Митрополит УАПЦ (Соборноправної) Михаїл з США походить з Закарпаття і носить на лацкані піджака тризуб

– Розкажіть, будь ласка, тріши про себе і про вашу церкву в США.

– Наша церква має приходи в США, Канаді і дуже хороші представництва по всій Латинській Америці. Маємо кілька прдеставництв в Західній Європі – Італії, Іспанії та Франції зокрема. Щодо мене, то я – американець. Мої дідусь та бабуся приїхали з першою еміграцією в Штати. Вони із Закарпаття, з-під Мукачево. Я вже був в Україні в 2002 році. Приїздив на 2 тижні. В США були народжені мої батьки. Я маю дві сестри старші за мене. Вони живуть біля Нью-Йорка.

Моя мати, Маргарет Явчак, померла в 1992, у віці 68 років. Мій батько Едуард помер в 2006 році. За останні роки його життя я доглядав його в нашому фамільному будинку. Мій батько мав можливість зустріти Його Блаженство, Митрополита Мефодія, Предстоятеля УАПЦ в лютому, під час його візиту до США. Владика Мефодій відвідав мого батька вдома і благословив його тоді як мій батько був вже практично прикований до ліжка. Владика Роман з Вінниці також тоді був з ним.

Коли у мене є вільна хвилинка, я насолоджуюся читанням, особливо люлю читати нові теологічні праці. Також люблю писати. Пишу статті про сьогодення або про те, що згадується біблейському і богословському вченні і спонукає людей відкрити їхній розум. Також мені подобається доглядати за церковною будівлею. Це справжнє благословення. Ще я насолоджуюсь тим, коли я заходжу в книжкові магазини і проглядаю там вміст полиць. Адже є ще так багато для прочитання та відкриття! Я люблю як мінімум один раз на тиждень йти до книжкового магазину, в якому є чай і переглядати багато книг. Коли хороша погода, я насолоджуюся ходьбою в парку або по набережній. Дуже люблю Нью-Йорк.

Щоб стати священиком, я навчався у Пітсбурзі, Пенсильванія. Там вивчав філософію та іспанську мову. Після цього 4 роки я вивчав теологію. Вирішив бути саме українським священиком, бо це – моє коріння. Хоча я не особоиво відчуваю себе українцем, адже мої батьки були народжені вже в Америці. Але ми завжди відвідували українську церкву і для мене це нормальний стан речей. Я читаю українською мовою з ранніх років. Отже, відслужити службу українською для мене – не проблема. Підтримувати розмову часто буває важкувато, але ми таки спілкуємося українською. Служби ми проводимо українською, англійською, арабською та іспанською мовами – в залежності від того, де їх проводять. До речі, більше про нашу церкву можна дазнатися в Інетернеті за адресою www.uaoc.org.

– Яка мета вашого візиту до України?

– Метою моїх відвідин до України було відвідання церкви з Предстоятелем Мефодієм. Звичайно, за тиждень відвідати все неможливо, але я багато де побував. Владика Мефодій був дуже добрим і поблажливим господарем. Я вважаю позитивом, що наша церква в Америці і українська Церква підтримують спілкування. Відчуваю, що нам потрібно працювати разом над важливими проектами і мати спільну позицію щодо проблем. Нам потрібно взаємно підтримувати одного одного в усіх шляхах. Під час цього мого перебування в Україні я зміг відвідати Патріархальний комплекс Архіву в Києві, був у церквах Вінниці та Тернополя. Ще з’їздив в Чортків до своїх друзів. Це гарне місто. Наша українська Автокефальна Православна Церква має дуже красиві церкви там, які я також відвідав.

Попереднього разу я був у Львові. Це, напевно, місто, яке мені подобається найбільше в Україні. Там все таке красиве і має свій чіткий знак. Мушу сказати, що відчуваю себе як вдома найбільше в Західній Україні. Це регіон, в якому моя спадщина і з якого є більшість моїх прихожан в Америці. Тут я насолоджуюся унікальною архітектурою і ландшафтом, я повніше розумію розмовний діалект. Мені також подобається той факт, що у Західній Україні можна почути українську мову набагато частіше, ніж в інших областях країни. Для мене це дуже символічно і як данина моїй батьківщині.

– Що ви думаєте про Україну? Чи справдились ваші очікування від цієї країни?

- Цього разу в Україні я провів лише тиждень. Планую обов’язково приїхати ще. Лише не знаю коли це трапиться. Цьогоріч мій візит кращий за попередній. Бачу, що за 2 роки в Україні життя покращилось. Під час свого першого візиту я не знав чого чекати. Я б порівняв життя в Україні більше до європейського стилю. Мені дуже приємно бачити зрушення в Україні, яких не було два роки тому. Зараз тут є більше великих супермаркетів, більше будинків ремонтують. Це своєрідний прогрес для українців.

В Америці ми не забуваємо про своє коріння і, звичайно, бажаємо лише добра нашій батьківщині. Мені дуже приємно, що зараз тут є більше позитиву. Втім, я бачу, що тут все ще не так багато можливостей для спілкування. В Америці ми дуже звикли до Інтернету. Я бачу, що в Україні він все ще не такий доступний, як у нас. Я б сказав, що це, можливо, найбільша відмінність між нашими країнами.

– Чи у вас є родичі в Україні?

– Напевно, є. Зараз я саме досліджую це. Явчак – прізвище моєї бабусі. Але від часів першої іміграції до Америки пройшло багато часу. Я думаю, знайти родичів буде не так вже і легко. Теперішня еміграція і тодішня – це дві різні речі. Тоді люди хотліи забути про власне коріння і влитись в Америку. Друга хвиля міграція була після Другої Світової війни. Вони поважають все те, що пов’язує їх з рідною країною, але вони все одно адаптовуються до американського стилю життя.

– Розкажіть про своїх американських родичів.

– У своїй родині я особливо близький зі своєю молодшою сестрою Едвін і її чоловіком Річардом. Вони живуть за півгодини їзди від мене. Зазвичай ми разом проводимо свята і часто бачимося в оселях один одного. Кожного вересня ми йдемо на падомництво в Пенсільванії. Моя кузина Лаура – також мій близький друг. Вона трохи занята з її сімейством в Нью-Джерсі. Але коли ми маємо можливість бути разом, ми завжди багато сміємося і весело проводимо час.

– Як ви проводите свої відпустки?

– Відпустки у мене як такої немає. Зазвичай, коли я подорожую, це пов’язано з відвідинами тої чи іншої церковної громади. Я намагаюся отримати кілька днів відпочинку між або протягом подорожами. Вдома я люблю красу гір і Гудзону Річкової Долини, біля якої ми живемо. У нас також є хороші священики. Мені щастить мати друзів-священиків як з моєї церкви, так і з інших. Я часто проводжу з ними свій час. Будучи Архієпископом а потім, починаючи з 2004 року Митрополитом православної церкви в Америці, я немало подорожував. Я побачив багато міст в США і деякі країни за кордоном.

Думаю, твердо сказати, яка країна мені подобається найбільше, не можу. Адже кожна з них по-своєму відмінна і має унікальні характеристики, культуру, клімат і традиції. Я люблю Латинську Америку за її тропічну атмосферу. Я люблю бачити там людей щирих і присвячених до православної віри. Я також люблю Україну, адже це моя земля, в якій є краса і багатство релігійної спадщини. Звичайно, я відчуваю себе удома в Україні, тому що це культура, яку я знав ціле своє життя. Я знаходжу багато спільного між Україною та країнами Латинської Америки.

У вас є щирість в релігійній відданості. Ці місця були під іноземним тиском, який намагався знищити їхні культури. Обидва витримали жахливу політику, яка спричинила подекуди звіряі злочини над людьми. Але у вас потім з’явився дух звільнення і свободи. Скидання ярма утиску трапляється як в Україні, так і в Латинській Америці. У кожному з цих місць є час відновлення і появи гордості.

– Коли ви говорити американцям, що ви з України, що вони говорять по цю країну? Чи знають щось про нас?

– Більшість не знає нічого про Україну. Ми намагаємося якнайбільше розповідати про неї неукраїнцям. Більшість американців думають, що це те ж саме, що Росія. Три роки тому, коли тут була Помаранчева революція, середньостатичний американць щось таки чув про це. Але зараз все вже забулося і люди на загал не пам’ятають цих подій. У нас кілька років тому була ситуація з підвищеним потоком еміграції. Люди приїздили не тільки з України, а й з інших країн. Я думаю, церква повинна реагувати на таке. Вважаю, кожна християнська громада погодиться, що потрібно гідно поводитись з людьми. Америка завжди була землею, яка запрошувала людей, де було краще життя, була свобода.

Я думаю, уряд США повинен відкоригувати проблему еміграції і зробити так, щоб люди брали все можливе від Америки. Американці часто говорять, що емігрнати забирають їхні роботи. Хочу вам сказати, що це неправда, адже емігранти зазвичай виконують таку роботу, які більшість американців не робили б. Це навпаки повинно мати позитивний ефект на економіку, а не негативний.

– А багато емігрантів приходять до вашої церкви і просять про допомогу?

– Деколи вони і справді приходять. Коли я можу їм допомогти, а коли ні. Якщо можу їм допомогти об’єднати сім’ї чи зробити щось подібне – роблю це. Деколи це закінчується вдало. Я контактую з конгресменами і сенаторами і привертаю їхню увагу до цих проблем. Недавно я був на службі перед відкриттям генеральної асамблеї ООН. Було добре, що українська церква присутня там, адже там було багато політиків, новий гендиректор ООН. Я усвідомлюю, що якщо церква хоче змінити щось в суспільстві, нам, священиками, потрібно спілкуватися з урядовцями і спонукати їх до змін.

– Цікаво, а як відрізняються прихожани в Америці від українських?

– Українці більше ходять до церкви. В Штатах з цим сутужніше. Цікаво, що тут люди, коли проходять повз церкву, перехрещюються, заходять в середину, моляться, ставлять свічки. В Україні, я б сказав, є більше духовності.

– Де в Америці живе Митрополит УАПЦ?

– Моя резиденція знаходиться неподалік від Нью-Йорку. До міста мені їхати від 45 хвилин до однієї години автомобілем чи поїздом. Я завжди любив Нью-Йорк. Я вважаю, що це найцікавіше і найгарніше місто у світі. Кожного разу, коли ви потрапляєте в це місто, там є щось нове і в той самий час є багато знайомих речей. Тут є багато перваг. Це дійсно мікрокосм світу. Тут існує кожна культура і є її представники. Я намагаюся бувати в Манхеттені якомога частіше. Часто приїжджаю сюди по роботі. Для мене візит до Нью-Йорку – це вже само по собі відпустка. Нам навіть запах повітря може мене пібадьорувати. Я вважаю, що різноманітність націй створює це місто.

Так, я справді люблю Нью-Йорк. До слова, я був першим, хто відповів на терористичні напади у Світовому Торговому Центрі у Нью-Йорку. У 2001 році кілька тижнів я був там: благословляв тіла загиблих, давав поради пожежникам, поліцейським, іншим робітникам і просто "позичав" теплу посмішку, обійми чи рукостискання тому, хто був у біді тоді. Вважаю це благословінням служити в такій якості, незважаючи на величезний сум, який був у місті і в країні. До речі, Київ мені нагадав чимось Нью-Йорк. Чомусь мені здається, що в них однакові космополітичні цінності.

– Чи вам сподобався Тернопіль?

– Я вважаю, що Тернопіль – серце Західної України. Можу сказати, що під час моїх двох відвідин України, в Тернополі я провів час дуже добре. Ваше місто – метушливе, повне життя і хороших людей, які дуже благочестиві, віддані та щирі в дружбі і готовності відкрити серця до інших.

– Чи в православну церкву в Нью-Йорку ходять відомі люди?

– Люди – особливі, хто б вони не були. Не можу сказати, що є якісь "зірки", які відвідують нашу церкву. Але не можу також сказати, що їх немає. Кожен відомий в очах Бога.

До нашої церкви приходять американські українці, які служать на благо свого українського народу. Також приходять ті, про кого добре говорять, якщо розповідати про Україну та її національну ідетинчність. Я контактував з багатьма в Америці, про кого можна було сказати, що вони є патріотами України. Кожен з нас, хто має українське коріння, молиться про щастя на українській землі. З іншого боку, наша церква – для звичайних людей. Багато з них працюють на двох-трьох роботах, щоб нормально жити. Життя тут нелегке. В Штатах люди багато змагаються за своє місце під сонцем. Життя не зосереджене навколо церви, як це є в інших країнах. Тому ми повинні адаптовувати життя нашої церкви, щоб люди справді любили Христа і в той самий час жили у своєму суспільстві.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати