Про… свавілля, утиски, дерибани та сподівання тих, хто хоче розвивати бізнес на Закарпатті

Маргарита Мощак

— Маргарито Миколаївно, окресліть як загалом працюється нині українським підприємцям.
— Зовсім не просто. Наприклад, через відсутність діючих програм з підтримки підприємництва, податкових пільг, доступних кредитів. А ще - кабальні умови вступу України до СОТ, економічно не обґрунтовані внутрішня та зовнішня політика, катастрофа з трудовими ресурсами, недосконалі закони.
Візьмемо хоча б тільки один аспект — постійні намагання ліквідувати єдиний фіксований податок. Так ніби це якась пільга, а не просто полегшення для дрібного підприємця, який не може утримувати штат бухгалтерів, аби вони «розгрібали» неймовірні складнощі існуючої у нас системи  звітності.
Інвесторів, які б наважились вкласти гроші у нашу економіку відлякують величезна і не прогнозована інфляція, відсутність однакових для всіх “правил гри”, непрозорість влади, подвійні стандарти щодо застосування законів, тобто корупція, далеко не бездоганна податкова система і постійні зміни у законодавстві, кумівство, недосконала судова система … Значно погіршує інвестиційний клімат і різноманітні, так звані, пайові участі. Ми ведемо попередні консультації зі столичними структурами, щодо їх легітимності. На жаль, з 2001-2002 років поняття пайової участі інвесторів у розвитку соціальної інфраструктури населених пунктів стало майже нормою. Хоч чудово розумію проблеми місцевих органів самоврядування, їхню штучну залежність від фінансування з центрального бюджету, але чому цей тягар перекладати на інвесторів? Виходить, підприємець, який хоче створити якесь виробництво, розмістити об`єкт, одразу “влітає” на 10-20% вартості проекту. Це фактично не передбачений законодавством податок на інвестиції! Звертаючись до основ юриспруденції, поняття пайової участі означає співволодіння. Однак у нас вимагають: просто віддайте гроші. Якщо, скажімо, “Водоканал” зобов`язує сплатити пайову участь на розвиток мереж, було б логічним, аби інвестор був внесений до числа його співзасновників, отримав певну кількість акцій тощо. Натомість він ще й як суб`єкт господарювання отримує послуги водопостачання за вдвічі дорожчим тарифом ніж населення.
Багато років говориться про прийняття податкового кодексу. Однак нині його часто заміняють листи-роз`яснення різних відомств, які трактуються як головніші, ніж закони.
Загалом закони для захисту підприємців у нас прийняті, але їх м`яко кажучи, “своєрідно” виконують на всіх рівнях влади. Працівники контролюючих і правоохоронних органів стосовно підприємців дуже часто читають законодавство як заманеться. Коли їм вигідно — бачать один рядок закону, коли ж ні — інший.
Величезна проблема — дозвільні документи. Закон про дозвільну систему став рушійною силою прогресу підприємництва в країні, але поки що він не виконується. Створені дозвільні офіси, але немає чіткого регламенту їх роботи, люди не можуть отримати вичерпний перелік необхідних документів, термінів видачі тощо. У 90% випадків підприємцеві краще піти безпосередньо, наприклад, до пожежників і вирішити питання, ніж вести листування через дозвільний офіс.
На жаль, і підприємці у нас не завжди готові постояти за себе, свою справу. Їм простіше відкупитися від перевіряльників, ніж вивчити закони, зрештою, об`єднатися, аби захищатися разом.
До того ж, специфіка Закарпаття — аж надто терплячі і толерантні люди, які не хочуть або ж бояться вступати у конфлікт з будь-яким представником влади. Також у нас часто виявляються протиріччя між повноваженнями органів місцевого самоврядування і виконавчими органами влади, тобто коли, скажімо, міліція чи обласна влада «не указ» меру чи голові сільради, а страждають від цього підприємці.
— Тобто, мова про особливості ведення бізнесу в обласному центрі…
— За рахунок розміру, розвинутої інфраструктури, близькості до кордону, концентрації центральних офісів, кваліфікованим кадрам Ужгород мав би бути найпривабливішим місцем для ведення підприємницької діяльності. Однак, особливо за каденції нинішнього мера міста Ратушняка, вкрай загострилося протистояння міської та обласної  влад, а заручниками цього часто є підприємці.
Думаю, висловлю думку абсолютної більшості ужгородців, що нікому і давно не цікава історія, як посварився Сергій Миколайович з Віктором Івановичем. Доходить до кумедного: міського голову запитують, чому у місті здичавілі газони, немає води, не вивозиться сміття, а дороги як після бомбування в Цхінвалі, а він відповідає, звертаючись до всієї міжнародної спільноти і мало не до господа Бога, мовляв, мукачівський клан узурпував владу, перешкоджає розвитку демократії і т.д. і т.д.
Якщо у перші тижні діяльності нинішнього міського голови ще були намагання вести  діалог з громадськістю, то вже за короткий час міська влада стала абсолютно закритою структурою. Якщо офіційні рішення й публікуються, то у кращому разі як журналістський опис, мовляв, прийняли рішення з такого і такого приводу. Але ж існує і закон, який передбачає, наприклад, обов`язковість опублікування, обговорення регуляторних актів.
Кілька місяців тому я заходила на офіційний сайт міської ради. Там були хіба що документи, прийняті за попереднього мера. Зараз є і «свіжіші», але їх не можливо відкрити, бо весь монітор обсідають застереження про вірусність тих документів. Так ніби хтось по дитячому намагається відлякати бажання щось дізнатися.
Переконана, це виключно для того, аби не можна було оскаржити рішення міської влади у суді. Звертається, скажімо, підприємець з проханням до Ужгородської міськради надати текст рішення сесії чи виконкому про прийняття відповідної процедури, а йому дають лише бланк: заповніть, сплатіть. При цьому людина не бачить цілісної картини -- що її чекає, можливо є якісь преференції, а це є прямим порушенням Закону України «Про інформацію».
Це, крім іншого, і недопрацювання правоохоронних органів, зокрема, прокуратура повинна відслідковувати усі рішення місцевих органів влади і їх оприлюднення.
Скажімо, є рішення, які міська влада зобов`язана публікувати — про проведення аукціонів, конкурсів. Але про продаж тих чи інших об`єктів підприємці, не наближені до міського голови, дізнаються хіба постфактум, зі скандалів, які виникають уже після їх відчуження. Не сумніваюся, міські можновладці завжди зможуть довести, що це було опубліковано — десь у “Відомостях Пальма-де-Майорки”, чи “Новинах Атланти” або у спецвипусках, весь тираж яких одразу з друкарні забирали «свої люди», аби інші не дізналися про торги і, не дай Боже, не дали до міського бюджету більше, ніж «потрібні люди».
Крім того, підприємці завжди «підвішені», бо якщо орендують якесь приміщення, то не впевнені, що завтра не прийде новий власник і, демонструючи якісь папірці від міської влади, буде вимагати його звільнити.
— Ваш бізнес полягає й у привабленні туристів. Чи комфортно розвивати туризм в Ужгороді?
— Підприємці можуть облаштувати свій ресторан чи готель, облагородити територію довкола. Але несуть шалені збитки через стан доріг, сміття у місті, знищення нашої архітектури. Нікому не роблю компліменти, але якщо раніше всі помітили зменшення кількості торгівельних наметів і кіосків з пиріжками, то зараз вони знову обліпили місто. Ці потворні споруди і в історичній пішохідній частині.
Соромно показувати місто своїм гостям і діловим партнерам. Мої друзі з Івано-Франківська колись приїздили в Ужгород, ніби закордон, почувалися тут як в Європі, їх вражали зелень, квіти, своєрідна архітектура. А зараз, кажуть, що їм нічого тут робити, бо їхнє місто значно чистіше, гарніше, а головне, вони постійно бачать зміни до кращого, наприклад, мер Франківська за півроку зміг відкрити 3 фонтани.
— Чому, все-таки, така ситуація стала можлива у нашому обласному центрі?
—  Оскільки у мене маленька донька, часто читаю дитячі казки. І наша ситуація дуже нагадує твір Корнія Чуковського “Тарганисько”: «В кропиву крокодили запхалися, У канаві слони заховалися. Тільки зуби в усіх цокотять. Тільки вуха від жаху тремтять». А потім, як відомо, прилетів горобець, «Взяв і клюнув тарганиська. І таке з тим злодюгою сталося: Навіть вусів його не зосталося». Веду до того, що одноосібно жодна людина не змогла б створити таку ситуацію. Чому ми говоримо лише про мера, чому не йдеться про міських депутатів? Таких безчинств у місті не було б без мовчазного потурання депутатського корпусу.
Нещодавно одна з газет надрукувала фото депутатів облради, які не проголосували за всім потрібний, але тільки міфічний і скандальний аквапарк. Але ужгородцям треба б знати хто саме з депутатів міської ради голосував за продаж басейну «Спартак», за продаж приміщення міської СЕС, та інші антиужгородські рішення. Також, вважаю, ужгородці мають право знати: чому продали аптеку №1, яка пропрацювала кілька сотень років, вивезли з неї історичні експонати? Жодна “злочинна” влада, починаючи з губернатора Устича, з яким постійно воював міський голова Ужгорода, не опускалася до такого.
Чому одна фірма, з ізраїльським корінням, яка ніби то сплачує податки десь у Миколаєві,  виграла (чи не виграла?) тендер (чи він був і хто про нього знав?) на паркування машин? Невже в Ужгороді не знайшлося б місцевих бізнесменів, які б облаштували паркування краще? Куди дивиться регіональне відділення Антимонопольного комітету України?
Не сумніваюсь, що після такого “успішного” господарювання міські можновладці можуть облаштуватися в чарівних куточках Іспанії чи Америки, але ми, мешканці міста, житимемо в Ужгороді.
Значна частина такого правового нігілізму існує «завдяки» нашій виборчій системі. Колись, при мажоритарній системі, усі знали свого депутата і могли з нього спитати. А нині, за партійної системи виборів, усі голосують, наприклад, за Тимошенко і думають, що вона клонується як вівця Доллі і буде займатися проблемами кожної людини у кожному селі. А насправді партію на місцях представляє якийсь депутат, про існування якого ніхто й не підозрював. Наші депутати навіть не стараються піаритись, зустрічатися з пресою, їх дуже влаштовує ситуація, коли їх не знають.
Ми втрачаємо наше місто не те що для внуків, але й для наших дітей, стаємо мовчазними співучасниками крадіжки майбутнього. Адже усі знають, наприклад, що завідуючих у дитсадках змушують агітувати батьків за участь у референдумі на підтримку аквапарку, під маркою якого, я вважаю, просто хочуть «роздерибанити» паркову зону. І мовчать.
Місто залишається взагалі без вільних площ, це унеможливлює: розвиток великих підприємств; створення нових дорожніх розвязок, знижує інвестиційну привабливість Ужгорода. 
Закарпатці дуже толерантні і терплячі люди, але з огляду на те, що нині робиться в обласному центрі, мовчки спостерігати просто неприпустимо. Бо не комфортно в Ужгороді вже не тільки підприємцям, але й звичайним городянам. 
Та не зважаючи на таке нерадісне інтерв`ю напередодні свята, хочу привітати усіх підприємців нашого краю з Днем підприємця! Побажати їм успіхів, процвітання, стабільності. Бажаю щоб підприємці завжди відчували себе рушійною та прогресивною силою українського суспільства. Пам`ятайте, що саме ми  складаємо основу добробуту Закарпаття і держави. Здоров`я, успіхів, оптимізму і впевненості у своїх силах!  

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати