Надія Ващиліна: "Наша влада хоче тримати руку на пульсі суддів…"

На Закарпатті однією з таких є Надія Ващиліна. Жінка з характером працює в судовій системі вже 30 років і нині очолює Господарський суд області. До Дня суддів 15 грудня «НЕДІЛЯ» вирішила поспілкуватись з пані Надією і привідкрити таємничу завісу життя судді…

- Судді належать до такої категорії людей, про яких мало хто знає. Як сьогодні живеться суддям?

- Судді такі ж люди, як і всі. Ми така ж частина суспільства. Тому і проблеми маємо такі ж самі. Теж зараз відчуваємо кризу. Як мінімум зарплата зменшилась на 30 % у зв’язку з ростом цін. Факт залишається фактом. Так само багато хто з суддів набрали кредитів. Тож маємо такі ж самі проблеми.

- Усіх цікавить, яка ж зарплатня у суддів?

- Невелика зарплата. По-перше, є така норма, що зарплата нараховується у мінімальних заробітних платах. Як вона піднімається, так має збільшитись і наша, але ні. Ще за прем’єрства Юрія Єханурова прийняли таку постанову, що для суддів мінімальна заробітна платня 332 грн. і все, вона вже не збільшується декілька років. Наприклад, у судді зарплата – 8,5 мінімального окладу. Це приблизно – 2 656 грн. Плюс за кваліфікацію, за «вислугу» років, а ще премія за «напруженість» роботи. Судова гілка влади фінансується окремою стрічкою у держбюджеті.

- Як давно працюєте в суді?

- Вже давно. 1 листопада цього року я відзначала 30-річчя роботи в суді. Господарський суд – орган, який розглядає спірні питання між суб’єктами господарювання, приватними особами. Це спеціалізований суд. І колектив тут різний. Сьогодні – це сплав молодості і досвідченості. В принципі, в господарському суді працювати легше, ніж в інших. Інтереси тут захищають професійні юристи – з ними легше працювати. Вони розуміють, що якщо закон каже так, інакше бути не може. В інших судах – буває різне, виникають різні непорозуміння, тим більше наша юридична освіта ще потребує значного покращення. У нас всі люблять свою роботу, відчувають задоволення, коли перемагає справедливість. Переживають, щоб їх рішення були законні. Зараз дуже часто їх оскаржують. Таке враження склалось, що інколи це роблять тільки для того, аби тягнути час, адже знають, що справу програли.

- Що потрібно сьогодні, щоб стати суддею? Там, здається, дуже важка процедура…

- Для того, щоб стати суддею, треба мати юридичну освіту. А ще - не менш як три роки юридичного стажу. Є кваліфікаційні комісії – у кожного окрема. В ній треба скласти відповідний іспит. Якщо є вакантна посада у суді, тоді суддя подає довідку про це. Вища кваліфікаційна комісія подає у Вищу Раду юстиції. Там теж треба здати іспит, хоч і не мали би це робити. Вони просто перевіряють усі потрібні документи і дають свою рекомендацію. А далі вже Президент своїм підписом призначає суддею. В Секретаріаті теж все перевірять. Сам процес може тривати і рік, і два. А в майбутньому буде ще важче. Деякі говорять, що треба буде спеціально закінчувати окремі Академії суддів. До речі, дуже проти того, що мінімальний вік судді може бути 25 років. Це дуже мало, адже потрібно мати якийсь життєвий досвід.

- Якраз щодо молоді. Сьогодні можливо зовсім молодій людині стати суддею?

- Так, але треба знати не тільки закони, але й життя. Так, наші теперішні помічники скоро стануть суддями. Просто зараз місця нема, але пріоритет буде за ними. Варто сказати, що молодь у нас розумна, така собі негнучка, безкомпромісна. Вони не бояться. Наприклад, якщо я приймаю рішення, то кілька разів обдумаю, а молоді не так довго думають. Це трішки погано.

- На закарпатських суддів багато хто нарікає з приводу їх низької кваліфікації. Можна порівняти рівень наших і всеукраїнських фахівців?

- На моє переконання, основним мірилом фаховості суддів – є законність їх рішень. Якщо рішення не скасовано, пройшло всі інстанції. За таким показником і визначають фаховість суддів. Якщо порівнювати з іншими регіонами, то ми лідери. За 9 місяців у нас скасовано всього 1,2% загальної кількості прийнятих рішень. Це у 2 рази менше, ніж по Україні. Це і є свідчення фаховості наших суддів.

- В суспільстві склалась думка про те, що майже всі судді – хабарники…

- Я вже не можу про це чути! Мене аж колотить від цього, чесно вам кажу. Судді бувають різні, ми ж така частина суспільства, як і всі. Але багато з того, що про нас говорять – це неправда. Є ж багато інстанцій, які оскаржують рішення суду. Якщо хтось правий, він завжди може свою правоту довести – грамотно, не зупиняючись ні перед чим. До того ж, справу завжди можна перевірити. Все ж прозоро. За кожний документ треба ставити підпис і суддя має за це відповідати! Якщо хтось дає хабар, значить хоче, щоб було прийняте неправомірне рішення. Це тільки так можна зрозуміти. Я кажу всім – не давайте хабарі! Звинувачують нас ті, хто програв справу. А це половина людей, які колись судилися. Варто ще зауважити, що зараз говорю не за всіх суддів…

- А вам пропонували хабар?

- У мене таке «не хороше» реноме. Мене просто бояться, бо я ще з тої старої гвардії. Можливо, натяки були, але до мене бояться підійти.

- За ваші роки роботи, мабуть, були якісь цікаві справи…

- Знаєте, не про всі рішення можу розповідати ЗМІ. Було різне. І дуже важкі справи. Особливо після проголошення Незалежності, коли були спори про релігійні конфесії за культові споруди, були дуже важкі справи у процесі приватизації. Були спори між Фондом держмайна і суб’єктами підприємницької діяльності, справи про банкрутство, наприклад, «Лісбанку». Різне. Судилися інколи буквально за кілька гривень. А нещодавно у нас вже є нова категорія справ, які раніше ми не розглядали – це корпоративні справи. Це спори між учасниками господарських товариств. Мій досвід підказує, що немає нічого гіршого, ніж спір, який виник між колишніми товаришами або родичами. Починають бізнес разом, а потім кішка перебігла і розпочинається усілякий поділ. Важкі справи і з органами державної влади. Вони ж думають, що все має бути на їх користь. Державні мужі мають знати Конституцію. Ми нікому не маємо надавати перевагу.

- Все-таки впливати на суддів багато хто хоче…

- Хотіли би. Дуже. Судова реформа веде до того, що хтось має суддів призначати. Спокуса велика. Ми залежні від того ж бюджету. Я як голова Господарського суду маю забезпечити нормальне функціонування роботи, але я ніколи ні у кого нічого не просила. Наприклад, якесь канцелярське приладдя у якогось підприємця. Попросиш одне, а завтра він тобі буде двері ногою відчиняти. Останні 2 роки покращилась матеріально-технічна база, а раніше не вистачало грошей на конверти, марки. Тепер вже знов треба економити у зв’язку з кризою.

- До речі, про судову реформу. На вашу думку, вона потрібна?

- Відколи Україна стала незалежною, весь час йдуть розмови за прийняття судової реформи. За цей час багато що змінилося. До малої судової реформи не було апеляцій, касацій – це нові структури. Раніше все було в порядку нагляду. На мою думку, найбільш суттєва реформа вже відбулася. І апеляційні, і касаційні інстанції дали можливість сторонам краще використовувати своє право на захист своїх прав і інтересів. Тепер – інший етап. За новим проектом у Верховній Раді планується, крім 2 вищих судів - адміністративного та господарського, створити вищий кримінальний та вищий цивільний суд. А Верховний суд залишити і він буде робити таку собі узагальнюючу роботу. Але в основному всі ці зміни зводяться до одного – хтось отримає можливість призначати суддів на адміністративні посади. Наш владний Олімп хоче тримати руку на пульсі суддів. Хоч і говорять, що вони за неупереджений суд, однак вплив на призначення суддів будуть мати вони. Цей законопроект пройшов два читання у Верховній Раді, а як це було - незрозуміло, адже парламент був розпущений.

- Справді, нинішня кількість судів дуже дезорієнтує.

- Я вам чесно скажу, навіть ми, спеціалісти, інколи плутаємось і не знаємо, у який суд треба звертатися за захистом своїх прав. Не варто робити таку велику спеціалізацію. На мою думку, ми ще не доросли до такої реформи. В деяких країнах є суди по справах неповнолітніх, по банкрутству і т.д., а є навпаки – багато спорів в одному суді. Тобто кожна країна має вирішувати, як краще для населення. Навіть не можу прогнозувати, до чого врешті-решт ми прийдемо.

- Робота судді дуже відповідальна, все ж таки вирішуються долі людей. Суддя має, мабуть, володіти неабиякими моральними якостями?

- Без сумніву. На жаль, нема іспитів по моральності для суддів. Треба, щоб перший підбір суддів був на місцях, щоб вони бачили життя. Дуже важливо, щоб суддя був порядним. Він має співпереживати, розуміти інколи людей, але водночас бути справедливим і неупередженим, не мати якихось симпатій. Судді все-таки теж живі люди.

- Чи бувають випадки, коли в роботі емоції переважають над професіоналізмом?

- Я сама людина емоційна. Бачите, вже скільки вам розказала (сміється. – Пр. авт. Д.Ф.). Треба стримуватись. Навіть якщо одна зі сторін поводиться неетично, зауваження можна дати, але не більше. Можуть звинувачувати і в упередженості, це також треба витримати. Це ж нерви. У людей має бути впевненість, що суддя безпристрасно прийме рішення.

Користуючись нагодою, Надія Михайлівна вітає всіх працівників суду. Бажає всім добра, злагоди, міцного здоров’я і щоб ніколи не розчарувалися у своїй професії і щоб держава гідно оцінила вашу роботу.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати