Чехія застерігає: безпечніше без клієнтів

Принадлива Чехія. Чехія була віддавна доброю махучою для багатьох українців. Трудова хвиля українців, що ринули в цю країну в останнє десятиліття в пошуку кращих заробітків, була не першою. Немало українців осіли в Чехії ще в часи, коли обидва народи були в складі однієї держави — Австро-Угорської монархії. Тут доречно згадати бодай великого вченого Івана Пулюя, який професорував у Празі, й нині чехи по праву вважають його і своїм ученим. Перша масова еміграція українців до Чехії відбулася після більшовицької окупації України. Завдяки толерантній, прихильній політиці щодо українців чеського президента Т. Масарика в цій країні в 20-30-х роках свій політичний прихисток знайшла велика маса українського вояцтва, інтелектуальної еліти, яка тут зуміла навіть інституційно з допомогою чеської влади розбудувати своє національне життя, особливо в освітній галузі. Але після Другої світової війни українська діаспора в Чехії внаслідок зміни політичного режиму й переслідувань розпалася й здебільшого відійшла на Захід, а рештки її асимілювалися.

Нині українська еміграція до Чехії має передусім економічний характер, каже Міхал НЕКОРЯК з Університету Масарика в Брні. На відміну від попередників, основу її становлять представники не інтелігенції, а соціальних низів, і це значною мірою вплинуло на ставлення до них чехів. Українських заробітчан серед 410 тисяч легалізованих іноземців у Чехії є нині найбільше — понад 150 тисяч осіб (словаків — 71,5 тис., в’єтнамців — 55,5 тис., росіян — 24,5 тис.). У той же час за кордоном працюють 60 тисяч чехів.

Але чеська статистика не знає числа нелегальних мігрантів, причому М. Некоряк навіть не брався бодай приблизно назвати їх число, хоча вважає, що принаймні половина українських заробітчан є вихідцями із Закарпаття. Зате експерт немало знає про легальних заробітчан-українців. Так, понад 37 тисяч їх виконує низькокваліфіковану роботу й лише 15 тисяч кваліфікованих робітників, тих, хто працює ремісниками, ремонтниками. Як в одних, так і в других чеський ринок праці відчуває велику потребу через дефіцит робочої сили. Зокрема будівництво в Чехії тримається переважно на українцях. За інформацією експерта організації "Clovek v tisni" Маркети КАДЛЕЦОВОЇ, типологія української трудової міграції в Чехії виглядає так: середній вік — 36 років, причому третина заробітчан мають менше 27 років; приблизне перебування на заробітках — півтора року; тільки 11% заробітчан мають трудовий договір, тобто працюють легально, і близько 40% добровільно працюють понад норму. І це серйозна мотивація для чеських працедавців.

Але економічна криза вже нині позначається на ринку праці: через скорочення замовлень у промисловості на провідних підприємствах почалося й скорочення робочих місць, і першими претендентами на це є, зрозуміло, іноземці.

"Клієнтська система". Попри економічну кризу тіньовий сектор чеської економіки й надалі матиме вільні місця. Як вважає експерт М. НЕКОРЯК, розвиткові цього явища сприяє невиважена еміграційна політика Чехії. З самих початків трудової міграції, ще в середині 90-х років, у цій країні сформувалася мафійна надбудова, яку називають "клієнтською системою". До неї входить мафія, посередники ("клієнти") і нелегальні заробітчани. Посередник, званий "клієнтом", є проміжним ланцюгом між мафією та заробітчанами й надає нелегалам послуги з працевлаштування, часом й іншу підтримку, залишаючи собі до половини заробітку працевлаштованих ним нелегалів. Мафія захищає нелегалів від посягань конкурентів і навіть від контролю чеської поліції, тобто певною мірою, як кажуть чеські експерти, виконує роль держави.

Під керівництвом "клієнтів" працює більшість іноземців. Як підтверджує досвід працівників недержавних організацій, до яких звертаються іноземці, коли опиняються в скрутному становищі, наслідки такої роботи інколи трагічні. "Працедавець" дуже часто не видає зарплату за відпрацьовані дні чи навіть місяці; заробітчанин не має соціального чи медичного страхування; якщо його впіймають поліцейські чи соціальні працівники, йому загрожує депортація. Не треба забувати й про те, що така людина отримує лише дещицю мінімальної платні й повинна працювати понад норму без права на які-небудь вихідні чи відпочинок. Саме тому "клієнтська система" становить для нелегальних заробітчан великі ризики. Людина, лише раз скориставшись послугою "клієнта", на роки потрапляє в кабалу.

Чеська держава почала серйозну боротьбу з криміналітетом на ринку праці з 2004 року, але це, як вважає М. Некоряк, виглядає не дуже ефективно.

"Зелена карта". Нелегальному заробітчанству Чехія протиставила новий інструмент регулювання трудової міграції — "зелену карту". З 1 січня 2009 року "зелені карти" трьох типів за рівнем кваліфікації стають єдиним документом на працевлаштування й перебування в Чехії, який видаватиме міністерство внутрішніх справ. Але цим не зможуть скористатися нелегальні мігранти. Найбільші шанси отримати такий дозвіл матимуть висококваліфіковані спеціалісти, передусім програмісти, конструктори. "Зелену карту" оформлятимуть за скороченою процедурою за два місяці й видаватимуть на два-три роки. Це коштуватиме шукачеві праці до 300 доларів. Далі він особисто контактуватиме з фірмою, яка пропонує йому робоче місце. Людина, яка успішно пройде випробування "зеленою картою", надалі матиме легші умови для інтеграції в чеське суспільство аж до отримання громадянства.

Чеська прохолода. Ставлення чехів до українців з 20-х років минулого століття до цього часу зазнало великої трансформації. Якщо першу хвилю української еміграції становила великою мірою інтелектуальна еліта, носії високої культури (згадати хоча б найвідоміші імена — Є.МАЛАНЮКА, О.ТЕЛІГУ та ін.) і це немалою мірою визначало й добре ставлення чехів до українців, то остання хвиля в 90-х роках — це переважно малоосвічені, малокваліфіковані українці з усіма їхніми недоліками. А це і не надто висока побутова культура, і пияцтво, і злодійство і т. ін. Усе це, безперечно, наклало свій відбиток на вельми прохолодне ставлення господарів — чехів до гостей — українців.

Але час на місці не стоїть. І нині українці в Чехії показують й інші зразки роботи і культури, що накладає свій позитивний відбиток і на ставленні до них чехів. Кореспондент "Галичини" це з’ясовував із експертами з чеських питань, які брали участь у львівському семінарі й пропонує їхні коментарі.

Їтка ПОЛАНСЬКА, експерт з питань міграції ("Clovek v tisni"). Чехи розуміють, що українці виконують у Чехії потрібну роботу. Негативне ставлення їх до мігрантів є і від побоювання через конкуренцію на ринку праці. Що стосується проблем, які приносять з собою українці до Чехії, то мені здається, що справжніх проблем нема, хоча й серед чеського суспільства поширена думка, що, наприклад, підвищується злочинність через присутність іноземців. Але статистика свідчить, що такого насправді нема.

Мені здається, чеське суспільство є трохи закрите стосовно іноземців. Тільки останнім часом воно якось звикається з ними. Прагматичні чехи, однак, вважають, що присутність українців у Чехії корисна, тому що без українців не було б будівництва, наприклад. Але попри це ставлення чехів до українців — не сердечне насправді, може, трішки холодне.

Ми вважаємо, що українці ближчі до нас за культурою й інтеграція з ними легша, ніж з іншими народами, а їхня присутність є позитивною для Чеської Республіки, навіть якщо й вони залишатимуться тут жити.

Олексій ЛІВІНСЬКИЙ, редактор українського журналу в Празі "Пороги" (перебуває в Чехії п’ять років). Чех чехові, як і українець українцеві, — різниця. В одних випадках сприймаються добрими, в інших — не зовсім. Приблизно до 2004 року чехи про Україну майже нічого не знали, як і про українців. А якщо й щось знали, то хіба що з негативного погляду. Спочатку, в 90-х роках, ЧР не знала, як реагувати на хвилю міграції. Десь з 2000 року хвиля рекету на заробітчанстві спала, більш хитрими й розумнішими стали й самі українці, перестали возити з собою великі суми грошей, стали більш легально працювати. ЧР теж пішла їм назустріч, зробивши більш відкритою інформацію про робочі місця.

А після Помаранчевої революції, яка спричинила дуже великий інформаційний потік про Україну, чехи нарешті побачили в ЗМІ, що українці не мають жодних рогів і т. п., що вони — звичайні нормальні люди, які мають якісь свої проблеми і не є агресивними. Тож і співпраця почала більш-менш налагоджуватися. Я думаю, що багато чехів бачать вигоду для своєї країни від таких дешевих, роботящих працівників, які не мають дуже великих вимог і які приїхали працювати, але не красти. На відміну від деяких співгромадян Чехії, які живуть на соціальну допомогу від уряду... Тепер, коли прийшла велика хвиля з Азії, чехи нарешті зрозуміють цінність українців і будуть дуже шкодувати, що вони так їх не любили. Думаю, що нині десь близько третини чехів дуже позитивно ставиться до українців, а решта має більш нейтральне або негативне ставлення до українців. Чехи загалом консерватори за натурою, вони не люблять нікого: ані австрійців, ані німців. По суті, жоден сусідній народ для них не є другом, можливо, крім словаків, з якими їх поєднувала історична доля. Тож українці не є в цьому ряді жодним винятком...

Міхал НЕКОРЯК. Це правда, що за опитуванням громадської думки українці не належать до найбільш популярних народів у Чехії. До 90-х років чехи говорили про українців як про росіян через події 1968 року. Але тенденція змінюється на краще. Чехи переконуються, що українці не створюють їм особливих проблем. Люди з низьким соціальним статусом не мають у Чехії престижу. Тому чим більше українці виконуватимуть кваліфіковану роботу, тим краще їх сприйматимуть чехи. Ви про це можете судити на прикладі ставлення самих українців до такої роботи в Україні...

Щоправда, краще було, щоб українці мали працю і гідну платню за неї в Україні, а не за кордоном.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати