"Дута" десятина — Історія найбільшого задокументованого на Закарпатті хабара держслужбовцю за часів тотального режиму СДПУ(о)

Тому той протест проти цинічного засилля системи, тим більше на Закарпатті, яке вважалося вотчиною СДПУ(о), був особливо сміливим і несподіваним. Нехай урешті справа закінчилась майже «нічим», однак це було, без пафосу, як світлий промінчик у царстві темряви – у людей з’явилася надія, що системі тотального нагинання й приниження можна протистояти.



Докладніше розповісти про цю історію нині важливо з кількох міркувань. По-перше, тому, що люди за сво­єю природою швидко звикають до хорошого, і погане минуле, особливо якщо воно не надто боляче зачепило їх особисто, забувається. По-друге, тому що ми з вами так і не дочекалися принципової оцінки подій кінця 2004-го, зо­крема й на Закарпатті. По-третє, цього вимагає бодай якась справедливість до людей, по долях яких потопталися в ті часи. А ще тому, аби, не дай Боже, хоч щось із тих часів знову стало нашими буднями.

Про те, що беруть, вимагають, змушують, – впродовж 2004-го говорили всі. Але навіть на гадку не спадало, що представника касти «обраних» за це можуть таки вдарити по руках. Тому про затримання податківця було багато розмов і чуток, резонанс пішов далеко за межі Закарпаття. Про те, як усе було насправді, найкраще знає тодішній, а нині знову, начальник відділу боротьби з корупцією в органах державної податкової служби ДПА в Закарпат­ській області Микола Цап.

Своїх – на хлібні місця

– Голова ДПА Андрій Скіб’як, який раніше працював на Львівщині, у 2004-му запросив на Закарпаття понад 40 своїх колег, що стали керівниками різ­них ланок. Зокрема, один із них працю­вав начальником ДПІ в Мукачеві, кілька – заступниками самого Скіб’яка, в об­лас­ному апараті. Серед них і, як на Закарпатті кажуть, шовґор керівника голови обласної податкової – М. Він очолив відділ оперативного контролю, який провадить перевірку суб’єктів підприємницької діяльності.

У віданні цього підрозділу, наприклад, перевірки грального бізнесу. Зазвичай у цій сфері багато зловживань, бо, скажімо, ставлять 10–20 автоматів, а ліцензії, дозвільні документи оформляють на 5–6. Також цей під­розділ провадить перевірки, як гроші проходять через касу, а відомо, що це теж не завжди робиться. Одне слово, поле діяльності відділу більш ніж широке.

Я тоді був начальником управління боротьби з корупцією. І до нас надходила інформація, що податківці вимагають певні послуги, товари, гроші чи отримують їх, та задокументувати конкретні факти не було можливості.

Із заявою про вимагання хабара жінка обійшла всі правоохоронні структури

Проте одного разу, восени 2004-го, мене викликав тодішній заступник прокурора області (нині прокурор Ір­шав­ського району) Михайло Гангур. У його кабінеті сиділа жінка, і він попросив мене вислухати її й ужити потріб­них заходів. Пізніше з’ясувалося, що це вже була третя інстанція, куди жінка звернулася, проте ніде навіть не прийняли її заяву. Звичайно, знаємо, що губернатором тоді був Іван Різак і відомо, як він «працював» з правоохоронцями.

Отож жінка, а це була директорка приватного хлібопекарського підприєм­ства Катерина К., розповіла, що праців­ники податкової проводили у неї перевірку й заявили, що за порушення їй загрожують санкції приблизно на 100 тисяч гривень. Але, мовляв, залагодити питання можна, домовившись із керівництвом ДПА, і якщо вона віддасть 10 % суми готівкою, акт перевірки буде «нульовим» або, щоб не було підозр, зроблять нарахування на якихось 5–10 тисяч. Жінка ще молода віком і почат­ківець у бізнесі, багато речей ще не розу­міла, тож допускала якісь порушення, але, запевняла, що вона не могла наприпускати їх стільки, аби спричинити аж такі санкції. Крім того, вона не мала тих двох тисяч доларів, за які їй пропонували закрити питання, і була у розпачі.

Після розмови з жінкою ми з’ясували, хто провадив перевірку, й вирішили документувати цей факт. Ускладнювалося питання тим, що спочатку безпосередньо з пані Катериною розмовляв не родич голови ДПА – він тоді був у відпустці, а його заступник, прізвища якого вона не знала. Але казав, що узгодить питання зі своїм начальником. Жінка зателефонувала від чергового на прохідній цьому заступникові, і він за­просив її до нашої їдальні на каву. Тоді й стало зрозуміло, хто вимагає гроші...

Спеціальні «бездонні» кишені

Відтак ми запросили слідчого з прокуратури Ужгорода, він ознайомився з матеріалами й постановив затримувати хабарника на гарячому.

Відбувалося все у кафе «Снек», поряд із ДПА області. Пані Катерина напозичала від родичів грошей і зустрілася з М. Випили каву, вона передала 2 тисячі доларів, і він поклав їх у журнал «Вісник податкової служби». До речі, на часописі навіть було його прі­звище, адже він отримував його, передплативши. Затримали здирника одразу на виході з кав’ярні. Доправив­ши М. в прокуратуру, знайшли 2 тисячі доларів і порушили кримінальну справу за ст. 368. ч. 2 – проти службової особи, що дістала хабар в особливо великих розмірах.

Звичайно, М. заперечував факт от­римання хабара. А ще – дуже хвилював­ся й запитував нашого співробітника, яку суму грошей він може мати при собі як державний чиновник. Згодом особистий обшук показав, що... всі кишені в піджаку надірвані і гроші він кидав просто за підкладку! Отак «довкола талії» знайшли ще 1,5 тисячі доларів. Пізніше в робочому столі – ще 500. Він працював у кабінеті разом із двома дівчатами – секретаркою й ревізором, і ті були вражені, наскільки безтурботно М. в усі шухляди порозсовував гроші.

За хабар – амністія

Після передбачених процедур у прокуратурі я повернувся на роботу й доповів про все голові ДПА. Одразу почалися, як кажуть, громи й блискавиці, мовляв, нащо було діяти так радикально, можна було М. просто копнути зі служби. Я ж у відповідь нагадав про закон.

Тоді ж зателефонував мій товариш, чільник однієї з контрольних структур в Ужгороді. Він сидів поряд із керівниками області в драмтеатрі, коли ті дістали повідомлення про затримання, й мав можливість спостерігати їхню, м’яко кажучи, бурхливу реакцію.

Затриманий три дні просидів в ізоляторі тимчасового тримання. Та прокурор області, хоч були всі підстави не випускати М. з-під варти, санкції на арешт не дав...

Надзвичайна подія трапилася 16 вересня, а в жовтні мені зателефонував безпосередній керівник із Києва: «Рішення прийнято, обговоренню не підлягає, для тебе є посада у Запо­рі­жжі». Я не погодився – вже не молодий, аби мотатися з сім’єю по чужих тимчасових квартирах, маю вислугу, тому вирішив іти на пенсію. Однак той умовляв не звільнятися, зачекати, і мене, з пониженням, таки перевели заступником начальника відділу внутрішньої безпеки у Запоріжжя.

Згодом, в Ужгороді, коли на судовому засіданні свідчив у цій справі, був безмежно здивований: дізнався, що на слідчого чинили неймовірний тиск і кримінальна справа, порушена за частиною 2 статті 368, до суду надійшла вже з кваліфікацією за ч. 1 цієї статті. Мовляв, то був хабар не службовій особі, а звичайному чиновнику!

Слідчого, який вів справу, я знав давно. Це кваліфікований фахівець. І йому досі неприємно за ту справу – при зустрічі опускає очі. Але рішення приймали його керівники.

Одне слово, хоч я й протести заявляв, і представника державного звинувачення – прокурора, запитував, чому не оскаржують, проте... справу про хабар у 2 тисячі доларів закрили за ам­ністією!

Добре, хоч М. звільнили зі служби, наскільки знаю, і нині він не працює в системі. «Почистили» тоді й увесь відділ, який він очолював.

Система витягувала сотні тисяч щомісяця

До речі, аналіз матеріалів тодішніх перевірок підтвердив наші припущення, що так, як хотіли вчинити з Катериною К., діяли системно – у цей спосіб натягували потрібні суми. Ті, підпри­ємці, що не погоджувалися «залагодити» справи готівкою й оскаржували нарахування відділу оперативного контролю в господарському суді, у 80 % випадків вигравали.

Не маю конкретних фактів, але за моїми приблизними оцінками, з огляду на кількість перевірок, «робота» тодішнього керівництва Закарпатської ДПА загалом викачувала з підприємців щомісяця сотні тисяч гривень. Адже була навіть указівка, усна, звичайно, що всі акти документальних перевірок, де нарахування понад 5 тисяч, треба з районів приносити в обласний апарат на узгодження до заступника з аудиту. Всі обурювалися, бо це нічим не передбачені норми – вирішувати повинні начальник аудиту, керівник інспекції на місцях. Однак, напевно, були «плани надходжень», бо кожен випадок роз­глядали й або давали погодження, або призначали додаткові, позапланові перевірки, продовжували їх терміни, поки не виходили на потрібні суми.

У Запоріжжі я пробув півроку. Від­так – відомі події Помаранчевої революції, змінилося керівництво ДПА і мене повернули в Ужгород.

Та справа була дуже резонансною, і, хоч мене, можна сказати, покарали, я дістав моральне задоволення, бо тоді люди повірили у справедливість, у те, що можна протистояти системі.

Стосовно ж того, що вдалося за­тримати лише одного хабарника, то, на жаль, люди до нас просто не зверталися. Напевно, мало хто знав, що є під­розділ, який контролює дії самих податківців, і він не підпорядкований голові ДПА області. Спрацьовував і психологічний фактор: відомо, яка ситуація була на Закарпатті, люди не вірили у справедливість, вважалося, що все діється, як у приказці, – ворон ворону ока не виклює. Добре, що маємо вже інші часи...



Коментар нинішньої голови ДПА в Закарпатській області Тетяни ШАПОВАЛОВОЇ:

– І сьогодні пріоритетний напрямок діяльності відділу боротьби з корупцією в органах державної податкової служби ДПА у Закарпатській області – реалізація комплексу заходів, зокрема – на підтримання безпечних умов роботи працівників органів державної податкової служби і запобігання втягуванню їх до протиправної діяльності.

Кожен випадок корупційних діянь у податковій службі – не тільки втрата надходжень до бюджету, а ще й дискредитація порядних фахівців. Право оскаржувати неправомірні дії чиновників є абсолютним, і ми просимо всіх закарпатців пам’ятати: 3-52-70 – номер телефона довіри (в Ужгороді), за яким можна звернутися, якщо вам відомі факти порушень в органах податкової служби. Гарантується цілковита конфіденційність, а всі повідомлення, навіть анонімні, будуть детально розглянуті.

Також у ДПА в Закарпатській області повністю забезпечено реалізацію права громадян на звернення. Кожна дієздатна людина може подати скаргу з будь-якого значного для неї приводу у будь-який час. Предметом скарги мо­жуть стати не тільки незаконні, а й недоцільні чи аморальні діяння держ­службовців.

Те, що деякі «виконавці державних функцій» крадуть, і не лише в Ук­раїні, а й у будь-якій іншій державі, – не секрет. Радикальних способів боротьби з цим злом за всю історію людства так і не вигадано. Спокуса поцупити чи простягнути руку по хабар є надто великою.

Корупція ніколи не зникне, але зменшити її обсяги можна, переконують фахівці. А поки до цього далеко, потрібен лікнеп для самих громадян, яких варто привчати до того, що чиновник на те й призначений на свою посаду, щоб працювати для людини. Бо на низах правило: «Хабарі беруть, бо дають» досі спрацьовує. Дехто думає, що, давши хабара, вирішить свої проблеми – повністю або частково. Та слід пам’ятати, що згідно з чинним в Україні законодавством винен не тільки той, хто бере, а й той, хто дає хабар. У зв’язку з цим, переконані сьогодні в обласній податковій, важливо вселити в людей впевненість у собі, більш виражене почуття власної гідності. Не слід боятися чиновника, не варто підлещуватися до нього, а вимагати послуг, які гарантує громадянину наша держава. Не вірте постулату, що всі чиновники однакові. Вищенаведена історія – яскравий приклад.

Дуже важливо не бути пасивними спостерігачами фактів корупції, тим більше – співучасниками протиправних дій. Адже, погодьтеся, неодноразово випадало зустрічати чиновників, котрі, обходячи закони й користуючись своїм по­садовим становищем, диктують власні правила й вимагають діяти за ними. Та розповідали ми про такі факти вголос лише серед своїх. А чи звертався хтось до відповідних органів? Тому дуже важливо не просто вимагати від правоохоронних органів жорстких заходів у боротьбі з корупцією, а й самим ставати учасником цієї боротьби.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати