Михайло Мартин: Коли "русини" починають розігрувати політичну карту, це має відповідні наслідки

«Русини проголосили незалеж­ність!», «Хто створює другу Абхазію в Україні?», «New Косово» – на такі заголовки можна натрапити, якщо ввести в інтернет-пошуковик слово «Закарпаття». Якщо раніше ви переважно знаходили пропозиції туристам на відпочинок в області, нині їх на задній план відтіснила політика. Ще донедавна у прив’язці зі словом «сепаратизм» згадували насамперед Крим, 2004 року з’явився сумнозвісний ПіСУАР. Тепер же до цієї «теплої» компанії приєднали ще й Закарпаття.

Причина – 25 жовтня цього року  зібралася компанія русинських активістів під гучною назвою «ІІ Єв­ропейський конгрес Підкарпатських ру­синів» і вбила собі в голову, що вповноважена вирішувати за все понадміль­йонне населення Закарпаття і проголошувати чи то автономію в складі України, чи взагалі відокремлення.

Одіозне рішення «конгресу» примусило відреагувати на подію лідерів світового русинського руху. Так, голова Світового конгресу русинів Павло Роберт Маґочій і голова Світової академії русинської культури Стівен Чепа поширили відкритий лист, у якому висловлюють незгоду з діями окремих лідерів русинських організацій Закарпаття, спрямованих на дестабілізацію ситуації в Україні. І це при тому, що їх навряд чи можна назвати друзями української влади, якій вони докоряють за небажання визнати національність «русин».

«На превеликий жаль, останнім часом почали з’являтися заяви з боку деяких осіб та організацій, які ставлять під питання загальний принцип вірності ідеалам демократії, ненасильства та свободи, який загалом домінував у карпаторусинському рухові протягом останніх десятиліть, – пишуть Магочій та Чепа в листі. – Мабуть, не викликає подиву факт, що такого роду декларації лунають в основному в Україні – єдиній державі, яка не ви­знала карпаторусинів окремою національністю. Не відкидаючи наших претензій до україн­ського уряду за байдуже, а часто-густо упереджене ставлення до самої ідеї окремішності карпаторусинського народу, ми, одначе, не можемо погодитися з методами, які пропонують автори вищезгаданих за­яв». Побоюючись дискредитації русинської ідеї і опущення її до рівня маргіналів, автори листа закликають «прийняти факт, що до Європейсько­го Союзу русини Закарпаття можуть потрапити лише як частина демократичної України – держави, яка подала світові безпрецедентний зразок мирної революції і послідовно бореться із залишками тоталітаризму».

Не дивно, що єдності серед русинських лідерів немає. Вони, відхрещуючись від українців, ще біль­ше за останніх підтверджують давню приказку про «двох гетьманів на трьох українців». Про що казати, якщо на Закарпатті, де під час перепису 2001 року русинами себе назвали трохи більше 10 тисяч людей, існує 9 русинських організацій. Тобто трохи більше тисячі громадян на одного «гетьмана»?

Багато хто схильний вважати, що «конгрес» 25 жовтня став логічним наслідком рішення Закарпатської обласної ради, яка 7 березня 2007 року 71 голосом постановила визнати національність «русин» на території Закарпатської області. Голосували тоді за це рішення всі фракції. Лише б’ютівці покинули сесійну залу. Зокрема, між ін­шим, 6 із 7 голосів віддала за це рі­шення фракція «Народна». Нині «народники» про це «забули», і підконтрольні голові партії на Закарпатті Сергію Ратушняку ЗМІ, не шкодуючи «горлянок», волають про «сепаратистів» із облради.

Нині русини знову звернулися до облради з вимогою до 1 грудня цього року підтримати ухвалу «конгресу».

«Рішення минулого року, про ви­знання національності «русин» на території Закарпаття, було політичним, – каже перший заступник голови Закарпатської облради Михайло Мартин. – Воно не тягне за собою жодних юридичних аспектів. У нас чимало територіальних національних громад: угорська, словацька, польська, румунська, російська. Чому б не визнати існування ще однієї громади – русинської?

Але коли вони починають розігрувати якусь політичну карту, це має відповідні наслідки. Русини хочуть (на­віть вимагають!), щоб Закарпатська обласна рада до 1 грудня визнала з правового погляду результат референдуму від 1 грудня 1991 року – 70 % за самоврядність Закарпаття. Однак ми цього робити не будемо – це не в нашій компетенції. Якщо рада раптом проголосує за таке рішення, в Києві просто скажуть, що тут зібралися якісь недоумки, які не читають ні Конституції України, ні указів Президента. Керівники ж русинських організацій цього зрозуміти не хочуть».

За словами Михайла Мартина, відоме голосування відбулося після того, як він зустрівся з лідерами русинських організацій і пообіцяв їм посприяти в цьому питанні. На той час Михайло Михайлович навіть уявити не міг, що наступним кроком русинів стане проголошення автономії – зрештою, представники жодної іншої національності, яких на Закарпатті понад сто, не пробували відокремлюватися від України. Проте, за законом, обласна рада не вповноважена приймати рішення щодо статусу області. Якби раптом депутати проголосували за те, що від них вимагають русини, їм би, в кращому випадку, покрутили пальцем біля скроні. «Складається враження, що вони просто хочуть, аби ми підставилися під удар: проголосували й мали неприємні наслідки. Говорив я з ними, гадаючи, що визнання національності «русин» їх об’­єднає. А виявилося, що вони не здатні до згуртування. Тепер же виглядає так, що ця тема дуже зручна, аби відвернути увагу людей від проблем економічних, соціальних, інших, якими живе Закарпаття і вся Україна», – вважає Михайло Мартин.

Теги:

15 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати