Олександр Кеменяш: “У нас не розійшлися шляхи з “Нашою Україною” – там є гідні поваги позиція і принципи”

Олександр Кеменяш вдруге обраний депутатом Верховної Ради України. Якщо в минулому скликанні він був позафракційним, то в нинішньому – увійшов у фракцію Блоку Юлії Тимошенко. Нещодавно очолив осередок «Батьківщини» в області. Загалом пан Кеменяш – людина не публічна. Та все ж не відмовив «Старому Замку «Паланку» в ексклюзивному інтерн’ю і відповів на всі, без винятку, питання, які цікавили кореспондента редакції.

Чи не шкодуєте, що опинилися в опозиції до чинної влади?

– Мені не звикати. А шкодувати можна лише про те, що не вдасться виправдати сподівання виборців так швидко, як цього би хотілося. Звичайно, перебуваючи у владі, це зробити значно легше. Всі вважали, що ті зміни, які були започатковані під час президентської виборчої кампанії, матимуть логічне продовження. На жаль, не зрозумілими залишаються для мене перспективи „злиття” комуністів і, як вони ж говорили, олігархів. Пам’ятаєте загадку про те, що вийде, якщо схрестити їжака і удава? Дай Бог, щоб нас це лихо обійшло. Не ясно, що то буде за нова коаліція, включно з відвертими опозиціонерами з „НУ”... І тому, я переконаний, та ситуація, що ми – в опозиції, – вона є нормальною і логічною. Не можна бути учасником такого отруйного політичного коктейлю, який зараз готується на владних і партійних „кухнях”.

– Прокоментуйте, будь ласка, відходи і переходи окремих активістів БЮТу і „Батьківщини” в області упродовж останнього року.

– Я вже казав, що тема ця – досить неоднозначна, вона неприємна не тільки для мене, а й багатьох інших людей. Давати оцінку особам, які прийняли своє рішення, не буду, тому що вибір у них був досить важкий. Вони стояли між тим, щоб або віддати перевагу теплому, спокійному кріслу і дружнім відносинам, або – партійній дисципліні і порядку. Можливо, у когось просто не витримали нерви, люди втомилися протистояти владі. Їхній вибір – це їхнє право. Я не беру на себе відповідальність бути суддею у даній ситуації. На рівні Верховної Ради, ви знаєте, теж є люди, які пройшли туди під прапором БЮТу, але відтак знайшли для себе аргументацію, щоб приєднатися до провладної коаліції. Але чого дивуватися: за всіх часів і режимів завжди є група так званих політиків, яким байдуже під якими гаслами йти на вибори, аби лиш опинитися при владі, завжди існують залякування і підкуп.

– На президентських виборах ви з “Нашою Україною” були разом. Чому потім шляхи розійшлися?

– У нас не розійшлися шляхи з “Нашою Україною” – в цього політичного блоку є свої, гідні поваги позиція і принципи.

– Хоч ви вже й коментували призначення Віктора Балоги в Секретаріат Президента, однак – побіжно. Хотілось би знати, в чому Ви бачите позитивні та негативні ознаки того, що наш земляк очолив цю структуру?

– Не можна говорити про позитив чи негатив, однак я вважаю, що Вікторові Івановичу не так легко буде вирішити ті завдання, які на сьогодні стоять перед такою структурою президентської влади, як Секретаріат. А буде Балога антикризовим чи кризовим менеджером, – побачимо. Втім, для чого тепер грати в „Спортлото”, гадати? Час все розставить на свої місця.

– Обласний БЮТ на цих виборах до органів місцевого самоврядування підтримував на посаду Ужгородського міського голови кандидатуру Сергія Ратушняка. Чи й надалі зберігаєте позитивне ставлення до мера обласного центру?

– БЮТ не висував свого кандидата і дав можливість мешканцям Ужгорода, не використовуючи прапор Блоку Юлії Тимошенко або іншої політичної сили, самим вибрати собі мера. Вони віддали перевагу Ратушняку. Не залежно від того, хто був би обраний на цю посаду, наш політичний блок брав на себе зобов’язання підтримувати мера в тих добрих і корисних починаннях, які б давали позитивний ефект для міської громади. І не суттєво, яка саме особистість на цій посаді, важливо – що планує і прагне зробити для міста.

– Депутатські фракції від БЮТу і „Батьківщини” в обласній і Ужгородській міській радах дещо відмінні за своєю суттю. Здається, немає єдності у ваших лавах...

– Так, до моменту проведення останньої партійної конференції були деякі розбіжності. Але, я думаю, за півтора – два місяці нам вдасться знайти порозуміння і об’єднати людей. Адже вони передовсім є представниками політичної сили. Кожен, звісно, має свою точку зору на ту чи іншу проблему, може вільно її висловлювати, виносити на обговорення на засіданнях фракції. А ось вже рішення від фракції повинно прийматися всіма одноголосно. Є деякі питання, де надається право вільного голосування, волевиявлення, вибору. Але в принципових для партії питаннях, я гадаю, ми досягнемо того, щоб фракційне голосування було однозначним і одностайним. Люди прийшли і в БЮТ, і в „регіони”, і в „Нашу Україну” – різні. Не завжди – за ідейними переконаннями. Одна з основних проблем не тільки нашої партії – балотування в депутати по раніше наїждженій колії, як то було за змішаної системи виборів, для того, щоб вирішувати власні або корпоративні інтереси. На сьогодні ще не всі встигли зрозуміти: нинішня виборча система збудована таким чином, що слід дотримуватися правил політсили, яка довірила тобі бути виразником її інтересів. І дуже шкода, що, хоча в нас і задіяні правила гри за політичними мотивами, усе ж політичні сили не мають права і можливості відкликати депутата-порушника, заблокувати якісь його рішення. Так, це було б якоюсь мірою обмеження його волі. Але ж він вступав у цю політичну силу, йшов до неї і з нею, і мав розуміти, що саме робить, які бере на себе зобов’язання. Якщо було б законодавчо визначено відповідальність за порушення партійної дисципліни, то, гадаю, у фракціях не було б перебіжників, порушників, не йшлося б про якісь комерційні рухи.

– Будь ласка, поясніть причину вашого переходу з СДПУ, очолюваної Буздуганом, в партію „Батьківщина”.

– У вас дещо неточні дані. Але давайте спочатку розшифруємо, що ж таке СДПУ, щоб читачі „Старого Замку „Паланок” не плутали її з сумновідомою СДПУ(о), якою керував до недавнього часу Віктор Медведчук. СДПУ – соціал-демократична партія України – політична партія, створена ще на зорі української Незалежності у 1991 році. За своєю ідеологією – соціально спрямована, лівоцентристська. Я вийшов з лав СДПУ ще в жовтні минулого року після того, як керівництво цієї партії самовладно порушило рішення власної політичної ради, прийняте в липні, щодо проведення переговорів про приєднання у виборчій боротьбі до БЮТу, і заявило, що СДПУ буде йти на вибори спільно з „Громадою” у Блоці Лазаренка.

– Подейкували, що керівництво БЮТу не виявляло до вас особливих симпатій. Тепер же рекомендувало обрати саме вас головою обласної організації партії „Батьківщина”. Завдяки чому змінилося ставлення до вас?

– Мої зовнішні дані, скажемо так, з першої зустрічі спонукають людей ставитися до мене не так з симпатією, як з певною часткою обережності. Мені не притаманна надмірна комунікабельність, бо за складом характеру я – не екстраверт, а інтраверт. Є приказка „По одягу зустрічають...”, але ж знаємо, що за зовсім іншими критеріями оцінюють загалом. Мій прихід у „Батьківщину” був не дуже до вподоби окремим регіональним політикам (не маю на увазі керівництво партії „Батьківщина”). Але в політичному блоці мені були доручені завдання, які я й виконував. Не мені судити, як з ними впорався. Загалом, не варто вести мову про те, що було тоді і що є тепер. Єдине, що гарантую, так це те, що маю власну точку зору і буду її відстоювати, незважаючи перед ким доведеться це робити.

– Як складаються у вас стосунки з депутатами Верховної Ради від Закарпаття? З ким найбільше і продуктивно контактуєте?

– У мене з усіма колегами-депутатами нормальні, суто робочі стосунки. Тому що взаємини у стінах Верховної Ради – то не питання особистої дружби, симпатій, приятельства чи неприязні. Коли є в нас регіональна проблема і постаємо перед вибором, як її вирішити, – думки практично кожного з нас збігаються в тому, яким чином треба діяти на користь краю.

– Які найнагальніші проблеми регіону, з вашої точки зору, підлягають розв’язанню у парламенті?

– Таких багато. Одна з незавершених на сьогодні – щодо преміксів. Може, і не найактуальніша, але дає можливість нашим громадянам думати і говорити про бездіяльність влади і на рівні регіону, і на рівні Києва. Декілька років точаться розмови – то сировина чи хімічні відходи. Чому не було це встановлено протягом двох – трьох місяців? Третій рік минає з початку преміксової епопеї, в Боржаві стоять десятки відкритих вагонів, навантажених мішками з цією речовиною. До мене звернулося більше 170 громадян Берегівського району, і я не можу ігнорувати їхню стурбованість. Буду наполягати на приїзді сюди моїх колег з Комітету екології, представників прокуратури, санепідемслужби, митної варти – з тим, щоб, нарешті, поставити крапку у цій проблемі «з бородою». І роздувати з того політичну інтригу немає ніякого бажання, але вирішити ж потрібно. Щоб люди не висловлювали здогади, а мали конкретну інформацію з усіх питань. Яким би не було завершення цієї справи, але владі вкрай важливо знайти розв’язок, щоб підтвердити свою управлінську спроможність. Бо, подивіться: за три роки змінилося в області четверо губернаторів, а в державі – двоє чи троє міністрів екології. Тим часом, віз і нині там. На 12-те жовтня з моєї ініціативи заплановане виїзне засідання Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, членом якого я є. Сподіваюся, що нарешті будуть вжиті рішучі заходи.

– Що у ваших поточних і перспективних планах як народного депутата? Які питання виносите на порядок денний Комітету з екології, в якому працюєте?

– Зрозуміло, на першому місці – проблема утилізації преміксу. Окрім того, продовжуємо наполягати на відміні повного мораторію на застосування гусеничної техніки на трелюванні лісу в горах, оскільки минулого року нарешті були проведені випробування, які довели, що жоден вид техніки не має переваги перед іншим, і у визначених умовах доцільно використовувати і колісну і гусеничну техніку, а екологічна безпека залежить в першу чергу від людини, яка цією технікою керує.

Зараз також працюю над пропозиціями до Державного бюджету, серед них – про виділення субвенції на розвиток енергозберігаючих технологій. На мою думку, за рахунок цих коштів варто удосконалити чи розробити прилади індивідуального обліку тепла, щоб можна було їх встановлювати на окремі батареї. Звичайно, це невигідно комунальним службам, тому що наявність подібних приладів зобов’яже їх економити, слідкувати за постачанням якісної теплової енергії, яка нині великою мірою розсіюється вздовж теплотрас. Крім того, подав пропозиції щодо виділення коштів на придбання і встановлення гамма-ножа в Інституті нейрохірургії імені А. Ромоданова Академії медичних наук України. Це можна зробити за рахунок грошей стабілізаційного фонду, як передбачалося ще в березні цього року відповідною постановою Верховної Ради, а решту можна знайти, зменшивши фінансування клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами. Всього потрібно на гамма-ніж 72 мільйони 500 тисяч гривень. Якщо комусь здається, що це – завелика сума, то нагадаю, що навіть такі дрібні країни, як Словенія, де проживає менше двох мільйонів людей, мають таке сучасне обладнання, що допомагає зберегти життя тисячам хворих з пухлинами мозку чи складними недугами судин. Це лише кілька з наших пропозицій. Але якщо кожен з депутатів хоч трохи зробить для нашої держави, людям стане зручніше і легше жити.

– Яких заходів плануєте вжити на розбудову і консолідацію БЮТу в області?

– Питання досить цікаве. Ви знаєте, що через різні причини на сьогодні в області є люди, які ідеологічно не сприймають позицію Юлії Володимирівни. І тому на рівні регіону є деякі розбіжності між членами партії – теперішніми і колишніми. Останні все ще намагаються впливати на внутріпартійну політику «Батьківщини» створенням так званих інформаційних приводів, оприлюдненням через місцеві ЗМІ якихось «сенсацій». Тобто роботи у мене, як керівника обласної організації партії «Батьківщина», чимало. Треба зустрічатися з депутатами фракцій по районах, з активом, вислухати точку зору кожного, В будь-якому випадку, треба дати людям зрозуміти, що є таке поняття, як партійна дисципліна. І якщо є бажання брати активну участь у політичному житті свого регіону, то необхідно дотримуватися правил тієї політичної сили, в якій перебуваєш. Якщо ж більше важить особиста, індивідуальна позиція, то краще бути позапартійним, позафракційним. На сьогодні вже проведено багато зустрічей, і можна констатувати, що спільну мову знаходимо з переважною більшістю одно партійців – насамперед завдяки роз’ясненню кожного кроку партії на державному чи регіональному рівнях. Якомога більше інформуватимемо людей. Бо, коли немає інформації, з’являється дезінформація, домисли, чутки. Звісно, надаватимемо можливість активним членам партії максимально спілкуватися між собою, щоб мали змогу ділитися планами та досвідом вирішення тих чи інших проблем.

– Благодійна діяльність – це для вас можливість гарного піару чи щось інше?

– Ми з вами говорили раніше, що я за своєю природою людина, яка не любить багато говорити, брати участь у популістських акціях. То для чого мені піар? Фонд «Благодар» працює з мого обрання депутатом Верховної Ради минулого скликання. Можна багато повчати інших, як потрібно допомагати людям, а можна просто допомагати в міру своїх можливостей.

– Трохи про особисте. Що турбує? Що радує?

– Турбують діти, бо ростуть набагато швидше, ніж нам би того хотілося. Турбує, що не вистачає часу на повноцінне спілкування з ними. Моїй найменшій доньці – 10 років, найстаршій – 18. Я не помітив, як вона з маленької дівчинки стала студенткою університету. А радує те, що мої діти здорові, визначилися щодо інтересів і мети в житті. Від помилок вони не застраховані – це для мене зрозуміло. Як і те, що дати їм матеріальні блага – не значить направити на шлях, по якому йтимуть достойно. Для них важливіша моральна і духовна підтримка батька. Це я пам’ятаю і цим керуюся.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати