Павло Федака: Дружба між двома народами може бути тільки взаємною

Останнім часом набули значного суспільного резонансу заява національно-патріотичних сил Закарпаття, пікетування ними обласної ради і облдержадміністрації, вимоги недопустити будівництва пам’ятника завоювання угорцями нової батьківщини на місці розстрілу карпатських січовиків на Верецькому перевалі та інші події, пов’язані з проявами антиукраїнства в найзахіднішій частині України.
Окремі українофобські видання навішують учасникам цих акцій ярлик націонал-фашизму. Тому прояснити ситуацію щодо українсько-угорських відносин в Закарпатті ми попросили голову управи крайового товариства "Просвіта" депутата Ужгородської міської ради Павла Павловича ФЕДАКУ.

Павло Федака: Дружба між двома народами може бути тільки взаємною

– Історія розпорядилася, щоб українці й угорці жили поруч – два дуже різні народи з абсолютно несхожими мовами і національними традиціями. Упродовж багатьох віків територія області перебувала у складі Угорського королівства. Ще на початку XIV ст. соціальна еліта місцевих українців була знищена, соціальна структура українців тут обмежилася самим лише селянським класом і невеликим прошарком духовенства. Натомість угорці були титульним етносом з усіма преференціями, що випливають звідси. Тому стосунки між двома етнічними громадами складалися далеко не симетрично. Українці мають підстави до багатьох цілком обґрунтованих претензій щодо переслідування у минулому з боку угорських властей нашої мови, віри, культури, освіти, прямих політичних репресій, створення нестерпних життєвих умов. Разом з тим історія взаємин двох народів має і багато світлих сторінок, котрі заклали фундамент нормального добросусідського співжиття сьогодні. Українці пишаються своєю активною участю у чисельних повстаннях угорців проти панування Габсбургів, особливо у визвольній війні під проводом Ференца ІІ Ракоці. Це те, що справді об’єднує два сусідні народи. Це історичний досвід спільного захисту наших інтересів. Хоча зазначимо, що угорські керівники повстань врешті-решт пос-тійно зраджували соціальні і національні інтереси свого “найвірнішого народу”, як вони звали русинів-українців. Наші предки так і не отримували якихось кінцевих позитивів від участі у національно-визвольній боротьбі угорців.

Спроби угорців будувати власну національну державу невиправдано супроводжувалися утисками інших національностей. З 1790 р. збереглося чимало подібних розпоряджень комітатських властей Ужанської, Березької, Угочанської, Марамороської та інших сусідніх жуп. На Закарпатті розгортається мадяризація народних шкіл. Церковні власті закликають священиків читати проповіді у руських селах по-угорськи. Навіть найменші посади могли займати тільки носії мадярської національної ідеї. Руські назви сіл і урочищ масово змінювалися на угорські. Особливо загострилися угорсько-руські суперечності під час революції 1848-1849 р., в ході якої реалізовувався шовіністичний курс Л.Кошута на створення єдиної угорськомовної нації з усіх етносів “Модярорсагу”. Ще різкіше угорські шовіністичні тенденції посилилися після 1867 р., коли імперія Габсбургів перетворилася на дуалістичну Австро-Угорську монархію. Коли 1896 р. святкувалося тисячоліття віднайдення батьківщини, увагу було прикуто до Верецького перевалу. Весь світ переконався, в яких злиднях живуть наші горяни, тому власті змушені з ініціативи єпископа Ю.Фірцака здійснювати рятувальну Верховинську акцію. Та вже 1907 р. дискримінаційний освітній закон Апоні показав, що шовіністичний курс є незмінним. На початку ХХ ст. були спроби навіть замінити кириличний шрифт на латинський, перевести церковну службу виключно на угорську мову, не кажучи про повне винищення руської освіти. Все це призвело до гострого українсько-угорського антагонізму, який сприяв до виходу краю зі складу Угорщини і перехід його до складу Чехословаччини, а потім СРСР. Суперечності між двома націями зберігалися і в складі цих держав. Ще більше вони загострилися під час існування Карпатської України, на яку практично щодня нападали угорські терористи, а після тимчасового загарбання краю гортіївською Угорщиною було розстріляно або замучено кілька тисяч учасників українських державотворчих процесів, кинуто у в’язниці та жорстоко катовано багаточисельну елі-ту української інтелігенції краю. Події 1939 року, як правило, оминаються в угорській історичній науці і прості угорці про них нічого не знають. Відомо, що в Україні існують крайнє радикальні кола, які закликають діяти за принципом "Око за око, зуб за зуб", за тисячі вбитих українців знищити відповідну кількість угорців. Ми категорично відкидаємо таку постановку питаня, але не зрозумілим є, чому вищі посадові особи облдерж-адміністрації, які ініціювали встановлення монумента на Верецькому перевалі, зустрічаються з відвертими ксенофобами. Чи не провокується конфлікт між українцями і угорцями у владних коридорах з метою отримання політичних дивідендів.

У нашій спільній історії є аж занадто багато чорних, трагічних сторінок. Перегорнути їх і почати будувати відносини на цілком нових засадах стало можливо тільки з постанням самостійної держави Україна. Угорщина була однією з перших держав, хто визнав незалежність України і далі традиційно здійснює добросусідську політику. Тому і в Україні угорці мають найбільше прав, порівняно з усіма іншими державами, де є угорські громади – Словаччиною, Румунією, Хорватією, Сербією. Зокрема, на Закарпатті є десятки пам’ятників діячам угорської історії і культури. Сотні вулиць носять угорські імена. Відновлено історичні назви угорських сіл. Ще 1963 р. було відкрито кафедру угорської мови й угорське відділення в Ужгородському університеті. Нині на ньому навчається понад двісті студентів. Усього ж близько семисот студентів-угорців щорічно є студентами УжНУ. З 1967 р. виходить обласна угорська газета “Карпати ігаз со”, зараз же регулярно друкується понад дюжина угорських періодичних видань. Активно працюють угорські редакції обласного радіо і телебачення. 1988 р. відкрито Центр гунгарології Ужгородського університету. 2005 р. в УжНУ відкрилася кафедра історії Угорщини й євроінтеграції, а також угорське відділення на історичному факультеті. Якщо в радянські часи на Закарпатті було усього 55 угромовних шкіл, то вже 1998 р. їх було 99. У вересні 1994 р. було відкрито спеці-альні угорські педагогічні курси в Берегові. На сьогодні цей вуз має статус Угорського педагогічного інституту ім. Ф.Ракоці й успішно розвивається. В Ужгородському училищі культури з’явилося угорське акторське відділення. У лютому 1992 р. започатковано угорський національний театр в Берегові, а з жовтня 1994 р. на його базі відкрилася дитяча театральна студія. 1992 р. було створено спільне українсько-угорське підприємство “Інтермікс” для видання угорської літератури. Тоді ж вона почала регулярно надходити з Угорщини. Культурні потреби угорців обслуговують десятки клубних установ та сотні колективів художньої самодіяльності. Щороку проводяться угорські фольклорні фестивалі або свята угорського мистецтва. Традиційно, абітурієнти-угорці складають вступні іспити рідною мовою. Навіть цього року незалежне зовнішнє тестування, яке планували проводити виключно державною мовою, угорці складатимуть своєю рідною. Активно функціонує традиційна для угорців конфесія – реформатська церква, що налічує понад сто громад, при більшості з них працюють недільні релігійні школи. Аналогічна ситуація у трохи меншої громади угорців-католиків. Угорці об’єднані у численні громадські організації, як-от Спілка угорських підприємців Закарпаття, Товариство угорської інтелігенції, Товариство угорської культури, Асоціація угорських скаутів тощо. В сумнівному правовому статусі існують дві фактично регіональні партії, що мають реальні, а не паперові структури тільки в одній Закарпатській області – Партія угорців Закарпаття і Демократична партія угорців Закарпаття. Обидві вони гідно представлені в обласній раді, один з їхніх представників є заступником голови облради, інша очолює комісію питань освіти. Більше того, депутати-угорці є в усіх фракціях обласної ради.

Незважаючи на сказане, не варто зловживати традиційною толерантністю закарпатських українців. Встановлення угорського пам’ятника саме на Верецькому перевалі, поруч з місцем загибелі карпатських січовиків, є наругою над їхньою пам’яттю. Це провокація окремих політичних сил, спрямована на оману угорського народу. Недарма це питання так вперто порушується упродовж останнього півтора десятиліття. Встановлення монумента на колишньому північно-східному кордоні Угорського королівства, провокаційна демаркація цього несправедливого кордону, нагадування українцям про наше колоніальне минуле є для нас категорично неприйнятним. Один монумент руйнує всі тривалі добросусідські напрацювання. Що важливіше для угорської громади – нормальне співжиття з українцями на одній землі чи демонстрація національної зарозумілості, своєї колишньої зверхності? Для переважної більшості угорців Закарпаття – однозначно перше. Але для жменьки місцевих політиканів – все ж таки друге. Через них зміцнювана останнім часом українсько-угорська дружба опинилася під загрозою, бо не можна толерантно ставитися до того, хто плює в твою історичну пам’ять.

Ми вважаємо, що для відновлення дружби між українцями і угорцями до 70-річчя Карпатської України офіційний Будапешт повинен здійснити такі заходи:

1.Вибачитися за репресії проти українців та інших національностей Закарпаття у 1939-1944р.р.

2. Встановити пам’ятний знак на місці тюрми у Вор’юлопоші, де катували захисників Карпатської України (аналогічний знак пам’яті угорців, репресованих сталінським режимом, стоїть на ужгородській в’язниці).

3.Відкрити угорські архіви, що стосуються подій Карпатської України, для українських дослідників.

4.Ініціювати демонтаж угорського монументу на Верецькому перевалі.


Треба, нарешті, зрозуміти, що добре для Угорщини – не завжди добре для України. Дружба між двома народами може бути тільки взаємною.

Павло Федака, "Трибуна"
04 квітня 2008р.

Теги:

Коментарі

Hunor 2011-02-27 / 22:24:00
"Ще на початку XIV ст. соціальна еліта місцевих українців була знищена, соціальна структура українців тут обмежилася самим лише селянським класом і невеликим прошарком духовенства."
Українців тут у XIV. ст.?
Модярорсагу? :)
Magyarország!

закарпатець 2009-01-06 / 16:47:00
сновною темою в угорськомовній пресі в Закарпатській області стає освітня проблематика, пов'язана з впровадженням МОН України системи незалежного тестування з української мови та літератури як обов'язкового критерію при вступі до ВНЗ




У тижневику «Дзеркало тижня» (№31, 2008 р.) було розміщено дві публікації (В.Мартин, «За державу прикро...» та В.Кулик, «Освіта для меншин: ідентичність плюс інтеграція»), автори яких критично висловилися про певні вимоги угорської національної меншини України, а також про політику Угорщини щодо української діаспори в Угорщині. Чимало подібних, але значно гостріших і менш коректних за змістом матеріалів з'явилося протягом останніх місяців в деяких україномовних регіональних виданнях Закарпаття. Приводом для них став здебільшого факт завершення будівництва та відкриття пам'ятного знака на Верецькому перевалі (на кордоні Закарпатської і Львівської областей) на честь 1100-річчя приходу угорців у Карпатський басейн. У цих публікаціях ідеться переважно про неправомірність і неетичність встановлення такого знака, про певні перебільшення у здійсненні своїх прав угорцями Закарпаття (публічне використання рідної мови, використання національної символіки, завелика кількість пам'ятників і пам'ятних знаків з угорською тематикою та угорськомовних освітньо-виховних закладів тощо), про експансивні наміри Угорщини щодо України взагалі і щодо Закарпаття зокрема. Посадовців державних та місцевих органів влади, котрі співпрацюють з угорськими організаціями, піддають нищівній критиці, звинувачують у запроданстві. Автори публікацій уперто згадують про злочинні, на їхню думку, діяння, які скоювали угорці проти русинів-українців Закарпаття протягом тисячолітньої історії входження краю до різних угорських державних формацій, та про безправність (принаймні у порівнянні з українськими угорцями) української діаспори в сучасній Угорщині.



У той же час основною в угорськомовній пресі в Закарпатській області стає освітня проблематика, пов'язана з останніми новаціями Міністерства освіти і науки України, а саме впровадження системи незалежного тестування з української мови та літератури як обов'язкового критерію для вступу до вищих навчальних закладів України, здійснення такого тестування з фахових предметів виключно українською мовою, а також наказ міністра освіти і науки про поступовий перехід на україномовне викладання частини предметів у загальноосвітніх школах з угорською мовою викладання, починаючи з поточного навчального року.



Дуже непокоїть те, що все це відбувається як діалог глухих. І тільки однією з причин цієї «глухоти», як справедливо зазначали у своїх матеріалах дописувачі «ДТ», є взаємне незнання мов (за даними останнього перепису населення, більш ніж 60% закарпатських угорців володіють тільки своєю рідною мовою, і кількість українців, які володіють угорською, швидко зменшується). Головними ж причинами цього явища вважаю низькі за рівнем і суперечливі за змістом знання про сутність проблеми меншин узагалі і угорців Закарпаття зокрема.



Переконаний, що причини неточностей, які, на мою думку, є у згаданих публікаціях «ДТ», пов'язані виключно з браком певної інформації у їхніх авторів. Не претендуючи на істину в останній інстанції, хотів би висловити свій погляд на окремі порушені в них питання, аби посприяти інформуванню громадськості та кращому порозумінню в цій доволі непростій царині, тісно пов'язаній із загальною проблематикою національних меншин в Україні. Непростої з багатьох причин, а зокрема - й тому, що кожна національна меншина є унікальним явищем, і будь-які узагальнення щодо них можуть бути тільки умовними.




Унікальність, відмінність угорців Закарпаття від інших національних меншин полягає передусім у тому, що ця спільнота є чи не найдавнішою національною меншиною України і, напевно, єдиною з досвідом «практикуючої» європейської меншини ще з дорадянських часів. Адже предки сучасних закарпатських угорців стали національною меншиною в результаті утворення низки незалежних держав на руїнах Австро-Угорської імперії відповідно до рішень Версальської мирної конференції. Тоді територію на південь від Карпат було включено до складу Чехословаччини, в якій культурно-освітні права угорської національної меншини були захищені спеціальним договором, укладеним під егідою Ліги націй у Сен-Жермен-ан-Ле 10 вересня 1919 року. Згідно із цією угодою у місцевостях компактного проживання угорців гарантувалося забезпечення освіти рідною мовою і можливість офіційно використовувати рідну мову (зокрема в судах) в усній і письмовій формах. Слід зазначити, що ці права угорці Чехословаччини реалізовували значною мірою завдяки постійному контролю з боку угорського уряду.



Цим, власне, й зумовлена наступна особливість буття угорської меншини - традиційність піклування «материнської» держави. Цей обов'язок органів влади Угорщини закріплений у її конституції і випливає як з історичної долі цього народу, так і географії розселення «закордонних угорців» - переважно вздовж угорського кордону. Жарт відповідає факту - Угорщина по периметру свого державного кордону оточена угорцями.



Визначальна відмінність закарпатських угорців від інших національних меншин України - в їхній історичній долі. Протягом ХХ століття, як і інші представники автохтонного населення краю, закарпатські угорці перебували у громадянстві п'яти держав (Угорщина у складі Австро-Угор­ської імперії, Чехословацька Республіка, Угорське Королівство, Радянський Союз, Україна), а це - різні суспільний лад, політичний режим, і, не в останню чергу, офіційна мова. Тому не слід дивуватися, що за таких обставин і з огляду на переважно компактне розселення угорці у своїй більшості так і не змогли опанувати жодну із цих мов.



З окреслених особливостей випливає й активність, яку угорці Закарпаття виявляють на ниві реалізації своїх прав як меншини. Абсолютна їхня більшість із величезним ентузіазмом сприйняла факт розпаду СРСР, у якому вони почувалися другосортними громадянами, та утворення незалежної Української Держави. На референдумі про державну незалежність 1 грудня 1991 року в населених пунктах із переважно угорським населенням була найбільша явка виборців і найвища підтримка української незалежності - за обома показниками понад 90 відсотків. Підстав для такої активності було кілька. Уперше вони мали можливість висловитися щодо власного майбутнього. Новонароджена незалежна Українська Держава задекларувала широкі права національним меншинам. Зокрема в Декларації прав національностей, ухваленій Верховною Радою України 1 листопада 1991 року, Українська Держава гарантувала всім національностям право на збереження місця їхнього традиційного розселення і забезпечення існування національно-адміністративних одиниць. 1 грудня 1991 року в Берегівському районі відбувся також і місцевий референдум - про надання району статусу Угорського національного округу.



Хоча результати цього волевиявлення були повністю проігноровані органами влади, слід усе-таки наголосити, що за роки незалежності 150-тисячна громада угорців Закарпаття домоглася вагомих результатів у реалізації своїх прав, передбачених законодавством України. До них належать: удосконалення і розширення освітньої системи рідною мовою - від дошкільних закладів до вищої освіти; повернення історичних назв населеним пунктам; використання національної символіки і мови поряд із державною символікою і мовою; забезпечення представництва у представницьких органах влади, у тому числі й у Верховній Раді України (до 2006 р., до переходу на пропорційну систему) тощо. Сформувалися певні традиції стосунків з органами державної влади України і Угорщини, проведення власних громадських заходів.




Традицією стало й те, що на національних громадських заходах виступів не перекладають: кожний виступає зручною для себе мовою.



Саме в такому заході - святкуванні Дня Святого Іштвана, засновника угорської держави, на запрошення угорських громадських організацій узяв участь президент Угорської Республіки Ласло Шойом, який відвідав м. Берегове з приватним візитом. Тому можна тільки дивуватися обуренню пана В.Мартина: адже захід відбувся так, як зазвичай такі заходи й відбуваються. Крім того, жодних зобов'язань обов'язково забезпечувати переклад текстів під час публічних громадських заходів національних меншин законодавство України не містить.



Важко погодитися також і з твердженням автора, що критичні висловлювання посадової особи сусідньої держави щодо дотримання країною перебування власного законодавства і міжнародних зобов'язань з питань дотримання прав людини, до яких належать і права національних меншин, західніше Угорщини вважали би втручанням у внутрішні справи. Навпаки. Такі дії нині вважаються втручанням уже тільки в країнах, що на мапі розташовані східніше Угорщини.



А твердження, що українська діаспора й близько не має тих прав в Угорщині, які має угорська в Україні, - просто не відповідає дійсності. Так само, як пасаж про зменшення кількості громадян Угорщини, які вважають себе українцями за національністю. За даними останніх переписів населення, кількість таких громадян в Угорщині протягом 90-х років минулого століття збільшилася в кілька разів. Але це тема іншої розмови...



Як зазначалося вище, проблема вивчення української мови та викладання українською окремих предметів у загальноосвітніх навчальних закладах України, в яких викладання здійснюється мовами національних меншин (їй присвячена стаття В.Кулика), разом із питаннями, пов'язаними з незалежним оцінюванням знань випускників загальноосвітніх шкіл, перебуває у центрі уваги угорської громадськості Закарпаття. І, як інформує читачів «ДТ» В.Мартин, - також і вищої посадової особи сусідньої країни, а отже, і угорського державного керівництва. Автор не володіє результатами таких ексклюзивних опитувань, які здійснював пан В.Кулик, але має підстави стверджувати, що всі без винятку громадські організації закарпатських угорців одностайно виступають проти цих новацій МОН України. Абсолютна більшість батьків і батьківських колективів угорськомовних навчальних закладів висловили категоричну незгоду зі згаданими заходами міністерства, про що свідчать понад 10 тис. підписів, зібраних під листом протесту.




Чим же викликаний такий протест? Насамперед діями МОН України, які грубо порушують права національних меншин, зокрема й представників угорської національної спільноти на освіту рід­ною мовою, гарантованих Конституцією України (ст.10 - гарантування вільного розвитку та використання мов національних меншин; ст. 53 - гарантування права на навчання рідною мовою;



ст. 22 - недопущення звуження змісту та обсягу прав і свобод) та передбачених законодавством України (зокрема ст. 3 та 27 Закону Української РСР «Про мови...» - щодо права створювати загальноосвітні школи з навчанням мовами національних меншин та права батьків визначати мову навчання своїх дітей). А також явною дискримінацією, якій було піддано випускників загальноосвітніх шкіл з угорською мовою викладання при проходженні тестування з української мови та літератури під час незалежного оцінювання знань. Адже оцінювати за однаковими критеріями знання учнів, що апріорі не можуть бути рівними (шкіл з українською та не українською мовами викладання), і тим паче вимагати знань, яких узагалі не дають згідно із навчальною програмою шкіл з викладанням мовами національних меншин, - інакше як дискримінацією не назвеш.



Такими своїми діями МОН України позбавляє сенсу здобуття середньої освіти мовами національних меншин, принаймні для тих учнів, які бажають продовжувати навчання у вищих навчальних закладах України. А це шлях не до інтеграції представників національних меншин в український соціум, а до цілковитої асиміляції.



* * *

Історично склалося так, що угорці є народом не тільки Угорщини, а й усіх країн, які оточують цю країну, у тому числі й України. Так само, як частиною українського народу є росіяни, румуни, кримські татари та представники інших національностей, яких доля з тих чи інших причин пов'язала із цією державою. Ці спільноти, групи громадян України мають усі правові та морально-етичні підстави претендувати на рівні з представниками титульного етносу права на власну історичну спадщину, на розвиток своєї культури, найважливішим елементом якої є мова. Головним засобом збереження й розвиту національної мови, а отже, й захисту від асиміляції, є освіта рідною мовою. Відповідно до законодавства України право вибору належності або не належності до національної меншини є прерогативою виключно самого громадянина. Йому ж належить і право вибрати мову навчання своєї дитини. Саме громадянинові, а не міністрові. Принаймні якщо ми живемо у правовій державі, в якій люди різних національностей і різних поглядів шукають порозуміння і за яку не прикро ні В.Мартину, ні угорцям Закарпаття.



Автор: Михайло Товт (почесний голова Демократичної спілки угорців України)

НОВИНИ: Соціо

22:00
Командир "Граду" з позивним "Ісус"
17:33
/ 1
У Лютій Костринської громади згоріли будинок і трактор
11:12
Чехія допоможе звести реабілітаційний центр в Ужгороді
22:04
Протягом минулого тижня в Ужгороді народилося 53 малюків, у Мукачеві – 34
12:40
/ 1
У 9 закладах Закарпаття можна отримати безкоштовну медичну допомогу при інсульті
11:25
/ 19
В Ужгороді сквер міської лікарні реконструюють і облаштують за 40 млн грантових гривень
17:48
На Закарпатті у березні 2024 року порівняно з груднем 2023 року ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 1,4%
17:12
Цьогоріч у березні на Закарпатті ціни зросли на 0,7%
11:09
В Ужгороді "комунальні" повідомлення про порушення ПДР залишатимуть на авто у червоних зіп-пакетах
10:51
22-річного Івана Бориса з Заріччя, якого з серпня 2022 року вважали зниклим безвісти, зустрінуть і поховають у понеділок
22:15
/ 2
Стало відомо про загибель в лютому під Авдіївкою Віталія Старости з Великої Копані Виноградівської громади
11:36
У Тересві попрощаються з полеглим Героєм Михайлом Руснаком, що більше року вважався зниклим безвісти
22:27
В Ужгороді попрощалися із полеглим Героєм Олексієм Кобцем
15:44
На Закарпатті в теплицях почали збирати ранню картоплю
15:34
/ 1
Юрій Лущай з Краматорська, що поліг на Донеччині і похований у Великих Лучках, був істориком і відомим вікіпедистом
11:33
/ 1
На Сумщині поліг Василь Цинканич з Бегендяцької Пастілі Великоберезнянської громади
10:56
На війні з росією поліг Олексій Кобець з Ужгорода
19:16
/ 1
На Закарпатті військовий уник реального покарання за переправлення "ухилянта" через кордон
15:47
/ 9
У Буківцьові на колишній Великоберезнянщині створили новий монастир УПЦ Московського патріархату
11:17
/ 1
Дубівська громада сьогодні попрощається з Василем Скрипником з Красної, що загинув ще в травні 2022-го
22:28
/ 1
На Запоріжжі поліг Іван Гецко з Кушниці Керецьківської громади
18:31
На Сумщині загинув Михайло Мегеш з Великих Ком’ят Виноградівської громади
11:22
В Ужгороді у неділю відбудеться благодійний забіг під сакурами
10:46
/ 4
У Закарпатському апеляційному суді скінчилися марки. Тому він припиняє листуватися
10:22
/ 1
Стало відомо про загибель понад рік тому під Бахмутом Павла Головка з Виноградова
» Всі новини