Солоні тривоги закарпатського Солотвина

Донедавна на цій території були не менш відомі своїми цілющими властивостями соляні озера з лікувальними грязями. Натепер із цілої їх низки залишилося одне, але його доля теж під загрозою. А загроза ця — у поширенні карстових явищ, які розпочалися після катастрофічних повеней 1998 та 2001 років. Вони призвели до підтоплення діючих гірничих виробок, пошкодження гірничошахтного устаткування, ускладнення гірничо-геологічних умов із видобутку солі, активізації карстових процесів. І явища ці тривають. До карстонебезпечної зони селища солекопів потрапляють дві школи, лікарня, мережі централізованого водопостачання та водовідведення, лінія електропередач, ділянка автодороги державного значення Мукачеве—Рогатин. У зоні можливих просідань та деформації земної поверхні розташовано 329 житлових будинків, у яких проживає до 1000 мешканців.
1. Дещо з історії
Видобувати сіль на Солотвинському родовищі розпочали ще в середньовіччі. Перший рудник під назвою Кунігунда (за іменем дочки угорського короля Бели ІV) відкрили тут у 1220 році. Спочатку сіль видобували відкритим способом, а з 1778 року розпочалося будівництво шахт. Відтоді тут було збудовано і діяло 9 рудників. За даними головного управління МНС України в Закарпатській області, сім шахт, що суміжні з двома діючими (а такими є шахти №8 та №9, розробка яких розпочалася, відповідно, в 1886 та 1975 роках), відпрацьовано і затоплено, а над ними утворилися солоні озера, що живилися шахтним розсолом. На їх базі було створено комплекс лікувальних і рекреаційних установ.
Особливе значення тут мають вже згадані підземні алергологічні лікарні. Їх існування опинилося під загрозою. Особливу тривогу спричиняє проникнення ґрунтових та інших вод у підземні виробки та діючі шахти. З лютого 2002 року по теперішній час приплив води у шахту №9 збільшився із 60 до 500 кубометрів води щогодини. А кожен кубометр води, допоки він не стане насиченим розчином, розчиняє 300 кілограмів солі. Тож у місцях, куди потрапляє вода, утворюються порожнини. Наприкінці 2004 року аварійним вивалом породи було зруйновано армування вентиляційного стовбура шахти №8 та перекрито стовбур на глибині 76 метрів. Будівлі солефабрики шахти №9, яку було зведено на початку 1970-х років, у зв’язку з довготривалою експлуатацією в надто агресивному середовищі стали непридатними для подальшої експлуатації. Із цих самих причин у січні 2006 року було зруйновано поверхневий комплекс цієї само фабрики, металоконструкцію накопичувальних бункерів пункту завантаження вагонів. Жодній з цих аварій для відновлення об’єктів не було надано будь-якої фінансової підтримки. Покривні породи продовжують провалюватися, а на поверхні утворюються величезні вирви. Останні з них виникли в лютому цього року.
Тоді ж, перебуваючи на Закарпатті з робочим візитом, міністр агрополітики Юрій Мельник дійшов висновку, що для стабілізації роботи державного підприємства «Солотвинський солерудник» потрібно 85,5 мільйона гривень, і запевнив, що впровадження розробленого проекту плану першочергових заходів у 2007—2009 роках дозволить стабілізувати роботу соледобувного підприємства та забезпечить безпечне перебування хворих у підземних відділеннях алергологічних лікарень. Але ніяких практичних зрушень немає. У травні у Львові відбулася науково-технічна нарада стосовно подальшого функціонування ДП «Солотвинський солерудник» за участі представників департаменту харчової промисловості Мінагропрому, Закарпатської обласної і Тячівської районної державних адміністрацій, ДП «Солотвинський солерудник», міністерств охорони здоров’я та природи, науковців. На ній зазначено, що видобуток солі шахтним способом в умовах великих водоприпливів технічно неможливий і економічно недоцільний унаслідок розвитку соляного карсту та небезпеки деформації стовбурів. Відновлення виробництва можливе шляхом відкритої розробки та переробки розсолів. Ліквідація (консервація) солерудника потребує державної програми, її приблизний термін становить 10 років.
Учасники наради взяли до відома, що «на Солотвинському солеруднику склалася надзвичайна ситуація, пов’язана зі значним водоприпливом у шахти №8 і №9, а також соціальною напругою, пов’язаною з боргом із зарплати та за енергоносії». Було внесено пропозиції щодо фінансування першочергових заходів із попередження екологічної катастрофи в поточному році в сумі 15 мільйонів гривень, збільшення фінансування науково-дослідних робіт для розробки вихідних даних до комплексного проекту ліквідації шахт, а також перерахунку запасів та відновлення екологічної рівноваги в зоні впливу солерудника, просити МОЗ вирішити питання комплексу робіт із функціонування підземної лікарні. І про найголовніше: докопатися врешті-решт до того, як і звідки вода потрапляє у шахти, і в який спосіб можна зупинити цей процес. Справді, це як у відомому в анекдоті: якщо японці не мають риби, вони виходять у море і ловлять її, коли риби нема у нас — ми збираємося на наради... Тим часом у нормальне підтримання життєздатності солерудника, розпочинаючи з 1993 року, його власником кошти не вкладалися. Мовляв, Солотвино великої погоди у видобутку солі в Україні не робить. Більше того, рік у рік зростала заборгованість з виплаті зарплати солекопам.
2. Час діяти
— Ситуація, що склалася на ДП «Солотвинський солерудник», залишається вкрай критичною навіть попри те, що з 2002 року у відповідь на численні звернення Закарпатської обласної ради, — каже її голова Михайло Кічковський, — Кабмін та Мінагрополітики України видали понад шістдесят доручень щодо Солотвинського солерудника. Більшість із них не отримали жодної фінансової підтримки. До слова, Солотвинський солерудник Асоціації «Укрсіль» Мінагрополітики України як гірничовидобувне підприємство постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року було внесено до переліку тих, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави та є містоутворюючим підприємством. Тому чергове, сімнадцяте, засідання сесії обласної ради п’ятого скликання ми вирішили провести безпосередньо на місці, у селищі Солотвині, з порядком денним «Про критичну ситуацію, що склалася на Солотвинському родовищі кам’яної солі та державному підприємстві стратегічного значення «Солотвинський солерудник» і шляхи виходу з неї».
Робота виїзного засідання розпочалася з огляду об’єктів солерудника та прилеглої території, де останнім часом активно прогресує руйнівний процес карстоутворення внаслідок затоплення гірничих виробок на 8-й та 9-й копальнях. Разом з депутатами обласної ради ситуацію вивчали народні депутати України Станіслав Аржевітін та Олександр Кеменяш, заступник міністра аграрної політики України Олександр Шевченко, заступник міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Богдан Костенюк, начальник відділу Міністерства охорони здоров’я України Ольга Колякова, журналісти обласних та республіканських ЗМІ. Враження від побаченого гнітюче. Його стисло висловив Станіслав Аржевітін:
— Наче після бомбувань. А численні наукові установи тим часом виносять вердикти, які часто суперечать один одному. Нема ж головного — якими шляхами потрапляє вода в шахту і чи можна, врешті-решт, зупинити цей процес. Коли ні, то як бути надалі?
Після цього в конференц-залі Української алергологічної лікарні відбулося пленарне засідання сесії. Розгорнуту, аналітичну й об’єктивну інформацію стосовно критичної ситуації на об’єктах солерудника подали на розгляд депутатів голова Тячівської районної ради Василь Кушілка, солотвинський селищний голова Юрій Ухаль, перший заступник начальника Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Степан Нодь, голова постійної комісії обласної ради з питань розвитку продуктивних сил, виробничої інфраструктури, банківської діяльності та інвестицій Василь Лінтур, головний лікар Української алергологічної лікарні Ярослав Чонка, науковий керівник з роботи, що проводиться на солеруднику, доктор технічних наук, представник УкрНДМІ НАН України Євген Піталенко. Вони також відповіли на запитання депутатів облради Михайла Турянчика, Володимира Піпаша, Андрія Сербайла, Михайла Качура, Олександра Солонтая, Василя Гнатківа та інших. Свої міркування щодо проблеми і шляхів її розв’язання висловили народні депутати України Станіслав Аржевітін, Олександр Кеменяш, заступник міністра аграрної політики України Олександр Шевченко, заступник міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Богдан Костенюк, начальник відділу Міністерства охорони здоров’я України Ольга Колякова, депутати обласної ради Іван Качур, Анатолій Колібаба, Іван Гецянин, Василь Швардак.
Як з’ясувалося в ході обговорення питання, свого часу Міністерством оборони колишнього Союзу на солеруднику було заповнено нафтопродуктами три пустоти-каверни загальним обсягом 44 тисячі кубічних метрів. У якому стані ці нафтопродукти та самі каверни тепер, й досі не встановлено. Витік цих продуктів на поверхню та в річку Тису може обернутися екологічною катастрофою міжнародного рівня.
Оскільки державне підприємство «Солотвинський солерудник» перебуває у відомчому підпорядкування Мінагрополітики України, остаточне вирішення його подальшої долі є безпосередньою компетенцією центральних органів влади, відзначали промовці.
Однак, зважаючи на виключну серйозність ситуації, можливі непередбачувані наслідки та очевидну недостатність здійснених заходів на рівні центральних органів влади, депутати обласної ради вирішили внести це питання на розгляд і своєї наступної позачергової сесії. Усі вони підтримали пропонований проект рішення щодо визнання ситуації на Солотвинському родовищі кам’яної солі та державному підприємстві «Солотвинський солерудник» надзвичайною. Прийнято звернення до Кабінету Міністрів України з проханням негайно розглянути це питання на своєму засіданні, визнати ситуацію надзвичайною на державному рівні, розробити комплексну державну програму «Солотвино», в якій передбачити весь комплекс робіт із приведення території до безпечного стану, відселення мешканців із потенційно небезпечних житлових будинків, безпечної експлуатації автомобільної та залізничної магістралей, енергокомунікацій, вирішення соціальних питань, у тому числі й погашення заборгованості з виплати зарплати гірникам, вирішення подальшої долі Української алергологічної лікарні.
Із нетерпінням чекали результатів сесії не лише солотвинці, а й ті, хто приїхав сюди на лікування сам чи привіз своїх дітей із різних областей України.
— У Солотвино приїжджаю вже вдруге, — сказала киянка Марія Олексіївна. — Кілька років тому була тут із старшим сином, котрий хворів на астматичний бронхіт. Сім’я витратила значні кошти на його лікування, та намарне. А от після курсу спелеотерапії та лікування в Солотвинській алергологічній лікарні він видужав. Тепер привезла сюди й молодшого з такою само недугою. Слава Богу, його здоров’я теж іде на поправку. Таких матерів, як я, тут багато. Від їхнього імені прошу всіх тих, від кого залежить подальша доля цієї унікальної лікарні, зберегти її, хоч би яким коштом для держави це обійшлося б. Бо можна купити все, крім здоров’я...
Як хотілося б, щоб до цих слів дослухалися всі ті, хто декларує: здоров’я людини — то здоров’я країни. Тим більше, що нині лікування в Солотвині потребує 2 мільйони наших співвітчизників.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати