Закарпаття: Роботи митця Василя Скакандія полонять карпатськістю, вишуканістю, і філософічністю

Я люблю творчість сучасних крайо­­­­­­­вих митців Василя Скакандія, Магдалини Пуглик-Белень та Івана Ілька вже бодай тому, що всі вони народилися того ж дня, коли й моя мама, Олена Мейсарош, – 4 березня. Знаю про це давно завдяки альбому-каталогу «Художники Закарпаття».

Закарпаття: Роботи митця Василя Скакандія полонять карпатськістю, вишуканістю, і філософічністю

А майстра пензля, народного художника України Василя Скакандія яло би й обожнювати, оскільки він узрів світ ще й у селищі Середнє, що між Ужгородом і Мукачевом, себто на маминій малій батьківщині. І я це завжди тримав у голові. А підштовхнула до зустрічі нещодавня розкішна персональна виставка майстра в галереї «Ужгород» і вихід його альбому.

– До 1945 року наша родина жила в Перечині в школі. Ті часи я майже не пам’ятаю, адже був дитиною. Хіба що туманно повітряні тривоги і сидіння в підвалі. Далі батька запросили працювати в університет у господарську частину, це будівля нинішнього хімічного факультету на площі Корятовича. Так ми й опинилися в Ужгороді. Щороку на свята їздили в Середнє до діда й баби, ходили до церкви.

Якось старший брат Іван, прощін най буде, привів мене, малого, в Палац піонерів у художню студію Золтана Баконія. Це й визначило мою дальшу долю. З 3-го й до 10-й класу я відвідував заняття. Та аура, той заряд, та доброта, яку випромінював Баконій, огортала всіх: це був педагог від Бога. Завдяки регулярним дитячим пленерам я вже тоді побував з етюдником у Ставному, Нижніх Воротах, Колочаві. Тоді в Богдані я вперше побачив живих бокорашів. Одне слово, незабутні враження. До того ж Баконій запрошував на ці пленери і Бокшая, і Манайла, і Кашшая, і Шолтеса, і Петкі. Ясна річ, що світилами вони стали для мене пізніше. Свого часу пішла голова обертом у Київському художньому інституті (приймальна комісія порекомендувала йти на графічний факультет), зокрема від вивчення історії світового мистецтва, від усвідомлення його досягнень,  розуміння того, що можливості мистецтва безмежні. Водночас інститут і дисциплінував мене в тому сенсі, що я переконався в простій істині: аби чогось домогтися, треба багато працювати. Повернувшись до Ужгорода, я влаштувався художнім редактором у видавництві «Карпати».

Ще в ранній юності я захоплювався поетичною збіркою Петра Скунця «Роз­рив-трава». Приміром, вірші «Тарас», «Петефі», «Узяти б щастя трішки на прокат» ніби в’їлися в плоть і кров. І як нині переді мною своєрідне оформлення книги. Лише згодом я довідався від батька, що його автором є Василь Скакандій; тільки згодом, в університеті на філфаку, звернув увагу, що чимало його ілюстрацій прикрашають видання народних пісень, казок і легенд. Саме так митець увійшов у моє життя.

– У видавництві я ознайомився з оповіданнями Василя Стефаника, повістями Ольги Кобилянської, зосередився на фольклорі. У мене зав’язалися творчі та й, звичайно, приятельські стосунки з багатьма нашими письменниками, наприклад, Михайлом Томчанієм, Іваном Чендеєм, Юрієм Мейгешем, Василем Вароді, Петром Скунцем. Кожен – фігура, всяк мав свою манеру письма, стиль, тож я мав шукати й відповідну графічну мову. По ходу в мене народжувався образний план, я по-різному компонував, аж поки вимальовувалася, простежувалася якась одна лінія. Мене надихало, тішило, коли автори були задоволені моєю роботою, а потім знову зверталися з проханням проілюструвати видання. Я оформив майже всі збірки Петра Скунця. До речі, зберігаю в архіві й унікальний так званий сигнальний примірник його поеми «Розп’яття», тираж якої пішов під ніж 1972 року. Загалом твори Петра постійно вимагали від мене триматися філософської струнки, лаконічності у втіленні тієї чи іншої ідеї...

Мій творчий шлях складається з чотирьох періодів. Перший – графічний, причім виявився доволі тривалим. Так, життя спочатку продиктувало оформлювати книги. До слова, у видавництві я першим застосував техніку офорта й ліногравюри. Я писав і живописні полотна, однак рідко, бо не вистачало часу. Другий період – це робота в Художньому фонді. Тоді я вже мав більше можливості реалізовувати себе в живописі. Цьому сприяли й різні пленери. Разом із тим мені часто пропонували монументальні роз­писи – темперні фарби по стіні, мозаїки, сграфіто, інтарсії. На жаль, мінімум шість робіт уже канули в небуття, приміром, в Ужгороді, Чопі, Часлівцях. Дякувати Богу, збереглися в Хусті, Жденієві, Синяку. Третій період – я серйозно повернувся до акварелі, якою при великому бажанні можна добитися усіляких ефектів. То ж як іноді: знайдеш щось, і вже ніч неспокійна – чекаєш ранку, аби завершити задумане чи продовжити експерименти. Акварель – штука дуже прим­хлива, це ж вода. Просто в голові треба прокрутити всі варіанти й спрямувати готове рішення на папір. А там уже як лягло. Коли якийсь суттєвий недолік – викидаєш у кошик і заново чаклуєш. Ось так і з’явилися серії акварельних робіт. А четвертий період – та ж акварель плюс той самий живопис. Звичайно, цей поділ доволі умовний. Адже перше переходило в друге, друге – в третє, а третє – в друге або перше, тобто відбувався такий собі кругообіг.

От наразі й насолоджуюся результатом оцього півстолітнього кругообігу – симпатичним альбомом Василя Скакандія. Виставки – це прекрасно, але такий альбом – прекрасніше устократ. Митець постав цільною, цілеспрямованою, одержимою й фундаментальною особистістю. «Якби вмістити весь доробок, альбом був би втричі грубшим», – тепер ця репліка б’є мене наповал.

Здається, епатажний Пабло Пікассо висловився, що аналізувати мистецтво словами – це що тикати пальцем у небо. Мовлено – як викарбувано. І все ж без тикання не обійтися. Розмаїтий мистецький простір Василя Скакандія – вельми привабливий, животрепетний, енергетичний, неповторний, магнітний. Це ніби пісня вишуканої душі. Десь у мені жило-жевріло скептичне ставлення до акварелі – нема його вже і не буде. Та й я просто полонений роботами Василя Скакандія: отак без понтів, епатажу, насамперед через глибоку вкоріненість у національне, карпатське йому судилося бути вчора, нині і завтра модерним, стрижневим у мистецтві Зоряного Краю.

Михайло Фединишинець, ЗІА `Простір`
16 грудня 2008р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Культура

10:52
Сьогодні, у четвер, в Ужгородському скансені відкриється виставка Мирослава Ясінського "Карби"
17:49
В ужгородському скансені відкриється виставка "Світ писанки"
05:49
У квітні в Ужгороді пройде VIII Міжнародний фестиваль "Музика без кордонів"
00:16
У середу в Хусті стартує IІ Всеукраїнський театральний фестиваль "FantaziaFest"
13:31
У скансені в Львові завершують масштабну реставрацію садиби з закарпатської Іршавщини
05:50
Із безодні
22:26
"Закарпатську" "Маріупольську драму" з успіхом показали в Києві
17:55
У Хусті відбулися нагородження переможців і гала-концерт ХІІІ Відкритого фестивалю-конкурсу стрілецької пісні "Красне поле"
15:41
Відвертий щоденник чи казка для європейців: як читати "Війну з тильного боку" Андрія Любки
15:09
У Хусті відбудеться нагородження переможців та гала-концерт Відкритого фестивалю-конкурсу стрілецької пісні "Красне поле"
14:25
Закарпатський облмуздрамтеатр розповів про свої найближчі події
14:26
У суботу в Хусті зіграють прем’єру вистави про Августина Волошина
15:11
Як відомі українські письменники хотіли поселитися на Закарпатті
08:20
/ 1
Обережно, любов
11:16
/ 1
Автор споруд ПАДІЮНу і "Едельвейсу" представив в Ужгороді виставку акварелей
22:08
/ 1
"Маріупольську драму" покажуть в Ужгороді та Києві
10:12
/ 1
У четвер відбудеться концерт Закарпатського народного хору "Загуди ми, гудаченьку"
11:08
Закарпатська філармонія запрошує на концерт "Музичне мереживо бароко"
05:09
У коледжі мистецтв ім.А.Ерделі провели конкурс дитячого малюнку
17:34
/ 1
В Ужгороді відбудеться "вуличний" поетичний марафон
20:11
До Дня Валентина в Ужгороді відбудеться романтичний вечір "Любов в опері"
03:44
/ 2
Кошиці, Пряшів і Михайлівці
11:06
У Румунії вийшла книжка про князя Корятовича
18:00
В Ужгородському замку "камерно" виставили "Художню спадщину Імре Ревеса на Закарпатті"
17:48
/ 2
"Жадан і Собаки" відвідають Ужгород і Мукачево в межах Благодійного зимового туру
» Всі новини