Є таке село на Закарпатті — Великі Ком’яти

Томатний рай у Ком’ятах – наприкінці червня. Тут на кожному кроці червонощокі овочі продають такі ж червонощокі дівчата, задивившись на яких, виникає бажання плюнути на журналістику, оселитися в цьому селі й віддати себе сільському господарству. Тим більше, що за сезон при вдалій погоді можна заробити 5–8 тисяч доларів. Коли ж серйозно, то пристойні заробітки ком’ятівців насправді даються дуже тяжкою працею.
Кум, я і ти
Великі Ком’яти розкидані й на рівнинній, і на пагорбистій місцевості. Село старе, 660-річне, тому й велике – нині тут нараховується 7200 мешканців. Територія також велика, тож землі вистачає всім. Так, коли поділили колгосп, на кожну родину припало по 71 сотці, половина з яких на рівнині, половина – на пагорбах.
Із трьома пагорбами пов’язана й легенда походження назви села. Нам вона видалася дещо нереалістичною, але на те вона й легенда. У селі розповідають, що на трьох горбах колись жили три куми. Звідси й Ком’яти – кум, я і ти. А Великими вони стали вже після того, як в одну адміністративну одиницю об’єдналися з Малими Ком’ятами і присілком Завадка. Раніше в Малих Ком’ятах було багато угорців, але з часом вони перебралися в угорськомовне сусіднє село Шаланки, тож нині 99 % населення Великих Ком’ят – українці.
З ландшафтних особливостей згадаємо також річку Боржаву, яка протікає через село. З одного боку, вона служить селянам. По-перше, на ній дотепер працює старовинний дерев’яний млин, а по-друге, вона славиться сомами, які, як розповіли ком’ятські хлопці, коли нема людей, виповзають на берег, як черепахи, і можуть з’їсти корову. З іншого боку, Боржава селу й нашкодила, коли виходила з берегів під час сумнозвісних паводків. Цього року, щоправда, в Ком’ятах будують водозахисну дамбу. Торік розробили проектно-кошторисну документацію, а цьогоріч уже триває робота. Наразі фінансування йде з перебоями, але сільський голова Наталія Костелеба-Веремчук сподівається, що до осені захисна споруда буде готова.
Ще один зиск від Боржави Великі Ком’яти можуть дістати найближчим часом. Пані Наталія розповіла, що до неї нещодавно звернулися представники чеської фірми «Mavel», яка хотіла б побудувати на річці міні-ГЕС. «Ми на сесії сільської ради погодилися на збір технічної документації, – каже голова села. – За попередньою домовленістю, село щороку безкоштовно отримуватиме 52 тисячі кіловат електроенергії. Ми підрахували, що того нам вистачить на освітлення всіх державних установ і на вуличне освітлення. Якраз цьогоріч ми провели світло на всі наші вулиці...»
Великі Ком’яти – дотаційне село, хоча бюджет у нього немаленький – мільйон двісті тисяч гривень. Найбільша проблема – брак роботи. Нині в селі немає практичного ніякого виробництва – діє хіба що цех мукачівської швейної фабрики на 20 робочих місць. Дещо рятують ситуацію бюджетні установи – дві школи, амбулаторія, два ФАПи, дитячий садок, два клуби. І хоча на 7200 мешканців це дуже мало, усе ж небагато ком’ятівців шукають роботи за кордоном. Хіба що останнім часом чимало п’ятдесятників виїхали на заробітки в Америку.
Колись на території села діяла філія Іршавської ткацької фабрики, де працювало понад 200 людей. Зараз, каже голова села, є пропозиції поновити роботу цеху. Пані Наталія радіє з того, що два останні роки народжується на 20-25 людей більше, ніж помирає. Щоправда, треба би селу й дитячий садочок розширити, бо крім нинішніх п’яти груп, вистачає дітей іще на п’ять, і школу нову збудувати, бо діти в Ком’ятах вчаться у дві зміни. «І все ж, – гордо каже голова села – рідко хто з Ком’ят виїжджає. Я суджу по Україні – люди втікають із сіл у міста, а в нас ні, навпаки – повертаються. Якби була робота, то взагалі б не мали проблем».
Три врожаї на рік
Працьовиті ком’ятівці витискають із землі максимум. У селі, де теплиця чи не на кожному другому обійсті, примудряються збирати по три врожаї за рік. Селяни спеціалізуються на вирощуванні ранньої капусти, помідорів і перцю. Це давня традиція, хоча раніше, за Союзу, не так багато ком’ятівців активно провадили сільське господарство, бо мали менше землі, більше були зайняті на виробництві, працювали в райцентрі.
Спочатку в теплицях садять капусту, потім помідори, далі перець. Ранню капусту висаджують в кінці січня – на початку лютого, а в середині квітня збирають урожай. Окремі ґазди садять до 50 тисяч стебел капусти, а після неї по 15–20 тисяч стебел помідорів. Коли відійдуть помідори, настане черга перцю. Залежно від погодних умов, розмірів теплиці, каналів збуту, за сезон хтось може заробити 5 тисяч доларів, хтось і 8–10.
«Наші люди ні від кого нічого не чекають, – каже Наталія Костелеба-Веремчук. – Вони ні на що, крім власних рук і своєї праці не сподіваються. А робота на землі дуже тяжка. Нині вже трохи легше, люди покупували собі деяку техніку. А вручну робити було дуже важко».
Нині овочівництво у практично всіх господарствах Великих Ком’ят поставлене на професійні рейки. Теплиці встановлюють стаціонарні, бо, щоб серйозно вирощувати ті ж помідори, треба й підігрів, і зрошування. Все це досить дорого обходиться. Приміром, теплиця завдовжки 50 метрів коштуватиме близько 4 тисяч доларів. Зате служитиме роками.
Парадокс, але все ж найважче не виростити продукцію, а вдало її продати. Ком’ятівці вже рідше, ніж раніше, їздять збувати томати чи капусту за межі області, наприклад, до Львова. Нині урожай реалізують удома. Звичайно, від того й ціна менша, але з нинішнім дорожезним бензином, а ще й без власного транспорту, далеко в цьому бізнесі не заїдеш. Тому останнім часом більшість людей продають вирощені овочі бізнесменам із інших областей, які приїжджають до села мікроавтобусами й купують у людей ту ж капусту чи помідори.
Крім того, в селі вже встановилися такі собі стихійні міні-точки – просто біля траси. Перекупники з Хмельницької, Івано-Франківської областей приїжджають за помідорами, а от за ранньою капустою їдуть навіть бізнесмени із Білорусі. І все ж бізнес цей ой як залежний від багатьох факторів! Скажімо, сьогодні кілограм капусти коштує 4 гривні, а за тиждень – уже 90 копійок. Хто встиг виростити ранній урожай, той заробив, хто запізнився – втратив.
Цікаво, що кілька десятків ком’ятівців почали використовувати теплиці не для вирощування помідорів чи капусти, а для квітникарства. Вони купують насіння в Голландії й Угорщині, висівають його і вирощують тисячі й тисячі квіток. У селі є кілька таких квітникарів, які вже мають постійних клієнтів, тривалі домовленості, до них приїжджають гуртові покупці з Києва, а вони вже радше менеджери – тільки «сидять на телефонах».
Квіти вирощують винятково однорічні – петунії, сульфінії, бегонії. Справа ця прибутковіша за овочівництво, але й більш затратна, важча. Якщо капусту і помідори вирощують родинами, не залучаючи додаткових працівників, то для плекання квітів уже потрібна наймана робоча сила. І працюють так люди щоденно й щорічно. Так, квіти треба гріти, для чого в теплицях встановлюються спе¬ціальні котли на дровах, крім того, проводять систему крапельного поливання, аби вода надходила до кожної квіточки.
Однак квітникарство приносить не тільки заробітки, а й естетичне задоволення. «То така краса, ви не уявляєте! – захоплюється Наталія Костелеба-Веремчук. – Узимку надворі сніг, а в теплицях усе цвіте, справжній рай. Тепер уже квітів нема, а от наступної весни обов’язково приїжджайте, будете вражені!»
Тож із Ком’ятами не прощаємося...  

Теги:

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати