Як колишній безхатченко з Мукачева створив власний бренд сумок

Сашко жив на вулиці. Блукав вулицями у пошуках їжі, шукав її по смітниках. Думав про самогубство. Але відкладав його з дня на день. – Cтрах був: як це так станеться, що я помру… – пригадує.

Як колишній безхатченко з Мукачева створив власний бренд сумок

Йому було лише 17. Відтоді минуло 9 років. Зараз Сашко розвиває власний бренд Horondi і продає рюкзаки і сумки по всій Україні.

Як йому це вдалося – Сашко розповів "Українській правді. Життя".

БАНДА ДІТЕЙ

Сашко Горонді жив з мамою і молодшим братом у Мукачево.

Непогано вчився у школі. Мав друга-однолітка, з яким завжди гуляв.

Коли хлопці були у 6 класі, їх "засмоктало" в місцеву банду.

– Таких малих недоумків, як я, заангажовували по суті в рабство, – пригадує Сашко.

Банда складалася з дітей та підлітків. Їм подобалось бути членами групи, яку боялись у місті.

У дитинстві Сашко Горонді жив з мамою і молодшим братом у Мукачево

– Я почувався крутим чуваком, членом однієї з найобезбашеніших банд у місті. Ходив по місті і нікого не боявся. Ти міг підійти і вдарити навіть старших хлопців. Знав, що за це нічого не буде, – каже хлопець.

У банді працювала "піраміда": молодший носив гроші середньому, середній – старшому.

Де взяти гроші – твої проблеми.

Хто міг, носив з дому, хтось позичав. Але зазвичай крали.

Найстаршому в угрупуванні було близько 25. Коли він заводив сім'ю, виходив з групи, а на його місце ставав інший.

Мукачево – містечко невеличке. Тому усі знали, чим займається колись хороший школярик.

Знали про "захоплення" дітей і батьки, але не завжди до кінця усвідомлювали, що відбувається.

Не розуміла усієї серйозності ситуації і Сашкова мама. Вона знала, що у місті є банда, яка займається хуліганством.

Постійно казала сину: "Перестань туди ходити!".

– Але не можна було просто так взяти і перестати, – розводить руками Сашко. – Я був настільки в тому зав’язаний…

ПРОСТО КІНЦЕВА ЕЛЕКТРИЧКИ

Людей, які намагалися вийти з банди, в найкращому разі – били. Тих, хто звертався до міліції, чекала ще гірша доля. Їм доводилось відкуповуватись від угрупування.

У банді Сашко пробув 5-6 років.

За цей час його вигнали зі школи. Перевели у вечірню, де збиралися такі ж відчайдухи.

Одного разу Сашко стояв "на стрьомі", коли хлопці з його компанії вкрали у жінки сумку.

Коли знімали гроші з вкраденої банківської картки, їх зафіксувала камера банкомату. Так і попались.

Сашка засудили на 2 роки умовно. Йому було 17.

На той час він уже давно хотів вийти з банди. Як і багато інших.

– Але не могли і не знали як… Жили у постійному страху… – пригадує Сашко.

За ці роки він не один раз тікав з дому на кілька днів. Просто подалі від банди.

– Я не мав виходу. Не міг бути більше в цій системі. Розумів, що з часом сяду. Ставав дорослішим, приходило відчуття, що я раб, що тут нічого крутого нема.

Колишні однокласники, друзі пішли вчитися, мали дівчат, чимось займалися, а я ходжу, дурю і обкрадаю людей, – каже хлопець.

Сашку було так погано, що він навіть хотів покінчити життя самогубством.

Одного дня хлопець не витримав: сів в електричку і втік до Львова.

Юнак навіть не знав, чи Львів – велике місто. Це просто була кінцева станція електрички.

СТРАХ, ЯКИЙ ПЕРЕСЛІДУЄ

В осінньому Львові Сашко став безхатченком.

Спершу ходив вулицями у пошуках їжі. Потім нишпорив смітниками.

Познайомився з іншим безпритульним. Той порадив здавати речі зі звалища на ринку – за них платили.

Роботу Сашко шукати не став.

– Були стереотипи, страхи, що мене не візьмуть на роботу, бо є судимість, бо з Закарпаття. Чув, що люди говорять іншою, ніж я, мовою. Це теж закривало в собі, – розповідає хлопець.

До того ж, у Львові Сашко постійно боявся, що банда з Мукачево його знайде.

Коли було тепло, спав на вулиці. А з настанням холодів перебрався на площадку горішнього поверху одного з будинків поблизу залізничного вокзалу.

У Львові Сашко спав на вулиці, а з настанням холодів перебрався на горішній поверх одного з будинків

З іншими безпритульними практично не спілкувався.

Щодня відкладав самогубство на наступний день.

– Тримався відокремлено, жив у своєму світі і не знав, як з нього вийти…

Після трьох місяців на вулиці один безхатченко сказав Сашку про нічліжку.

Там хлопець познайомився з іншим безпритульним, який розповів йому про "Оселю".

Було 19 грудня. День святого Миколая.

"ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ!"

"Оселя" – спільнота взаємодопомоги, частина міжнародного руху "Емаус".

Це будинок у Винниках під Львовом, де під опікою живуть колишні безпритульні.

Їм дають одяг, їжу і роботу, допомагаючи повернутись до життя.

Усіх новачків в "Оселі" приймала Олеся Саноцька – співзасновниця організації. Розпитала Сашка, звідки він, розповіла умови проживання: жодного алкоголю чи наркотиків, потрібно працювати.

Сашка нагодували, дали новий чистий одяг. І одразу роботу – хлопець пішов відкидати сніг.

– Це було круто! Хтось із селян підходив: "О, новенький!". Хтось підколював, підтримував: "Все буде добре".

"Оселі" не вдається "витягувати" всіх. Багато мешканців спільноти повертались на вулицю.

– Я їх розумів, – каже Сашко. – Вони звикли до вулиці. Дехто казав, що не може вже жити, як всі.

Але не Сашко. Соціальні навички деформуються через півроку. Хлопець був безхатченком три місяці.

В самій "Оселі" Сашко прожив три роки: вивчав історію "Емаусу", ходив на терапію і заняття з особистого розвитку.

– Я був дуже замкнений і мовчав, як мені щось не подобалось. Психолог Таня Онучко допомогла мені відкритися і не закриватися перед іншими. Постійно радила не тримати все в собі.

Казала, що треба висловлювати свою думку, навіть якщо інші мовчать. Думаю, саме завдяки Тані я перестав боятись перечити директорам лише тому, що вони директори, – усміхається Сашко.

В "Оселі" він почав поступово відкриватись, висловлювати свою думку навіть у дрібницях.

Працював спочатку на перевезеннях у спільноті, потім – у соціальній крамничці, куди люди приносили свої речі на продаж, а виручені кошти ішли на розвиток "Оселі".

Згодом почав працювати на приватного підприємця і заробляти власні кошти.

"Хворів" модою, але коштовних модних речей собі дозволити не міг. Тому дуже хотів навчитися шити.

Тут у долю Сашка знову втрутилася Олеся. Вона запропонувала йому пройти курс з переобтягування меблів. "Оселя" замовила майстра, який вчив цьому охочих.

Сашко якийсь час займався переобтягуванням меблів

Сашко спершу не хотів залишати роботу, але Олеся переконала: "Іди і спробуй щось нове!"

– Це не було таке: я знаю, чого хочу і цілеспрямовано до цього йду, – розмірковує хлопець.

Ні. Мене скеровували люди, яких я зустрічав на своєму шляху. Мені було важко вийти із зони комфорту. Люди думають, що я сам себе збудував. Це неправда. Це робота людей, які мене постійно копали в дупу. І досі так роблять.

"ЯК КЛАСНО БУЛО Б ДОСЯГНУТИ ЧОГОСЬ СХОЖОГО…"

Перший серйозний копняк Сашко отримав від колишньої дівчини, яка жила по сусідству з "Оселею".

– Не вона мене кинула, я мав свої певні… Це був дуже крутий досвід. Вона мотивувала мене вийти із зони комфорту.

Тобто – з "Оселі". Там було добре. Про їжу, житло, комунальні послуги думати не треба, тому частина мешканців називала спільноту комуною.

Розрив з дівчиною дав Сашку поштовх до самостійності. Він поселився у соціальному гуртожитку у Львові, який для колишніх мешканців "Оселі" виділило місто.

Горонді поселився у соціальному гуртожитку у Львові

Це ряд кімнат у звичайному багатоповерховому будинку. Ще один перехідний етап між колишнім і новим життям.

Тут мешканці мають роботу поза межами "Оселі" і кожен заробляє на своє утримання.

Ті, хто трудяться у соціальній майстерні гуртожитку, 70% заробітку залишають собі, а 30 – віддають. 10% – на комунальні послуги, 10% на нові матеріали для гуртожитку, і 10% – на сам осередок для безпритульних.

– І це більш ніж справедливо, – вважає Сашко.

До того ж, адміністраторка гуртожитку Віка  Міщук постійно приводила до мешканців людей з майстер-класами.

– Я дивився на них і думав, як класно було б досягнути чогось схожого, – пригадує хлопець.

ДИЗАЙН ІЗ ОБРІЗКІВ ТКАНИН

Сашко облаштував майстерню з переобтягування меблів у підвалі будинку.

Модою хворіти не перестав. Маючи вміння і техніку, спробував почати шити одяг.

Але "не пішло". Хлопцю здалось, що це дуже важко.

У майстерні Сашка валялись обрізки тканин, якими він обтягував меблі.

Спробував пошити з них рюкзак. Вийшло. Рюкзак купили друзі за 100 гривень.

– Потім тому пошив, потім тому, – пригадує хлопець.

І тут знову втрутилася Олеся Саноцька.

Вона переконувала Сашка виставити свої рюкзаки на гаражний розпродаж. Але хлопець противився.

Олеся Саноцька з "Оселі" переконувала Сашка виставити свої рюкзаки на гаражний розпродаж

– Я знав, що вони страшні. Вони і досі страшні, – сміється. – Вона тоді мене сварила: "Давай! Нічого не хочу чути! До гаражного розпродажу маєш пошити 10 рюкзаків!".

"Та я не зможу". – "Я сказала: ШИЙ!" Реально з криком. Я такий злий був на неї.

Але рюкзаки пошив. На розпродажі їх розкупили.

Олеся лише спитала: "Ну що?".

"Та нічо…" – усміхнувся Сашко.

Усі рюкзаки хлопець шив "на око": без жодних викройок чи замірів. Йшов за уявою.

– На столі валялась купа тканин. Я прикладав один шматок до іншого і дивився: підходить чи ні.

Так минуло два роки.

Взимку 2017 року завдяки своїй подрузі Наталі Панчишин Сашко виграв грант на 50 тисяч гривень і купив професійну техніку для шиття.

А влітку наважився покинути основну роботу і присвятити себе повністю рюкзакам.

– Я б хотів попрацювати на якогось крутого дизайнера, побачити, як процес відбувається зсередини.

"МЕНЕ НАДИХАЄ, КОЛИ ЛЮДИ ВІРЯТЬ У МЕНЕ"

Сашко довго мовчав і не розповідав свою історію публічно. Наважився завдяки своєму оточенню:

– Мене переконували, що це потрібно тим, у кого може бути схожа ситуація, чи гірша, чи краща… От люди мають стереотип, що без вищої освіти чи без грошей нічого не можна досягти. Я вірю, що у кожного є талант. Ці люди в себе не вірять.

– А ти в себе віриш?

– Мене надихає, коли люди вірять у мене, – усміхається. – Зараз у мене є чітке уявлення, чого я хочу. Це розвиток Horondi.

"Зараз у мене є чітке уявлення, чого я хочу. Це розвиток Horondi", – каже Сашко

У майбутньому Сашко мріє створити "Оселю" в іншому місті.

– Адже ціль "Емаусу" – допомогти людині віднайти сенс життя і дати дах над головою. Я відчуваю за собою відповідальність людини, яка прийшла з вулиці, яка зараз має мінімальну популярність і знайомства.

Я мав би створити таку організацію і дати поштовх поширенню таких центрів по всьому СНД.

Бо в Європі в кожному місті таке є. Там влада це підтримує якщо не фінансово, то законами. А у нас у людей немає довіри навіть до таких фондів.

Ірина Андрейців, УП

27 жовтня 2017р.

Теги: безхатько, дизайнер

Коментарі

Вира 2017-11-26 / 18:09:43
Спасиби автору за цикаву розповидь, актуальну и повчальну.

Марія 2017-11-01 / 12:48:10
Хлопчина малодець! Добре, що є люди, які підставляють плече, коли інша ось-ось впаде! Сама би придбала такий рюкзак. Але де,..?

НОВИНИ: Світське життя

20:09
/ 7
Стоянка первісних людей в закарпатському Королеві виявилася найстарішим людським поселенням Європи – 1,4 млн років
00:03
Мукачівець Сергій Кузьма здав 24,4 літри крові протягом 20 років
11:05
Вина Срібної Землі. Як на Закарпатті малі винороби просувають свій продукт
18:21
/ 2
Родина з Нижньої Апші зробила вирощування тюльпанів сімейним бізнесом
19:27
Через COVID та війну равликовий бізнес на Закарпатті вимирає
10:20
"Винна мануфактура Штифко": винороб з освітою фізика відроджує виноградарські традиції на Закарпатті
17:31
Залізничник з Мукачева виготовляє металеві мініскульптури на підтримку ЗСУ
15:06
"Вина Срібної Землі": як на Закарпатті відроджують виноробську славу
15:02
/ 1
Кореєць Сонгджін, який 10 років жив в Ужгороді, переклав "Червону руту" на рідну мову
10:52
/ 7
Ужгородець відтворив старовинний струнний інструмент із фрески Горянської ротонди
10:18
Ужгородка виростила двометрові чорнобривці і потрапила до Книги рекордів
22:42
106-річний ужгородець Микола Деревляник сам готує, прибирає та пере одяг руками
20:46
На Закарпатті ветеранів війни та членів їх сімей професійно адаптують за кошти держави
10:17
Медик з Мукачева Валентин Вракін рятує поранених на передовій
14:11
На Закарпатті почали готувати собак-терапевтів для психологічної підтримки ветеранів
17:44
В Ужгороді волонтерки готують їжу для поранених військових, які лікуються в медзакладах
11:32
/ 2
На Рахівщині виготовляють морозиво із пива та сидру та варять варення із гострого перцю
10:57
У нацпраку "Синевир" на Закарпатті встановили фотозону з "портретом" хранительки лісу – Мавки
10:55
В Ужгороді виготовляють натуральну косметику із квітів і трав
11:34
Школяр із Донеччини вигуляв в Ужгороді службового собаку Нацгвардії й отримав у винагороду шкільне приладдя
11:27
Волонтери в Ясінях на Рахівщині шиють маскувальні сітки для бійців на передовій
17:52
Спортсмен із Мукачева Богдан Черепаня став чемпіоном України з бойового самбо
19:00
Дитячі табори відпочинку, квест-екскурсії, туристичні походи: активно й насичено проводять літо на Закарпатті "Щасливі діти"
15:11
/ 2
На Закарпатті врятували лелеку з поламаним крилом
10:39
Вихідець із Лисичанська заснував в Ужгороді першу роликову школу
» Всі новини