Закарпаття: Життя і труди о.Венедикта (Довбака) на благо церкви

о. Венедикт (Довбак)

Він народився 18 вересня 1889 р. в с. Веряця (нині Виноградівського р-ну Закарпатської обл.) в родині Петра Михайловича Довбака та Юліанни Лемак. При хрещенні батьки нарекли йому ім’я Василь. У рідному селі юнак закінчив шість класів народної школи і не маючи коштів для продовження навчання, залишився працювати на домашньому господарстві. З дитинства Василь прагнув до духовного життя, а тому, коли йому виповнилося 15 років, подав прохання в Маріяповчанський чоловічий монастир (знаходиться на території Угорщини). Отримавши позитивну відповідь, – почав активно готуватися до від’їзду. Однак, мати попросила його відкласти на деякий час вступ у монастир й допомагати їй по господарству. У 1909 р. Василь разом з батьком поїхав до Америки на заробітки. Для Петра Довбака, це була вже третя подорож.
За спогадами о. Венедикта, в США він змушений був працювати цілий тиждень, без вихідних, на різних „чорних” роботах. Особливо його гнітила праця у недільні та святкові дні. Після одного такого дня у Василя виникла ідея таємно від батька виїхати в Єрусалим. Однак недостатня кількість коштів змусила його відмовитися від свого задуму. Через деякий час Василь подав заяву на вступ до православної духовної семінарії в Міннеаполісі, звідки отримав схвальний результат та книги для підготовки до іспитів. Для вступу до семінарії було потрібно зібрати пакет документів, які керівництво греко-католицької церкви в Веряци відмовилося надати. У 1912 р. В. Довбак з приводу цього питання повертається у рідне село. Сільська цивільна та церковна влада звинуватила молодого хлопця у про-православних симпатіях, його забрали в солдати. У 1913 р. Василь важко захворів та після лікування в госпіталі повернувся додому. Через деякий час, отримавши необхідні для папери для вступу в семінарію він виїхав до США. У 1914 р. поступив на послух до парафіяльного ієромонаха Феодосія (Кульчицького) в містечку Мейсонтавн в Пенсільванії. Наступного року Василь виїхав разом з ним на приход Форт-Вільям в Канаді. На свято пророка Іллі у 1916 р. прийнятий послушником у монастир Святого Тихона Задонського в містечку Північний Ханаан (Пенсільванія). 27 листопада 1916 р. прийняв іночество від настоятеля монастиря, ієромонаха Михайла (Орловського). В диякони висвячений у 1918 р. архієпископом Алеутським і Північно-Американським Олександром (Немоловським). 30 липня 1923 р. рукоположений в ієромонахи, митрополитом Північно-Американським і Канадським Платоном (Рождественський). Рукоположення відбулося в кафедральному соборі в м. Нью-Йорк, де о. Венедикт проходив послух сторожа. У 1924 р. висловив прохання виїхати на Афон.
На святій горі Афон о. Венедикт відправився до старця Мелхисадека. Старий подвижник порадив молодому ченцю не залишатися на Афоні, а повернутися на Закарпаття або в Америку. Відвідавши більшість афонських святинь о. Венедикт наприкінці 1924 р. повернувся в Старий край. У 1925 р. знову відвідав Афон, де відвідав свого старця Мелхисадека.
За розпорядженням Духовної Консисторії в Хусті 15 січня 1925 р. призначений настоятелем приходу в с. Горбки (нині Виноградівський р-ну Закарпатської обл.). Згідно державного перепису 1921 р. у с. Горбки проживало 326 жителів. За релігійною приналежністю 277 чол. були греко-католиками, 32 чол. – православними, 14 – іудеями.
о. Венедикт продав свою ділянку землі у Веряци і викупив підходящу земельну площу в Горбках. На цій землі він збудував невеликий будинок, а у 1927 р. розпочав будівництво церкви. У цей же час у о. Венедикта зародилася ідея створити чоловічий скит на честь Вознесіння Пресвятої Богородиці. Будівництво вимагало значних коштів, тому о. Венедикт змушений був взяти позику в кредитній спілці. Загалом кошторис склав суму 18 000 чеських крон. У цей час, за вимогою Єпархіального управління, о. Венедикт приписався до чоловічого скиту в Тереблі, а згодом до чоловічого скиту в Дубовому. Від ігумена Боголіпа (Церковника) з Дубового до о. Венедикта прийшло на допомогу декілька монахів. Серед них були ігумен Олексій (Кирієвський), ієромонахи Інокентій (Чопик), Серафим (Гайналі), Михайло (Дакий), Мелетій (Рущак), Веніамін (Князев), Доримедонт (Андрашко), Сергій (Стойка) та неодружений священик, інженер Анатолій Миловидов. Спільними зусиллями ченці збудували житловий корпус та впорядкували монастирське господарство. Напередодні Другої світової війни більшість ченців було мобілізовано в чехословацьку армію. Ієромонах Венедикт залишився наодинці з фінансовими труднощами, які склалися внаслідок будівництва споруд. У 1938 р. о. Венедикт був змушений виїхати до Праги й найнятися на роботу в одному з тамтешніх монастирів. Зібравши певну кількість коштів він повернувся до скиту й розрахувався з кредиторами.
У зв’язку з відсутністю ченців у скиті в 1938 р. керівництво Мукачівсько-Пряшівської єпархії на чолі з єпископом Володимиром (Раїч) вирішило заселити його черницями з Липчанського монастиря. Слід зазначити, що в попередніх дослідженнях присвячених історії православ’я на Закарпатті (Сергий (Цьока), иеромонах. Православие и иноческая жизнь в Закарпатье в первой половине ХХ столетия. – Загорск, 1960. – рукопис; Пагиря В. Монастирі Закарпаття. – Мукачево, 1994) помилково вказувалася дата 1928 р. У 1939-1940 рр. настоятелькою скиту була монахиня Мокрина (Кемінь). У 1940-1944 р. скит очолювала монахиня Софронія (Ребрей). У цей час о. Венедикт був при скиті духівником. Після призначення духівником ієромонаха Серафима (Гайналі) у 1944 р. о. Венедикт не залишив скит, а продовжував проводити подвижницьке життя в усамітненні та молитві. У 1944-1951 рр. на посаді настоятельки Свято-Благовіщенського скиту перебувала монахиня Людмила (Цяпець). Наказом №156 від 27 січня 1951 р. єпископ Мукачівсько-Ужгородський Іларіон (Кочергін) призначив настоятелькою монахиню Феодосію (Русин).
У 1951-1955 рр. (з перервами) о. Венедикт знову був на посаді духівника скиту. Тимчасово також обслуговував приходи в с. Новобарово Тячівського р-ну та с. с. Кошельово-Лази Хустського р-ну.
У 1959 р. жіночий скит у Горбках було ліквідовано радянською владою. Черниць перевели до Липчанського монастиря, а о. Венедикт залишився проживати у своєму будиночку. До кінця життя продовжував сповідувати слово Боже та вести місіонерську діяльність серед населення довколишніх сіл. Відійшов до Господа 23 жовтня 1971 р. У останню дорогу о. Венедикта прийшли провести сотні вірників з багатьох сіл Закарпаття.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати