за кордоном?

- На початку звісно – це повне незнання мови! Німецька виявилася для мене досить важкою і як казав Марк Твен: "Тільки в мертвих вистачить часу вивчити її в досконалості!" Але тепер через 10 років я її нарешті вивчила і навіть збираюся здавати іспит на отримання громадянства. Бо не дивлячись на те, що в мого чоловіка і сина німецьке громадянство, я його досі не отримала.
А головний позитив для мене – це можливість майже безмежно скрізь подорожувати. За цей час я відвідала безліч країн! Була в Італії, Іспанії, Португалії, Туреччині, Австрії, Франції, Англії... Найбільше сподобалося мені на півдні Франції, у Провансі. Гарно відпочити можна і у Німеччині на Балтійському морі. Зазвичай знімаємо собі там "Ferіenwohnung" (міні-готель) - практично квартира з меблями і побутовою технікою, посудом та всім іншим. Неподалік знаходиться літня резиденція канцлера Німеччини. Будинок оточений прибережним сосновим лісом, чистий піщаний пляж... То не має потреби кудись їхати і мучитися з незнайомою мовою.
Щодо культурного відпочинку у Берліні, то з цим проблем також немає. Тут діють три оперних театри, два великі концертних зали, чотири державних та 15 приватних театрів. А ще ціла купа кабаре, музеїв й галерей на будь-який смак. Про себе скажу, що стала завзятою театралкою, частенько навідуюся в "Шаубюне" та "Подевілл" (це авангардні молодіжні театри). До речі, нині в одному з них мені нещодавно запропонували стати художником по костюмах. Робота дуже відповідальна, але не знаю чи вдасться впоратися. Щодо цікавих подій, то щороку у Берліні відбуваються яскраві фестивалі – у червні "Джаз крізь кордонів" та “Карнавал культур”. А 24 червня - парад геїв і лесбіянок “Кристофердей”. Без цих подій уявити місто вже неможливо. Ну, й звичайно мій улюблений кінофестиваль “Берлинале”!

- Чи не сумуєш за друзями, як і залишилися в Ужгороді?

- Декілька років тому я відвідала рідне місто, однак враження залишилося не з самих приємних. Дуже важко було тепер через роки знов побачити місто мого дитинства, в якому воно нині стані… Думаю, що все стало тільки набагато гірше. Ужгороді самі знають власні проблеми і мені не потрібно зайвий раз їм нагадувати про зграї бродячих собак, палаючі сміттєві баки і розбиті дороги. Тепер спілкуюся зі своїми ужгородськими друзями по "інету" і на запрошення в гості завжди кажу: "Ні, краще вже ви до нас!" Хочеться, аби все скоріше змінилося на краще, однак ніхто мені не може сказати, коли це нарешті станеться…

Олександр Ворошилов, "Старий Замок "Паланок"
09 травня 2009р.

Теги: Ужгород, університет, журналістика, Німеччина, Берлін, Нора Адріан

НОВИНИ: Культура

10:52
Сьогодні, у четвер, в Ужгородському скансені відкриється виставка Мирослава Ясінського "Карби"
17:49
В ужгородському скансені відкриється виставка "Світ писанки"
05:49
У квітні в Ужгороді пройде VIII Міжнародний фестиваль "Музика без кордонів"
00:16
У середу в Хусті стартує IІ Всеукраїнський театральний фестиваль "FantaziaFest"
13:31
У скансені в Львові завершують масштабну реставрацію садиби з закарпатської Іршавщини
05:50
Із безодні
22:26
"Закарпатську" "Маріупольську драму" з успіхом показали в Києві
17:55
У Хусті відбулися нагородження переможців і гала-концерт ХІІІ Відкритого фестивалю-конкурсу стрілецької пісні "Красне поле"
15:41
Відвертий щоденник чи казка для європейців: як читати "Війну з тильного боку" Андрія Любки
15:09
У Хусті відбудеться нагородження переможців та гала-концерт Відкритого фестивалю-конкурсу стрілецької пісні "Красне поле"
14:25
Закарпатський облмуздрамтеатр розповів про свої найближчі події
14:26
У суботу в Хусті зіграють прем’єру вистави про Августина Волошина
15:11
Як відомі українські письменники хотіли поселитися на Закарпатті
08:20
/ 1
Обережно, любов
11:16
/ 1
Автор споруд ПАДІЮНу і "Едельвейсу" представив в Ужгороді виставку акварелей
22:08
/ 1
"Маріупольську драму" покажуть в Ужгороді та Києві
10:12
/ 1
У четвер відбудеться концерт Закарпатського народного хору "Загуди ми, гудаченьку"
11:08
Закарпатська філармонія запрошує на концерт "Музичне мереживо бароко"
05:09
У коледжі мистецтв ім.А.Ерделі провели конкурс дитячого малюнку
17:34
/ 1
В Ужгороді відбудеться "вуличний" поетичний марафон
20:11
До Дня Валентина в Ужгороді відбудеться романтичний вечір "Любов в опері"
03:44
/ 2
Кошиці, Пряшів і Михайлівці
11:06
У Румунії вийшла книжка про князя Корятовича
18:00
В Ужгородському замку "камерно" виставили "Художню спадщину Імре Ревеса на Закарпатті"
17:48
/ 2
"Жадан і Собаки" відвідають Ужгород і Мукачево в межах Благодійного зимового туру
» Всі новини