Мирослава Каламуняк: "Незабаром закладемо камінь на місці спорудження майбутнього... Карпатського "Артеку"!"

Мирослава Каламуняк

- Мирославо Михайлівно, усе своє життя ви пропрацювали на Ужгородській швейній фабриці і ця назва не лише для закарпатців завжди асоціюється з вами, а ви з нею. І раптом - т.в.о. голови Великоберезнянської РДА…
- Справді, і більшість березнянців, та й численні ужгородці, мої друзі, здивовані - чому, для чого я пішла з фабрики у район? Одним словом не відповісти, причин - цілий комплекс. Скажу про основні з них. На фабриці треба дати можливість покерувати іншим, адже якщо людина тривалий час на одному місці, напевно, виробляються певні стереотипи, і тому, можливо, знижується ефективність. Хоча я не належу до людей, які засиджуються, і завжди знаходила собі клопоти. До того ж, у бізнесі особливо не засидишся, бо якщо зупинився на день – відстав назавжди.
З іншого боку, і я ще хотіла б себе реалізувати. Зокрема ще й тому, що часто критикувала державну службу, певних виконавців на місцях. Було б справедливо попрацювати у цій владі, побачити справу зсередини, зрозуміти її. Також Березнянщина мені не байдужа, адже багато зусиль довелося вкласти в організацію роботи швейного цеху Ужгородської фабрики в Лютій, допомагала створювати фабрику «Березнянка». Знаю цей край, проблеми його людей і з депутатської роботи в обласній раді.
- Звичайно, престижно бути керівником району, але, мабуть, не так і легко…
- Не в престижі справа - треба працювати, працювати і ще раз працювати. Про яку б галузь чи ділянку життя не йшлося – всюди є до чого прикластися.
Хочеться змінити деякі стереотипи ставлення до влади з боку громади, бізнесу. Адже Президент України Віктор Ющенко щиро прагне поліпшення життя у нашій державі і це повинна відчути кожна родина, зокрема, й у найвіддаленіших гірських селах Березнянщини. Так склалася моя доля, що, спільно з районною радою, виконую тут волю Президента, впроваджую в реальність державні програми, напрацювання обласної адміністрації. І прагну, щоб люди справді відчували турботу держави про кожного з них.
- Ви прийшли з бізнесу. То ж як «свіжим оком» оцінюєте систему державної влади?
- Довелося, як кажуть, «вникати». Але, за великим рахунком, державна структура чітко продумана і вибудувана так, що на всіх щаблях є спеціалісти. І це хороші люди, бо дуже вимоглива система їх відбору. Зарплата держслужбовців може й не така, як би хотілося, зрештою, як жартують, зарплати ні у кого забагато не буває, однак вона таки дозволяє на керівні посади відбирати кращих. Важливо об’єднати нас усіх в команду, бо тоді зможемо зробити значно більше, ніж кожен окремо, «варячись» у своїх паперах, звітах тощо. Своїм завданням вважаю спільно з районною радою таку ефективну, дієву команду більше згуртувати і націлити для роботи на конкретні результати.
- Спочатку, як кажуть, треба констатувати проблеми і визначити шляхи їх вирішення. Отож, почнемо з економіки.
- Безумовно, першочерговою є економіка і треба її розвивати – і велику, і маленьку, і приватне підприємництво. Та й мені це і ближче, і зрозуміліше - вважаю, що і для кожної сім’ї, і для села, і для району загалом гроші треба заробляти. Так, нині Березнянщина дотаційна. Адже працюють лише кілька підприємств основного кола: три деревообробні – «СІО», «СІО-К» і «Явірник», де зайнято близько 400 людей, та два швейні – «Лютянка» та «Березнянка». Проте є у нас і успішні пекарі, які продають свій хліб та кондитерські вироби і в районі, і на Перечинщині, і на Львівщині.
Звичайно, цього недостатньо, тому треба дійти до всіх сіл і кожній людині запропонувати якусь роботу. Скажімо, зовсім немає будівельної галузі – лише чотири приватні підприємці здійснюють невеличкі ремонтні роботи. З десяток років тому не було за що будуватися, і колишні структури розпалися. Але нині, а тим більше в майбутньому, Березнянщина розвиватиметься, тому будівельна організація району вкрай потрібна, та й зарплати у цій галузі тепер гідні. Добре було б, щоб повернулися додому, у сім’ї, всі, хто ще заробляє десь по світах, і працювали тут.
- Березнянщина ще й край чудової, майже дикої природи. І один з напрямків її розвитку, очевидно, туризм?
- Звичайно, але коли говоримо про туризм, то розуміємо, що це широкий спектр: якщо люди прийшли відпочивати, значить повинні тут харчуватися, знайти розваги, що купити, тобто – повинні мати де потратити гроші. Під це теж треба створювати інфраструктуру. Тому не можемо просто продати землю тим, хто хотів би вкласти у неї кошти, і почекати, поки зросте у ціні, а тоді перепродати. Бо тоді ще кілька років не буде ніякого розвитку, не створюватимуться робочі місця, до місцевих бюджетів не надходитимуть кошти.
І мій, і керівництва районної ради погляд єдиний: треба, щоб прийшли реальні інвестори, котрі вкладатимуть тут кошти і вже розпочнуть будівництво, максимально використовуючи місцевих спеціалістів, тутешні будматеріали, умеблюють споруди нашими меблями тощо.
Великоберезнянщина - екологічно найчистіший у Закарпатті і навіть в Україні район. Тут багато лісів, заповідник і 14 тисяч га пралісів – унікальної території, що збереглася без втручання людини протягом століть і нині перебуває під охороною ЮНЕСКО. Це наше багатство. Тому шукаємо людей, які максимально «впишуть» туроб’єкти у довколишню природу, запровадять екологічно чистий відпочинок, прокладуть велосипедні доріжки, пішохідні, для кінних прогулянок.
Інша перспектива – мінеральні води. Усі знають «бульбашкове золото» Свалявщини, але ще за часів Австро-Угорщини мінеральні води Березнянщини використовувалися для оздоровлення значно ширше, ніж Свалявські та інші. Взяти хоча б купальні в Ужку. Треба залучати спеціалістів і розумно використовувати й це наше багатство. Також «родзинкою» турбізнесу могли б стати вузькоколійки. Колись на Березнянщині для потреб лісової галузі була дуже розгалужена мережа і її можна відновити, навіть з виходом на Польщу, Словаччину.
Крим має море, а ми – гори, ліс, стрімкі гірські потоки, і все це ще не забруднене, корисне для наших дітей, тому незабаром закладемо камінь на місці спорудження майбутнього… Карпатського «Артеку»!
- Але туризм, та й не тільки, – це ще й дороги.
- Теж болюча проблема. На посту ДАІ кажуть, що в напрямку на Львів проїздить близько 120 машин за день, та й то у вихідні – в будні ще менше. Тут значно гарніші краєвиди, ніж по трасі Чоп – Львів, але їх не подивишся, бо погана дорога. Можна чекати, поки держава знайде на це кошти, а можна вже шукати нові технології. Скажімо, вивчаємо можливість застосовувати технологію, яку розробили українські вчені. При цьому для спорудження шляхів використовуються місцеві ґрунти, які зволожуються до визначеної міри водою і перемішуються зі спеціальним, екологічно чистим ферментом дорзін. Таким чином уже будується автобан у Казахстані, і дорога з товщиною покриття 15 см витримує навантаження на вісь 7-11 тонн.
- Для всіх районів Закарпаття нині велика проблема – утилізація сміття. Як з цим на Березнянщині?
- Складно. Немає концепції утилізації, вивозу сміття, немає комунальних служб на селі. Але шукаємо можливості. Наприклад, друзі підказали мені, що є спеціальний подрібнювач для пет-пляшок, до речі, такий ніби вже й працює в Ужгороді. Не знаю, чи з цього можна зробити бізнес, але хоч би трохи позбутися пластику, бо ця звична і зручна тара не розкладається природним шляхом і спалювати її не можна – надто забруднює повітря. Шукаю відповідь, у тому числі серед екологічних організацій, чому кошти спеціального екологічного збору, який сплачують виробники, що розливають напої у пет-пляшки, не доходять для утилізації до кожного району, села.
- І, традиційно, кілька слів про сільське господарство.
- Район, як відомо, високогірний, маємо лише 4 тисячі га ріллі, але й та, на жаль, ефективно не використовується. Трактор тут і раніше не особливо мав куди заїхати, а тепер, коли земля, як і всюди, розпайована, поділена на клаптики – тим більше. Люди тяжко працюють і не мають достойного результату. Перспектива – фермерство. Уже багато робиться у цьому напрямку, але часто люди погано поінформовані, які є дотації, кредитні програми, новинки техніки, агрокультури тощо.
Відбулася перша зустріч науковців із НДІ сільськогосподарського виробництва в Бакті з нашими сільськими головами, як підвищити урожаї картоплі.
Треба оновлювати генофонд корів, створити станції штучного запліднення, облаштовувати для них пасовища – є ж кошти з оплати за відчуження сільгоспземель, треба тільки їх раціонально використовувати.
Практично немає нині в районі вівчарства, бо ще кілька років тому люди не мали куди продати ні шкуру, ні м’ясо. Але обласна програма підтримки вівчарства вже дає результати, і за одну вівцю, кажуть, можна отримати близько 1,5 тис. грн. Нині вже багато хто розуміє, що баранина – більш екологічно чиста і корисна продукція, ніж свинина. До того ж, щоб вигодувати свиню, треба багато кормів, а вівця пасеться, тому вівчарство ще й сприяло б, аби не заростали наші полонини. Шукаємо й інвесторів для налагодження переробки дарів лісу – грибів, ягід, лікарських рослин, бо і це – робочі місця, ім’я району, майбутній збут.
- Ідей у вас справді багато, а проблем, мабуть, найбільше у соціальній сфері.
- До речі, щодо ідей. Ще одна – вирощування ялинок. Нині одна лісова красуня у Києві коштує в середньому 200 гривень. Тільки на одному гектарі можна за 5 років виростити 5 тисяч ялинок, а це, за нинішніми цінами, вже мільйон гривень. Так, треба на землях, які нині заростають чагарниками, провести розчистку, вирівняти землю, докласти праці. Але є попит, то чому б наш район його не задовольняв – у нас для цього найкращі можливості.
А на соціальні питання дивлюся ширше – у центрі всього людина. І заради кожної зокрема і працює влада. За великим рахунком, хотілося б, аби березнянці більше посміхалися, хотілося б більше доброти у наших діях.
Кожна соціальна проблема – чиясь людська доля. І нема мірила, аби цю роботу оцінити. Про економіку може сказати статистика, про земельні питання – гроші, але треба пам’ятати і про душу. Це наша культура – бібліотеки, які останню книжку отримали двадцять років тому, зовсім не мають творів сучасних українських письменників. Та що казати, коли немає грошей на передплату періодики? Це робота з молоддю - в сім’ї, у школі, поза нею. Це і чистота наших вулиць, бо культура, духовність з цього і починається. Якщо не зуміємо прибрати двори, річки, вулиці, ліси, місця відпочинку – нічого говорити про майбутнє.
Земля, надра – основа нашого добробуту, тому тут потрібна розумна, зважена політика і, як кажуть, поспішати треба повільно. Отримуємо державні субвенції, сподіваємось на кошти з обласного бюджету, але треба й брати участь у співфінансуванні соціальних програм і з наших, місцевих бюджетів. Щоб ремонтувати дитсадки, дахи на клубах, ФАПи, необхідно щось продавати – якнайдорожче, найефективніше, а тому тільки з аукціону.
А люди на Березнянщині дуже хороші. Скажімо, молода дівчина взяла на себе турботу про 10 дітей і за допомогою релігійної організації розпочала роботу у дитячому будинку сімейного типу. Або ж релігійна громада прагне облаштувати центр опіки для самотніх літніх людей, виховання дітей за канонами християнської моралі. Є і бізнесмени, і просто небайдужі люди, які хочуть щось зробити для своєї малої батьківщини, і всіх їх треба об’єднати для реального втілення уже існуючої, добре продуманої, аргументованої стратегії розвитку району.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати