Михайло Мартин: "В ті двері, які мені не відкривають, більше стукати не буду"

"ВИБОРИ-2006 НА ЗАКАРПАТТІ БЮТ ПРОГРАВ"

— Михайле Михайловичу, ви започатковували Закарпатську організацію партії «Батьківщина», у жовтні минулого року обласна конференція переобрала вас на посаді голови об’єднання. Та після цьогорічних виборів вас не тільки усунули від керівництва організацією, але й намагалися виключити зі списків депутатів обласної ради. Що стало причиною таких дій по відношенню до вас?

— Це дуже важка для мене тема. Хоч і кажуть, що після бою руками не махають, але все рівно десь глибоко в душі болить, бо це дітище моє, дітище нашої команди, людей, які з увесь цей час з нами працювали. Починали ми створювати цю організацію в 1998 році. Тоді вона називалася Союз миролюбних сил «Батьківщина». Згодом це громадсько-політичне об’єднання трансформувалося в партію «Батьківщина». Я ніколи не забуду перший з’їзд нашої політичної сили, який проводився у закритому режимі. В офісі партії зібралося 27 чоловік, яким надали матеріали, а згодом забрали, бо вони були конфіденційні.

Можна дуже довго розповідати як спиналася на ноги наша партія, про роки перебування в опозиції, акцію «Україна без Кучми», вибори 2002 року, коли нам в області, при засиллі СДПУ(о) , вдалося здобули 4,7%. І я гадаю, що ці відсотки мають більшу вагу ніж ті 20%, які отримав блок у 2006-му.

— Однак саме під час останньої виборчої кампанії в партії розпочалися процеси по усуненню «старого» керівництва…

— Так, в цей час знайшлося дуже багато охочих долучитися до нас, тобто сісти в наші сани чи, як то кажуть, зайти в чужий монастир зі своїм статутом. Усе це почалося в червні 2005 року, однак тоді я навіть не припускав, що все може так завершитися. Ми прихильно ставилися до нових людей і не думали, що вони прийшли зі своїми корисними інтересами. На жаль, це була помилка нашого лідера, яка сказала відкривати двері всім, незалежно від партійної приналежності. Ми відкрили, і в партію налізли такі люди, яких би за інших умов я б і на гарматний постріл не підпустив би.

Згодом підняли питання — хто буде головою обласного виборчого штабу. До цього часу в нас було прийнято, що голова місцевої організації і має ним керувати. Однак різко виникло питання про фінансування кампанії і тому в партію були підтягнуті бізнесмени, Так сталося, що керівником штабу став не я, а народний депутат Олександр Кеменяш, котрий був позафракційний і лише у червні 2005-го перейшов вступив у фракцію «Батьківщини». Олександр Турчинов придумав доволі хитру схему, запровадивши посади політичного керівника і керівника штабу. Останній відповідає за фінанси, а політичний керівник виконував роль такого собі гуру, який нібито ні за що не відповідає, а насправді відповідає за все. І вже в процесі роботи почали виникати непорозуміння з керівником штабу, в першу чергу через те, що партійні списки в облраду формував я як голова партії. Він хотів коригувати ці питання. Я не дозволяв.

У штабі знайшлася людина, яка навчила Олександра Кеменяша «правильно» писати доповідні записки. Про кожен мій крок доповідали у Київ. Одного чудового дня Олександр Кеменяш вже написав критичну записку в категоричній формі — або Мартин, або я. Мене звільнили практично без пояснень, окрім однієї невеличкої — не дотримується партійної дисципліни. Зі мною ніхто не говорив, ніхто не спілкувався. А згодом і взагалі захотіли виключити із виборчого списку до обласної ради. Однак це були дитячі ігри, бо є Конституція, я добре знаю закони, а своїми діями вони лише зганьбили себе, БЮТ та ім’я Юлії Володимирівни. І я хочу сказати, що вибори 2006 на Закарпатті БЮТ програв! Ми мали отримати результат як мінімум на рівні «Нашої України». І все через те, що не було дотримано відомої мудрості — коней на переправі не міняють.
Я не вважаю себе ідеальним. У людини є душевні гріхи, які не прощаються, і є життєві. Я не безгрішна людина. Всі ми ходимо по землі під Богом і робимо щось не так. Але в результаті переобрали Олександра Кеменяша. І я переконаний, що він розвалить організацію.

"БІЗНЕСМЕН ПОТУЖНИЙ, АЛЕ ПАРТІЯ НУЛЬОВА"

— Хто особисто приймав рішення щодо вашого усунення? Чи було це зроблено з відома Юлії Тимошенко?

— Вона була проінформована постфактум, а приймали рішення одноосібно Бродський із Турчиновим. Однак я чудово розумію Юлію Володимирівну — вона свого соратника ніколи не відкине. Зрозуміло, хто є для неї Турчинов, а хто я. А щодо Бродського, то він натворив багато справ, і не лише в нашому краї. В усіх областях, за які він відповідав — навколо розвал. Андрій Сербайло — це ж його протекція. Він колись очолював «Яблуко», яке за два роки роботи мало аж цілих 500 членів партії. Олександр Кеменяш 4 роки очолював СДПУ Буздугана — хто її знав? Хто її чув? Бізнесмен потужний, але партія нульова! І треба зрозуміти, що інколи не все впирається в гроші. Інколи мають діяти нормальні людські стосунки. Все ж таки працюємо з людьми. Ми їздили в Київ, але так і не змогли достукатися до Юлії Володимирівни, бо оточення не допускало. В інакшому разі багато хто отримав би по руках.

— Збираєтеся й далі боротися за своє повернення в організацію?

— Близько місяця тому я сказав собі, що в ті двері, які мені не відкривають, я більше ніколи не буду стукати. Гадаю, цим усе сказано.

— В одному зі своїх інтерв’ю ви сказали, що Юлія Тимошенко стане наступним Президентом України. Сьогодні залишаєтеся при цій думці?

— Я таке казав і у той час був упевнений у своїх словах. Тепер можу забрати свої їх назад. На жаль, амбіції нівелюють те, за що ми боролося на Майдані. Нині я вже не бачу такої перспективи. Сьогодні Юлія Володимирівна втрачає довіру людей. І знову ж таки — це її біда і провина її оточення.

— Вважаєте нинішню опозиційність БЮТу неконструктивною?

— Я дуже не хотів, щоб Юлія Володимирівна була в опозиції. Вона повинна бути при владі. Однак і опозиція повинна бути конструктивною. Не люблю, коли люди в чужому оці бачать порошинку, а в своєму не бачать колоди. Не можна діяти за принципом — я буду те, що хоче чути народ. Треба говорити так, щоб люди бачили як завдяки тобі змінюється соціально-економічна, політична ситуація в державі на краще. І ще про опозиційність… Я був нещодавно на сесії Верховної ради як заступник голови облради, бачив як депутати голосують. Опозиціонери собі щось кричать, але на них ніхто не звертає уваги. Це їхня біда, яка полягає в тому, що вони не можуть домовитися. А в політиці немає постійних ворогів і постійних друзів. В політиці є постійні інтереси. Тому можна було б набагато краще зіграти.

"Я ЩО, МАВ СТОЯТИ З КАЛАШНИКОВИМ І НЕ ПУСКАТИ ЇХ?"

— Ви і Михайло Попович були присутні на останній конференції обласної організації партії «Народний Союз Наша Україна». Одразу з’явилися чутки про те, що маєте намір стати нашоукраїнцем…

— Коли ми під’їхали до будинку де мала відбуватися конференція, то деякі «нашоукраїнці» почали: «Що, прийшлись проситися в партію?». Ні, кажу, ми прийшли поділитися досвідом, як розвалити партію (сміється — Авт).

Та якщо серйозно, то ми ніколи ні до кого не будемо проситися. Хоча добре знаємо, що без політичної сили, без громадської організації перспектив у політика немає. Ми утворимо власну організацію і її створення готується. Це буде обласна громадсько-політична організація.

На конференції ж ми були як друзі, соратники по помаранчевому табору. Ми переконалися, що робота в «НУ» поставлена на високому рівні. Відчувається організація, відчуваються потужні люди, непересічні лідери. І нам не треба ділитися. Бо нас скоро самих розділять: одних до угорців, інших до словаків, третіх до румунів і хто тут залишиться?

— Ви зі своїми однодумцями утворили окрему фракцію в обласній раді і увійшли до коаліції, натомість ваші колишні співпартійці залишилися в опозиції. Якими міркуваннями ви керувалися у виборі саме такого політичного шляху?

— Широку коаліцію в раді ми створювали першими в Україні. Це була хороша ініціатива Віктора Балоги. Підписали угоду про створення коаліції «Наша Україна», депутатська група партії «Батьківщина», угорські партії, СПУ. І скажіть мені, хто мав заборонити підписатися під коаліцією Партії регіонів? Я що, мав стати із автоматом і не пускати їх, бо мене з партії виключать? Вибачте, але мене політичне забарвлення не цікавить, бо я усіх закарпатських «регіоналів» добре знаю, з деякими разом зростав. Це порядні люди. Ми повинні відстоювати інтереси Закарпатської області, в якій би політичній силі не були.

А чому стався розкол БЮТу? Бо я створив фракцію «Батьківщина», кістяком якої стали саме члени цієї політичної сили, а ті, що нині у фракції БЮТ — то все прибульці, ті які потрапили в останній вагон поїзда під час завершального етапу виборчого процесу. І тому зараз у фракції «Батьківщина» 15 чоловік, там — 10. Думаю, що під час наступної сесії ще двоє депутатів перейдуть до нас.

— Наскільки одностайною є у свої діях більшість в обласній раді? Чи координуєте ви свої дії, особливо під час голосувань? Все ж таки публіка, в партійному розумінні, доволі різношерстна…

— Навпаки — відбувається зміцнення коаліції. Звичайно, ми координуємо свої дії. Перед сесією збираються керівники фракції, розглядають усі питання, що винесені на сесію, радяться, узгоджують позиції. Згодом розглядають питання на зборах фракції. І нині коаліція не прийняла ще жодного рішення, яке б суперечило інтересам закарпатців. А те що деякі вискочки голосять?

Знаєте, у багатодітній сім’ї є вередливі діти, їх переважно не помічають, вони пищать і кричать, щоб їх помітили. От з ким ми не знаходимо спільної мови, так це з вередливими дітьми — бютівцями і народниками. Але їх у раді як кіт наплакав і вони нічого не вирішують.

"У НАС НЕМАЄ ВИЗНАЧЕННЯ, ХТО ПЕРШИЙ, А ХТО ДРУГИЙ"

— Під час створення коаліції в облраді ви вели перемовини з Віктором Балогою. Спілкуєтеся з керівником Секретаріату Президента й нині?

— Звичайно, адже Віктор Іванович — це унікум. Людина стала фактично правою рукою Президента. Знаєте, це потрібно вміти — треба мати талант. Знаю, що в області є політики, яких жаба давить, що він там, а вони тут. На жаль, ніхто з них не бачить як Віктор Іванович будучи в Києві активно працює, зокрема, і на Закарпаття. А що роблять тут ці, так звані, потужні політики? Тільки писк у газетах…

— Що сьогодні входить у ваші обов’язки як заступника голови облради? Якими конкретно питаннями займаєтеся?

— Перш за все хочу сказати, що ми не ділимо заступників на перших чи других. Я займаюся економічним блоком питань, роботою з депутатським корпусом, райдержадміністраціями. Василь Бринзович курує гуманітарні питання — культура, освіта, транскордонні зв’язки тощо У нас відбувається тісна конструктивна співпраця. Дуже велика в тому заслуга і голови обради Михайла Кічковського. Завдяки йому депутатський корпус нині працює по-новому. Михайло Михайлович знаходить підхід до кожного депутата. Для нього немає значення політичне забарвлення.

— На якому рівні сьогодні відбувається співпраця між обрадою та ОДА?

— На відміну від східних областей, де панують конфронтації, а обласні ради висловлюють недовіру губернаторам — у нас все навпаки. Відбувається тісна співпраця як на рівні голів, заступників так і всіх інших відомств. І це ще раз підтверджує те, що широка коаліція допомагає співпраці ради з ОДА. У нас немає визначення хто перший, а хто другий. Все відбувається в нормальному робочому руслі і так має бути в усій Україні.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати